30 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/34883/23 пров. № А/857/6157/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 140/34883/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов'язання до вчинення дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Дмитруком В.В. у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) в м. Луцьк Волинської), -
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі також - ГУНП, відповідач), в якому просив суд:
1) визнати протиправним та скасувати наказ від 20.09.2019 № 307 о/с в частині звільнення з посади начальника Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області та призначення на посаду старшим інспектором з особливих доручень ситуаційного відділу управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП (позовна вимога 1);
2) скасувати накази по особовому складу:
- від 11.10.2019 № 341 о/с про призначення на посаду старшого інспектора з особливих доручень відділу охорони публічного порядку, масових і охоронних заходів УПД ГУНП у Волинській області (позовна вимога 2);
- від 30.11.2020 № 358 о/с про призначення на посаду інспектора сектору превентивної комунікації відділу превенції Луцького ВП ГУНП у Волинській (позовна вимога 3);
- від 11.01.2021 № 3 о/с в частині призначення на посаду інспектора сектору превентивної комунікації відділу превенції Луцького РУП ГУНП у Волинській області (позовна вимога 4);
- від 28.02.2023 № 94 о/с в частині призначення на посаду дільничного офіцера поліції СДОП ВП Володимирського РВП ГУНП у Волинській області (позовна вимога 5);
3) поновити на посаді начальника Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області (позовна вимога 6);
4) зобов'язати нарахувати і виплатити середньомісячне грошове забезпечення за посадою начальника Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області за час вимушеного прогулу з жовтня 2019 року по 25 жовтня 2023 року з врахуванням раніше виплачених сум (позовна вимога 7);
5) визнати накази ГУНП у Волинській області від 29.12.2018 № 368 о/с; від 25.01.2019 № 21 о/с; від 25.02.2019 № 53 о/с; від 25.03.2019 № 81 о/с; від 23.04.2019 № 120 о/с; від 24.05.2019 № 159 о/с; від24 06.2019 № 201 о/с в частині ненарахування і невиплати щомісячної премії начальнику Любешівського відділення поліції протиправними та скасувати їх (позовна вимога 8);
6) зобов'язати нарахувати і виплатити щомісячну премію в розмірі 49,5% від грошового забезпечення з грудня 2018 року по червень 2019 року включно (позовна вимога 9).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ГУНП про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії, повернуто позивачу в частині позовних вимог 1, 2 ,3 ,4 ,5, 6, 7.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі щодо наступних позовних вимог:
- визнати накази ГУНП від 29.12.2018 № 368 о/с; від 25.01.2019 № 21 о/с; від 25.02.2019 № 53 о/с; від 25.03.2019 № 81 о/с; від 23.04.2019 № 120 о/с; від 24.05.2019 № 159 о/с; від 24 06.2019 № 201 о/с в частині ненарахування і невиплати щомісячної премії начальнику Любешівського відділення поліції протиправними та скасувати їх;
- зобов'язати нарахувати і виплатити щомісячну премію в розмірі 49,5% від грошового забезпечення з грудня 2018 року по червень 2019 року включно.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що з набранням законної сили вироку Ратнівського районного суду від 28.04.2023 у справі №162/426/19, яким позивача виправдано від звинувачень у скоєнні кримінального правопорушення, всі дії ГУНП щодо позбавлення частини грошового забезпечення є протиправними і підлягають до скасування, а його права підлягають поновленню.
У відповідь на подану апеляційну скаргу відповідач подав відзив, у якому заперечує проти вимог скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач, приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, наполягав на задоволенні апеляційної скарги.
Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, його представник в судове засідання не з'явився.
Відповідно до положень частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) розгляд неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 відповідно до наказу т.в.о. начальника ГУНП від 02.07.2016 № 190 о/с був призначений на посаду начальника Любешівського відділення поліції Камінь-Каширського відділу поліції ГУНП.
Наказом ГУНП від 04.12.2018 № 352 о/с на виконання ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.12.2018 ОСОБА_1 відсторонено від посади начальника Любешівського відділення поліції Камінь-Каширського відділу поліції ГУНП строком на два місяці по 03.02.2019 включно.
В подальшому, наказом ГУНП від 21.02.2019 № 49 о/с на виконання ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.01.2019 продовжено строк відсторонення позивача від посади начальника Любешівського відділення поліції Камінь-Каширського відділу поліції ГУНП, строком на два місяці по 25.03.2019 включно (підстава ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області.
У вересні 2019 року приступив до виконання службових обов'язків на посаді начальника Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП.
Дисциплінарною комісією ГУНП позивача визнано винним у скоєнні дисциплінарного проступку та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади.
Наказом ГУНП по особовому складу від 20.09.2019 № 307 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 призначено старшим інспектором з особливих доручень ситуаційного відділу управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП (на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 ), з посадовим окладом 2700 гривень, звільнивши його з посади начальника Любешівського відділення поліції Камінь-Каширського відділу поліції ГУНП. Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 17.09.2019.
З 11.10.2019, в зв'язку з виходом основного працівника, ОСОБА_1 наказом ГУНП від 11.10.2019 № 341 о/с призначений (переведений) на посаду старшого інспектора з особливих доручень відділу охорони публічного порядку, масових і охоронних заходів УПД ГУНП (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_3 ), з посадовим окладом 2700 грн.
З 30.11.2020, в зв'язку з виходом основного працівника, позивача наказом ГУНП від 30.11.2020 № 358 о/с призначено (переведено) на посаду інспектора сектору превентивної комунікації відділу превенції Луцького ВП ГУНП з посадовим окладом 2400 грн.
З 11.01.2021, в зв'язку з реорганізацією, ОСОБА_1 був призначений на посаду інспектора СПК ВП Луцького РУП ГУНП з посадовим окладом 2400 грн згідно наказу ГУНП від 11.01.2021 № 3
З 02.03.2023, на підставі рапорту заступника начальника ГУНП ОСОБА_4 , позивача переведено на посаду дільничного офіцера поліції сектору ДОП відділу превенції Володимирського районного відділу поліції ГУНП, з посадовим окладом 2400 грн.
Вироком Ратнівського районного суду від 28.04.2023 у справі № 162/426/19, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України та виправдано за недоведеністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 12.09.2023 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 28.04.2023 щодо ОСОБА_1 - без змін.
Наказом ГУНП від 25.10.2023 № 411 о/с ОСОБА_1 переведено для подальшого проходження служби до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», звільнивши його з посади дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Володимирського районного відділу поліції ГУНП з 26.10.2023.
Позивач вважає, що оскільки виправдувальний вирок суду набрав законної сили, відшкодуванню підлягає шкода в частині ненарахування та невиплати премії.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що повноваження керівника в рамках спірних правовідносин є дискреційними, з огляду на що суд не може перебирати на себе повноваження відповідача щодо визначення конкретного розміру премії, у зв'язку з чим вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Правовідносини, пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби в органах поліції, з виплатою грошового забезпечення поліцейських регулюються приписами Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі також - Закон № 580-VIII), постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі також - Постанова № 988), Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі також - Порядок № 260) (всі перераховані акти - в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Відповідно до статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Статтею 60 цього Закону № 580-VIII встановлено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 1 Постанови № 988 грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Керівникам органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення надано право здійснювати преміювання поліцейських відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби (підпункт 2 пункту 4 Постанови № 980).
Порядок № 260 визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
В силу пункту 12 розділу ІІ Порядку № 260 керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та в межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції України.
У місяці виконання дисциплінарного стягнення поліцейського премія може не встановлюватися.
Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення.
Рішення керівників органів поліції про преміювання оформлюється наказом, який видається до 25 числа кожного місяця, згідно із затвердженим положенням про преміювання та на підставі списків керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції. Рішення керівників органів поліції про преміювання заступників керівника органу поліції, керівників структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів здійснюється на підставі наказу.
