г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/5947/23
Номер провадження 2-а/213/5/24
24 травня 2024 року Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Мазуренко В.В., за участю секретарів Дударєвої В.С., Гусарової О.С., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Ямкового В.І., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача Атаманчук М.М., розглянувши у відкритому дистанційному судовому засіданні в режимі відео конференції в залі судових засідань Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в порядку позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в особі територіального підрозділу - Відділу №12 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області; та Начальника Інгулецького відділу у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Єременко Ганни Юріївни, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та рішення про примусове видворення,
ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що постановою начальника Інгулецького відділу у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Єременко Г.Ю. серії ПН МДН 005759 від 12 грудня 2023 року її визнано винуватою у тому, що вона громадянка РФ проживала на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні більше як 30 днів та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.203 КУпАП з накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн.
З винесеною постановою вона не погоджується, вважає її незаконною та не обґрунтованою. Вказує, що на територію України вона прибула на постійне місце проживання до своїх батьків в 1992 році. 26.06.1993 вона уклала шлюб з громадянином ОСОБА_3 , що зареєстрований Інгулецьким відділом ДРАЦС Криворізького МУЮ у Дніпропетровській області. Після укладення шлюбу звернулась до Інгулецького ОВС Інгулецького району м. Кривого Рогу із заявою про обмін паспорта у зв'язку із зміною прізвища та отримала паспорт громадянина СРСР зразка 1974 року. Тобто відповідачами визнавався факт документування територіальним підрозділом центрального органу України, що реалізував на той час міграційну політику, паспорту позивачки, який на той час видавався всім громадянам України. У вказаний паспорт, на підставі Розпорядження Президента України від 18.04.1992 року №60 та від 30.12.1992 року №218, було внесено напис «громадянин України», а тому вважає, що вона є особою, яка належить до громадянства України.
Вона була зареєстрована в Інгулецькому районі м. Кривого Рогу з 1992року.
Від шлюбу з ОСОБА_3 мають двох дiтей, якi є громадянами України: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтва про народження яких, видані вiддiлом РАГС Інгулецького міського виконкому в Днiпропетровськiй областi.
В період з 16.08.1999 по 12.05.2003 вона офіційно була працевлаштована в Україні, працювала лаборантом хімічного аналізу на дільниці очисних споруд ПрАТ «ІНГЗК».
Починаючи з 2002 року позивачка неодноразово зверталась до органів внутрішніх справ Інгулецького району м. Кривого Рогу з питання отримання паспорту громадянина України, під час яких надавала всі необхідні документи в тому числі зобов'язання про припинення іноземного громадянства, проте її звернення залишались без розгляду. Її запевняли, що в неї з документами все гаразд, на території Україні вона знаходиться на законних підставах оскільки в її паспорті зразка 1974 року є відмітка про її реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто територіальні органи, уповноважені на здійснення міграційної політики достовірно знали про перебування ОСОБА_1 на території України, не лише не притягували її до будь-якої відповідальності, а й вводили її в оману про підстави її перебування на території України та ухилялись від своїх обов'язків щодо належного оформлення.
В 2018 роцi позивач вкотре звернулась до Iнгулецького районного вiддiлу у м. Кривому Розi ГУДМС в Днiпропетровськiй областi щодо отримання паспорта громадянина України зразка 1994 р. Головний спецiалiст відділу ОСОБА_6 повiдомила позивачку, що для оформления паспорту громадянина України їй необхiдно звернутися до Генерального Консульства Росiйської Федерацii та надати довiдку про те, що вона не є громадянкою РФ.
За результатами розгляду її звернення Генеральним Консульством Pociї було здiйснено перевiрку належностi до громадянства Pociї, i враховуючи те, що позивачка народилася на територiї Pociї в м. Мурманськ, її було визнано громадянкою РФ. за походженням та видано паспорт громадянина РФ термiном дiї до 10.10.2023 р. Про отримання паспорта вона повідомила в Інгулецький відділ ДМС для продовження оформлення їй документів, що підтверджують громадянство України. Їй повідомили, що її документи відповідають чинному законодавству України та оформлювати додатково нічого не треба.
Позивач вважає, що набуття нею громадянства РФ вперше в 2018 році не може бути доказом відсутності чи підставою припинення її громадянства України, яке вона набула раніше на підставі п.3 ч.2 ст.3 ЗУ «Про громадянство України» з моменту внесення до її паспорта зразка 1974 року відмітки про громадянство України. На підставі вказаного закону у правових відносинах з Україною вона є громадянкою України.
Наприкiнцi вересня 2023 року позивачка вкотре з власної ініціативи звернулась до Iнгулецького вiддiлу ДМС, з приводу спливу термiну дiї паспорта громадянина РФ, який вона оформила на вимогу Iнгулецького вiддiлу ДМС, та не збиралась його продовжувати. Тим бiльше, після повномасштабного вторгнення РФ на територію України вiдсутня можливiсть оформлення нового паспорта громадянина РФ на території України, оскільки з 24.02.2022 мiж Україною та Росiєю були розiрванi дипломатичнi вiдносини, консульства та посольства РФ на територiї України не працюють.
Позивачку повiдомили, що розумiють ситуацiю та жодних пiдстав для притягнення її до будь-якої вiдповiдальностi немає, однак пiсля спливу термiну дiї паспорту громадянина РФ їй необхiдно буде повторно з'явитися до Iнгулецького вiддiлу ДМС.
У зв'язку з цим 12.12.2023 року вона добровiльно прийшла до Iнгулецького вiддiлу ДМС, де щодо неї було складено оскаржуваний протокол про адмiнiстративне правопорушення. Викладені в протоколі обставини щодо вчинення правопорушення не відповідають дійсності.
В ходi складання протоколу та розгляду справи про адміністративне правопорушення вiдповiдачами було допущено ряд процесуальних порушень вимог закону та прав позивачки, а саме: в оскаржуванiй постановi про накладення адмiнiстративного стягнення не вказано яку частину статті 4 Закону України «Про правовий статус iноземцiв та осiб без громадянства» було порушено позивачем; в постановi не наведено доказiв, якi зiбрано в ходi розгляду справи та якi пiдтверджують вчинене позивачем адмiнiстративне правопорушення, вiдповiдно до п.2.4 Iнструкцiї з оформления матерiалiв про адмiнiстративнi правопорушення затвердженої Наказом МВС України вiд 28.08.2013 № 825. В протоколі про адміністративне правопорушення відсутній запис про те, що позивачка перекладача не потребує та розуміє українську мову, якщо відповідач вважав позивачку іноземною громадянкою. Також під час розгляду протоколу ОСОБА_1 не було забезпечено правом на правову допомогу, якою вона мала бажання скористатися.
Незважаючи на фактичну незгоду позивачки з оскаржуваною постановою, відповідач змусив її сплатити штраф у розмірі 3400,00 грн протягом 15 днів з дня його накладення, оскільки в разі несплати у вказаний термін, він подвоюється. Однак сплата штрафу не може бути доказом вчинення нею правопорушення.
Також у позові позивач зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваного Рішення про примусове видворення з України громадянки РФ ОСОБА_1 стало складання посадовими особами ГУ ДМС у Дніпропетровській області Протоколу про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 203 КУпАП та винесеної за результатами його розгляду постанови про накладення адміністративного стягнення. Однак станом на момент винесення оскаржуваного рішення, - 12.12.2023 була покладена в основу висновку відповідача про необхідність примусового видворення, хоча ще не набрала законної сили, а тому не могла братися до уваги як доказ скоєння адмiнiстративного правопорушення. Обставини, викладені у рішенні також не відповідають дійсності.
Так, в рішенні вказано, що ОСОБА_7 пiд час перебування на території України до пiдроздiлiв ДМС України з питання отримання документiв на право легального перебування в Українi не зверталась, не має документiв на право проживання (перебування) в Українi та ухиляється вiд виїзду з України. Разом з тим зi змiсту самого оскаржуваного рiшення вбачається, що 12.12.2023 ОСОБА_7 самостiйно звернулась до Iнгулецького вiддiлу з питания отримання документiв, якi дають право на проживання в Украiнi, та неодноразово ранiше зверталася до вiдповiдача-1 за оформленням свого громадянства України та перебування на її території та має постiйну і дiючу на сьогоднi реестрацiю мiсця проживання в Україні. Доказів ухилення ОСОБА_8 від виїзду за кордон вiдповiдачем-1 не наведенi в оскаржуваному рішенні.
ОСОБА_7 в'їхавши в Україну в 1992 р. жодного разу з того часу не перетинала державного кордону України, не ухилялася вiд виконання рiшення про примусове повернення, яке щодо неї не приймалося, iнших передбачених законом випадкiв її видворення вiдповiдачем-1 також не наведено, отже у вiдповiдача були вiдсутнi пiдстави для прийняття рiшення про видворення позивачки, передбаченi ст. 30 Закону України «Про правовий статус iноземцiв та осiб без громадянства».
Позивач просить визнати поважною причину пропуску строку на звернення до адміністративного суд з цим позовом, оскільки строк на оскарження постанови спливав 22.12.2023, однак лише 21.12.2023 вона змогла укласти договір з адвокатом, який протягом певного часу вивчав документи, робив адвокатські запити, останні відповіді на які були отримані 27.12.2023 та 28.12.2023 подано позов до суду.
Також просить визнати протиправною та скасувати постанову Начальника Інгулецького відділу у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 серії ПН МДН 005759 від 12 грудня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП з накладанням адміністративного стягненням у вигляді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 3400 грн, та закриття провадження у справі, у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Інгулецького відділу у місті Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області №2/2023 від 12.12.2023 року про примусове її видворення з України. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області внести відомості про скасування Рішення Інгулецького відділу у місті Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області №2/2023 від 12.12.2023 року про примусове її видворення з України до інформаційної підсистеми «Облік іноземців та біженців» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами.
Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу - відділу №12 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області подав відзив на позов. У відзиві вказує, що виключний перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначений статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в тому числі іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Станом на 12.12.2023 (дата прийняття оскаржуваної постанови та рішення про примусове видворення) громадянка РФ ОСОБА_1 із заявою про отримання посвідки на тимчасове проживання до ГУ ДМС у Дніпропетровській області не зверталась, з заявою про продовження строку перебування на території України не зверталась, та рішення про продовження строку перебування іноземця на території України не приймалось.
Після закінчення визначеного законодавством строку перебування на території України (не більш як 90 днів протягом 180 днів), позивач ухилилася від виїзду з України та продовжила перебувати на її території не маючи на те законних підстав, та проживаючи без документів, що дають право на перебування в Україні.
Факт виявлення порушення правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні з боку громадянки РФ ОСОБА_1 зафіксовано Інгулецьким відділом у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в протоколі про адміністративне правопорушення серії ПР МДН номер 005769 від 12.12.2023.
Відповідач вказує, що при складанні вказаного протоколу позивачу належним чином роз'яснено її права і обов'язки, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, що підтверджено її підписом у протоколі. Позивач не заявляла вимоги на залучення перекладача, не відмовлялася від підписання протоколу про адміністративне правопорушення. Надані Позивачем пояснення написані власноруч, українською мовою та засвідченні власним підписом.
За наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення, за вчинення якого передбачена відповідальність згідно до ч.2 ст. 203 КУпАП винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу передбаченого санкцією зазначеної норми, в розмірі 3400 грн. 00 коп, який був сплачений позивачкою.
З метою забезпечення виконання положень частини 8 статті 26 та статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», вирішено примусово видворити з України громадянку російської федерації ОСОБА_1 .
Також у відзиві вказує, що статтею 5 Закону України «Про громадянство України» визначено перелік документів, що підтверджують громадянство України. Позивач не документувалася жодним з них, натомість отримала паспорт громадянина РФ.
В ході розгляду справи про адміністративне правопорушення та прийняття за наслідками її розгляду оскаржуваної постанови від 12.12.2023 про накладення адміністративного стягнення Інгулецький відділ у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області діяв відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України та положень Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення ДМС України № 825.
Прийняті Постанова про накладення адміністративного стягнення та Рішення про примусове видворення з України від 12.12.2023 року відносно громадянки РФ ОСОБА_1 вважає законними та обґрунтованими рішеннями компетентного суб'єкта владних повноважень.
Просить відмовити позивачу в задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідачем ОСОБА_2 надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позовних вимог, вважає їх безпідставними і необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, аналогічним викладеним у відзиві відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу - відділу №12 у місті Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області.
Представником позивача надано відповідь на відзив, в якій наполягає на викладених в позові обставинах, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
В запереченнях на відповідь на відзив відповідач ОСОБА_2 зазначила, що 17.12.1993 року Відділом внутрішніх справ Інгулецького району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області позивач була документована паспортом громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року НОМЕР_1 , при цьому в паспортний документ позивача не був проставлений штамп «УКРАЇНА» «УКРАЇНИ», оскільки належність до громадянства України позивача не була підтверджена. Зазначене свідчить про відсутність законних підстав для отримання позивачем паспорта громадянина України.
Звинувачення представника позивача про те, що відповідачем протягом 30 років не вживалися щодо позивачки жодних заходів реагування як до іноземної громадянки є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 призначена на посаду начальника Інгулецького відділу у місті Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області 09.06.2022 року. Про факт проживання на території обслуговування позивача відповідачу стало відомо лише 15.11.2023 року під час особистого прийому.
Також вказує, що відповідно до п.4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року N2491-III, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності цим Законом і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію.
Отже, на думку відповідача позивач була зобов'язана звернутись до компетентних органів із заявою про оформлення та видачу посвідки на постійне проживання. Саме посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Під час особистого прийому позивач не заявляла вимоги про надання послуг перекладача, пояснення вільно виклала українською мовою.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали обставини, викладені в позові, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідача ОСОБА_2 та представник відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - Атаманчук М. в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову, з підстав викладених у відзивах.
Ухвалою суду від 29 грудня 2023 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за адміністративним позовом. Позивачу ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду.
Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлені такі обставини.
12 грудня 2023 року складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МДН №005769, відповідно до якого 12.12.2023 о 11:29 під час особистого прийому виявлено громадянку РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , яка скоїла адміністративне правопорушення, а саме: проживала на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні більше як 30 днів. Місце скоєння правопорушення зазначено: АДРЕСА_2 . За вказане правопорушення передбачена відповідальність за ч.2 ст. 203 КУпАП. ОСОБА_1 поставила свої підписи у вказаному протоколі (а.с.24)
В своїх письмових поясненнях ОСОБА_1 виклала обставини щодо проживання її на території України, отримання паспорта громадянина РФ та вказала, що через власну халатність, а потім у зв'язку із війною вона своєчасно не звернулась до міграційної служби для оформлення документів про право проживання в Україні (а.с.57).
12.12.2023 року Інгулецьким відділом у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області розглянувши вказаний протокол про адміністративне правопорушення, стосовно ОСОБА_1 винесена постанова ПН МДН 005759 про накладення на неї стягнення за ч.2 ст.203 КУпАП у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн. ОСОБА_8 отримала копію постанови, про що мається її підпис (а.с.24а).
Рiшенням Iнгулецького вiддiлу у м. Кривому Розi ГУ ДМС у в Днiпропетровськiй областi № 2/2023 вiд 12.12.2023 про примусове видворення з України громадянки росiйської федерацiї ОСОБА_9 , прийнятим провiдним спецiалiстом Iнгулецького вiддiлу у м. Кривому Розi ГУ ДМС у в Днiпропетровськiй областi ОСОБА_10 було вирiшено: Примусово видворити за межi території України громадянку росiйської федерацiї ОСОБА_11 ( ОСОБА_12 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.58-60).
Відповідно до Рішення встановлено, що: громадянка росiйської федерацiї ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стать-жiноча, прибула на територiю України в 1992 роцi з приватною метою, паспорт громадянина росiйської федерацi 51№ НОМЕР_2 отримала 10.10.2018 року в Генеральному Консульствi Pociї в м. Харковi, термiн дiї до 10.10.2023. 12.12.2023 року до Iнгулецького вiддiлу у мiстi Кривому Розi ГУ ДМС у Днiпропетровськiй областi з питания отримання документiв, якi дають право на проживання в Українi звернулась громадянка росiйської федерацiї ОСОБА_13 . Пiд час розгляду звернення останньої встановлено, що вказана особа, без поважних причин, проживала на територiї України без документiв на право проживання (перебування) в Українi бiльше як 30 днiв, про що проiнформовано iноземця, а саме: проживає на територiї України без документiв на право проживання (перебування) в Українi бiльше як 30 днiв, чим порушує правила перебування iноземцiв та осiб без громадянства на територiї України. Пiд час перебування на територiї України до пiдроздiлiв ДМС України з питання отримання документiв на право легального перебування в Українi громадянка ОСОБА_7 не зверталась. Не маючи документiв на право проживання (перебування) в Українi громадянка РФ ОСОБА_7 ухиляється вiд виїзду з України. Iз заявою про продовження термiну перебування на територiї України чи iз заявою про визнання її бiженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Українi, до Головного управлiння Державної мiграцiйної служби у Днiпропетровськiй областi не зверталась, iнформацiя щодо визнання вищезазначеної громадянки росiйської федерацiї бiженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вiдсутня, що пiдтверджується вiдповiдною службовою документацiєю структурних пiдроздiлiв Головного управлiння Державної мiграцiйної служби у Днiпропетровськiй областi.
На адвокатський запит Відділ №12 у місті Кривому Розі Головного відділу ДМС України в Дніпропетровській області зазначив, що при перевірці факту та підстав документування паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року громадянки ОСОБА_1 встановлено, що 17.12.1993 зазначена громадянка була документована Інгулецьким РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 у зв'язку із зміною прізвища з ОСОБА_14 на підставі паспорту НОМЕР_3 виданого 01.03.1991 року ВВС ІНФОРМАЦІЯ_4 та свідоцтва про шлюб. Відомості про вилучення чи знищення вказаного паспорта у відділі №12 у місті Кривому Розі відсутня. Реєстрація факту внесення записів «Україна» «України» до паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року не була передбачена діючим законодавством, тому така інформація у відділі відсутня (а.с.32-33).
Вказані обставини щодо видачі позивачці Інгулецьким РВ Криворізького МУ УМВС в Дніпропетровській області паспорта зразка 1974 року підтверджується копією заяви на видачу паспорта (форма №1) та копією книги обліку та видачі паспортів (а.с.34-37).
01 листопада 2002 року ОСОБА_1 склала зобов'язання про припинення іноземного громадянства, відповідно до якого зобов'язалась протягом року з моменту набуття громадянства України припинити громадянство Росії (а.с.52).
Листом від 09.02.2009 на звернення позивачки Криворізьким міським управлінням ГУДМС України в Дніпропетровській області було надано письмове роз'яснення щодо набуття громадянства України, вказаний перелік документів, які необхідно подати до Генерального консульства РФ в м. Харків для оформлення виходу з громадянства Росії (а.с.50).
Аналогічне роз'яснення надано ОСОБА_1 листом відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУДМС в Дніпропетровській області від 16.02.2009 (а.с.51).
Довідкою від 12.06.2018 вих. «1228/1068 підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно зверталась до Інгулецького РВ у м. Кривому Розі ГУДМС України в Дніпропетровській області з питання отримання паспорта (а.с.54). Аналогічна довідка видана 09 жовтня 2018 року за №1228/2339 (а.с.55).
10 жовтня 2018 року ОСОБА_1 видано паспорт громадянина РФ 51№ НОМЕР_2 . Орган, що видав паспорт- Г/К Росії в АДРЕСА_3 , дата закінчення строку дії паспорта - 10.10.2023 (а.с.56).
Листом заступника керівника Офісу Президента України від 03.01.2024 повідомлено, що матеріали щодо припинення громадянства України ОСОБА_1 на розгляд Комісії при Президентові України з питання громадянства у встановленому порядку не надходили (а.с.124).
Відповідно до листа відділу з питань громадянства ГУДМС у Дніпропетровській області від 03.01.2024, вказаним відділом в межах компетенції проведено перевірку за результатами якої встановлено, що ОСОБА_1 із заявами про встановлення належності до громадянства України, набуття/припинення громадянства України не зверталась, рішення щодо скасування оформлення набуття громадянства України вищевказаній особі не приймалось, припинення громадянства України не оформлювалось. Тимчасовим посвідченням громадянина України не документувалась (а.с.140).
Також встановлено, що громадянка РФ ОСОБА_1 з заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання ( у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну, до ГУ ДМС у Дніпропетровській області та його територіальних підрозділів не зверталась та заява-анкета про оформлення посвідки на тимчасове проживання, її обміну не формувалась. Відносно вказаної особи рішення про відмову в прийнятті документів для оформлення посвідки на тимчасове проживання (у тому числі замість втраченої або викраденої) її обміну, оформлення (про відмову в оформленні(, видачу (про відмову у видачі), обмін, скасування. Вилучення, визнання недійсною, знищення посвідки на тимчасове проживання не приймалось. З заявою про продовження строку перебування на території України не зверталась або рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземки на території України не приймалось, що видно із листа №1201.3.1/524-24 від 04.01.2024 (а.с.142).
Із листа Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства від 08.01.2024 видно, що ОСОБА_1 із заявою про надання дозволу на імміграцію не зверталась, рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію чи про скасування дозволу на імміграцію не приймалося; дозвіл на імміграцію не надавався; із заявою про документування посвідкою на постійне проживання не зверталась, рішення про оформлення (про відмову в оформленні), видачу (відмову у видачі), обмін, скасування, вилучення, визнання недійсною, знищення посвідки на постійне проживання не приймалося: посвідкою на постійне проживання не документована (а.с.144).
Інформація про перетин державного кордону України громадянкою РФ ОСОБА_1 у інтегрованій міжвідомчій інформаційно-телекомунікаційній системі - відсутня (а.с.146,218).
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , дошлюбне прізвище ОСОБА_14 .
Із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища видно, що 26 червня 1993 року Інгулецьким відділом ДРАЦС Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області зареєстровано актовий запис №177 про шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_15 . Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_16 (а.с.28).
ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Свідоцтва про народження дітей видані відділом РАГС Інгулецького міськвиконкому Дніпропетровської області (а.с.41,42).
Як видно із Повних витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження вищевказаних ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , при внесенні відомостей щодо їх матері вказано: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , громадянство Україна, національність українка (а.с.43-46).
ОСОБА_17 і ОСОБА_18 (діти позивача) є громадянами України, остання змінила прізвище у зв'язку із укладенням шлюбу на прізвище ОСОБА_21 (а.с.47-49).
Батько позивача ОСОБА_22 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , та мати - ОСОБА_23 померла ІНФОРМАЦІЯ_10 в м. Кривому Розі де і проживали, громадяни України (а.с.26,27).
Із листа Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради вих. № 12/02-01-22/3138 від 27.12.2023 видно, що відповідно до архівних карток реєстрації та за відомостями, що містяться у Реєстрі Криворізької міської територіальної громади наявна інформація щодо реєстрації ОСОБА_1 : з 17.02.1994 по 31.10.1994 за адресою: АДРЕСА_4 ;
- з 04.11.1994 по теперішній час за адресою АДРЕСА_5 . Інформація щодо реєстрації місця проживання вказаної особи за адресами: АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 відсутня (а.с.40,210).
Відповідно до наданої Довідки, вбачається, що ОСОБА_1 була знята з реєстрації у м. Мурманськ 16.10.1992р. у зв'язку з перереєстрацією в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (а.с.185).
Відповідно до Домової книги за адресою АДРЕСА_6 , була зареєстрована ОСОБА_1 з 04.05.1993р. (а.с.214-216). Оригінал Домової книги було оглянуто в судовому засіданні.
Також встановлено, що ОСОБА_1 працювала в ПРАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» з 16 серпня 1999 року. 12 травня 2003 року звільнена за власним бажанням по догляду за дитиною до 14 років (а.с.53,220-226). Позивач з 1998 року працювала в Україні та отримувала дохід, сплачувала податки (а.с.228, 229-233).
ОСОБА_1 неодноразово зверталась із скаргами та заявами до державних органів в Україні з приводу бездіяльності щодо видачі їй паспорта громадянина України (а.с.180-183)
ОСОБА_1 було виписано запрошення на участь у чергових виборах Президента України, які відбудуться 31 березня 2019 року (а.с.184).
Щодо наданої відповідачем копії паспорта.
