Справа № 237/2105/24
Провадження № 2/237/660/24
30.05.2024 м. Курахове
Мар'їнський районний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Приходько В.А.,
при секретарі Ждановій А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заінтересована особа: Служба у справах дітей Великоновосілківської селищної військової адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітньої дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Великоновосілківської селищної військової адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 07 жовтня 2017 року, між ним та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано 07 жовтня 2017 року Виконавчим комітетом Курахівської міської ради Мар'їнського району Донецької області та зроблено відповідний актовий запис у книзі реєстрації шлюбів за № 146. Після реєстрації шлюбу, ОСОБА_2 взяла прізвище позивача. У шлюбі народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 27 березня 2018 року видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 . Із середини літа, а саме із початку липня 2023 року подружжя почало сваритись із різних дрібничок. Через постійні сварки позивач разом із сином почали проживати у будинку батьків де останній народився, а дружина залишилась проживати спочатку сама, а потім створила фактично нову сім'ю. Подружнє життя не склалось, вони не зійшлися характерами та мали різні погляди на життя. Шлюб фактично розпався, вони припинили подружні відносини, шлюб існує тільки формально. Позивач вважає, що за таких умов шлюб необхідно розірвати.
Разом із позовною вимогою про розірвання шлюбу позивач просить суд визначити місце проживання малолітньої дитини - сина залишити проживати разом з ним. Вказує, що має можливість забезпечити належні умови проживання для сина, як батько усвідомлює свою особисту відповідальність за виховання та піклування дитини, створення для нього належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров'я, розумового розвитку. Переконаний, що син повинен проживати разом з ним. Вказує, що спроможний забезпечити сина всім необхідним. Починаючи із липня 2023 року ОСОБА_3 проживає разом із позивачем за адресою АДРЕСА_1 . За період окремого проживання, відповідачка зовсім не цікавиться сином, не бере участі у вихованні, в тому числі, не піклується про духовний, моральний та фізичний стан. Фактично дитина перебуває на повному майновому утриманні позивача, він приділяє належну увагу дитині, турбується про духовний та фізичний стан. Крім того, позивач допомагає і дружині матеріально. Однак добровільно визначити місце проживання малолітньої дитини разом із батьком дружина відмовляється.
Позивач ОСОБА_1 про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в підготовче засідання не з'явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить суд такі задоволити.
Відповідачка ОСОБА_2 будучи належним чином, своєчасно повідомленою про день, час та місце розгляду справи, в підготовче засідання не з'явилася, однак подала до суду письмову заяву, згідно якої просить суд розглянути справу у її відсутність, позовні вимоги визнає у повному обсязі.
Представник Служби у справах дітей Великоновосілківської селищної військової адміністрації в підготовче засідання також не з'явився.
Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, визнаючи в порядку ст.223 ЦПК України необов'язковим відібрання особистих пояснень від учасників процесу, і враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе у підготовчому судовому засіданні ухвалити рішення про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що 07 жовтня 2017 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про що Виконавчим комітетом Курахівської міської ради Мар'їнського району Донецької області зроблено відповідний актовий запис у книзі реєстрації шлюбів за № 146.
Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видане 27.03.2018 року Покровським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Спільне подружнє життя у сторін не склалося. Різні характери та погляди на сімейне життя призвели до розпаду сім'ї. Між ними відсутнє взаєморозуміння.
З липня 2023 року сторони проживають окремо.
Шлюб сторін носить формальний характер.
Позивач остаточно визначився і зберегти шлюб не бажає, наполягає на розірванні шлюбу.
Відповідачка на розірвання шлюбу згідна.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
У відповідності із ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно ч.2 ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що розлад в сім'ї носить стійкий характер, сім'я розпалась остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін та інтересам їх малолітніх дітей, що має істотне значення, а відтак, позовні вимоги по розірвання шлюбу слід задовольнити.
Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дитини суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Відповідно до ч.3 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до положень ч. 4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Як встановлено з матеріалів справи син сторін ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видане 27.03.2018 року, проживає з батьком, позивачем по справі за адресою АДРЕСА_1 .
Принципом 6 «Декларації прав дитини» від 20 листопада 1959 року визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Судом встановлено, що позивач має постійне місце проживання, доглядає сина, утримує дитину матеріально, не курить, спиртні напої не вживає, аморальний спосіб життя не веде.
У будинку за адресою АДРЕСА_1 є належні умови проживання, будинок складається із трьох великих кімнат, син сторін має свою окрему кімнату, будинок також обладнаний усіма належними комунікаціями та зручностями, які дозволяють дитині комфортно проживати разом з батьком. Дитина проявляє більшу прихильність до батька.
У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов'язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз'єднання, проте не є абсолютним. Возз'єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов'язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 p., I Manic, § 102).
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 р. (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, що у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Положеннями ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення ч.І ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов'язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз'єднання, проте не є абсолютним. Возз'єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов'язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 p., I Manic, § 102).
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості;малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Крім того, поняття "розлучення дитини та матері" не є тотожним поняттю „визначення різних місць проживання матері та дитини", оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу та порядку спілкування з дитиною або за рішенням органу опіки та піклування чи за судовим рішенням з цього питання.
Таким чином, положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.
Аналізуючи вищенаведені обставини та враховуючи вимоги норм сімейного законодавства, належні умови проживання за місцем проживання батька, що сприяють розвитку і належному вихованню дитини, суд вважає доцільним визначити місце проживання сина сторін ОСОБА_3 з батьком, що повністю відповідає інтересам дитини.
Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем неповнолітнього сина ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.
Верховним Судом України звернуто увагу на те, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Перелік юридичних фактів, підвідомчих встановленню в судовому порядку, наводиться в ст. 315 ЦПК України не є вичерпним.
Частиною 2 ст. 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Даний факт, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав та можливість безперешкодної реалізації особистих прав позивача.
Встановлення місця проживання сина сторін разом із батьком, та встановлення факту перебування сина на особистому утриманні позивача, необхідно з метою захисту прав та інтересів позивача та дитини та прав як батька, у тому числі, переміщення разом з дитиною без нотаріальної згоди матері тощо.
Іншого позасудового порядку встановлення даного факту, передбаченого законом, немає.
Таким чином з матеріалів справи встановлено, що син сторін ОСОБА_3 перебуває на самостійному вихованні та повному майновому утриманні свого батька, позивача по справі ОСОБА_1 , у зв'язку з чим вимога позивача підлягає до задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 18, 81, 259, 263-265, ст.ст. 315, 319 ЦПК України, ст. ст.110, 112, 160, 161 Сімейного кодексу України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Великоновосілківським РС ГУДМС України в Донецькій області 27 листопада 2012 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_4 виданий 26.10.2017 року органом 1469, РНОКПП: НОМЕР_5 адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , зареєстрований виконавчим комітетом Курахівської міської ради Мар'їнського району Донецької області, актовий запис № 146 від 07.10.2017 року Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_6 .
Визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видане 27.03.2018 року Покровським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області разом із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Великоновосілківським РС ГУДМС України в Донецькій області 27 листопада 2012 року за адресою АДРЕСА_1 .
Встановити той факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Великоновосілківським РС ГУДМС України в Донецькій області 27 листопада 2012 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видане 27.03.2018 року Покровським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Допустити негайне виконання рішення для запобігання загрози життю та здоров'ю учасників процесу у період дії воєнного стану.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя В.А. Приходько