Справа № 420/6675/23
21 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Білостоцького О.В.
При секретарі: Кузьменко В.П.
За участю сторін:
Представника позивача: Панчошака О.Д.
Представника відповідача: Хрипко М.Ю.
Представника відповідача: Войчук І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського державного університету внутрішніх справ, Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського державного університету внутрішніх справ (далі по тексту ОДУВС), Національної поліції України, в якому позивач (з урахуванням уточнення позовних вимог) просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Одеського державного університету внутрішніх справ №46 о/с від 24.02.2023 року в частині звільнення полковника поліції ОСОБА_1 , заступника декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції Одеського державного університету внутрішніх справ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України №256 о/с від 24.02.2023 року в частині звільнення полковника поліції ОСОБА_1 заступника декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції Одеського державного університету внутрішніх справ;
- поновити полковника поліції ОСОБА_1 на посаді заступника декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції Одеського державного університету внутрішніх справ з 25.02.2023 року;
- стягнути з Одеського державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.02.2023 року по момент винесення судового рішення;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції Одеського державного університету внутрішніх справ та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він тривалий час проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України. Втім, 24.02.2023 року в поза робочий час позивач за наполяганням ректора Одеського державного університету внутрішніх справ в емоційно-стресовому стані подав рапорти до Одеського державного університету внутрішніх справ та Національної поліції України про його звільнення за власним бажанням з 24.02.2023 року. При цьому його волевиявлення під час написання рапортів не було вільним.
Тому у період з 27.02.2023 року по 28.02.2023 року він виходив на службу, виконував службові обов'язки та усно повідомив керівництво ОДУВС про бажання продовжити службу. Позивач зазначив, що ним в порядку, передбаченому п.64 та п.68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ №114, було відкликано рапорти про звільнення зі служби. Водночас, відповідачами вже були прийняті спірні накази про звільнення позивача зі служби в день подання рапортів про звільнення, без дотримання тримісячного строку, передбаченого п.68 Положення №114, а також без з'ясування наявності поважних причин для звільнення зі служби.
Не погоджуючись із вищевказаними діями відповідачів, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 05.04.2023 року по справі №420/6675/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського державного університету внутрішніх справ було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч.5 ст.262 КАС України. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
04.05.2023 року до суду від до Одеського державного університету внутрішніх справ (далі - ОДУВС) надійшов відзив по справі (т. 1 а.с. 121-131), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що у день проведення службового розслідування, розпочатого на підставі наказу ОДУВС від 24.02.2023 року №63, від позивача до канцелярії університету надійшло 2 рапорти, а саме рапорт від 24.02.2023 року на ім'я т.в.о. Голови Національної поліції України про звільнення за власним бажанням з 24.02.2023 року, а також рапорт від 24.02.2023 року на ім'я ректора ОДУВС про звільнення з посади заступника декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції у зв'язку зі звільненням зі служби в НПУ за власним бажанням з 24.02.2023 року. Враховуючи надходження рапортів позивача, дисциплінарна комісія ОДУВС, створена на підставі наказу від 24.02.2023 року №63, дійшла висновку, що позивач за порушення службової дисципліни заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності, але, враховуючи те, що він подав рапорт на звільнення з НПУ за власним бажанням, вирішила обмежитися цим. Враховуючи зазначене, через бажання позивача залишити службу в поліції за власним бажанням з 24.02.2023 року, листом від 24.02.2023 року №1/485 на ім'я т.в.о Голови національної поліції України було надіслано матеріали щодо звільнення позивача з Національної поліції. Того ж дня, рапорт про звільнення позивача зі служби в поліції за власним бажанням Національної поліцією України було реалізовано та ухвалено наказ №256 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції за власним бажанням, який спрямовано засобами електронного зв'язку на адресу ОДУВС для подальшої реалізації другого рапорту позивача про звільнення з посади в ОДУВС. На підставі отриманого наказу НПУ №256 о/с від 24.02.2023 року, наказом ОДУВС від 24.02.2023 року №46 о/с позивача було звільнено з посади заступника декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції з 24.02.2023 року. Пізніше, 28.02.2023 року позивач у зв'язку зі звільненням передав майно університету, згідно відомостей акту внутрішнього переміщення основних засобів від 28.02.2023 року.
За твердженням представника відповідача, скан-копії оскаржуваних наказів 28.02.2023 року були надіслані позивачу у мобільному застосунку «Telegram». Також представник відповідача зауважив, що 17.03.2023 року працівники відділу кадрового забезпечення ОДУВС намагались видати позивачу копії оскаржуваних наказів, водночас останній відмовився зробити відмітку про ознайомлення з вказаними наказами та відповідно від їх отримання.
22.05.2023 року до суду надійшов відзив Національної поліції України (т. 2 а.с. 22-29), з якого вбачається, що відповідач позов також не визнає та зазначає, що видача наказу про звільнення працівника поліції за служби до закінчення передбаченого п. 68 Положення №114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною. Також відповідач зазначив, що оскільки рапорт позивача про звільнення зі служби було реалізовано шляхом видання наказу про його звільнення у погоджений сторонами строк - а саме 24.02.2023 року, а рапорт позивача від 21.03.2023 року про відкликання його рапорту про звільнення зі служби не міг братися до уваги керівництвом НПУ.
23.05.2023 року до суду від сторони позивача надійшли відповіді на відзиви (т. 2 а.с. 43-53, 88-96).
29.05.2023 року та 31.05.2023 року від Одеського державного університету внутрішніх справ надійшли однакові за змістом заперечення на відповідь на відзив (т. 2 а.с. 69-73, 78-82).
Ухвалою суду від 05.06.2023 року було задоволено клопотання відповідача та вирішено подальший розгляд справи №420/6675/23 проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання по справі.
28.06.2023 року, 06.12.2023 року, 29.01.2024 року, 06.03.2024 року та 09.04.2024 року були проведені підготовчі судові засідання по справі, в яких особисто позивач, а також представники сторін давали пояснення щодо фактичних обставин у справі та по суті спірних правовідносин, а також висловлювали власні правові позиції по заявлених позовних вимогах та запереченнях проти них, надавали додаткові письмові докази у справі.
При цьому судові засідання, призначені судом на 09.08.2023 року, 30.10.2023 року, 06.12.2023 року, 29.01.2024 року та 06.03.2024 року відкладались судом через поважні причини (оголошення повітряної тривоги, вимкнення світла, хвороба учасника справи).
Ухвалою суду від 28.06.2023 року провадження по справі було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст. 236 КАС України та в подальшому було поновлено відповідною ухвалою суду 06.12.2023 року.
09.04.2024 року підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи по суті.
У судових засіданнях 06.05.2024 року та 21.05.2024 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та зазначив, що у позивача були відсутні поважні та об'єктивні причини для його звільнення зі служби в поліції за власним бажанням. При цьому, виходячи з того, що відомості щодо події з курсантом ОДУВС, що мали місце 24.02.2023 року, потрапили до мережі Інтернет, керівництвом університету було прийнято рішення про звільнення полковника поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції, та через наполягання керівництва ОДУВС позивачем в результаті емоційно-стресового стану були написані рапорти на звільнення зі служби в позаслужбовий час. Службове розслідування за фактом вищезгаданого інциденту, за твердженням представника позивача, не могло бути проведено повно та об'єктивно фактично протягом 3-х робочих годин. При цьому навіть цим службовим розслідуванням не було встановлено фактично будь-яких протиправних дій, зокрема, перевищення позивачем владних повноважень 24.02.2023 року стосовно курсанта ОДУВС ОСОБА_2 , а тому у позивача також були відсутні об'єктивні причини для написання рапорту про звільнення зі служби ще й з цих причин.
З приводу процедури проведення звільнення позивача його представник також зауважив, що рапорт позивача про звільнення зі служби був направлений до Національної поліції не у передбачений спосіб, як того вимагає порядок, встановлений постановою КМУ №55/2018 та наказом МВСУ №630/2019 через Систему електронної взаємодії органів виконавчої влади. У такий же спосіб був протиправно направлений оскаржуваний наказ №256о/с від 24.02.2023 року до ОДУВС, що також свідчить про порушення відповідачами порядку, встановленого цими нормативними документами. При цьому рапорт позивача від 24.02.2023 року через СЕВ ОВВ до НПУ надійшов лише 25.02.2023 року, тобто вже після видання наказу про його звяльнення.
Також, за твердженням представника ОСОБА_1 позивачем було реалізовано право, передбачене п.68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою №114 від 29.07.1991 року, на відкликання протягом трьох місяців рапортів про звільнення за власним бажанням, шляхом подання 20.03.2023 року до Одеського державного університету внутрішніх справ та 21.03.2023 року до НПУ відповідних рапортів. Однак, відповідачами прийнято спірні накази про звільнення позивача в день подання рапортів про звільнення, без дотримання тримісячного строку, передбаченого п.68 Положення №114, без врахування права позивача на відкликання відповідних рапортів протягом вказаного строку, а також без з'ясування наявності поважних причин, які перешкоджали ОСОБА_1 виконувати службові обов'язки.
Також представник позивача зазначив, що позивач 27.02.2023 року продовжив виконувати свої функціональні обов'язки та з жодним оскаржуваним наказом не був ознайомлений, оскільки на той час таких наказів ще не існувало. Крім того представник позивача, посилаючись на надіслання оскаржуваних наказів позивачу у мобільний застосунок «Telegram» 28.02.2023 року, зазначив, що відповідачі за час розгляду справи не спростували, що така процедура ознайомлення із оскаржуваними наказами не передбачена діючим законодавством України, та доказів фактичного ознайомлення позивача із вищевказаними наказами саме 28.02.2023 року матеріали справи не містять. Представник позивача підкреслив, що в рапортах про звільнення зі служби не було зазначено жодної з поважних причин, встановлених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, які затверджено постановою КМУ №413 від 12.06.2013 року. Також позивач посилався на лист НПУ №6684/01/12-2021 від 31.05.2021 року, яким передбачено забезпечення при розгляді рапортів поліцейських про звільнення з поліції за власним бажанням вимог Положення №114 та постанови КМУ №413, а також забезпечення розгляду рапортів про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, у яких зазначена дата звільнення, з урахуванням вимог постанови №413, тобто за умови зазначення конкретної поважної причини, а також можливості здійснити повний розрахунок у визначені ними строки, а за інших обставин у задоволенні таких рапортів відмовляти, тоді як у рапортах позивача поважні причини для звільнення відсутні.
Представник Одеського державного університету внутрішніх справ заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та зазначив, що за діючого правового регулювання поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції за власним бажанням на підставі відповідного рапорту до спливу визначеного п. 68 Положення №114 строку, якщо більш рання дата звільнення буде погоджена між ним та уповноваженим органом. Норми ж щодо обов'язкової наявності поважних причин для звільнення зі служби за власним бажанням застосуванню не підлягають, оскільки суперечать п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», яка не ставить право на звільнення за власним бажанням в залежність від наявності або відсутності для цього будь-яких інших поважних причин.
Представник Національної поліції також заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та зазначила, що норма, на яку посилається позивач як на підставу позову, а саме пп. «ж» п. 64 Положення №114 суперечить нормам спеціального законодавства, яким врегульовано порушене питання. Суперечність підтверджується відсутністю у п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» обов'язкової наявності поважних причин для звільнення поліцейського «за власним бажанням». З цього приводу представник відповідача зазначила, що позивача було правомірно звільнено зі служби в поліції, а тому відсутні підстави для поновлення його на службі в Національній поліції України.
Суд у справі встановив наступне.
Згідно витягу з наказу Одеського державного університету внутрішніх справ від 24.04.2018 року №95 о/с, полковника поліції ОСОБА_1 , який прибув з Національної поліції України із залишенням на службі в поліції, з 17.05.2018 року призначено заступником декана факультету №1 (т. 1 а.с. 135).
Згідно витягу з наказу Одеського державного університету внутрішніх справ від 02.08.2019 року №241 о/с, полковника поліції ОСОБА_1 з 02.08.2019 року призначено заступником декана факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування (т. 1 а.с. 136).
Згідно витягу з наказу Одеського державного університету внутрішніх справ від 07.04.2022 року №93 о/с, полковника поліції ОСОБА_1 з 07.04.2022 року призначено заступником декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції (т. 1 а.с. 137).
24.02.2023 року до ректора Одеського державного університету внутрішніх справ надійшла доповідна записка проректора університету, в якій останній зазначив, що під час моніторингу мобільного застосунку «Telegram» о 12 год. 14 хв. було виявлено відеоролик, на якому зображені працівники ОДУВС, зокрема, заступник декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції полковник поліції ОСОБА_1 , перед яким на плацу курсант, якого знімають на відео зі спини, виконує вправу з присідання в якості покарання за те, що залишив сушити кросівки на підвіконні навчально-побутового поверху (т. 1 а.с. 156).
