28.05.2024
Провадження 2/389/987/18
ЄУН 389/3204/18
28 травня 2024 року Знам'янський міськрайонний суд
Кіровоградської області
у складі:
головуючого судді - Українського В.В.
за участю секретаря судового засідання - Гой І.С.
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні залу суду міста Знам'янка Кіровоградської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 21 листопада 2014 року та судові витрати. Свої вимоги мотивував тим, що 21 листопада 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір позики, за яким він передав відповідачу грошові кошти в сумі 9000 доларів США із зобов'язанням повернути зазначену суму до 21 листопада 2015 року. На підтвердження цього договору відповідач 21 листопада 2014 року написав відповідну розписку про отримання вказаної суми грошових коштів. Також зобов'язався в разі неповернення вказаних коштів сплатити неустойку (пеню) в розмірі 10% від суми за кожен місяць прострочення. Не зважаючи на те, що строк повернення суми позики, передбаченої розпискою, закінчився, відповідач станом на час звернення до суду борг так і не повернув. Просить також стягнути нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних.
У судове засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, представника надав клопотання про розгляд справи без його участі та участі позивача, позов підтримав та просить його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог. Вказала, що відповідач частково сплатив кошти на виконання обов'язку за розпискою від 21 листопада 2014 року.
Повно, всебічно та об'єктивно дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та матеріали справи 2/389/213/19 суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню за таких підстав.
Із наданої суду розписки, датованої 21 листопада 2014 року, вбачається, що ОСОБА_3 отримав в борг у ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 9000 доларів США і зобов'язався повернути їх не пізніше 21 листопада 2015 року. При цьому зобов'язався в разі неповернення вказаних коштів сплатити неустойку (пеню) в розмірі 10% від суми за кожен місяць прострочення.
Аналізуючи зміст вказаної розписки, суд приходить до висновку, що між сторонами склалися правовідносини з договору позики, відповідно до яких позивач передав відповідачеві грошові кошти в загальній сумі 9000 доларів США, а відповідач у свою чергу зобов'язався повернути зазначені умовні одиниці до певного строку, однак не зробив цього.
Статтею 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до чч.1 та 2 ст.207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, і повинні ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, що передбачено ст. 3 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. При цьому, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення вимоги про це. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику. Наявність між сторонами позикових відносин підтверджується наявним у позивача оригіналом розписки ОСОБА_3 , яка підтверджує як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов'язання повернути ці кошти ОСОБА_2 до певного строку. Тому вимога про стягнення грошових коштів основного боргу в розмірі 9000 доларів США є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд не приймає до уваги докази позивача про часткове повернення боргу в розмірі 4500 доларів США, які він підтверджує таблицею щомісячних повернень. Відповідно до вказаної таблиці повернення боргу за розпискою від 21.11.2014 не відбувалося, всі повернення коштів були за іншими розписками про отримання коштів.
Також суд враховує рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 липня 2023 року, яким ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позову про визнання правочину недійсним та встановлення факту повернення коштів за розпискою від 21 листопада 2014 року, через відсутність доказів такого повернення коштів.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до розрахунку 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 3% річних складає 799 доларів США, які також підлягають стягненню.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 611 цього Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до розрахунку пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, яка була передбачена договором, пеня в період з 22.11.2015 по день подачі позову до суду 07.11.2018 складає 10800 доларів США, яка також підлягає стягненню.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Таким чином, на підставі викладеного та враховуючи тривалий розгляд справи, в період якого курс долара до гривні змінився, суд вважає, що борг підлягає стягненню саме в доларах США.
Ухвалюючи рішення суд у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України вирішує питання про розподіл судових витрат і приймаючи до уваги те, що позов задоволений, вважає судовий збір стягнути з відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 259, 263, 265, 273, 353 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , борг за договором позики від 21.11.2014 в розмірі 9000 (дев'ять тисяч) доларів США, пеню в розмірі 10800 (десять тисяч вісімсот) доларів США, 3% річних в розмірі 799 (сімсот дев'ятсот дев'ять) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 5769 (п'ять тисяч сімсот шістдесят дев'ять) грн 99 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач ОСОБА_3 проживає за адресою АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст складено 30.05.2024.
Суддя В.В.Український