"28" вересня 2010 р. м. Київ К-12304/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Титенко М.П.
за участі представників відповідача: Борисова І.І., Ясніцької Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Господарського суду мiста Києва від 30.11.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2007 року по справі № 46/464-А
за позовом Міністерства оборони України
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
про визнання недійсними рішень про застосування штрафних (фінансових)
санкцій,-
Міністерство оборони України (далі -позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсними рішень Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі -відповідач, орган податкової служби) від 04.08.2006 року № 0000102202/3 та від 04.08.2006 року № 0000112202/3 про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Постановою Господарського суду мiста Києва від 30.11.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2007 року по справі № 46/464-А позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними спірні рішення.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки рішення прийняті з порушенням норм матеріально права, зокрема ст. ст. 1, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність Збройних сил Україи».
Позивач подав заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що за результатами позапланової, виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 17.12.2001 по 01.07.2005, органом податкової служби складено Акт від 26.01.2006 року № 19/23-0111/22990305.
В даному Акті відповідачем визначено порушення позивачем ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», за порушеня термінів розрахунків при відсутності ліцензії Національного банку України щодо перевищення встановленого строку зарахування виручки позивача за наступними контрактами:
від 27.05.1997 року «Про підготовку військових кадрів для Збройних Сил Грузії в військово-навчальних закладах Міністерства оборони України» - на суму 31 720 834,21 грн.;
від 16.06.2002 року «Про підготовку військових кадрів для Збройних Сил Азербайджанської Республіки у Національній академії оборони України»- на суму 3 391,54грн.;
від 18.12.2002 року «Про підготовку військових кадрів для Збройних Сил Угорської Республіки у військових навчальних закладах Збройних Сил України у 2003 році»- на суму 41 279,28 грн.;
від 04.07.2000 року «Про підготовку військовослужбовців Соціалістичної Республіки В'єтнам у військових навчальних закладах Міністерства оборони України»- на суму 81 115,41 грн.
Крім того, зазначено про порушення позивачем ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме неподання декларацій про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України та знаходяться за її межами.
На підставі висновків Акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження органом податкової служби прийняті спірні рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 04.08.2006 року № 0000102202/3, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 31875 грн. за порушення ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»та від 04.08.2006 року № 0000112202/3, яким до позивача за порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 31765505,03 грн.
Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»запроваджує державне регулювання в сфері здійснення розрахунків в іноземній валюті при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності між нерезидентами та резидентів України.
Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність»визначено, що зовнішньоекономічна діяльність -це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.
Господарським кодексом України визначено, що господарська діяльність визначається як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Частиною 1 ст. 8 Господарського кодексу України визначено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з ч. 2 ст. 55 зазначеного кодексу суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Згідно ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.
Статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»встановлено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.
Згідно з п. 1 та п. 2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21.08.1997 року № 888/97 зі змінами та доповненнями (у редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень) Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Міністерство оборони України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони.
У підпунктах «з»та «й»п. 4 зазначеного Положення про Міністерство оборони України останнє здійснює в межах компетенції міжнародне співробітництво за воєнно-політичним, військовим, військово-технічним та іншими напрямами і з питань цивільно-військових відносин з відповідними органами іноземних держав та міжнародними організаціями та укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру, забезпечує в межах компетенції виконання зобов'язань, узятих Україною за міжнародними договорами.
Таким чином, позивач, як центральний орган виконавчої влади не уповноважений на ведення підприємницької діяльності та не наділений господарською компетенцією.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судуми попередніх інстанцій, на підставі міжнародних угод про співробітництво між оборонними відомствами країн-учасниць в галузі військової освіти від 05.11.1996 року та від 24.03.1997 року, позивачем були укладені контракт «Про підготовку військових кадрів для Збройних Сил Грузії в військово-навальних закладах Міністерства оборони України», 04.07.2004 року контракт «Про підготовку військовослужбовців Соціалістичної Республіки В'єтнам у військових навчальних закладах Міністерства оборони України», 16.06.2002 року, контракт «Про підготовку військових кадрів для Збройних Сил Азербайджанської Республіки в Національній академії оборони України», 18.12.2002 року, контракт «Про підготовку військових кадрів для Збройних сил Угорської республіки у військових навчальних закладах Збройних Сил України у 2003 році».
З огляду на наведені вище законодавчі норми, позивач, укладаючи міждержавні угоди (контракти), не може виступати суб'єктом господарювання, адже його правовий статус не визначає його як підприємницьку одиницю, діяльність якої спрямовуються на отримання прибутку.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли огрунтованого висновку, що договори, які укладаються в межах міжнародних угод з метою виконання зобов'язань держави, не є зовнішньоекономічними у розумінні Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»та Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а правовідносини, які виникають на підставі таких договорів, не відносяться до сфери зовнішньоекономічної діяльності та не є предметом регулювання зазначених актів.
Таким чином, висновки органу податкової служби зазначені в акті перевірки щодо порушення позивачем ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»є помилковими, а прийняті спірні рішення, якими позивачу визачено суми зобов'язання зі сплати штрафних санкцій, безпідставними.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних рішень.
Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що прийняті за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 210 - 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду мiста Києва від 30.11.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2007 по справі № 46/464-А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними Главою 3 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров