29 травня 2024 року м. Рівне №460/4715/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 07.12.2023, зарахувавши до страхового стажу періоди: навчання у Ровенському державному педагогічному інституті ім. Д.З. Мануїльського з 01.09.1986 по 15.03.1990; догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 11.02.1992 по 28.01.1993; роботи в Крутослобідській неповній середній школі з 29.01.1993 по 31.08.1995.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вона звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, однак відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії, з покликанням на відсутність необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 та у зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку. Вказує, що до страхового стажу протиправно не було враховано періоди навчання у Ровенському державному педагогічному інституті ім. Д.З. Мануїльського з 01.09.1986 по 15.03.1990; догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 11.02.1992 по 28.01.1993; роботи в Крутослобідській неповній середній школі з 29.01.1993 по 31.08.1995. За наведеного, просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 07.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
28.05.2024 від відповідача-1 надійшов відзив. В своїх запереченнях вказує, що підстави для задоволення позову відсутні з огляду на те, що у позивача відсутній необхідний термін проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, а саме не менше трьох років до 01.01.1993. Також наголошує, що початкова величина до позивача не застосовується, оскільки доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення матеріали справи не містять. Тому просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідач-2 правом на подання відзиву не скористався.
Суд з'ясував зміст та підстави заяв по суті спору, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Гранітне Дніпропетровської області, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Рокитнівським РВ УМВС України в Рівненській області 29.04.1998.
Позивач є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 10.12.1993.
07.12.2023 позивач звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області та 11.12.2023 прийнято рішення №172650007878 про відмову у призначенні пенсії, оскільки станом на 01.01.1993 заявниця прожила в зоні ЧАЕС менше ніж 3 роки та у зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку.
В зазначеному рішенні також вказано, що страховий стаж заявниці 30 років 7 місяців 18 днів.
Вважаючи таку відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-ІV.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Згідно із ст.49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Згідно з п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше трьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом дев'ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а.
Таким чином, факт видачі ОСОБА_1 уповноваженим органом держави посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, до суду надано не було та матеріали справи не містять.
Довідкою Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області від 16.03.2023 №656 підтверджується, що позивач з 23.04.1992 по 20.07.1993, з 20.07.1993 по дату видачі довідки зареєстрована та проживає в смт. Томашгород Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого (добровільного) відселення.
Суд зауважує, що відповідно до ч.3 та ч.4 ст.15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Також, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутня інформація про те, що відповідна довідка була відкликана, будь-якими суб'єктами оскаржена та відповідним органом скасована, а тому слугує належним доказом у справі та підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у вищевказаний період
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18), які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч.5ст.242 КАС України.
Отже, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 роки, як власнику посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 повні роки проживання в такій зоні, але не більше 6 років.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
Як вже встановлено судом, наявність у позивача посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
При цьому, доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення матеріали справи не містять, а тому позивач не має права на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки.
Окрім зазначеного суд встановив, що позивач в подальшому також проживав у зоні гарантованого добровільного відселення, а зокрема у період з 20.07.1993 року по дату видачі довідки від 16.03.2023 №656, тобто понад 20 років.
Щодо можливості зарахування періоду проживання особи в зоні посиленого радіоекологічного контролю ( у цій справі гарантованого добровільного відселення ) з 01.01.1993, висловився Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21, де зазначив:
«Отже для правильного вирішення спору судам слід було встановити кількість років проживання позивачем в зоні посиленого радіоекологічного контролю в цілому.
Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у період з 23.04.1992 по 20.07.1993 складає 1 рік 2 місяці 28 днів та у період з 20.07.1993 року по 16.03.2023 року (день видачі довідки органу місцевого самоврядування), що становить понад 20 років, суд погоджується з доводами позивача про наявність у нього права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 460/2589/20.
Суд зауважує, що другою обов'язковою умовою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є наявність у особи відповідного страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
В силу статті 26 Закону № 1058-IV, для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку чоловіки мають право за наявності страхового стажу, зокрема у період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Отже, для осіб, які набули право на зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII призначається пенсія за умови:
1. досягнення віку 60-6 = 54 роки;
2. наявності страхового стажу 30-6 = 24 роки.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії він досягнув 55 річного віку та має страховий стаж 30 років 7 місяців 18 днів.
Отже, суд відхиляє доводи відповідача про недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку, оскільки станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії, його вік та наявний страховий стаж відповідав вимогам Закону №1058-ІV з урахуванням права, встановленого нормою Закону №796-XII на зменшення пенсійного віку.
