Справа № 308/6692/24
2а/308/118/24
09 травня 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - Зарева Н.І., за участю:
секретаря судового засідання - Віраг Е.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , до
Закарпатської митниці Державної митної служби України, адреса: м. Ужгород, вул. Собранецька, 20, код ЄДРПОУ 43985560,
про скасування постанови по справі про порушення митних правил,-
ОСОБА_1 , в інтересах якої ді адвокат Кондратенко Денис Володимирович, звернулася в суд з адміністративним позовом до Закарпатської митниці Державної митної служби України про скасування постанови у справі про порушення митних правил № 0032/30500/24 від 04.04.2024 за ч. 2 ст. 471 МК України, постановленої заступником начальника Закарпатської митниці Держмитслужби Костюком О.А.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказує на те, що постанова винесена без повного з'ясування фактичних обставин справи, висновки, викладені у ній, не відповідають фактичним обставинам. Під час проходження митного контролю позивач усно задекларувала своє особисте взуття, що спростовує наявність в її діях ознак складу правопорушення, предбаченого ч. 2 ст. 472 МК України. При винесенні оскаржуваної постанови не були враховані пояснення останньої щодо походження та статусу виявленого взуття. Складений експертами Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Державної митної служби України висновок є неналежним та недопустимим доказом визначення вартості ввезеного товару. Вартість товарів, визначена митним органом, спростовується експертизою, проведеною на замовлення позивача.
На підставі наведеного позивачка просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 471 МК України, та стягнути з відповідача сплачений нею судовий збір.
10 травня 2024 року від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній просить відмовити у задоволенні позову, так як оскаржувана постанова, на думку представника, є правомірною, а твердження позивачки про те, що під час проходження митного контролю вона усно задекларувала своє особисте взуття не відповідає дійсності. Покликання позивачки на те, що ввезене нею взуття вживане, спростовуються висновком експерта, який долучений до матеріалів справи.
У судове засідання позивачка та її представник не з'явилися, однак, останній подав заяву, в якій просить розглянути справу без їх участі. Позовні вимоги підтримують у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, однак, подав заяву, в якій просить розглянути справу у його відсутності, у задоволенні позову відмовити з підстав, наведених у раніше поданому відзиві.
Враховуючи, що відсутність учасників справи, відповідно до ч. 3 ст.268 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, суд розглянув справу у відсутності учасників, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши належним чином зібрані у справі докази, суд прийшов до таких висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України, кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, в межах позовних вимог.
Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 531 МК України, підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є: 1) відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил; 2) необ'єктивність або неповнота провадження у справі або необ'єктивність її розгляду; 3) невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи; 4) винесення постанови неправомочною особою, безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду; 5) неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення; 6) накладення стягнення, не передбаченого цим Кодексом.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення (порушення митних правил) та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними і допустимими доказами, а також об'єктивного та повного встановлення усіх фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для правильного прийняття рішення.
Судом встановлено, що 20.01.2024 о 20 год. 25 хв. в зону митного контролю на ділянку «В'їзд в Україну» митного поста «Вилок» Закарпатської митниці по каналу «зелений коридор» заїхав легковий автомобіль «Mercedes-Benz» моделі «V-Klasse», реєстраційний номер Австрії НОМЕР_1 , під керування громадянина ОСОБА_2 , який в якості пасажира перевозив з Австрії до України громадянку України ОСОБА_1 . Під час митного огляду речей останньої були виявлені не заявлені за встановленою формою одяг та взуття іноземного виробництва у кількості 24 одиниці. Вартість вилученого товару митним органом визначено у розмірі 1074723,95 грн (один мільйон сімдесят чотири тисячі сімсот двадцять три грн 95 копійок).
Постановою заступника начальника Закарпатської митниці ОСОБА_3 від 04 квітня 2024 року за № 0032/30500/24 громадянку Челомбітко ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 2 ст. 471 МК України, та накладено штраф у розмірі 30 відсотків вартості предметів порушення митних правил, що становить 322417,18 грн (тристо двадцять дві тисячі чотиристо сімнадцять грн 18 копійок).
Відповідно до ст.5 КАС України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Відповідно до ч. 1 ст. 489 МК України, посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Такі ж норми містяться і в статті 280 КУпАП.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, яка кореспондується зі ст. 495 МК України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 8 МК України, митна справа здійснюється на основі принципів законності та презумпції невинуватості.
Відповідно до ч. 1 ст. 458 Митного кодексу України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Відповідно до ст. 486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону.
Статтею 487 МК України встановлено, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Частиною 2 статті 471 Митного кодексу України передбачена адміністративна відповідальність за недекларування товарів (крім зазначених у частинах першій та/або третій цієї статті), що переміщуються через митний кордон України громадянами.
Об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 471 МК України, є дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України, тобто, розуміється активна поведінка (вчинок) особи, яка полягає у не заявленні за встановленою формою точних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби, що підлягають обов'язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України.
Суб'єктивна сторона передбачає наявність прямого умислу, тобто винний у скоєнні правопорушення чітко розуміє та усвідомлює обставини і характер незаконного переміщення товарів і предметів через митну територію України і прагне їх ввезти на територію України з порушенням встановленого порядку чи вивезти з України.
Таким чином, обов'язковою кваліфікуючою ознакою складу даного адміністративного правопорушення є умисел на його вчинення.
Разом з цим, санкція ч. 2 ст. 471 МКУкраїни передбачає накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 30 відсотків вартості товарів, а відтак, розмір штрафу напряму залежить від вартості товарів, яка покладається в основу рішення суб'єкта владних повноважень. Постанова носить обов'язковий характер, підлягає безумовному виконанню, є виконавчим документом та відповідно від встановлення митної вартості переміщуваних речей залежить і міра відповідальності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а також розмір платежів при розмитненні товару.
В основу визначення розміру штрафних санкцій відповідачем покладено висновок експерта Закарпатського відділу експертиз та досліджень СЛЕД Держмитслужби № 142000-3800-0036 від 08.03.2024, згідно з яким вартість вилучених предметів у справі про порушення митних правил становить 1074723,95 грн (26203,45 Євро).
З пояснень позивачки, навних у матеріалах справи, встановлено, що вона під час митного контролю усно виконала обов'язок щодо декларування свого особистого взуття та одягу, посилаючись на норми ч. 1 ст. 257 МК України, згідно з якими, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Обов'язку письмового декларування у неї не було згідно з ст. 369 МК України, оскільки речі, які вона перевозила є її особистими. Так, 20.01.2024 вона поверталась з Австрії до України і перевозила у супроводжуваному нею багажі свої особисті речі, а саме одяг і взуття, яке дбайливо носилось і акуратно упаковано. Більша частина взуття була придбана в Україні і вивозилась нею за кордон раніше під час війни, інша придбана за кордоном, але все є її власністю і було у використанні. Все взуття одного 38 розміру, що є її розміром. Відсутні бірки та заводське пакування взуття, що б вказувало на те, що воно нове. Вважає дії працівників митниці незаконними.
Відповідач у відзиві заперечив зазначені обставини, покликаючись на те, що у абзаці 5 фабули протоколу про порушення митних правил № 0032/30500/24 від 21.01.2024 чітко зазначено, що при усному опитуванні гр. ОСОБА_1 заперечила наявність у неї будь-яких товарів в обсягах, що підлягають обов'язковому письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами чи переміщуються з приховуванням від митного контролю. Окрім цього, відповідач вказує на те, що так як сумарна фактурна вартість товарів, які перевозились останньою, перевищує еквівалент, визначений ч. 1 ст. 374 МК України (1000 Євро), то такі товари підлягають письмовому декларуванню, згідно з ч. 4 ст. 374 МК України.
На підтвердження доводів, наведених у відзиві на позовну заяву, відповідач надав копію самого протоколу про порушення митних правил, яким він обгрунтовує свої заперечення, у якому у свою чергу покликається на висновок експерта Закарпатського відділу експертиз та досліджень СЛЕД Держмитслужби № 142000-3800-0036 від 08.03.2024, згідно з яким, вартість такого товару становить 1074723,95 грн (26203,45 Євро).
При цьому, для огляду суду вищезазначений висновок експерта не надано, як і не надано будь-яких інших документів зі справи про порушення митних правил. Докази, надані позивачем таких фактичних даних не містять.
Разом з тим, постановою ВС від 07.12.2022 у справі № 200/6156/20-а передбачено право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.
Зазначену правову позицію висловлено також Верховним Судом в постановах від 28.05.2019 року в справі № 816/2023/15, від 26.03.2019 року в справі № 812/8245/13-а, від 19.06.2018 року в справі № 826/7704/16, яка згідно ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахування судом при виборі і застосуванні до спірних правовідносин.
Позивачем зазначено, що висновок експерта Закарпатського відділу експертиз та досліджень СЛЕД Держмитслужби № 142000-3800-0036 від 08.03.2024 зроблений на підставі дослідження, що проведено з порушенням діючого законодавства щодо використання порівняльного підходу (відсутні посилання на об'єкти порівняння та цін на них), а також Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень в частині відсутності посилання які стандарти та технічні умови до досліджуваного товару використовувались, не зазначено код товару Українського класифікатора товарів ЗЕД, відсутні відомості з митних баз Держмитслужби щодо подібних імпортованих в Україну товарів тощо.
Відповідно до ст. 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За визначенням, яке міститься в ст. 65 МК України, митною вартістю товарів, що ввозяться в Україну відповідно до митних режимів, відмінних від режиму імпорту, є ціна товару, зазначена у рахунку-фактурі чи рахунку-проформі.
Згідно з ст. 368 МК України, для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, банківських виписках, електронних повідомленнях з інтернет-магазинів, інших документах, які містять відомості про вартість таких товарів.
Цих вимог законодавства при визначенні сумарної фактурної вартості товару (а не загальної чи ринкової) з огляду на наявні матеріали справи митним органом дотримано не було, що унеможливлює прийняття за ним об'єктивного рішення.
З огляду на викладене, вищезазначений висновок експерта, який не був наданий у судове засідання для його дослідження, викликає обгрунтовані сумніви, які належним чином не спростовані відповідачем, а тому не може бути взятий судом до уваги.
Натомість суд бере до уваги висновок експерта суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 № 168-03-324 від 04.04.2024, виконаний на замовлення позивача, досліджений у судовому засіданні, яким встановлено сліди зносу на частині предметів переміщуваного товару (об'єкти дослідження №№ 3, 4, 5, 6, 13, 16, 18 вартістю 60501,66 грн), а загальна його вартість встановлена у розмірі 267133, 52 грн (двісті шістдесят сім тисяч сто тридцять три грн 52 копійки).
На одному з об'єктів досліження під № 17, згідно з висновком № 168-03-324 від 04.04.2024, який митний орган вважає «новим», наявна бірка, яка засвідчує придбання даного взуття на території України у 2017 році, що частково підтверджує доводи позивачки.
Відповідно до п.п. 52, 57 ч. 1 ст. 4 МК України, ручна поклажа - товари, що належать громадянам і переміщуються через митний кордон України разом з цими громадянами або уповноваженими ними особами без оформлення багажних чи інших перевізних документів.
Товари - будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі.
Згідно з ст. 369 МК України, особисті речі, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України у ручній поклажі, супроводжуваному та несупроводжуваному багажі, підлягають декларуванню шляхом учинення дій, усно або, за бажанням власника чи на вимогу митного органу, письмово, не оподатковуються митними платежами та звільняються від проведення заходів офіційного контролю, а також від подання документів та/або відомостей, що підтверджують дотримання встановлених заборон та/або обмежень щодо переміщення товарів через митний кордон України.
При цьому, ст. 370 МК України визначений перелік товарів, які можуть бути віднесені до особистих речей громадян. Зокрема, згідно з п. 2 ч. 1 даної статті, особистими речами є одяг, білизна, взуття, що мають суто особистий характер, призначені виключно для власного користування і мають ознаки таких, що були у користуванні.