Наказом Одеського Державного університету внутрішніх справ №63 від 24.02.2023 року призначено службове розслідування за фактом порушення нормативних вимог окремими працівниками університету та створено дисциплінарну комісію (т. 1 а.с. 154-155).
Дисциплінарною комісією, створеною наказом Одеського державного університету внутрішніх справ від 24.02.2023 року №63, було проведено службове розслідування за фактом порушення нормативних вимог окремими працівниками університету.
При цьому опитаний під час службового розслідування заступник декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції полковник поліції ОСОБА_1 зазначив, що 24.02.2023 року йому зателефонував декан факультету підготовки фахівців для оперативних підрозділів та попрохав розібратися, чий кросівки знаходяться на підвіконні 2-го поверху навчально-побутового корпусу університету. Встановивши, що це курсант 2 курсу рядовий поліції ОСОБА_2 , він, ОСОБА_1 доповів про це декану факультету, від якого отримав вказівку забрати кросівки та вийти на плац. На плацу деканом було зроблено зауваження курсанту, який на зауваження з власної ініціативи зробив присідання. При цьому ОСОБА_1 в ходу службового розслідування зазначив, що він курсанта до цього не примушував, з курсантом не розмовляв, на телефон зазначену подію не знімав.
Дисциплінарною комісією під час службового розслідування також було проведено опитування всіх осіб, які перебували на плацу під час зазначеної події.
В цей же день 24.02.2023 року дисциплінарною комісією службове розслідування було закінчено та за його результатами складений висновок (т. 1 а.с. 144-153), у якому у резолютивній частині запропоновано:
за порушення службової дисципліни, яке виразилось в недотриманні вимог п.1,2 ст.18 «Основні обов'язки поліцейського» Закону України «Про національну поліцію», п.3,6,7 ч.3 ст.1, п.2 ч.1 ст.3 Дисциплінарного Статуту Національної поліції України, п.1,2 розділу ІІ, п.3,4 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року №1179, заступник декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції Одеського державного університету внутрішніх справ, полковник поліції ОСОБА_1 заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності, але враховуючи, що він подав рапорт про звільнення з Національної поліції України за власним бажанням, обмежитись цим;
клопотати перед Головою Національної поліції України про звільнення заступника декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції Одеського державного університету внутрішніх справ полковника поліції ОСОБА_1 з 24.02.2023 року за власним бажанням згідно поданих ним рапортів.
При цьому судом встановлено, що в день проведення службового розслідування від позивача до канцелярії ОДУВС надійшло 2 рапорти, а саме:
- написаний власноруч рапорт від 24.02.2023 року на ім'я т.в.о. Голови національної поліції України про звільнення з Національної поліції відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням з 24.02.2023 року;
- написаний власноруч рапорт від 24.02.2023 року на ім'я ректора ОДУВС про звільнення з посади заступника декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції у зв'язку зі звільненням зі служби в НПУ за власним бажанням з 24.02.2023 року.
При цьому твердження позивача про написання зазначених рапортів 24.02.2023 року в позаробочий час, відповідачами у справі спростовано не було.
На підставі висновків службового розслідування, Одеським державним університетом внутрішніх справ було видано наказ №7 о/с від 24.02.2023 року (т. 1 а.с. 170-172), яким визначено, що за порушення службової дисципліни, що виразилось в недотриманні вимог п.1,2 ст.18 «Основні обов'язки поліцейського» Закону України «Про національну поліцію», п.3,6,7 ч.3 ст.1, п.2 ч.1 ст.3 Дисциплінарного Статуту Національної поліції України, п.1,2 розділу ІІ, п.3,4 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року №1179, заступник декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції Одеського державного університету внутрішніх справ, полковник поліції ОСОБА_1 заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності, але враховуючи, що він подав рапорт про звільнення з Національної поліції України за власним бажанням, обмежитись цим;
клопотати перед Головою Національної поліції України про звільнення заступника декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції Одеського державного університету внутрішніх справ полковника поліції ОСОБА_1 з 24.02.2023 року за власним бажанням згідно поданих ним рапортів.
24.02.2023 року Одеський державний університет внутрішніх справ надіслав до Національної поліції України лист №1/486, в додатках до якого надав матеріали щодо звільнення з Національної поліції України позивача.
Наказом Національної поліції України від 24.02.2023 року №256 о/с «По особовому складу» полковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 24.02.2023 року (т. 2 а.с. 31).
