Головуючий у 1 інстанції - Смішлива Т.В.
Суддя-доповідач - Малашкевич С.А.
21 вересня 2010 року справа №2а-3614/10/1270
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Малашкевича С. А., суддів: Блохіна А.А., Лях О.П..
розглянула в письмовому провадженні апеляційну скаргу Підприємства Брянківської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області № 11 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 липня 2010 року у справі № 2-а-3614/10/1270 за позовом Підприємства Брянківської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області № 11 до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 липня 2010 року відмовлено у задоволенні позову Підприємства Брянківської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області № 11 до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області, третя ососба, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Скарга вмотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В доповненнях до апеляційної скарги позивач доповнив доводи апеляційної скарги, зокрема, зазначив, що суд першої інстанції зробив вірний висновок відносно того, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, але всупереч цьому висновку суд вирішив, що самостійне зарахування коштів відповідачем на інші рахунки всупереч волевиявленню позивача є законним, тому вважає, що суд порушив ст. 19 Конституції України. На думку позивача, суд не застосував ч. 2 ст. 71 КАС України, згідно якої обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Сторони про день, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Відповідачі, в письмових запереченнях на апеляційну скаргу, доводи останньої заперечили, просили скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Апеляційним судом встановлено, що позивач - Підприємство Брянківської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області № 11 є юридичною особою, платником податку на додану вартість та знаходиться на податковому обліку в Алчевській об'єднаній державній податковій інспекції в Луганській області.
Позивачем до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області (далі - Алчевська ОДПІ) були подані наступні декларації з податку на додану вартість: 18.02.2010 року - за січень 2010 року, у якій самостійно визначив суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 29126 грн.; 18.03.2010 р. - за лютий 2010 року з визначенням суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 30917 грн.; 20.04.2010 р. - за березень 2010 року з визначенням суми ПДВ до сплати у бюджет у сумі 49639 грн.
На підтвердження оплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість за січень, лютий та березень 2010 року позивачем надані копії платіжних доручень № 42 від 09.02.2010 на суму 19000 грн. та № 60 від 25.02.2010 на суму 10126 грн. з призначенням платежу «податок на додану вартість згідно розрахунку за січень 2010 р.», копії платіжних доручень № 79 від 12.03.2010 на суму 5000 грн., № 85 від 19.03.2010 на суму 3000 грн., № 88 від 24.03.2010 на суму 8300 грн. та № 90 від 25.03.2010 на суму 14700 грн. з призначенням платежу «податок на додану вартість згідно розрахунку за лютий 2010 р.», а також копії платіжних доручень № 100 від 09.04.2010 на суму 10000 грн., № 108 від 14.04.2010 на суму 17900 грн. та № 127 від 14.04.2010 на суму 21740 грн. з призначенням платежу «податок на додану вартість згідно розрахунку за березень 2010 р.».
Згідно зворотного боку облікової картки платника податку на додану вартість -Підприємства Брянківської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області № 11станом на 01.01.2010 позивач мав заборгованість зі сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2903294,26 грн., а суми сплачені наданими позивачем платіжними дорученнями зараховано на погашення існуючого податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про правомірність дій відповідача щодо розподілу сум, сплачених позивачем, не за призначенням платежу, з наступних мотивів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно 1 статті 134 ГК України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Згідно ст. 361 ЦК України, право власності є речовим правом, а об'єктами речових прав є, зокрема, і грошові кошти. Право розпоряджатися своєю власністю гарантоване також статтею 41 Конституції України
Кошти, які зберігаються на поточному банківському рахунку позивача, в силу вищевказаних норм, є його власним майном, яким він розпорядився, перерахувавши на сплату поточних податкових зобов'язань. Таке волевиявлення власника відображено в платіжних дорученнях, в розділі «призначення платежу».
Позивачем відповідачу надавалися декларації з податку на додану вартість за січень, лютий, березень 2010 року.
Згідно декларації з податку на додану вартість за січень 2010 року, позивач самостійно визначив суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 29126 грн., в декларації за лютий 2010 року - 30917 грн., за березень 2010 року - 49639 грн.
Платіжним дорученням: № 42 від 09.02.2010 року, № 60 від 25.02.2010 р., № 79 від 12.03.2010 р., № 85 від 19.03.2010 р., № 88 від 24.03.2010 р., № 90 від25.03.2010 р., № 100 від 09.04.2010 р., № 108 від 14.04.2010 р., № 127 від 14.04.2010 р. позивач сплатив податкові зобов'язання за вказаними податковими деклараціями.
Згідно пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181 від 21.12.2000 р. (далі Закону України № 2181) джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 2181, платник податків зобов»язаний самостійно сплатити суму податкового зобов»язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Предметом спору є зарахування відповідачем сплачених позивачем сум податку на додану вартість за січень, лютий, березень 2010 року в рахунок податкового боргу та пені, які не вказані в призначені платежу.
Відповідач в обґрунтування правомірності зарахування сплаченої позивачем суми податку на додану вартість в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу посилається на приписи п.п. 7.7 ст. 7 Закону України № 2181.
Як встановлено, Підприємством Брянківської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області № 11 при сплаті узгоджених сум податкового зобов'язання по податку на додану вартість чітко вказувало у платіжних дорученнях призначення платежів та за який період сплачується ПДВ.
Проте, Алчевська ОДПІ при розрахунку податкового боргу і пені, не прийняла до уваги призначення платежу, а керувалась п. 7.7. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Колегія суддів, не приймає до уваги такі посилання відповідача.
Відповідно до наведеного пункту податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях. Зазначена норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. Вона не встановлює право податкового органу здійснювати перерозподіл чи змінювати призначення платежів спрямованих платником податків на сплату визначеного ним у платіжному документі податку. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» або іншими законами з питань оподаткування. Платник податків, як власник коштів, вправі розпоряджатися своїм майном на власний розсуд в разі відсутності законодавчих чи інших обмежень його права. Відповідач належним чином не довів наявність таких обмежень у позивача та правомірність свого рішення про використання отриманих від позивача суми за іншим призначенням, відмінним від того, яке вказав позивач в платіжних дорученнях.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у відповідача законних підстав для зміни призначення платежу, зарахування сплачених позивачем сум в рахунок погашення іншого податкового боргу.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції та посилання відповідача стосовно порушення позивачем п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунків Україні в національній валюті», затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.04 р. № 22 в частині не зазначення в платіжних дорученнях повної інформації про платіж та документи.
Колегія суддів дійшла висновку, що в платіжних дорученнях № 42 від 09.02.2010 року, № 60 від 25.02.2010 р., № 79 від 12.03.2010 р., № 85 від 19.03.2010 р., № 88 від 24.03.2010 р., № 90 від25.03.2010 р., № 100 від 09.04.2010 р., № 108 від 14.04.2010 р., № 127 від 14.04.2010 р. позивачем вказана достатня інформація для визначення виду платежу та документ, на підставі якого сплачуються кошти. Стосовно посилання на те, що позивач замість терміну «розрахунок» повинен був вказати термін «декларація» колегія суддів зазначає, що ці терміни в податковому законодавстві є тотожними при прийманні та обробки наданої платниками інформації в інформаційних системах органів ДПС.
За таких умов, вимоги позивача про визнання дій відповідача неправомірними щодо розподілу та спрямування на погашення податкового боргу з податку на додану вартість в порядку календарної черговості та зобов'язання Алчевську ОДПІ суми сплачені позивачем зарахувати у відповідності з призначенням платежу та внести відповідні зміни до картки особового рахунку позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується вимог позивача про скасування неправомірно нарахованих штрафних санкцій в сумі 94330,16 грн., колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки застосування цих санкцій позивач документально не підтвердив, відомості про податкові повідомлення-рішення відповідача з цього приводу не надав.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Підприємства Брянківської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області № 11 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 липня 2010 року у справі № 2-а-3614/10/1270 - задовольнити частково.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 липня 2010 року у справі № 2-а-3614/10/1270 - скасувати.
Позовні вимоги Підприємства Брянківської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області № 11 до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області, третя ососба, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Алчевської ОДПІ щодо розподілу та спрямування на погашення податкового боргу з податку на додану вартість в порядку календарної черговості його виникнення, сум сплачених Підприємствома Брянківської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області № 11, з призначенням платежу за січень 2010 р., лютий 2010 р., березень 2010 р.
Зобов'язати Алчевську ОДПІ суми сплачені Підприємством Брянківської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області № 11 зарахувати у відповідності з призначенням платежу та внести відповідні зміни до картки особового рахунку Підприємства Брянківської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області № 11.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова прийнята колегією суддів у нарадчій кімнаті.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий С. А. Малашкевич
Судді А. А. Блохін
О. П. Лях