Залежно від виконання показників преміювання (у тому числі успішного виконання службових обов'язків, допущення проступків, застосування до поліцейських дисциплінарного стягнення в установленому законодавством порядку), які можуть впливати на розмір премії, до наказу про преміювання за відповідний місяць можуть уноситися відповідні зміни та проводитися перерахунок премії на підставі мотивованого рапорта (звернення) керівника.
Отже, з системного аналізу зазначених норм слідує, що питання щодо преміювання поліцейських віднесено до виключної компетенції керівника органу поліції; розмір премії встановлюється за рішенням керівника відповідно до затверджених ним положень; виплата премії здійснюється за наказом керівника органу поліції, який видається до 25 числа кожного місяця на підставі списків начальників структурних підрозділів органу поліції, та відповідно до, в тому числі, особистого внеску поліцейського в загальні результати служби; премія виплачується в останній день місяця за поточний місяць разом з виплатою грошового забезпечення. При цьому, законодавством не визначено фіксований розмір премії, який має встановлюватися щомісяця. Розмір премії поліцейським затверджується керівником відповідним наказом, що є його дискреційним повноваженням.
Таким чином, премія не є обов'язковою складовою грошового забезпечення поліцейських і не носить постійний характер.
Премія відноситься до виду заохочення за результатами служби поліцейського відповідно до його особистого вкладу в загальні результати служби, а преміювання працівників відноситься до права керівника, а не до його обов'язку.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.10.2020 по справі № 818/819/17.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноваженим на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлення премії є правом, а не обов'язком керівника, і її розмір залежить від особистого внеску поліцейського в загальний результат служби та виплачується у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання ГУНП.
Разом з тим, пункт 5 розділу III Порядку № 260 встановлює, що за поліцейським, відстороненим від виконання службових обов'язків (посади) у зв'язку з проведенням щодо нього службового розслідування в порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Національної поліції України, прийняттям відповідною місцевою радою резолюції недовіри, здійсненням щодо нього кримінального провадження, зберігаються всі види грошового забезпечення, які були йому встановлені до відсторонення, крім премії.
Поліцейський вважається відстороненим від виконання службових обов'язків з дати видання відповідного наказу до дня видання наказу про допуск до виконання службових обов'язків за займаною посадою.
Рішення про відсторонення поліцейського від посади можуть приймати начальники, яким надано право прийняття на службу або призначення на посаду, шляхом видання письмового наказу.
Аналогічне правове регулювання правовідносин щодо виплати грошового забезпечення поліцейським, відстороненим від виконання службових обов'язків регламентоване частиною п'ятою статті 70 Закону № 580-VIII, відповідно до якого за особою, відстороненою від виконання службових обов'язків (посади), зберігаються всі види грошового забезпечення, які були їй визначені до відсторонення, крім премії.
Матеріалами справи підтверджується, що наказом ГУНП від 04.12.2018 № 352 о/с на виконання ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.12.2018 у справі № 161/19274/18 ОСОБА_1 відсторонено від посади начальника Любешівського відділення поліції Камінь-Каширського відділу поліції ГУНП, строком на два місяці по 03.02.2019 включно і в подальшому наказом ГУНП від 21.02.2019 № 49 о/с на виконання ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.01.2019 продовжено строк відсторонення позивача від посади, строком на два місяці по 25.03.2019 включно.
Відтак, в період з грудня 2018 року по червень 2019 року рішення про преміювання ОСОБА_1 не приймалось, тому в додатках до наказів ГУНП про встановлення премій від 29.12.2018 № 368 о/с; від 25.01.2019 № 21 о/с; від 25.02.2019 № 53 о/с; від 25.03.2019 № 81 о/с; від 23.04.2019 № 120 о/с; від 24.05.2019 № 159 о/с; від 24 06.2019 № 201 о/с ОСОБА_1 не зазначений.
При цьому, як вбачається з розрахункових листів за грудень 2018 року по червень 2019 року, за ОСОБА_1 збережено та йому виплачено відповідачем всі види грошового забезпечення, які були визначені позивачу до відсторонення від виконання службових обов'язків (посади), крім премії.
Твердження позивача про те, що відповідно до судового рішення (виправдувального вироку) Ратнівського районного суду Волинської області від 28.04.2023, який набув законної сили 12.09.2023, ухвали про відсторонення від посади на 4 місяці визнані незаконними не беруться до уваги колегією суддів, оскільки резолютивна частина вироку не містить жодних застережень щодо законності ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.12.2018 у справі № 161/19274/18 та ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.01.2019 у справі №161/1336/19 про відсторонення позивача з посади.
Більше того, пункт 5 розділу III Порядку № 260 передбачає збереження всіх видів грошового забезпечення, які були встановлені поліцейському до відсторонення, крім премії, також у зв'язку з проведенням щодо нього службового розслідування в порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Національної поліції України або здійсненням щодо нього кримінального провадження.
Таким чином, доводи апелянта про недослідження судом першої інстанції вироку Ратнівського районного суду Волинської області від 28.04.2023 є безпідставними.
Також недоречними є доводи позивача про те, що в системі НПУ є два види премій (щомісячна і заохочувальна), і регулюється їх виплата різними нормативно-правовими документами, оскільки положення пункту 5 розділу III Порядку № 260 та частини п'ятої статті 70 Закону № 580-VIII не передбачають збереження премії будь якого виду у випадку відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків (посади).
Апеляційний суд відхиляє покликання ОСОБА_1 на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 804/4588/17, оскільки така не є релевантною з огляду на відмінність обставин у справі, на яку зроблено посилання, зі спірними у цій справі. Суд наголошує на тому, що зазначене судове рішення та надана ним оцінка спірним правовідносинам, є відмінними від тих фактичних обставин справи (дисциплінарний проступок, як передумова для позбавлення премії, не доведений), що розглядається в межах справи за позовом ОСОБА_1 . В межах справи, що розглядається, обставини мають свою особливість та індивідуально визначений характер та за своєю правовою природою мають різний предмет правового регулювання. А тому вважати, що наведене позивачем судове рішення є таким, що має беззаперечну умову для його врахування при вирішенні цієї справи, є необґрунтованою позицією.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У розрізі вищенаведеного, враховуючи практику Верховного Суду, апеляційний суд дійшов до висновку, що відповідач, приймаючи накази від 29.12.2018 № 368 о/с; від 25.01.2019 № 21 о/с; від 25.02.2019 № 53 о/с; від 25.03.2019 № 81 о/с; від 23.04.2019 № 120 о/с; від 24.05.2019 № 159 о/с; від 24 06.2019 № 201 о/с в частині ненарахування і невиплати щомісячної премії начальнику Любешівського відділення поліції, діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
З приводу тверджень позивача про порушення судом першої інстанції вимог частини п'ятої статті 262 КАС України колегія суддів зазначає наступне.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина друга статті 12 КАС України).
Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави вважати, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, але крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
На підставі наведеного, оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження не суперечить вищенаведеним нормам.
Проте розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження можливе як в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін так і в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи).
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи (частина шоста статті 262 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо:
1) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
3) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;
4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію.
Отже частина перша статті 263 КАС України містить вичерпний перелік справ, які суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Справи, в яких заявлено вимогу про визнання недійсними правочинів до вказаного переліку не віднесено.
Крім того, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи (пункт 2 частини шостої статті 262 КАС України).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року в задоволенні клопотання позивача про здійснення розгляду справи з повідомленням сторін відмовлено з огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі; встановлено, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому, беручи до уваги, що відповідачем було надано суду та позивачу відзив на адміністративний позов, суд не вбачав підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі.
Колегія суддів вважає, що наведені судом першої інстанції мотиви, з яких відхилено клопотання позивача про проведення судового засідання за його участю, є обґрунтованими та не призвели до порушення норм процесуального права, щодо всебічного і повного з'ясування обставин справи.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 140/34883/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 30.05.24