У спірному рішенні відповідача 2 вказано, що до страхового стажу не зараховано період навчання у 1986-1990 роках згідно довідки №50-01/1-17 від 17.03.2023, так як відсутній документ про зміну прізвища; період роботи з 29.01.1993 по 31.08.1995 згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 та довідки №36 від 11.07.2023, так як відсутня дата переведення чи звільнення у 1995 році; період догляду до 3-х років за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта дитині.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 29.01.1993 по 31.08.1995, суд зазначає таке.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII).
У законодавстві, що діяло до набрання чинності Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення" йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 , що стосуються спірних періодів:
- 29.01.1993 позивач прийнята на посаду вчителя української мови та літератури Крутослобідської НСШ (наказ №10 від 29.01.1993)
- 01.09.1995 переведена з посади вчителя української мови та літератури на посаду вчителя зарубіжної літератури Томашгородської ЗОШ І-ІІ ст. №3 (наказ №58 від 20.06.1995).
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не було взято до уваги.
Доводи відповідача про те, що вказаний стаж не можна зарахувати, безпідставні, оскільки на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а, від 10.12.2020 у справі №195/851/17.
Тому, підстав для не включення до страхового стажу періоду роботи позивача на посаді вчителя з 29.01.1993 по 31.08.1995 у відповідача не було.
Щодо зарахування до страхового періоду навчання у 1986-1990 роках у зв'язку з відсутністю документу про зміну прізвища, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту "д" частини 3 статті 56 Закону «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Виходячи з норм діючого законодавства вбачається, що періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», а після 01.01.2004 - Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Судом встановлено, що згідно з архівними довідками від 17.03.2023 №50-01/1-17, від 30.05.2023 №100-01/1-17 позивач навчалась з 01.09.1986 на денній формі навчання в Ровенському державному педагогічному інституті ім. Д.З. Мануїльського за спеціальністю «Російська мова і література». Відповідно до наказу №74-с від 15.03.1990 відраховано зі складу студентів денної форми навчання у зв'язку з переводом на заочну форму навчання.
Згідно з наказом №1-з від 03.01.1991 надано академічну відпустку до 09.10.1991 у зв'язку з народженням дитини.
Відповідно до наказу №134-з від 05.09.1991 поновлено у зв'язку з закінченням терміну академічної відпустки.
Згідно з наказом №232-з від 29.01.1993 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію вчителя російської мови та літератури, видано диплом УВ №825371 від 29.01.1993, реєстраційний номер №14054 та відраховано цим же наказом у зв'язку з закінченням навчання.
Щодо посилання відповідача на відсутність документа про зміну прізвища, суд зазначає, що згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, актовим записом від 03.03.1990 №3 зареєстровано зміну прізвища ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .
Вищевказаними документами підтверджується, що позивач навчався у вищевказаному навчальному закладі, а тому періоди навчання підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача
Крім того, судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 у ОСОБА_1 народилась донька ОСОБА_4 . Однак, відповідно до оскаржуваного рішення, відповідачем-2 не зараховано до страхового стажу позивача період догляду за дитиною до трьох років.
Відповідно до п."ж" ч.3 ст.56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Доказів неправдивості або недостовірності відомостей, що зазначені у свідоцтві серії НОМЕР_4 , відповідачем у рішенні про відмову у призначенні пенсії не наведено.
За змістом ст. 181 Кодексу законів про працю України, що узгоджується з положеннями ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.
Отже, до загального стажу, що дає право на пенсію за віком, зараховується час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Відтак, з огляду на викладене та враховуючи сукупність поданих пенсійному органу документів, суд приходить до висновку, що орган Пенсійного фонду протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період навчання у 1986-1990 роках; період роботи з 29.01.1993 по 31.08.1995; період догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку.
Отож, судом встановлено, що позивач досягнув віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням зменшення, проживав необхідну кількість років в зоні гарантованого добровільного відселення для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та має достатню кількість страхового стажу.
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від № 172650007878 від 11.12.2023 прийняте відповідачем-2 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача-1 призначити пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якої дії зобов'язального характеру щодо переведення позивача на інший вид пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області. А відтак, у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області позивачу слід відмовити, оскільки останній не здійснював опрацювання пенсійної справи позивача та не приймав жодних рішень .
Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на ухвалення судом у цій справі рішення про часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2, рішення якого судом визнано протиправним та яке належить до скасування.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 11.12.2023 №172650007878 про відмову в призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.12.2023 щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання у 1986-1990 роках; період роботи з 29.01.1993 по 31.08.1995; період догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у виді судового збору у сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, буд. 22В,м. Луцьк,Волинська обл.,43026. ЄДРПОУ/РНОКПП 13358826)
Повний текст рішення складений 29.05.2024.
Суддя Олег ГРЕСЬКО