Справа № 420/3420/24
29 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою від 31.01.2024 року у справі №420/1373/24 було відкрито спрощене позовне провадження, роз'єднано позовні вимоги позивача у самостійні провадження, та передано справу до відділу надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи (канцелярія) Одеського окружного адміністративного суду для виконання вимог, передбачених п. 3.1 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України №174 від 17.12.2013 року.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в частині позовних вимог:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року при обчисленні ОСОБА_1 розміру усіх видів грошового забезпечення та грошової допомоги, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022 рік, як учаснику бойових дій, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 рік усіх видів грошового забезпечення та грошової допомоги за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022 рік, як учаснику бойових дій, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, був переданий для розгляду судді ОСОБА_2 .
Зазначеній справі присвоєно порядковий номер №420/3420/24.
В обґрунтування позовних вимог у адміністративній справі №420/3420/24 позивач зазначила, що вона, зокрема, у період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, проходила службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Однак, за твердженням позивача, у період проходження нею служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося у заниженому розмірі, а саме у період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року їй виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, затвердженого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року.
Позивач наголошує, що відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18 відбулось поновлення з 29.01.2020 року попередньої редакції Постанови №704, у зв'язку з втратою чинності пункту 6 постанови КМУ №103, в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відтак, оскільки у спірний період нараховування та виплата позивачу грошового забезпечення здійснена в заниженому розмірі, а саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку з чим вона звернулась до суду з адміністративним позовом.
Під час розгляду справи через канцелярію суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що у період з 14.07.2020 року по 01.02.2023 року позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про відпустку». Таким чином, виплата грошового забезпечення за час перебування військовослужбовця у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, як і виплата грошової допомоги для оздоровлення за цей період, законодавцем не передбачена. Крім того у відзиві представник військової частини зазначив, що грошова допомога на оздоровлення надається в році вибуття у відпустку та в році, в якому вони стали до виконання обов'язків за посадою після прибуття з цієї відпустки, за умови, що вони набули право на щорічну основну відпустку в цих роках.
Під час розгляду справи від сторони позивача надійшла відповідь на відзив.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 18.03.2024 року провадження у справі №420/3420/24 було зупинено відповідно до п.6 ч.2 ст. 236 КАС України та у подальшому поновлено ухвалою суду від 15.04.2024 року.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 07.11.2018 року по 27.09.2023 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з наказів командира Військовій частині НОМЕР_1 (по стройовій частині).
Разом з тим, з 14.07.2020 року позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про відпустку», що підтверджується витягом з наказу командира Військовій частині НОМЕР_1 (по стройовій частині) №151 від 13.07.2020 року.
02.01.2023 року позивач приступила до виконання службових обов'язків та прибула до пункту постійної дислокації з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується витягом з наказу командира Військовій частині НОМЕР_1 (по стройовій частині) №2 від 02.01.2023 року.
Також наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2023 року №2 (по стройовій частині), матроса ОСОБА_1 , яка перебувала в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 02.01.2023 року №2-РС на посаду радіотелефоністом відділення управління начальника штабу дивізіону взводу управління реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , шпк "матрос", визнано такою, що з 02.01.2023 року посаду прийняла та приступила до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 2 640,00 гривень на місяць.
За твердженням відповідача, що не спростовано стороною позивача за час розгляду даної справи, у період 2022 року позивач фактично військову службу не проходила та перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. За цих же обставин відповідач у 2022 році не нараховував позивачу грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію за дні додаткової відпустки за 2022 рік, як учаснику бойових дій та одноразову грошову допомогу при звільненні.
Крім того, згідно змісту витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2023 року №273 (по стройовій частині), відсутні відомості щодо використання позивачем або компенсування відповідачем щорічної основної відпустки за 2022 рік.
Крім того, згідно змісту цього ж витягу відпустка позивачем, як учасником бойових дій, зокрема, за 2022 рік не використовувалась та їй не компенсувалась.
Не погоджуючись із вказаними діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач зверталась із відповідними заявами до відповідача про перерахунок її грошового забезпечення, зокрема, за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року.
Водночас, відповідач відповіді на заяву позивача не надав.
Не погоджуючись із вищевказаними діями Військової частини НОМЕР_1 , позивач звернулась до адміністративного суду.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних позивачем дій суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно частини 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 73 та ч. 1 ст. 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Дослідивши адміністративний позов, відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Суспільні відносини з винагороди за працю військовослужбовця додатково деталізовані приписами ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Судом встановлено, що 01 березня 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704), якою було затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 року пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМ України від 21.02.2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29.01.2020 року була відновлена дія п. 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018 року.
Отже з 29.01.2020 року виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови №704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Разом з тим, відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 року.
Оскільки приписи п.3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 Постанови №704, то в даному випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Аналогічну правову позицію було висловлено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 року по справі № 420/10137/22.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" передбачено, що станом на 01.01.2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.
Таким чином, грошове забезпечення військовослужбовця мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".
Разом з тим суд зауважує, що у період 2022 року позивач фактично військову службу не проходила та перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується витягами з наказів командира Військовій частині НОМЕР_1 (по стройовій частині) №151 від 13.07.2020 року та №2 від 02.01.2023 року. Зазначені обставини стороною позивача за час розгляду справи не оспорювались та спростовані не були.
Відповідно до п.15 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (надалі - Порядок №260) грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.
Згідно абз.1 ст. 18 Закону України «Про відпустку» від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Відповідно до абз. 2 ст.21 Закону №504/96-ВР порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв'язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим приписами Закону №504/96-ВР №2011-ХІІ не визначено збереження заробітної плати (грошового забезпечення) під час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
При цьому згідно положень частини 4 ст. 179 Кодексу законів про правцю (КЗпП) України на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку передбачена виплата лише допомоги відповідно до законодавства, яка є ?, ? ?, ( ).
Згідно витягу з наказу командира Військовій частині НОМЕР_1 (по стройовій частині) №151 від 13.07.2020 року, не зазначено про збереження грошового забезпечення позивача під час перебування її у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
З огляду на вищезазначене суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, оскільки грошове забезпечення позивачу у зв'язку із перебуванням нею у відпустці для догляду за дитиною до досягнення трирічного віку не виплачувалось.
З вищенаведених підстав не підлягає задоволенню зобов'язальна позовна вимога в межах здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо незастосування за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року при обчисленні розміру її грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до п.1 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
За п.6 Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно п.8 Порядку №260 військовослужбовцям, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років, грошова допомога для оздоровлення надається в році вибуття у відпустку та в році, у якому вони стали до виконання обов'язків за посадою після прибуття з цієї відпустки, за умови, що вони набули право на щорічну основну відпустку в цих роках.
Як вбачається з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №48 від 17.02.2024 року, було внесено зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №273 від 27.09.2023 року, з огляду на що пункт 5 вищезазначеного наказу було викладено в наступній редакції: «Щорічна основна відпустка за 2018 рік не використана, щорічна основа відпустка за 2019 рік не використана, щорічна основна відпустка за 2020 рік не використана в кількості 30 діб, щорічна основа відпустка за 2023 рік не використана у кількості 18 діб».
Тобто, згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №273 від 27.09.2023 року, із врахуванням внесених змін наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №48 від 17.02.2024 року, позивачу не надавалась щорічна основа відпустка. Крім того, позивач вибула у відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у 2020 році, а тому були відсутні підстави для надання їй щорічної основної відпустки за 2022 рік та нарахування та виплати їй грошової допомоги для оздоровлення у 2022 році, згідно приписів п.8 Порядку №260.
Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року при обчисленні розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік позивача без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо незастосування за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022 рік як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, суд зазначає наступне.
Згідно п.3 розділу XXXI Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби Порядку №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Відповідно до п.п.1-2 розділу XXXII одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Військовою частиною у наказі командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №273 від 27.09.2023 року, із врахуванням внесення змін до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №48 від 17.02.2024 року, зазначено, що позивачем не була використана відпустка як учасника бойових дій, зокрема, за 2022 рік.
Суд акцентує увагу на тому, що у вищезазначених розділах XXXI та XXXII Порядку №260 визначено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення та компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки (за наявності) та додаткової відпустки, виплачуються військовослужбовцям саме у разі звільнення з військової служби. Вищевказаними розділами Порядку №260 не передбачено виплати вищевказаних одноразових додаткових видів грошового забезпечення у разі направлення військовослужбовця для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини.
З цього приводу суд погоджується із твердженням представника відповідача, що позивач не набувала права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, зокрема, за 2022 рік, оскільки згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №273 від 27.09.2023 року, із врахуванням внесення змін до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №48 від 17.02.2024 року, позивач не була звільнена з військової служби, а була направлена для подальшого проходження контрактної військової служби до Військової частини НОМЕР_2 .
Враховуючи те, що позивач з 14.07.2020 року по 02.01.2023 року перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, суд погоджується з думкою відповідача у відзиві, що ОСОБА_1 не набувала права на щорічну основну відпустку в 2022 році, а тому відсутні підстави для виплати їй компенсації за таку відпустку.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд також не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року при обчисленні їй розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022 рік як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, з множенням його на відповідний тарифний коефіцієнт.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Виходячи з необхідності відмови судом у задоволенні позовних вимог позивача, у суду відсутні підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для стягнення на його користь судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький
.