21 травня 2024 року 320/7911/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо невиконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо встановлення в розрахунку пенсії ОСОБА_1 (з урахуванням надбавок, підвищень, цільових грошових допомог, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) за вислугу років по пенсійній справі 2601036226 обмеження у вигляді її максимального розміру виплати сумою 45038,44 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснювати виплату ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням надбавок, підвищень, цільових допомог, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, починаючи з дати перерахунку пенсії відповідно до постанови Уряду від 16.02.2022 №11 (з 01.03.2022) без обмеження її розміру;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві розрахувати та доплатити ОСОБА_1 різницю нарахованої та фактично сплаченої пенсії в порядку, встановленому ст.51 Закону №262-ХІІ за 12 місяців до дати проведення останнього перерахунку його пенсії згідно з постановою Уряду від 24.02.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при здійсненні перерахунків та виплати пенсії, починаючи з 01.10.2020.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01.10.2020, з урахуванням раніше виплачених сум
20.02.2024 на адресу суду від позивача надійшла заява про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень при виконанні судового рішення, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії при виконанні рішення Київського окружного адміністративного суду по справі №320/7911/23 з 01.10.2020 із встановленням її обмеження максимальним розміром в сумі 52210,55 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві невідкладно повідомити Київський окружний адміністративний суд про вжиті заходи щодо усунення причин та умов, які сприяли порушенню статей 17,370 Кодексу адміністративного судочинства України та про вжиті заходи щодо повного та безумовного виконання рішення суду по справі №320/7811/21 шляхом виплати ОСОБА_1 пенсії в нарахованому після проведення її індексації розмірі 61015,56 грн. без обмеження максимальним розміром.
В обґрунтування заяви представник позивача послався на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві всупереч вимогам судового рішення здійснює виплату йому пенсії в обмеженому розмірі 52210,55 грн., у той час як розмір нарахованої пенсії станом на 14.02.2024 становить 61015,56 грн.
За результатами автоматизованого розподілу вказана заява була передана для розгляду судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві щодо невиконання судового рішення призначити до розгляду у судовому засіданні.
У судове засідання, призначене на 21.05.2024, з'явились позивач та представник відповідача.
Розглянувши матеріали справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Частинами четвертою та п'ятою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Як зазначено вище, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01.10.2020, з урахуванням раніше виплачених сум
При прийнятті цього рішення суд виходив з того, що пенсія позивача не підлягає обмеженню максимальним розміром.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у письмових поясненнях по справі зазначило, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №7911/23 проведено перерахунок пенсії з 01.10.2020.
Після проведення перерахунку розмір пенсії позивача, з урахуванням індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" станом на 01.03.2022 становить 59467,86 грн., з яких:
- 41089,80 грн. - основний розмір пенсії;
- 10272,45 грн. - підвищення основного розміру пенсії на 25% відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення";
- 7190,71 грн. - індексація пенсії за 2022 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році";
- 580,20 грн. - підвищення рівня особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність" (2093,00 х 30%);
- 284,70 грн. - щомісячна додаткова пенсія як особі, віднесеній до категорії 1, особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210;
- 50,00 грн. - щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття, передбаченої Законом України "Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та особі з інвалідністю внаслідок війни".
Розмір пенсійної виплати з урахуванням індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 "Про індексацію та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" станом на 01.03.2023 становить 61015,56 грн., з яких:
- 41089,80 грн. - основний розмір пенсії;
- 10272,45 грн. - підвищення основного розміру пенсії на 25% відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 №1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення";
- 7190,71 грн. - індексація пенсії за 2022 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році";
- 1500,00 грн. - індексація пенсії за 2022 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 "Про індексацію та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році";
- 627,90 грн. - підвищення рівня особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність" (2093,00 х 30%);
- 284,70 грн. - щомісячна додаткова пенсія як особі, віднесеній до категорії 1, особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210;
- 50,00 грн. - щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття, передбаченої Законом України "Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та особі з інвалідністю внаслідок війни".
Відповідач зазначив, що з 01.03.2024 встановлено індексацію пенсії за 2024 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 "Про індексацію та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" з урахуванням п.3 вказаної постанови у розмірі 1500,00 грн. та перераховано розмір підвищення пенсії особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи відповідно, яке становить 708,30 грн.
Розмір пенсії позивача до виплати становить 61015,56 грн.
Вказані пояснення підтверджується доданими до матеріалів справи розрахунками пенсії.
Отже, на виконання судового рішення відповідач мав здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з 01.10.2020 без обмеження максимального розміру пенсії.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особам з інвалідністю внаслідок війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: особам з інвалідністю I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено, що з 01.01.2024 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить 2361 грн.
Отже, розмір підвищення до пенсії, який має бути виплачений позивачу у 2024 році становить 708,30 грн. (2361,00 грн. х 30%/100%), а не 627,90 грн., як пояснює відповідач.
Крім того, відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 "Про індексацію та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.
Відповідно до розрахунку пенсії позивача станом на 01.03.2024 позивачу нарахована індексація у розмірі 1500,00 грн. та підвищення до пенсії відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 708,30 грн., що у цілому мало призвести до виплати пенсії у загальному розмірі 62595,96 грн.
Однак, загальний розмір пенсії для виплату позивачу станом на 01.03.2024 був визначений на рівні 61015,56 грн., тобто на рівні 2023 року.
Вказане свідчить про те, що відповідач безпідставно не здійснює виплату позивачу з 01.03.2024 індексації пенсії відповідно до постанови КМУ від 23.02.2024 №185 у розмірі 1500,00 грн. та різницю, на яку збільшився розмір підвищення до пенсії відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у 2024 році у порівнянні з 2023 роком - у розмірі 80,40 грн. (708,30 грн. - 627,90 грн.), і тим самим зменшив розмір пенсії позивача на суму 1580,40 грн.
Такий алгоритм дій органу Пенсійного фонду України представник відповідача у судовому засіданні пояснив тим, що навіть не зважаючи на наявні судові рішення пенсія позивача була обмежена максимальним розміром, який був зафіксований після набрання судовим рішенням у цій справі законної сили.
При цьому, на запитання суду щодо правових (юридичних) підстав для такого обмеження розміру пенсії у подальшому (при його збільшення за рахунок індексації пенсії у 2024 році та збільшення підвищення до пенсії відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") представник відповідача послався на положення статті 43 Закону України №2262, незважаючи на те, що застосування таких положень до пенсії позивача було визнано неправомірним судовими рішеннями.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2018 в адміністративній справі №640/2908/18 визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо виплати позивачу пенсії в обмеженому розмірі та зобов'язано ГУ ПФУ здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її розміру, починаючи з 29.12.2017.
Вказане судове рішення містить дату, з якої пенсія позивача не підлягає обмеженню - з 29.12.2017, та не містить кінцевої дати, що свідчить про те, що при здійсненні у подальшому перерахунків пенсії позивача вона також не підлягає обмеженню максимальним розміром.
Натомість пенсія у розмірі 45038,44 грн., яка була нарахована позивачеві з 01.01.2018, так саме цим розміром була обмежена до виплати при подальших перерахунках, що змусило позивача повторно звернутися до суду з позовом у цій справі.
Постановлюючи рішення у даній справі (від 31.10.2023) суд зазначив, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20.12.2016 з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17, від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 14.05.2019 у справі № 591/2109/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17 та від 17.05.2021 у справі № 343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача при здійсненні її перерахунків, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 11.07.2022 у справі №620/613/21, від 29.06.2022 у справі №640/19118/18, від 18.05.2022 у справі № 380/12337/20.
При цьому при здійсненні розгляду справи судом був здійснений аналіз постанов КМУ №118 та №168 та зазначено, що стосовно наявності у постановах №118 та №168 положень про підвищення пенсій з 01.03.2022 та з 01.03.2023 "у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом", - за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а виклала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У спірних правовідносинах наведені положення постанов №118 та №168 суперечать приписам Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, які є спеціальними та підлягають застосуванню відповідачем, наслідком чого є протиправне обмеження розміру пенсії позивача при здійсненні перерахунків 01.03.2022 та 01.03.2023.
Крім того, закон не передбачає випадків обмеження пенсійної виплати максимальним розміром, визначеним за результатами перерахунку пенсії, здійсненого на підставі довідки від 18.01.2022 №21-08зп з 01.10.2020, як це зробив відповідач у спірних відносинах.
Так, закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави та умови для обмеження пенсійних виплат, а тому відповідні дії ГУ ПФУ є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам частини другої статті 19 Конституції України.