Стороною позивача поставлено під сумнів відповідність поданої копії, в той же час відповідачі визнали, що оригінал у них відсутній та надати суду не мають можливості, та що завірена копія зроблена з ксерокопії, яка зберігалась в архіві, хоча зберігатись там не повинна була. Також стороною відповідача не заперечувалось, що дата станом на яку робилась первісна ксерокопія невідома. Також стороною відповідача необґрунтовано пропущення строків для подання доказів, клопотань про поновлення таких строків та їх поважність не заявлялось.
Відповідно до ст.ст. 74, 94 КАС України, з вказаних вище обставин, суд не бере до уваги вказаний документ.
Допитана як свідок позивач ОСОБА_1 суду показала, що вона з батьками проживала в м. Мурманськ Росія, потім з батьками переїхали до діда і баби в Україну, прописались в будинку діда. В 1993 році вона зареєструвала шлюб. Цього ж року мати купила будинок, в якому вона зареєструвалась. В 1994 році у неї народився син, в 1996 році - дочка, всі були зареєстровані разом з нею. Вона працювала на взуттєвій фабриці, після декрету стала на біржу праці, потім працювала в ПРАТ «ІНГЗК» до 2003 року.
Коли їй виповнилось 25 років і необхідно було вклеїти фото в паспорт, вона звернулась до паспортиста, яка приймала в житлово-експлуатаційній конторі. До звернення в громадянство вона не вступала, ніяких відміток в паспорті не було???. З питанням отримання громадянства України вона зверталась до начальника паспортного відділу Інгулецького РВ ОСОБА_24 , надавала йому паспорти своїх батьків та свідоцтва про народження її дітей, але питання не вирішено було. В 1998 році її мати ОСОБА_23 зверталась з цим питанням і до Президента України, і в прокуратуру, і до ОСОБА_25 . Вона надавала необхідні документи, їй відповідали що треба чекати. В 2018 році спеціаліст відділу ОСОБА_6 сказала їй, що необхідно їхати в консульство, де вона і отримала паспорт громадянина РФ. Після цього вона знову звернулась до ОСОБА_6 , яка сказала чекати. Наприкінці 2023 року вона з донькою заїхали в Інгулецький відділ в м. Кривого Рогу ГУ ДМС, де сказали приїхати 12.12.2023 з паспортом. 12.12.2023 стосовно неї склали протокол про адміністративне правопорушення та постанову. Пояснення вона писала під диктовку, вільно не розуміє українську мову. Чи потрібен їй перекладач, у неї не з'ясовували. Їй нічого не пояснювали, сказали дома прочитати. Дома прочитала та їй порадили звернутися до адвоката. Вона проживає на території України 32 роки, чоловік її зараз перебуває в лавах ЗСУ, вона вважає себе громадянкою України.
Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні надала свідчення, відповідно до яких вона працює в Інгулецькому відділі у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, з 09.07.2022 є начальником відділу. 15 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась до відділу та надала паспорт громадянина РФ. Оскільки потрібно було перевірити певну інформацію, Яні було запрошено до підрозділу на 12.12.2023. З 15.11.2023 почалась перевірка, витребовувалась інформація щодо місця її реєстрації, встановлено, що посвідка про тимчасове або постійне її проживання в Україні не видавалась. Для отримання такої посвідки потрібно надати певні документи, якщо вони надані не в повному обсязі то посвідка не видається. Журнал складається і зберігається 5 років. Позивача не отримувала такої посвідки через свою халатність. З 2008 року служба спілкується з ОСОБА_1 . На момент прибуття ОСОБА_1 до територіального підрозділу 12.12.2023 була перевірена вся необхідна інформація, встановлено порушення та складено протокол про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 . Складення протоколу займає 10 хвилин. Протокол складала головний спеціаліст відділу ОСОБА_6 , яка роз'яснювала ОСОБА_1 її права. ОСОБА_1 виклала свої письмові пояснення. Остання тривалий час проживає в Україні та володіла Українською мовою. Під час складення протоколу свідок перебувала поруч. Того ж дня нею була винесена постанова у справі про адміністративне правопорушення. Потім винесено рішення про видворення, яке не набрало законної сили.
Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що працює в Інгулецькому відділі у м. Кривому Розі ДМС, працює в даних органах з 1997 року. Позивача знає приблизно з 2008року, можливо раніше, знає її оскільки ОСОБА_1 неодноразово з'являлась до Інгулецького відділу ДМС з приводу отримання документів про громадянство, чи посвідки на постійне проживання точно не знає бо не займалась цим. ОСОБА_1 мала паспорт СРСР та мала реєстрацію. До будь-якої відповідальності раніше свідку не відомо чи притягували ОСОБА_1 , не притягували, чому свідок не знає. Паспорт СРСР позивачу видавався Інгулецьким відділом, іноземним громадянам не мали права видавати такі паспорти. Паспорт громадянина РФ позивач отримала в 2018 році, органи ДМС це знали бо позивач після цього одразу звернулась до Інгулецького ДМС з питанням що їй далі робити, як отримати документи в Україні. Їй роз'яснювали, що позивач повинна виїхати з України та в'їхати, щоб була відмітка про перетин кордону. Свідок не змогла відповісти чому позивач повинна була виїжджати лише для штампу в паспорті. Свідок не заперечувала, що ОСОБА_1 законно в'їхала на територію України та мала право проживання оскільки мала реєстрацію. Чи був штамп Україна Україна в паспорті СРСР позивача не пам'ятає, якщо був то вона громадянка України. Позивач з'явилась до Інгулецького відділу у м. Кривому Розі ДМСУ 15 листопада 2023 року з приводу того що позивачу далі робити, оскільки паспорт РФ дія закінчилась. Свідок та ОСОБА_26 повідомили позивачу, що будуть зроблені перевірки. Після перевірки позивача викликали в ДМС та коли позивач з'явилась, на неї склали протокол, постанову за ст. 203 ч.2 КУпАП, та рішення про примусове видворення. Свідок складала протокол по ч.2 ст. 203 КУпАП відносно позивача, свідок знає, що позивач з 1992 року проживає в Україні, знає що позивач з 1992 року з України не виїжджала. Позивач допустила порушення, оскільки більше 30 діб незаконно перебувала в Україні, коли настали ці строки не знає. Строк обчислювала з моменту звернення ОСОБА_1 15.11.2023року. Свідок викликала позивача на 12.12.2023р., свідок знала що викликала позивача для складання протоколу, але позивача про це не попереджали, казали для подальшого з'ясування. При складанні протоколу та постанови не пропонували ОСОБА_1 перекладача, оскільки вважали що позивач все розуміє. Протокол на позивача складався 12.12.2023р. та в цей же день виносилась керівником постанова, та в цей же день винесено рішення про примусове видворення. Рішення про видворення було мотивоване тому що ОСОБА_1 незаконно перебувала на території України, паспорт РФ закінчив свою дію, інших документів у ОСОБА_1 не було, хоча ОСОБА_1 в Україну прибула по іншому документу та законно. Термін перебування в Україні позивачу не встановлювався, коли він сплинув та з якого часу цей термін обчислювати свідок пояснити не змогла. Чому в протоколі та рішенні свідок не вказала, що позивач має місце реєстрації, свідок не змогла пояснити. Чому свідок в протоколі зазначила, що ОСОБА_1 вперше з'явилась до органів ДМС, чому не вказала, що вона раніше з'являлась не змогла пояснити. Не змогла пояснити чому не вказала, що ОСОБА_1 з'явилась за викликом свідка до органів ДМС.
Свідок ОСОБА_27 суду пояснила, що позивач з батьками переїхала в Кривий Ріг в 1992 році, в 1993 році позивач вийшла заміж. Свідок допомагала влаштуватись позивачу на роботу на ІнГЗК, бачила паспорт позивача, та в паспорті СРСР позивача був круглий штамп Україна Україна. З України позивач з 1992 року не виїжджала.
Свідок ОСОБА_28 суду пояснила, що вона донька позивача, що зі слів батьків знає, що позивач в Україну приїхала в 1992 році. Позивач має реєстрацію в Україні. Свідок з позивачем ходила в вересні 2023року в органи ДМС, оскільки закінчувався строк дії паспорта, позивач питала що робити у начальника відділу.
Свідок ОСОБА_29 суду пояснила, що працювала з 1988р. по 2004 рік. паспортистом в ЖКО 7 (стара частина Інгульця), назва змінювалась пізніше. Позивач проживала на дільниці де працювала свідок. Зазначила, що до неї, як до паспортиста, зверталась позивач, реєструвала прописку позивачу бо позивач з чоловіком квартиру отримали від підприємства, після шлюбу, дітей позивача реєструвала. У позивача був паспорт СРСР, а потім в паспорті ставили відмітку щодо громадянства. Штамп Україна Україна у позивача був проставлений в паспорті. Після реєстрації шлюбу позивача, позивачу видавав Інгулецький відділ паспорт. Фотографії вклеювались в 25 та 45 років. В 25 років позивач зверталась до свідка вклеїти фото в паспорт, позивач передала свідку документи, та свідок передала ці документи в Інгулецьку міліцію, паспортний стіл, відділ, для вклеювання фотографії. Отримувати паспорт повинна була позивач вже самостійно, чи отримала не знає. Далі свідок знає, що у позивача виникли проблеми, позивач зверталась до начальника відділу - ОСОБА_24 . Позивач постійно проживала та мала реєстрацію в Інгулецькому районі.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вiдповiдно до ч. 1 ст.9 КУпАП адмiнiстративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дiя чи бездiяльнiсть, яка посягає на громадський порядок, власнiсть, права i свободи громадян, на встановлений порядок управлiння і за яку законом передбачено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть.
