30 травня 2024 року Справа № 300/8448/23 пров. № А/857/5979/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року (суддя Гомельчук С.В., м.Івано-Франківськ), -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (далі - Департамент) в якому просив:
визнати неправомірними дії відповідача щодо невстановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи згідно з пунктом 11 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII) з 23.03.2023;
зобов'язати Департамент надати ОСОБА_1 пільги та компенсації, встановлені для осіб з інвалідністю внаслідок війни 3 групи згідно з пунктом 11 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, починаючи з 23.03.2023;
стягнути моральну шкоду в розмірі 200000 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Департаменту щодо невстановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи згідно з пунктом 11 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII з 23.03.2023.Зобов'язано Департамент встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII з 23.03.2023.В задоволенні іншої вимоги відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині відмови в задоволенні вимоги, щодо стягнення моральної шкоди, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
У доводах апеляційної скарги зазначає, що некомпетентність осіб, які здійснювали опрацювання звернення позивача від 02.03.2023 щодо надання статусу та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, втрата можливості для своєчасного взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, а також відмова виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (далі - Виконком) спричинили розчарування у діяльності відповідача. Окрім того, факт звернення позивача за медичною допомогою свідчить про погіршення стану його здоров'я, що пов'язано з відчуттям тривоги, нервуванням, напруженістю, відповідно наявний причиновий зв'язок між погіршенням стану здоров'я і протиправними діями відповідача, внаслідок чого, позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що відповідач заподіяв позивачу моральну шкоду, оскільки матеріали справи не містять таких доказів (наявність душевних страждань, погіршення стану здоров'я, наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіяння позивачеві шкоди). Крім того, сам факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Такі висновки суду першої інстанції, в частині відмови в задоволенні позову, є дещо помилковими, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В іншій частині - щодо задоволення позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 12.06.2015 серії НОМЕР_1 , виданим Головним управлінням Національної гвардії України (а.с.16).
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 брав безпосередню участь в проведенні АТО (а.с. 27- 28)
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 припинено (розірвано) із позивачем контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено із списків особового складу в/ч та всіх видів забезпечення, та вказано періоди про безпосередню участь в проведенні Антитерористичної операції, її забезпеченні та проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності у м. Слов'янськ Донецької області та у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення (а.с.29).
Відповідно до довідок військових частин Національної гвардії України від 20.03.2015 №2143, від 06.08.2015 №1035, від 15.04.2016 №2925, від 25.042017 №2/1674, від 15.02.2022 №40/35/9/1-423, від 15.02.2022 №40/35/9/1-424, від 28.04.2023 №40/35/9/1-5362, від 28.04.2023 №40/35/9/1-5363, від 28.04.2023 №40/35/9/1-5364 зазначено, що позивач дійсно безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції, в зоні ООС, в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України (а.с.39-47).
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 30.01.2023 серії 12 ААВ №756447, позивачу при повторному огляді встановлено ІІІ групу інвалідності, із зазначенням причини інвалідності: «захворювання, так, пов'язані з проходженням військової служби» без переогляду (а.с.17).
02.03.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачу відповідного посвідчення (а.с.30)
Відповідно до витягу з протоколу від 23.03.2023 №5 ОСОБА_1 вирішено надати статус та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII безтерміново (а.с.31).
У відповідь на звернення позивача, як внутрішньо-переміщеної особи та особи з інвалідністю 3 групи, щодо постановлення його на квартирний облік, позивачем отримано лист Виконкому від 21.06.2023 №756594 про відмову у постановленні на облік, оскільки пунктом 8 частини 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. № 470 зі змінами (далі - Правила), потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни: внутрішньо переміщені особи з числа осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначених у пунктах 10-14 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII.
Після цього позивач неодноразово звертався на Урядову гарячу лінію щодо надання йому відповідачем статус та посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII.
11.08.2023 Департамент листом від 11.08.2023 № 3698/45.12.-11/11 звернувся до медичної військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Івано-Франківській області» (далі - ДУ) про роз'яснення: чи захворювання позивача пов'язане із захистом Батьківщини, одержане під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (а.с.32)
Згідно з листом ДУ від 07.09.2023 №33/29-1455 вказано, що захворювання ОСОБА_1 пов'язане із захистом Батьківщини, що призвело до встановлення йому статусу з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, дійсно одержане під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, забезпечення здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (а.с.33).
Відповідно до витягу з протоколу №29 від 18.09.2023 відповідачем вирішено звернутися із листом до Івано-Франківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області (далі - РУ ГУНП), чи знайдено посвідчення учасника бойових дій позивача; після отримання відповіді, видати йому вкладку до посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII безтерміново (а.с.34).
Департамент листом від 18.09.2023 №4294/45.12-11/11 звернувся до РУ ГУНП про надання інформації, чи було знайдено та чи вручено заявнику посвідчення учасника бойових дій (а.с.35).
РУ ГУНП надало відповідь від 27.09.2023 №16172/108/46/0-2023 про те, що на момент закінчення перевірки встановити місце знаходження втраченого посвідчення учасника бойових дій, виданого на ім'я позивача не представилось за можливе та рекомендовано відновити втрачене посвідчення учасника бойових дій (а.с.36).
Відповідно до протоколу від 09.10.2023 №31/1 комісією з питань встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, члена сім'ї загиблого відповідача вирішено замінити посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи згідно з пункту 11 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII (а.с.38)
18.09.2023 позивачу видано посвідчення особи з інвалідністю 3 групи на підставі пункту 11 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII (а.с.37).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невстановлення з 23.03.2023 статусу особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, що призвело до затримки постановлення ОСОБА_1 на квартирний облік, позивач звернувся із позовом до суду.
Щодо вимоги апелянта про стягнення з відповідача внаслідок його неправомірних дій моральної шкоди у сумі 200000 грн, то апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
За змістом пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі-Постанова №4) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Статтею 1173 ЦК передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89; від 20.10.2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22.11.2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Разом з тим, в силу статті 1173 ЦК шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частини друга статті 77 КАС)
Наведений правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 у справі № 560/798/16-а.
На обґрунтування наявності підстав для відшкодування моральної шкоди позивач вказує на те, що внаслідок протиправних дій відповідача йому заподіяна моральна шкода у вигляді погіршення стану здоров'я, що пов'язано з відчуттям тривоги, нервуванням, напруженістю та розчаруванням у діяльності відповідача.
Суд першої інстанції обмежився лише посиланням на недоведеність позивачем заподіяння йому моральних чи фізичних страждань діями чи бездіяльністю відповідача.
Водночас, зважаючи на те, що в межах розгляду цієї справи визнано неправомірними дії відповідача щодо невстановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого розгляду звернення позивача перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди.
Проте, зважаючи на наявність в ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю ІІІ групи апеляційний суд вважає, що сума, яку позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача в загальному розмірі 200000 грн є не співмірною із завданою йому шкодою. Позивачем не доведено що саме на таку суму йому завдано шкоду, та не надано будь-якого розрахунку. Відтак, виходячи з меж розумності, апеляційний суд вважає, що достатнім буде стягнути за заподіяну моральну шкоду з відповідача на користь позивача суму у розмірі 2000 грн.
В розрізі викладеного, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Департаменту на користь позивача моральної шкоди в сумі 2000 грн підлягає скасуванню із прийняттям в цій частині постанови про задоволення цієї частини позовних вимог. В решті ж рішення суду необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 2000 гривень скасувати та в цій частині прийняти постанову, якою позов задовольнити.
Стягнути з Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 2000 гривень.
В решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
С. М. Кузьмич