Отже, судом встановлено, що двома судовими рішеннями було констатовано неправомірне застосування відповідачем положень статті 43 Закону №2262 та обмеження пенсії позивача максимальним розміром, проте незважаючи на це відповідач при наступному перерахунку пенсії знов обмежив пенсію позивача максимальним розміром на підставі статті 43 Закону №43, проігнорувавши таким чином два судових рішення, які набрали законної сили.
Вказані дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві розцінюються судом як такі, що порушують одну з головних конституційних засад судочинства, визначених статтею 129 Основного Закону, а саме: принцип обов'язковості рішень суду, що потребує невідкладного реагування.
Так, стаття 129 Конституції України визначає, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
За неповагу до суду чи судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.
Згідно зі статтею 129-1 Основного Закону суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Положеннями статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України також визначено, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Принцип обов'язковості судового рішення також закріплений у ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Зазначеною нормою визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Виконання судового рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового розгляду у контексті ст.6 Конвенції. Провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями одного провадження. "Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції" (Рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997 заява № 18357/91, п. 40).
Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Постановою Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 висловлена наступна позиція Верховного Суду: "Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи".
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною шостою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
У свою чергу, частиною першою статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Таким чином, окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.
Суд встановив, що відповідач ухиляється від виконання рішення суду від 31.10.2023 у справі №320/7911/23, що, окрім власне складу кримінального правопорушення, свідчить про наявність підстав для винесення окремої ухвали для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Відповідно до положень статті 249 Кодексу адміністративного судочинства Суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
Відповідно до пунктів 1, 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
Згідно з п.11 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. №280, Голова правління Пенсійного фонду України, серед іншого, забезпечує виконання Пенсійним фондом України та його територіальними органами вимог Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики з питань, що належать до сфери діяльності Пенсійного фонду України, та доручень Міністра.
Таким чином, контроль за дотриманням територіальними органами Пенсійного фонду України вимог чинного законодавства належить до повноважень Голови правління Пенсійного фонду України, який відповідно має вжити заходи по усуненню порушень, виявлених судом при розгляді справи.
Крім того, відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 р. №423, Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, торгівлі людьми, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, надання соціальних послуг та проведення соціальної роботи, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, ветеранів праці, ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України в частині організації виплати їм до Дня Незалежності України разової грошової виплати, ветеранів військової служби, жертв нацистських переслідувань, дітей війни та жертв політичних репресій, пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки (державна допомога, пільги, житлові субсидії та інші виплати, що проводяться за рахунок державного бюджету, соціальні послуги) та за дотриманням прав дітей, а також забезпечує формування та реалізує державну політику щодо здійснення державного нагляду у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності в частині забезпечення відповідності законодавству рішень уповноваженого органу управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління), державного регулювання та нагляду за дотриманням норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі, у сфері гуманітарної допомоги.
Згідно з підпунктом 21 пункту 4 Положення Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань здійснює державне регулювання та нагляд за дотриманням закону щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі.
Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про порушення з боку відповідача норм чинного законодавства при виконанні рішення від 31.10.2023 у справі №320/7911/23, а тому у даному випадку наявні усі правові підстави для застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням цього, суд вважає за доцільне постановити окрему ухвалу про виявлені порушення з боку Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві та повідомити про ці факти Пенсійний фонд України (Голову Правління) та Мінсоцполітики для вжиття відповідних заходів реагування.
У судовому засіданні 21.05.2024 були проголошені вступна та резолютивна частини ухвали. Повний текст ухвали складений та підписаний 29.05.2024.
Керуючись статтями 243, 248, 249, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо невиконання судового рішення - задовольнити.
2. Зобов'язати керівника Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві вжити відповідних заходів для забезпечення виконання рішення суду у вказаній справі та вжити заходів для усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.
3. Повідомити Пенсійний фонд України (01601, м.Київ, вул.Бастіонна, 9) та Міністерство соціальної політики України (01601, м.Київ, вул.Еспланадна, 8/10; електронна пошта: info@mlsp.gov.ua) про допущені Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві факти порушень положень чинного законодавства України, для вжиття відповідних заходів реагування.
4. Про вжиті заходи повідомити суд не пізніше п'ятнадцяти днів після надходження окремої ухвали.
5. Копію ухвали надіслати учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Дудін С.О.