08.05.2024 Єдиний унікальний номер 205/14056/23
Єдиний унікальний номер № 205/14056/23
Провадження № 2/205/614/24
08 травня 2024 року м. Дніпро
Ленінський районний суд міста Дніпропетровська в складі:
головуючого судді - Басової Н.В.,
за участю секретаря судового засідання - Саруханової К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
Позивач 26 грудня 2023 року звернулась до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнати в порядку поділу майна за позивачем право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати в порядку поділу майна за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ; судові витрати покласти на відповідача.
Позов мотивований тим, що 20 червня 1992 року між сторонами було укладено шлюб. Перебуваючи у шлюбі, за спільні кошти, сторони придбали квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Титульним володільцем об'єкта нерухомого майна є відповідач. Оригінал документу, що посвідчує право власності на вказану квартиру у позивача відсутній, однак, відповідно до відомостей з КП «ДМБТІ» Дніпровської міської ради державну реєстрацію права власності на вказану квартиру здійснено за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 1996 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Іщенко Н.Д., за реєстром № 2903, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» та записаного в реєстрову книгу № 150п за реєстровим № 18. Відповідач взагалі не бажає обговорювати з позивачем питання поділу квартири. Позивач вважає, що існують всі законні підстави для визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1 та визнання за позивачем права власності на 1/2 цього майна.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Позивач у судове засідання не з'явилась, натомість її представник - адвокат Кононенко О.Р. письмово просила провести судове засідання без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Письмових заяв та/або відзиву від нього не надходило.
На підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 20 червня 1992 року Кіровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 10 зворот.).
Перебуваючи у шлюбі, за спільні кошти, сторони придбали квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з відповіддю Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 06 листопада 2023 року № 12974, станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_2 містяться відомості про право власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 1996 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Іщенко Н.Д., за реєстром № 2903, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» та записаного в реєстрову книгу № 150п за реєстровим № 18 (а.с. 11).
Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. ст. 41, 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно зі ст. 22 КпШтС України (чинної на час придбання майна до 2004 року), майно нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними (ст. 28 КпШтС України).
Відповідно до ст. 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Одним із таких прав, що виникає після реєстрації шлюбу, є право спільної сумісної власності подружжя, до якого належить майно, набуте подружжям за час шлюбу.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи, що відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3 858,43 грн., її позовні вимоги підлягають задоволенню, тому із відповідача на користь позивача слід стягнути вказані судові витрати.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 41, 55 Конституції України, ст. ст. 22, 28 КпШтС України, ст. ст. 36, 60-61, 63, 68-71 СК України, ст. ст. 15-16, 355, 365, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 280, 282-284, 289, 354 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати квартиру
АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 .
Визнати в порядку поділу майна за ОСОБА_1 право власності на
1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 .
Визнати в порядку поділу майна за ОСОБА_2 право
власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 .
Припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1
та ОСОБА_2 на квартиру
АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 858,43 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Н.В. Басова