Підставою прийняття вищевказаного наказу зазначено рапорт ОСОБА_1 від 24.02.2023 року, лист Одеського державного університету внутрішніх справ від 24.02.2023р року №1/486 та довідку про стаж служби в поліції ОСОБА_1 , видану Одеським державним університетом внутрішніх справ 24.02.2023 року за №1/485.
Наказом Одеського державного університету внутрішніх справ №46 о/с від 24.02.2023 року «Про особовий склад» (т. 1 а.с. 177) полковника поліції ОСОБА_1 , заступника декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Підставою прийняття вищевказаного наказу зазначено рапорт ОСОБА_1 від 24.02.2023 року, наказ Національної поліції України від 24.02.2023 року №256 о/с.
Посилаючись на скріншоти з мобільного додатку «Telegram», а також акт огляду сторінки мобільного додатку «Telegram», який прив'язаний до мобільного телефонного номеру НОМЕР_1 , представники ОДУВС та НПУ наполягали про ознайомлення позивача із вищевказаними наказами про звільнення 28.02.2023 року, що стороною позивача заперечувалось.
В матеріалах справи також наявний акт від 17.03.2023 року про відмову колишнього заступника декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції Одеського державного університету внутрішніх справ ОСОБА_1 зробити відмітку про ознайомлення та отримання копій наказів Національної поліції України та Одеського державного університету внутрішніх справ про його звільнення за служби в поліції.
20.03.2023 року позивач надав на ім'я ректора ОДУВС рапорт, в якому зазначив про відкликання поданого ним раніше рапорту від 24.02.2023 року та просив його не розглядати. У рапорті від 20.03.2023 року зазначено, що рапорт від 24.02.2023 року не містить прохання ОСОБА_1 щодо звільнення його зі служби раніше до закінчення тримісячного строку, а також зазначено, що 27.02.2023 року та 28.02.2023 року він виконував службові обов'язки, а сам факт рапорту не вказує на обставини щодо досягнення сторонами беззаперечної домовленості про звільнення у певно визначений день до закінчення тримісячного строку. Вищевказаний рапорт зареєстровано Відділенням документального забезпечення ОДУВС за індексом Р-22 від 22.03.2023 року (т. 1 а.с. 99).
07.04.2023 року Одеський державний університет внутрішніх справ надіслав позивачу лист 1/Р-22 на рапорт від 20.03.2023 року, в якому зазначив, що ОСОБА_1 звільнений 24.02.2023 року на підставі його рапорту та для вирішення питання, порушеного у рапорті від 20.03.2023 року, йому необхідно звернутися до Національної поліції України (т. 1 а.с. 100).
21.03.2023 року позивач надав на ім'я голови Національної поліції України рапорт, в якому зазначив про відкликання поданого ним раніше рапорту від 24.02.2023 року та просив його не розглядати. У рапорті від 21.03.2023 року позивачем зазначено, що рапорт від 24.02.2023 року не містить прохання ОСОБА_1 щодо звільнення його зі служби раніше до закінчення тримісячного строку, а також зазначено, що 27.02.2023 року та 28.02.2023 року він виконував службові обов'язки, а сам факт рапорту не вказує на обставини щодо досягнення сторонами беззаперечної домовленості про звільнення у певно визначений день до закінчення тримісячного строку. Вищевказаний рапорт зареєстровано УКЗ НПУ 29.03.2023 року (т. 2 а.с. 37-38).
17.04.2023 року Департамент кадрового забезпечення НПУ надіслав позивачу лист №Д-208/12/1/1/03-2023 на рапорт від 21.03.2023 року, в якому зазначив, що ОСОБА_1 звільнений 24.02.2023 року на підставі власного рапорту, а тому відкликання раніше поданого ним рапорту не є можливим (т. 2 а.с. 40).
Позивач вважає, що його звільнення відбулося з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому накази про звільнення №46 о/с від 24.02.2023 року та №256 о/с від 24.02.2023 року підлягають скасуванню, а він - поновленню на посаді заступника декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції Одеського державного університету внутрішніх справ з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому він звернувся до суду в адміністративній справі №420/6675/23 за захистом власних прав та законних інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши адміністративний позов, відзиви відповідачів, відповіді на відзиви, заперечення на відповідь на відзив та інші надані до суду письмові докази, оцінивши правові позиції та пояснення представників сторін у судових засіданнях за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до ч.1 ст. 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно ч.3 ст. 59 Закону №580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (ч.4 ст. 59 Закону №580-VIII).
За ч.1 статті 60 Закону №580-VIII визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно п.7 ч.1 ст. 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (ч.2 ст. 77 Закону №580-VIII).
Згідно ч.3 ст. 77 Закону №580-VIII день звільнення вважається останнім днем служби.
Відповідно до пп. «ж» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114 (далі - Положення №114) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Згідно п. 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Порядок звільнення за власним бажанням, визначений підпунктом «ж» п. 64 та п. 68 Положення №114, яке з огляду на приписи п. 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII у частині, що не суперечить Закону №580-VIII, є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює порядок проходження служби в поліції.
Приписи Положення №114 у частині звільнення за власним бажанням не суперечать приписам Закону №580-VIII, а лише встановлюють певні конкретизовані гарантії для осіб, що проходять службу, у разі звільнення за власним бажанням.
Такого висновку дійшов П'ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 26.03.2024 року по справі №420/5671/23.
Постановою Кабінету Міністрів України №413 від 12.067.2013 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджений Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.
При цьому в листі Національної поліції України від 31.05.2021 року за №6684/01/12-2021 «Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням» висунуто вимогу до керівників головних управлінь НПУ в АРК та м.Севастополі, областях та м. Києві забезпечити розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з дотриманням вимог, встановлених п. 68 Положення №114 та постановою №413.
Зобов'язано розглядати рапорти поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, у яких зазначена дата звільнення, з урахуванням вимог постанови №413, тобто за умови зазначення конкретної поважної причини, а також можливості здійснити повний розрахунок у визначені ними строки. За інших обставин у задоволенні таких рапортів відмовляти.
Верховний Суд України у постанові від 24.06.2014 року по справі №21-241а14, аналізуючи приписи Положення №114 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
Проте у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
У вищевказаній постанові було зауважено, що видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Як вже зазначалося вище, позивач 24.02.2023 року подав до Одеського державного університету внутрішніх справ два рапорти на ім'я т.в.о. голови НПУ та на ім'я ректора ОДУВС про звільнення його з поліції за власним бажанням з 24.02.2023 року, що сторонами по справі не заперечувалось.
Водночас суд зауважує, що враховуючи вищенаведені законодавчі приписи та сформовану практику Верховного Суду, Національна поліція України мала право звільнити позивача до закінчення строку попередження, встановленого п. 68 Положенням №114, оскільки прохання про це містилося у рапортах ОСОБА_1 .
У той же час, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що по справах про звільнення за власним бажанням суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП України строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
У такій категорії справ суди особливу увагу приділяють дослідженню поведінки позивача після написання ним заяви (рапорту) про звільнення, адже якщо на працівника справді чинився тиск з метою його звільнення, то в останнього є можливість відкликання такої заяви, в тому числі засобами поштового, телеграфного чи електронного зв'язку, або звернення із заявою чи скаргою до органів поліції, Державної служби України з питань праці тощо. Саме такі дії позивача можуть свідчити про відсутність наміру і вільного волевиявлення на звільнення.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 17.02.2020р. у справі №495/9926/18 та від 11.12.2019 року у справі №483/1070/17.
При зверненні з даним позовом до суду позивач зауважив, що рапорти про звільнення зі служби він написав 24.02.2023 року в емоційно-стресовому стані за наполяганням ректора Одеського державного університету внутрішніх справ, про це також свідчить факт подання ним в подальшому до Одеського державного університету внутрішніх справ та НПУ рапортів від 20.03.2023 року та від 21.03.2023 року про відкликання раніше поданих рапортів від 24.02.2023 року про звільнення. Разом з тим, на час надходження від позивача рапорту про відкликання рапортів про звільнення від 24.02.2023 року, останні вже були реалізовані шляхом видання оскаржуваних ним наказів, що виключало можливість їх відкликання.
Водночас суд зауважує, що пп. «ж» п.64 Положення №114 передбачає, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням виключно при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Таким чином, особливістю звільнення зі служби з поліції, у разі звільнення з ініціативи особи за власним бажанням є те, що заявник має повідомити про наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Разом з тим, із змісту рапортів про звільнення від 24.02.2023 року не вбачається зазначення позивачем поважних причин, які перешкоджали виконанню ним службових обов'язків та наявність яких могла бути беззаперечною підставою для його звільнення саме з дати подання відповідних рапортів. Судом також не встановлено наявності у позивача таких причин протягом часу розгляду справи.
На думку суду вирішальним у справі є той факт, що Національною поліцією України при прийнятті наказу №256 о/с від 24.02.2023 року та Одеським державним університетом внутрішніх справ при прийнятті наказу №46 о/с від 24.02.2023 року, в порушення пп. «ж» п.64 Положення №114, не було з'ясовано обставин з приводу того, які саме поважні причини перешкоджали позивачу виконувати службові обов'язки та потребували його звільнення за власним бажанням саме в день подання ним рапортів про звільнення.
Звільнення позивача з рапортом про звільнення за власним бажанням без зазначених конкретних причин, що перешкоджають подальшому виконанню службових обов'язків, тобто без зазначення підстав, за яких ОСОБА_1 бажав звільнитися, не відповідає приписам Закону №580-VIII та Положенню №114.
За час розгляду даної справи відповідачі не обґрунтовували правомірність звільнення позивача за власним бажанням без встановлення наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню ним службових обов'язків, як того вимагає пп. «ж» п. 64 Положення №114 та Постанова №413.
При цьому відповідачами під час розгляду справи також не було спростовано твердження позивача про відсутність у нього об'єктивної причини бути звільненим зі служби 24.02.2023 року за власним бажанням ще й з підстав обставин проходження ним служби. Так позивачем зазначено, що він на час виникнення спірних правовідносин характеризувався позитивно, мав тривалий стаж служби в органах МВС та в подальшому НПУ, низку нагород, грамот та відзнак за досягнення вагомих успіхів у службовій діяльності, та не мав діючих дисциплінарних стягнень.
Таким чином, звільнення з публічної служби з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав звільненої особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналізуючи вищевикладені обставини суд доходить висновку, що оскільки звільнення позивача відбулося з недотриманням вимог пп. «ж» п.64 Положення №114, то накази Національної поліції України №256 о/с від 24.02.2023 року та Одеського державного університету внутрішніх справ №46 о/с від 24.02.2023 року підлягають визнанню протиправними та скасуванню, оскільки не відповідають критеріям обґрунтованості та правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені ст. 2 КАС України, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За умов необхідності визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів про звільнення позивача він підлягає поновленню на службі в поліції.
Відносно календарної дати, з якої позивач підлягає поновленню на службі, суд зазначає, що згідно приписів ст.77 Закону №580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Оскільки позивача звільнено з 24.02.2023 року, то цей день вважається останнім днем його служби, а тому ОСОБА_1 підлягає поновленню на службі з 25.02.2023 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у постанові 14.01.2014 року по справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку.
Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, визначені Порядком виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України №260 від 06.04.2016 року.
Відповідно до абзацу 1 пункту 6 Розділу III Порядку №260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.
Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Враховуючи, що позивача було звільнено з 24.02.2023 року і день звільнення є останнім робочим днем, а саме - 24.02.2023 року, то вимушений прогул ОСОБА_1 розпочався з 25.02.2023 року та фактично триває до цього часу, тобто до 21.05.2024 року.
Тобто, позивачу підлягає виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.02.2023 року по 21.05.2024 року включно, що складає 396 календарних днів.
Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 , наданої Одеським державним університетом внутрішніх справ, грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці служби, що передували звільненню (грудень 2022 року та січень 2023 року) становило 80123,64 грн.
З урахуванням кількості календарних днів у грудні 2022 року та січні 2023 року (62), середньоденний заробіток позивача становить 1 292,31 грн.
Таким чином, стягненню на користь позивача підлягає сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.02.2023 року по 21.05.2024 року включно у розмірі 584124,12 грн. (1 292,31 грн. * 452 календарних днів).
У відповідності до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції з 25.02.2023 року та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судового збору не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 241-246, 251, 255, 192, 194, 209-211, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеського державного університету внутрішніх справ (65014, м. Одеса, вул. Успенська, 1), Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 24.02.2023 року №256 о/с «По особовому складу».
Визнати протиправним та скасувати наказ Одеського державного університету внутрішніх справ від 24.02.2023 року №46 о/с «Про особовий склад».
Поновити полковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника декана факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції Одеського державного університету внутрішніх справ з 25.02.2023 року.
Стягнути з Одеського державного університету внутрішніх на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.02.2023 року по 21.05.2024 року в сумі 584 124,12 грн.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 29 травня 2024 року.
Суддя О.В. Білостоцький