Водночас, з ч. 1 ст. 374 МК України вбачається, що товари (за винятком підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 1000 євро, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення, та товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через інші, ніж відкриті для повітряного сполучення, пункти пропуску через державний кордон України, не підлягають письмовому декларуванню (за винятком товарів, на які відповідно до статті 197 МК України, встановлено обмеження щодо переміщення громадянами через митний кордон України, і випадків, передбачених частиною другою цієї статті) та не є об'єктами оподаткування митними платежами.
Окрім цього, згідно з ч. 4 ст. 374 МК України, товари (крім підакцизних), що ввозяться громадянами у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі, сумарна фактурна вартість та/або загальна вага яких перевищують обмеження, встановлені частиною першою цієї статті, але загальна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 10000 євро, підлягають письмовому декларуванню в порядку, встановленому для громадян, з поданням документів, що видаються державними органами для здійснення митного контролю та митного оформлення таких товарів, та оподатковуються ввізним митом за ставкою 10 відсотків і податком на додану вартість за ставкою, встановленою Податковим кодексом України, в частині, що перевищує еквівалент 1000 євро (при ввезенні товарів на митну територію України через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення) та еквівалент 500 євро або вартість товарів, обчислена пропорційно до ваги, що перевищує 50 кг (при ввезенні через інші пункти пропуску через державний кордон України).
Таким чином, судом встановлено, що вартість вилучених предметів порушення митних правил, згідно з висновком експерта ОСОБА_5 № 168-03-324 від 04.04.2024, складає 267133, 52 грн.
Враховуючи, що відповідно до цього ж висновку експерта частина вилучених предметів порушення митних правил містить сліди зносу, а отже є такими, що були у використанні, на суму 60501,66 грн, суд прийшов до висновку, що такі є особистими речами позивачки, і у розумінні ст.ст. 369-370 МК України такі не підлягали письмовому декларуванню.
Разом з тим, зважаючи на відсутність слідів зносу іншої частини предметів порушення митних правил, а відтак відсутність достатність доказів їх використання, та їх вартість, визначену у висновку експерта ОСОБА_5 № 168-03-324 від 04.04.2024, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 мала обов'язок їх письмового декларування відповідно до вимог ст. 374 МК України.
Виходячи з наведеного, позаяк об'єктивно встановлено, що вартість переміщуваного ОСОБА_1 через митний кордон товару становить 206631,86 грн (267133,52 - 60501,66), а також враховуючи положення ч.ч. 1, 4 ст. 374 МК України щодо дозволеного розміру ввезення громадянам товарів на суму до 500 Євро, що за курсом НБУ станом на 20.01.2024 року складає 20505,00 грн, відтак базою нарахування штрафних станцій є сума 186126,86 грн (206631,86 - 20505,00 грн), а розмір штрафу становить 55838,00 грн. (186126,86 * 30%), і саме такий розмір відповідатиме фактично встановленим обставинам справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що аргументи позивача повністю доведені поданими ним доказами, які відповідачем не спростовані.
Частиною 3 статті 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на викладене, судом у межах своїх повноважень встановлено підстави для зміни застосованого щодо ОСОБА_1 стягнення в сторону пом'якшення з урахуванням вартості товару, визначеної згідно з висновку експерта ОСОБА_5 № 168-03-324 від 04.04.2024.
Таким чином, враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 21, 72-77, 90, 205, 241-246, 250, 251, 286 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Змінити захід адміністративного стягнення, накладеного на ОСОБА_1 постановою начальника Закарпатської митниці Костюка Олександра Анатолійовича у справі про порушення митних правил № 0032/305000/24 від 04 квітня 2024 рокуза вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 471 МК України, зі штрафу в розмірі 30 відсотків вартості товарів, що становить 322417,18 грн (тристо двадцять дві тисячі чотиристо сімнадцять грн 18 коп.), на штраф у розмірі 30 відсотків вартості товарів, що становить 55838,00 грн (п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот тридцять вісім грн 00 копійок).
У задоволенні решти вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 286 КАС України, може бути подана протягом десяти днів з дня його оголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.І. Зарева