29 травня 2024 року м. РівнеСправа №460/2898/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії за законом як непрацюючому пенсіонеру у розмірі двох мінімальних заробітних плат (з 01.01.2024 - 7100 х 2 = 14200, з 01.04.2024 - 8000 х 2 = 16000 грн), визначених ст. 39 Закону України "Про статус соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії за законом, як непрацюючому пенсіонеру, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (з 01.01.2024 - 7100 х 2 = 14200, з 01.04.2024 - 8000 - 2 = 16000 грн) відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 01.01.2024 з подальшими щомісячними виплатами (без кінцевої дати таких виплат).
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до письмового повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 28.02.2024 на виконання рішення суду від 17.08.2023 у справі №460/18107/23 відповідач з січня 2024 року розпочав нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії виходячи з величини мінімальної заробітної плати для обчислення виплат по судових рішеннях на рівні 1600 грн. Вважає, що рішення та дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу у 2024 році підвищення до пенсії у зменшених розмірах (1600 х 2 = 3200 грн) за ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, свідчать про невизнання за позивачем права на щомісячні виплати двох мінімальних заробітних плат у вищезазначених розмірах, а саме: з 1 січня 2024 року - 14200 грн, а з квітня 2024 року - 16000 грн, щомісячно. При цьому, нараховане та виплачене відповідачем в 2024 році щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 3200 грн значно менше за аналогічні виплати, виплачені відповідачем у грудні 2023 року, які становили 13400 грн. Позивач вважає, що ненарахування та невиплата їй з 01.01.2024 підвищення до пенсії у належному розмірі порушує її право на отримання соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України та визначеної статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Ухвалою від 22.03.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 04.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зокрема, зазначив, що в повному обсязі нараховує та виплачує доплату до пенсії, передбачену ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, в розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), як визначено в рішенні суду від 17.08.2023 та в окремій ухвалі суду від 19.01.2024 у справі №460/18107/23. Покликаючись до положень статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», вказав, що з 01.01.2024 здійснено нарахування доплати до пенсії позивачу у розмірі двох мінімальних заробітних плат 1600 x 2 = 3200,00 грн. Вважає, що відповідач діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду та отримує пенсію по інвалідності в наслідок Чорнобильської катастрофи ІІІ групи.
Позивач є непрацюючим пенсіонером та відповідно до посвідчення категорії 1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи. Проживає у населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.08.2023 у справі №460/18107/23, яке набрало законної сили 19.09.2023, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 29.01.2023 нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача.
Відповідно до рішення про перерахунок пенсії від 22.02.2024 №956020135203 позивачу здійснено перерахунок доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, який, з 01.01.2024 складає 3200,00 грн.
В лютому 2024 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою щодо обрахунку та виплати такого підвищення до пенсії.
Листом від 28.02.2024 №3061-1746/К-02/8-1700/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області позивачу було повідомлено, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, становить 1600 гривень.
Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так:
1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 39 №796-XII.
04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Такий правовий висновок викладений в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4937/18 (№Пз/9901/55/18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у цій справі (провадження №11-150заі19).
Обставини щодо наявності у ОСОБА_1 права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, що проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, встановлені рішенням суду у адміністративній справі №460/18107/23, а відтак, відповідно до вимог ч. 4 ст. 78 КАС України не потребують доказування при розгляді цієї адміністративної справи.
Спірним питанням при вирішенні цієї адміністративної справи є правомірність обрахунку відповідачем розміру підвищення до пенсії в сумі 3200 грн з 01.01.2024. Таке питання не було спірним у справі №460/18107/23 та не охоплювалося предметом іншого судового спору, оцінка відповідним обставинам при вирішенні справи №460/18107/23 судом не надавалася. Отже, суд вважає, що цей спір є новим, стосується інших правовідносин, відмінних від предмета судового спору у справі №460/18107/23, та підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Зі змісту листа від 28.02.2024 №3061-1746/К-02/8-1700/24 та рішення про перерахунок пенсії від 22.02.2024 №956020135203 суд встановив, що органом Пенсійного фонду здійснено перерахунок позивачу підвищення до пенсії, визначеного статтею 39 Закону №796-XII, з 01.01.2024, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, який відповідно до положень ч. 2 ст. 8 Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" застосовується для обчислення виплат за рішенням суду 1600,00 грн.
У позовній заяві позивач стверджує, що дії відповідача щодо нарахування та виплати їй у 2024 році підвищення до пенсії, передбаченого ст. 39 Закону №796-ХІІ, у зменшених розмірах (1600 х 2 = 3200 грн) є протиправними. Вважає, що нарахування та виплата такого підвищення до пенсії повинно здійснюватись у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених частиною першою статті 8 Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", а саме: з 01.01.2024 - 7100 х 2 = 14200 грн, з 01.04.2024 - 8000 х 2 = 16000 грн.
Оцінюючи доводи та заперечення сторін та перевіряючи правомірність поведінки суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, суд враховує таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21 зазначила:
«06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].
Велика Палата Верховного Суду керується тим, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія) (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20 (пункт 40), від 03.11.2021 у справі № 9901/378/20 (пункт 30)).
Згідно із частиною першою статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4/зп у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.
Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Суб'єктивне право ОСОБИ_1 на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що внаслідок зміни правового регулювання розрахункової величини при обрахунку розміру підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ, позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту та відновлення порушеного права ОСОБА_1 є зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату з 01.01.2024 підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.
При цьому, з огляду на проаналізоване вище правове регулювання та наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21, суд вважає відсутніми підстави для визнання протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу спірного підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат (з 01.01.2024 - 7100 х 2 = 14200 грн, з 01.04.2024 - 8000 х 2 = 16000 грн), та відсутніми підстави для зобов'язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату позивачу спірного підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат (з 01.01.2024 - 7100 х 2 = 14200 грн, з 01.04.2024 - 8000 х 2 = 16000 грн) починаючи з 01.01.2024.
Відтак, позов в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладене, позов слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01.01.2024 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Повний текст рішення складений 29 травня 2024 року.
Суддя Н.О. Дорошенко