про відмову у відкритті провадження у справі
30 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/10098/24
категорія 105000000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Попова О. Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Київ) Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області ЦМУМЮ(м.Київ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №68938844 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду, виданого у справі №240/18817/21, що полягає у не вчинені та не прийнятті, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» виконавчих дій та рішень, спрямованих на забезпечення повного та фактичного виконання виконавчого документа в частині забезпечення здійснення нарахування та виплати додаткової пенсії із застосуванням положень ч.2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», а не ч.1 ст.8 вказаного Закону;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №68938844 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду, виданого у справі №240/18817/21, вчинити виконавчі дії та прийняти рішення, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», спрямовані на забезпечення повного та фактичного виконання виконавчого документа, а саме в частині забезпечення здійснення нарахування та виплати додаткової пенсії із застосуванням положень ч.1 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік».
Пунктом 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною другою статті 171 КАС України визначено, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 та доданими до неї документами, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження у даній справі слід відмовити, з таких мотивів та підстав.
Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Таким чином, предметом судового розгляду в адміністративному судочинстві є публічно-правовий спір, який вирішується в порядку позовного провадження.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Перевіряючи матеріали справи судом встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 по справі №240/18817/21, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 12 січня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
На виконання рішення суду судом видано виконавчий лист, який стягувачем пред'явлено до виконання та на підставі якого державним виконавцем відкрите виконавче провадження ВП №68938844.
У зв'язку зі зміною мінімальної заробітної плати у січні 2024 року згідно Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», встановлення суми заборгованості станом на 04.01.2024 та з'ясування того, чи надходили до ГУ ПФУ в Житомирській області після отримання відповіді на попередні вимоги кошти на виплату заборгованості у вказаній справі, 04.01.2024 державним виконавцем винесено вимогу якою зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомити про виконання рішення суду.
В свою чергу, після надходження вимоги відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Головним управлінням був проведений перерахунок пенсії у розмірі 3200 грн. (1600 грн.*2).
Однак, із наведених в позові обставини слідує, що позивач не погоджується із розміром підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам після такого перерахунку.
Звертаючись із даним позовом, позивач вважає протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зокрема, в частині забезпечення виконання виконавчого документа щодо здійснення нарахування та виплати з 01.01.2024 додаткової пенсії із застосуванням положень ч.2 ст.8 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік", а не ч.1 ст.8 вказаного Закону у виконавчому провадженні.
Однак, суд зазначає, що предметом вказаної позовної заяви фактично є неналежне, на переконання позивача, виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 по справі №240/18817/21, а не новий публічно-правовий спір, який виник між сторонами.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, відповідач зобов'язаний виконати судове рішення, яке набрало законної сили, в межах покладених на нього цим рішенням зобов'язань.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Таким чином, Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Відтак, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Обов'язкове виконання судових рішень забезпечується, в першу чергу, через примусове їх виконання відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»). При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень. Разом з тим, суд зауважує, що в основу ефективності правосуддя покладається також і здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
Рішення суду, яке набуло законної сили - має бути виконане. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, врегульовані розділом ІV КАС України, яким не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи - позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем.
З метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, визначеному статтями 382 та 383 КАС України.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню судового рішення та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно з приписами частини першої та другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, нормами процесуального закону встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для зобов'язання відповідача належним чином виконати рішення суду. У разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу щодо відповідача - суб'єкта владних повноважень. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право звернутися до суду в порядку статті 382 чи 383 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.08.2019 у справі №295/13613/16-а зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (статті 382, 383 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Таким чином, суд встановив наявність підстав для відмови ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі №240/10098/24.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовом до Центрального міжрегіональноо управління Міністерства юстиції(м.Київ)Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області ЦМУМЮ(м.Київ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.Г. Попова