30 травня 2024 року Справа № 280/3571/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справ
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство оборони України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду рапорту про звільнення позивача з військової служби від 09.04.2024 відповідно до пп. «г» п. 5 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу»;
зобов'язати відповідача розглянути рапорт про звільнення позивача з військової служби від 09.04.2024 та прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді розвідника. Вказує, що 17.08.2023 між позивачем та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, про що складений відповідний актовий запис №1468 Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса). Звертає увагу, що його дружина має інвалідність другої групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії АД №128918 від 26.01.2010. Зауважує, що звернувся до відповідача із рапортом від 09.04.2024 про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі наявності дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи за пп. «г» п. 5 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», однак станом на день звернення з позовною заявою, рапорт позивача не розглянуто, питання щодо звільнення з військової служби не вирішено. Таку бездіяльність щодо не розгляду рапортів позивач вважає протиправною, а тому звернувся до суду з позовною заявою.
Ухвалою суд ді від 22.04.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач відзиву на позов не направив.
На підставі частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
02.05.2024 від представника третьої особи через систему «Електронний суд» надійшли пояснення щодо позову (вх. №21047), у яких підкреслює, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду рапорту про звільнення позивача з військової служби від 09.04.2024 відповідно до пп. «г» п. 5 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу», при цьому, просить зобов'язати відповідача розглянути рапорт про звільнення позивача з військової служби від 09.04.2024 та прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу», тобто з різних підстав. Частина 4 Закону України «Про військовий облік і військову службу» встановлює підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а частина 5 вищезазначеного закону встановлює підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом. Таким чином позовні вимоги є взаємовиключними. Крім того, зауважує, що строки розгляду рапорту, який подається на звільнення, не передбачені чинним законодавством. Оскільки відзив на позовну заяву від відповідача не надходив, надати оцінку діям ВЧ НОМЕР_1 не представляється можливим. Враховуючи зазначене, просить прийняти і долучити до матеріалів справи пояснення третьої особи щодо позовних вимог та врахувати їх при прийняті рішення.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдат за призовом, проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді розвідника з квітня 2022 року.
Позивач з 17.08.2023 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_2 , довідкою до акту огляду МСЕК серії АД №128918 від 26.01.2010.
Позивач стверджує, що 09.04.2024 поштовим зв'язком направив на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 5 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується квитанцією щодо поштового відправлення «5007102015200».
Судом з інформації з офіційного сайту Укрпошти встановлено, що поштове відправлення «5007102015200» вручено адресату 18.04.2024.
Станом на день розгляду цієї справи рапорт позивача від 09.04.2024 командуванням ВЧ А4698не розглянутий, доказів протилежного відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту від 09.04.2024 про звільнення з військової служби, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, врегульовано нормами Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232- XII), а також нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено види військової служби, серед яких військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Тобто, як на момент подання позову до суду, та і на момент розгляду цієї адміністративної справи, триває воєнний стан.
Статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби.
Так, відповідно до абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Позивач, виявивши своє небажання продовжувати проходити військову службу (як умова за підпунктом "г" пункту 5 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII), звернувся до ВЧ НОМЕР_1 з рапортом про звільнення від 09.04.2024 на підставі зазначеної норми Закону №2232-XII, який відповідачем отримано поштою 18.04.2024.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, згідно із абзацом 2 пункту 12 Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За приписами абзацу 4 пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція №170) документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Пункт 12.11 розділу XII Інструкції №170 визначає, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 234 Положення №1153/2008 перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
У силу підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає, зокрема, підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин. Також уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. При цьому документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Доказів розгляду та прийняття рішення за результатом розгляду рапорту позивача від 09.04.2024 щодо звільнення з військової служби уповноваженою особою, яка має право на прийняття таких рішень, у тому числі таких, як прийняття наказу або відмови у прийняття наказу командиром частини, з посиланням на акти законодавства та з роз'ясненням порядку оскарження, суду не надано та матеріали справи не містять.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача від 09.04.2024, який отриманий відповідачем 18.04.2024.
Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Оскільки, відповідач належним чином не розглянув рапорт позивача від 09.04.2024 про звільнення з військової служби та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, тому суд в контексті спірних правовідносин може лише зобов'язати відповідача розглянути зазначений рапорт та прийняти відповідне рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача в рамках спірних правовідносин є зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 розглянути рапорт від 09.04.2024 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за з абзацом 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану через сімейні обставини у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю) та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судовий збір у відповідності до статті 139 КАС України не стягуються.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд.6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.04.2024 про звільнення з військової служби згідно з абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.04.2024 щодо звільнення з військової служби згідно з абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, та прийняти за результатом його розгляду відповідне рішення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак