"28" вересня 2010 р. м. Київ К-11951/08
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Рибченка А.О., Федорова М. О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2008 по справі № 2-а-2534/07 (22-а-1441/08)
за позовом Приватного підприємства «Фенікс»
до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова
про скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій,
Приватне підприємство «Фенікс»(далі -позивач, ПП «Фенікс») звернулося до суду із позовом про скасування рішень Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова (далі -відповідач, ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова, орган податкової служби) про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10.04.2007 року № 0000472330/0 та від 02.08.2007 року № 0001182330/0.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що згідно договору поставки хлібобулочних виробів від 06.12.2005 року №ОС-2249 укладеного між позивачем та ЗАТ «Хлібозавод «Салтівський»кожна із сторін без порушень виконувала покладені обов'язки, невиконання або неналежне виконання умов договору сторонами зафіксовано не було. Таким чином, покупець та продавець по вказаному договору добровільно встановили строк та порядок сплати за придбаний товар. Зазначений договір не суперечить інтересам сторін, держави та не визнаний недійсним у судовому порядку. Крім того, позивач зазначив, що ЗАТ «Хлібозавод «Салтівський»не входить в склад Агропромислового комплексу України тому претензії, по несвоєчасним розрахункам з поставником хлібобулочної продукції, пред'явлені відповідачем є безпідставними.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2008 по справі № 2-а-2534/07 (22-а-1441/08) позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано спірні рішення органу податкової служби.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки рішення прийняті з порушенням норм матеріально та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття оскаржених рішень від 10.04.2007 року № 0000472330/0, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 38070,33 грн. та від 02.08.2007 року № 0001182330/0 про застосування штрафних (фінансових) санкції в розмірі 3175,22 грн., є акт від 29.03.2007 року виїзної планової перевірки ПП «Фенікс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 31.12.2006 року, в якому зафіксовані порушення позивачем вимог п. 4 Указу Президента України від 16.03.1995 № 227\95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України»(далі - Указ Президента України № 227\95), пов'язані з несвоєчасним проведенням розрахунків з ЗАТ «Хлібозавод «Салтівський», яке є товаровиробником агропромислового комплексу, за період з 07.12.2005 року по 31.12.2006 року.
За результатами адміністративного оскарження спірних рішень, рішенням ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 07.05.2007 року податкове рішення 10.04.2007 року № 0000472330/0 залишено без змін. При подальшому оскарженні позивачем вказаного рішення ДПА у Харківській області прийнято рішення за результатами розгляду повторної скарги від 22.06.2007 року, яким скасовано спірне рішення, в частині визначення позивачу суми штрафних (фінансових) санкцій (пені) у загальному розмірі 1832,55 грн. та зобов'язано відповідача здійснити нарахування позивачу пені у розмірі 1,5 відсотків від сум платежів за кожен банківський день їх прострочення, відповідно до ст. 4 Указу Президента України № 227\95. На виконання даного рішення відповідачем додатково прийняте податкове рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.08.2007 року № 0001182330/0 за формою «С», яким була нарахована пеня в сумі 3175,22 грн.
Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Статтею 4 Указу Президента України № 227\95 встановлено, що підприємства оптової та роздрібної торгівлі незалежно від форм власності: перераховують інкасовану виручку від реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, придбаних у товаровиробників агропромислового комплексу України, за вирахуванням торгової націнки, не пізніше наступного дня після дня зарахування виручки на рахунки постачальників, після чого платежі здійснюються у встановленому порядку. У разі використання цих коштів підприємствами оптової та роздрібної торгівлі для іншої мети чи залишення їх на рахунку або проведення різного роду операцій щодо незарахування коштів на розрахункові рахунки товаровиробників агропромислового комплексу органами державної податкової служби у безспірному порядку стягується до місцевого бюджету штраф у розмірі 50 відсотків від сум, не перерахованих у встановлені строки зазначеним товаровиробникам.
Штраф, який може накладатися на підприємства торгівлі за ст. 4 Указу Президента України № 227\95 є санкцією за порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності, яка застосовується уповноваженими органами державної влади як заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, що згідно ст. 238 Господарського кодексу України підпадає під поняття адміністративно-господарської санкції.
Частиною 2 статті 238 Господарського кодексу України визначено адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами, а ч. 2 ст. 241 зазначеного кодексу визначено, що адміністративно-господарський штраф -це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Виходячи з викладеного, з набранням чинності Господарського кодексу України застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування штрафу за порушення правил здійснення господарської діяльності може визначатися виключно законами України.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що положення цього Кодексу щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Отже, положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, вчинені після набрання ним чинності підлягають безумовному застосуванню, за таких обстави суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Указ Президента України № 227\95 в частині встановлення відповідальності за використання підприємствами оптової та роздрібної торгівлі виручки від реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, придбаних у товаровиробників агропромислового комплексу України для іншої мети чи залишення їх на рахунку або проведення різного роду операцій щодо не зарахування коштів на розрахункові рахунки товаровиробників агропромислового комплексу є таким, що суперечить положенням статтям 238 та 241 Господарського кодексу України, а тому не підлягає застосуванню.
Доводи відповідача щодо укладення договорів з порушенням ч. з ст. 6 Цивільного кодексу України згідно якої сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами, а також посилання відповідача на ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства не заслуговують на увагу виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Договір поставки хлібобулочних виробів від 06.12.2005 року №ОС-2249 укладеного між позивачем та ЗАТ «Хлібозавод «Салтівський», у судовому порядку недійсним не визнаний, підстави для визнання його нікчемним відсутні, а тому посилання відповідача на порушення актів законодавства при укладанні зазначеного договору та недотримання законодавчо встановлених умов договору не доведені, а тому є безпідставними.
Крім того, твердження відповідача про те, що ЗАТ «Хлібозавод «Салтівський»є товаровиробником агропромислового комплексу документально не підтверджене, а висновки були зроблені тільки на припущеннях, зважаючи лише на вид товару, що виробляється.
Проте, за даними самого товаровиробника (лист від 29.03.2007 року) дане підприємство не входить до складу Агропромислового комплексу України, а віднесено до основного кола звітних підприємств по виготовленню хліба та хлібобулочної продукції.
Із аналізу зазначених норм чинного законодавства, та враховуючи встановлені в судах попередніх інстанцій фактичні обставини, суди дійшли вірного висновку, щодо скасування спірних рішень органу податкової служби.
Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що прийняті за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2008 по справі № 2-а-2534/07 (22-а-1441/08) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не підлягає оскарженню, крім як з підстав, в порядку та строки, передбаченими Главою 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров