про залишення позовної заяви без руху
30 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/10031/24
категорія 112010000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про зобов'язання вчинити дії, стягнення морального та матеріального збитку,
установив:
ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, у якому просить надати правову оцінку обставинам та діям працівників та визнати протиправною бездіяльність державних службовців органу та зобов'язати виплатити понесені моральний збиток у сумі 200000,00 грн, видати копії наказів та пояснень про відсутність на робочому місці за 01, 04, 05, 06, 07, 08, 11, 12, 13, 14 лютого та за весь березень, крім 06 березня 2019 року, видати копію документу про наявність робочого місця для неї та виплатити матеріальний збиток у сумі 6183,03 грн.
Зазначений позов не може бути прийнятий до провадження суду та підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Усупереч зазначеному, позивач не надала документа про сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Разом з тим, ОСОБА_1 подала до суду клопотання, в якому просить звільнити її від сплати судового збору, оскільки розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру мого річного доходу за попередній календарний рік.
Відповідно до частини 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, ураховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон).
Частиною 1 статті 8 цього Закону встановлено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати з наступних підстав: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Відповідно до частини 2 цієї правової норми суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Зі змісту наведених норм убачається, що у випадку наявності однієї із альтернативних умов, передбачених частиною 1 статті 8 Закону та враховуючи майновий стан сторони, суд має право звільнити позивача від сплати судового збору.
Суд відмічає, що умовою для звільнення від сплати судового збору є незадовільний майновий стан позивача.
Водночас, звільнення від сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду.
Обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість або ускладнення у здійсненні оплати судового збору, виходячи з вимог статей 72 77 Кодексу адміністративного судочинства України, покладаються на особу, яка звертається з відповідним клопотанням.
При вирішені питання про звільнення від сплати судового збору визначальним є майновий стан особи, а саме її дохід за календарний рік, що передує року звернення до суду з позовною заявою.
Особа, яка звертається із відповідним клопотанням, повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне становище, та подати суду відповідні докази (документи про рівень доходу позивача; документи про заборгованість перед іншими особами; документи про стягнення заборгованості з позивача в межах виконавчого провадження; документи про наявність утриманців тощо).
У підтвердження свого майнового позивач надала довідку з Державного реєстру фізичних осіб платників податків Державної податкової служби України за період з 1 по 4 квартал 2023 року та реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, доказами неможливості сплати судового збору можуть слугувати також довідка з Управління праці та соціального захисту населення про наявність/відсутність виплат за 2023 рік; довідку з Державного центру зайнятості про наявність/відсутність виплат за 2023 рік.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі № 9901/988/18.
Оцінивши доводи, вказані позивачем на обґрунтування вимог поданого нею клопотання, суд не вбачає, у цьому випадку, наявності обставин, які б відповідали зазначеним вище критеріям, узгоджувались з наведеними вище законодавчими приписами в контексті визначених законодавцем умов та підстав для звільнення від сплати судового збору, й могли б зумовити вчинення такої процесуальної дії.
Окрім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі", "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки відсутні умови передбачені частиною 1 статті 8 Закону, за наявності яких позивачу можна було б відстрочити сплату судового збору, то клопотання позивача про звільнення сплати судового збору задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 4 цього Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
З огляду на те, що предметом позову є дії суб'єкта владних повноважень, позовні вимоги є вимогами немайнового характеру.
Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону визначено, що за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлено ставку судового збору у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Станом на 01 січня 2024 року приписами Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік від 09 листопада 2023 року №3460-IX встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
З огляду на викладене, розмір судового збору за подання позову складає 1211,20 грн. (3028,00 грн. х 0,4).
Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.
Тобто, предмет позову має бути визначений чітко та конкретизовано в прохальній частині позовної заяви.
Отже, визначитися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року по справі № 826/16958/17.
Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 2 - 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, законодавством розмежовано поняття «дії» та «бездіяльність» суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Натомість, дії суб'єкта владних повноважень це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може виражатись, як приклад, у певних рішеннях, актах, листах тощо (тобто мати певне матеріальне вираження), які негативно впливають на права, свободи, інтереси фізичної чи юридичної особи.
Отже, невиконання суб'єктом владних повноважень своїх повноважень, встановлених законодавством, становить бездіяльність цього суб'єкта, а дії, вчинені ним під час здійснення управлінських функцій, є діями суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач у прохальній частині позовної заяви зазначає, що вона оскаржує бездіяльність Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. При цьому, не зазначає, яку саме бездіяльність вона оскаржує, а також в якості способу захисту позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити певні дії, однак не зазначає які саме.
Отже, з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу та визначитись із способом відновлення таких.
Тож, обов'язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що містяться в статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд зауважує, що цей обов'язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.
При цьому, слід наголосити, що вимоги позовної заяви повинні бути викладені чітко і зрозуміло, з урахуванням правил, встановлених процесуальним законодавством і узгоджуватись з наданими суду повноваженнями за наслідками розгляду справи, та мають бути спрямовані на захист конкретних прав, свобод та інтересів позивача з зазначенням способу їх захисту, який не допускає неоднозначного, довільного тлумачення змісту позовних вимог і дозволить суду максимально якісно здійснити правосуддя.
Таким чином, вимоги позивача не відповідають наведеним приписам процесуального закону, а тому позивачу слід чітко сформулювати та уточнити позовні вимоги.
Частинами 1 та 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом 5 днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ураховуючи вище викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн на такі реквізити: отримувач коштів ГУК у Жит.обл/ТГ м.Житомир/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37976485; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача UA048999980313181206084006797; код класифікації доходів бюджету 22030101 та надання позовної заяви та її копією для відповідача, у відповідності до вимог статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України з сформованими позовними вимогами виходячи із приписів статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків - 10 (десять) днів з дня отримання копії цієї ухвали.
У разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява буде повернута позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Окис