Справа № 369/5883/22
Провадження № 2/369/546/24
Іменем України
07.03.2024 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Волчко А.Я.,
при секретарі Лоу А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , відділ реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб та формування і ведення реєстру територіальної громади про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житлом та зняття з реєстрації,-
Позивач ОСОБА_1 , являюсь власником частини житлового будинку АДРЕСА_1 ) на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку, посвідченого 02 грудня 2019 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грицюк П.В. 01 жовтня 2021 року позивачу стало відомо, що у будинку АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_3 . У листопаді 2021 року позивач звернувся до виконкому Тарасівської сільської ради для отримання інформації стосовно зареєстрованих осіб у вказаному будинку і дізнався, що цьому будинку зареєстровані родичі людей, з якими позивач уклав договір купівлі -продажу1/2 частки цього житлового будинку - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також інші невідомі особи - ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Зазначає, що йому невідомо коли і яким чином вказані особи були зареєстровані за вказаною адресою. Факт непроживання відповідачів у належному позивачу на праві власності частки вказаного житлового будинку з 2019 року по даний час підтверджується Актом депутата Боярської міської ради ОСОБА_8 від 23.06.2022 року. Місце фактичного проживання відповідачів позивачу невідомо. Вказує, що відповідачі не проживають у вказаному будинку більше як 5 років, тому втратили право користування цим житлом.
На підставі наведеного, просив суд:
Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю, а саме частки житлового будинку, визнавши ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 особами, що втратили право користування житлом у житловому будинку АДРЕСА_1 .
Зобов'язати відділ реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання перебування фізичних осіб та формування і ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Боярської міської ради зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року.
Позивач у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, позов підтримав та просив задовольнити. Проти заочного рішення не заперечував.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.
Причини неможливості подати відзив суду не повідомили. Будь-яких заяв, клопотань станом на час прийняття рішення до суду не надходило.
Відділ реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб та формування ведення реєстру територіальної громади до суду не з'явився.Повідомлявся судом належним чином. Причини неявки суду не повідомив.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку, посвідченого 02 грудня 2019 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грицюк П.В.
Відповідно до Акту депутата Боярської міської ради Савенка В.О. від 23.06.2022 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
З 2019 року і по теперішній час за вказаною адресою не проживають ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Згідно з ч. 1ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Власники володіють, користуються та розпоряджаються власністю за взаємною згодою. За відсутності такої згоди порядок володіння та користування майном може бути визначений судом за позовом одного або декількох співвласників.
Відповідно до ст. 150 ЖК Української PCP, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Пункт 7 ст. 92 Конституції України встановлює, що правовий режим власності визначається виключно законами України.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
В позові зазначено, що відповідачі не проживають в належному на праві власності частки житлового будинку позивачу більше двох років у. Місце проживання відповідачів на даний час позивачу, невідомо.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є власником лише частини вказаного житлового будинку.
Згідно з договору купівлі - продажу земельної ділянки та розташованій на ній частки житлового будинку вбачається власниками іншої частини вказаного житлового будинку є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Норми статей 15, 16, 386, 391 ЦК гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.
Відповідно до положень норм статей16,391,386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
У силу ч. 1ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, переведення майна в інше жиле приміщення, виїзд в іншій населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк, тощо.
Відповідно до ч. 2ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Суд звертає увагу на той факт, що згідно договору купівлі - продажу земельної ділянки та розташованій на ній частки житлового будинку ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є співвласниками спірного житлового будинку.
Вище зазначений договір на даний час є чиним, позивач вказаний договір не оскаржував у судовому порядку.
Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням задоволенню не підлягають.
Оскільки судом відмовлено позивачу у визнанні ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщення, тому не підлягають задоволенню похідні вимоги про зняття з реєстрації.
На підставі викладеного, керуючись ст.12,19,81,141,258-260,263-265 ЦПК України, ст.29,405 ЦК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , відділ реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб та формування і ведення реєстру територіальної громади про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житлом та зняття з реєстрації, відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Андрій ВОЛЧКО