21 жовтня 2010 р.Справа № 2-а-6695/08/1570
Категорія: 3.4Головуючий в 1 інстанції: Федусик А.Г.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:
Головуючого -Косцової І.П.
Суддів -Осіпов Ю.В.
-Турецької І.О.
при секретарі -Мкртичян З.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2008 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, 3-ті особи -Міністерство юстиції України, Головне управління Державного казначейства України, Головне Управління юстиції України в Одеській області, Державна судова адміністрація України про стягнення заробітної плати , -
У травні 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом у якому просила стягнути з Міністерства фінансів України заборгованість по заробітній платі шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Головного управління Державного казначейства України у розмірі 15732 грн. 83 коп.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2008 року позов задоволено. Стягнуто з Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 1998-2001 роки, з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з несвоєчасною її виплатою за весь період затримки на загальну суму 15732,83 грн.
Суд дійшов висновку, що Міністерством фінансів України порушено вимоги діючого законодавства щодо фінансування та забезпечення належних умов для функціонування судів, що призвело до часткової невиплати позивачці заробітної плати.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Міністерство фінансів України та Державна судова адміністрація України подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачка в період з 01.04.1996 року по 01.02.2002 року працювала на посаді судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області. Вказаний факт не ставиться під сумнів та не оспорюється у поданих апеляційних скаргах.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч. 1 ст. 44 Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
З довідки Одеського обласного управління юстиції від 30.05.2006 року (а.с. 2-6) вбачається, що позивачці за період роботи 1998-2001 роки, крім нарахованої і отриманої ним заробітної плати, не нараховувались і не виплачувались наступні складові заробітної плати: надбавку за інтенсивність праці, щомісячна премія, матеріальна допомога при виході у відпустку в загальному розмірі 7022,1 грн.
Відповідно до порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів її виплати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 159 від 21.02.2001 року сума втрат частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати частини заробітної плати позивачці станом на квітень 2008 року складає 8710,73 грн. (а.с. 7).
Загальна сума, яка підлягає стягненню на користь позивачки складає 15732,83 грн.
Державна судова адміністрація у апеляційній скарзі зазначає, що з питань організації забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи не є правонаступником Міністерства юстиції України чи будь-якого іншого органу державної влади, до неї не переходили матеріальні права і обов'язки по вказаних у позові правовідносинах, а тому ДСА України, на думку апелянта, не може нести відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до 1 січня 2003 року щодо заборгованості по заробітній платі.
Державна судова адміністрація у апеляційній скарзі зазначає, що з питань організації забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи не є правонаступником Міністерства юстиції України чи будь-якого іншого органу державної влади, до неї не переходили матеріальні права і обов'язки по вказаних у позові правовідносинах, а тому ДСА України, на думку апелянта, не може нести відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до 1 січня 2003 року щодо заборгованості по заробітній платі.
З такими доводами апелянта, колегія суддів не погоджується із наступних міркувань.
Підпунктами 13-14 пункту 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 3 березня 2003 року передбачено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Таким чином Міністерство юстиції України починаючи з березня 2003 року позбавлено функцій головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на матеріальне забезпечення суддів, що свідчить про неможливість виконання цим Міністерством вказаних функцій після набрання вищезазначеним Указом чинності. Таким чином у спірному правовідношенні має місце делегування державою Державній судовій адміністрації України обов'язку у правовідношенні пов'язаному із виплатою грошового забезпечення суддям, який належав Міністерству юстиції України, що спростовує доводи апелянта у цій частині.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство фінансів України, затверджене Указом Президента України від 26 серпня 1999 року Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України. Міністерство фінансів України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
Відповідно до п. 26 вказаного положення Мінфін України має право обмежувати або припиняти фінансування з державного бюджету лише при наявності фактів незаконного витрачання коштів і порушення звітності. Тому, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення коштів із Міністерства фінансів України є обґрунтованими.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, оскільки базуються на невірному трактуванні апелянтами фактичних обставин і норм матеріального права.
За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційних скарг не вбачається.
Керуючись ч. 1 ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України -залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2008 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, 3-ті особи -Міністерство юстиції України, Головне управління Державного казначейства України, Головне Управління юстиції України в Одеській області, Державна судова адміністрація України про стягнення заробітної плати -залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.
Головуючий суддя:
Судді: