30 травня 2024 рокуСправа № 460/28377/23 пров. № А/857/7282/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2024 року (суддя Недашківська К.М., м.Рівне), -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУПФ) в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу з 23.06.2023 доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ);
зобов'язати ГУПФ здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) із 23.06.2023 до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2024 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
У доводах апеляційної скарги позивач вказує, що положення статті 39 Закону №796-ХІІ не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, із наявністю/відсутністю в неї посвідчення, що підтверджує віднесення останньої до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Цей Закон спрямований на регулювання правового становища широкого кола громадян, не всі з яких мають право на отримання посвідчення встановленого зразка. Право на отримання підвищення до пенсії гарантується (1) непрацюючим (2) пенсіонерам, які (3) проживають на територіях радіоактивного забруднення.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на позивача не поширюються пільги та компенсації, встановлені статтею 39 Закону №796-ХІІ, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню. Позивач надав суду посвідчення «громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю» (Категорія 4), проте, з 01.01.2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю (4 зона) виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №791а-ХІІ), також виключена і загальна норма статті 23 Закону №796-ХІІ, яка визначала перелік компенсацій та пільг для громадян, віднесених до 4 категорії.
Такі висновки суду першої інстанції, є помилковими, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, наявне посвідчення громадянина (громадянки), який постійно проживає на території зони посиленого радіоеокологічного контролю (Категорія 4) від 11.11.1993 серії НОМЕР_1 (далі - Посвідчення).
Також, встановлено, що позивач отримує пенсію та перебуває на обліку в ГУПФ, що підтверджується пенсійним посвідченням від 16.02.2016 серії НОМЕР_2 .
28.11.2023 позивач звільнена з роботи, що підтверджується даними трудової книжки від 20.08.1982 року НОМЕР_3 .
Окрім цього, з 25.01.2023, відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 проживає в населеному пункті, який відповідно до «Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 (далі-Постанова №106), віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Вважаючи протиправною поведінку органу Пенсійного фонду щодо невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, позивач звернулась до суду з позовом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом № 796-ХІІ.
Частиною першою статті 39 Закону № 796-XII, в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, передбачалося, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Згідно з частиною другою цієї статті в цій же редакції, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 (далі - Закон № 107-VI) частини першу та другу статті 39 Закону № 796-XII було замінено однією частиною такого змісту: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-V визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, з 22.05.2008 стаття 39 Закону №796-XII повинна була застосовуватися в редакції, що діяла до внесення змін Законом №107-VI.
28.12.2014 прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 01.01.2015.
04.02.2016 прийнятий Закон «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону №796-XII статтю 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ.
При цьому, Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Також в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ. В той же час роз'яснення щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ відсутні.
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і гарантує соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено Законом № 987-VIII.
Так, стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, що набула чинності з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, в той час, як редакція статті 39, що була чинною до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат і тим особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; студентам, які навчаються на цих територіях; пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
З огляду на наведене вище, відновлення дії попередньої редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ, до внесення змін Законом № 76-VІІІ, що визнаний неконституційним, спричинило колізію правозастосування, через те, що з 01.01.2016 стаття 39 Закону № 796-ХІІ викладена у редакції Закону № 987-VIII.
Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права, в тому розумінні, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, а тому пріоритет не може надаватися тій нормі, яка звужує відповідні права, оскільки це порушить справедливий баланс між інтересами особи та суспільства, та знівелює сутність відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Таким чином, з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 та в тій частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Відтак, з 17.07.2018 стаття 39 Закону № 796-ХІІ «Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення», зокрема, має такий зміст:
«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
-у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
-у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
-у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VIII.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення на отримання доплати до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Щодо висновку суду першої інстанції, що позивач не має за таким Посвідченням права на пільги, встановлені статтею 39 Закону №796-ХІІ, у зв'язку з тим, що не відноситься до громадян, які постійно працювали чи працюють, або проживали чи проживають на територіях безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, оскільки ним не надано посвідчення 1, 2, 3 категорії, то апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є пенсіонером.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ в редакції, що відновила свою дію на підставі рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, пов'язує право пенсіонера на підвищення до пенсії виключно з проживанням такої особи на території радіоактивного забруднення. Набуття таким пенсіонером статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи стаття 39 Закону № 796-ХІІ не передбачає.
З системного аналізу наведеного вище можна дійти висновку, що положення статті 39 Закону №796-XII не ставлять у залежність право особи на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, із наявністю/відсутністю в неї посвідчення, що підтверджує віднесення останньої до осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Цей Закон спрямований на регулювання правового становища широкого кола громадян, не всі з яких мають право на отримання посвідчення встановленого зразка. Право на отримання підвищення до пенсії гарантується (1) непрацюючим (2) пенсіонерам, які (3) проживають на територіях радіоактивного забруднення.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач є непрацюючим пенсіонером, проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, а тому має право на виплату підвищення до пенсії, згідно відновленої дії редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу щодо визначеної дати перерахунку доплати до пенсії (23.06.2023), так як видно з матеріалів справи і це не заперечується позивачем, вона з 25.01.2023 зареєстрована в с.Суховоля, Вараського району, Рівненської області, що згідно Постанови №106 відноситься до зони гарантованого добровільно відселення, проте лише з 28.11.2023 позивач є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується даними трудової книжки та копією заяви про звільнення (а.с.20).
З огляду на наведене, оскільки з 28.11.2023 позивач набула статус непрацюючого пенсіонера, апеляційний суд вважає, що саме з 28.11.2023 відповідач повинен нараховувати і виплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ.
В той же час, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, апеляційний суд керується таким.
06.12.2016 був прийнятий Закон України № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), що набрав чинності 01.01.2017.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.12.2019 № 410-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання і протидії політичній корупції»).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2018 № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав»).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIIIбуло виключено Законом № 76-VIII (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018).
Відтак, з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21 зробила висновок, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Таким чином, ОСОБА_1 має право на доплату до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення (гарантованого добровільного відселення), у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року з 28.11.2023.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає поновленню шляхом визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання ГУПФ здійснити позивачу з 28.11.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
Згідно з частиною першою та другою статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2024 року скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 28 листопада 2023 року доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 28 листопада 2023 року доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
У задоволенні решти позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
С. М. Кузьмич