Отже, необхiдною умовою для притягнення особи до адмiнiстративної вiдповiдальностi є встановлення на пiдставi належних та допустимих доказiв факту вчинення певного дiяння такою особою та наявнiсть в дiяннi цієї особи, що є суб'єктом правопорушення, всiх обов'язкових ознак складу певного правопорушення.
За приписами ст. 203 КУпАП порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.
Суб'єктом даного адмiнiстративного правопорушення можуть бути лише iноземцi та особи без громадянства, а суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслiдкiв i характеризується наявністю вини як у формi умислу, так й у формi необережності.
Вiдповiдно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: особи, якi прибули в Україну на постiйне проживання пiсля 13 листопада 1991 року i яким у паспортi громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрiшнiх справ України внесено напис «громадянин України», та дiти таких осiб, якi прибули разом iз батьками в Україну i на момент прибуття в Україну не досягли повнолiття, якщо зазначенi особи подали заяви про оформлення належностi до громадянства України.
В статтi 2 Закону України «Про громадянство України» закрiпленi принципи законодавства України про громадянства, зокрема в п.п. 1,3 ч. 1 ст. 2 Закону, вказано, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:
1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливiсть iснування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових вiдносинах з Україною вiн визнається лише громадянином України. Якщо iноземець набув громадянство України, то у правових вiдносинах з Україною вiн визнається лише громадянином України; 3) неможливостi позбавлення громадянина України громадянства України;
Статтею 5 Закону визначено перелік документів, що підтверджують громадянство України, якими є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.
17.12.1993р. ОСОБА_1 отримала паспорт зразка 1974 року НОМЕР_1 , виданий Інгулецьким ОВС Інгулецького району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, тобто, наявний факт документування територіальним підрозділом центрального органу України, що реалізовував на той час міграційну політику, паспорту позивачки, який на той час видавали всім громадянам України. Крім того, свідки в суді підтверджували проставляння у даному паспорті позивача відмітки про громадянство України.
На виконання Законiв України «Про правонаступництво України», «Про громадянство України» Розпорядженням Президента України вiд 18.04.1992 року № 60 та вiд 30.12.1992 № 218 Мiнiстерству внутрiшнiх справ було доручено внести в чиннi паспорти громадян України (зразка 1974 року), якi проживають на її територiї, напис «Україна», «України» - замiсть «СРСР», «Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк», починаючи з 01.06.1992 року.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України.
Частиною 2 статті 3 Закону України «Про громадянство України», особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Позивачці було внесено в паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 напис «громадянин України», що підтвердили в судовому засіданні свідки.
Отже, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_30 є особою, яка прибула в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і якій у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та юридично належить до громадянства України, в той же час відповідачами це заперечується через недотримання процедурних вимог.
Судом встановлено що позивачем було отримано паспорт громадянина рф після відповідних рекомендацій працівників ДМС, а саме керівника відділу ОСОБА_24 , звернутись до консульської установи, тобто ці дії позивач робила з метою отримання необхідних документів у Інгулецькому відділу ДМС та за їх рекомендацією.
Позивачка понад 30 років відкрито постійно проживає на території України, мала і досі має реєстрацію місця проживання, тривалий час працювала в України, в 1993 р. в Україні була документована паспортом колишнього громадянина СРСР зразка 1974 р., до якого було внесено відмітку про громадянство України; з моменту свого останнього в'їзду в Україну в 1992 р. Паспорт СРСР отримувала в Інгулецькому відділі. Позивач в 1993 році вийшла заміж за громадянина України, в Україні народила 2х дітей, які є громадянами України, та в актових записах про народження яких позивача вказано як громадянку України. Позивач голосувала на виборах на Україні, про що свідчить запрошення. ОСОБА_1 жодного разу не залишала її територію та до теперішнього часу має постійне зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_1 , що було достовірно відомо відповідачам, але в спірній постанові та рішенні не надано жодної правової оцінки вказаним фактам, не було з'ясовано та не було наведено вказаних обставин в оскаржуваній постанові та рішенні.
Територіальні органи держави, уповноважені на здійснення міграційної політки, достовірно знали про перебування позивачки на території України, але не вживали жодних заходів щодо її притягнення до будь-якої відповідальності понад 30 років, і свідомо вводили ОСОБА_1 в оману про підстави її перебування в України та ухилялись від своїх обов'язків щодо його належного оформлення. В судовому засіданні сторона відповідачів не змогла належно пояснити, чому, якщо вони вважали позивача громадянином іноземної держави, та що вона без належних повноважень перебуває в Україні, її з 1992 року не було притягнуто до відповідальності, не було встановлено термін її перебування в Україні, не було раніше видворено з території України. Стороною відповідача не заперечувалось, що позивач у відповідності до ЗУ про громадянство України має право на отримання громадянства України. Суд вважає, що позивач виконувала дії для належного оформлення документів, громадянства, зверталась неодноразово до сторони відповідача для цього, але належної та професійної допомоги, консультації не отримала, що призвело до даних подій.
Позивач протягом всього часу проживання на території України неодноразово зверталася до Інгулецького відділу ДМС, неухильно дотримуватись їх вказівок та вимог щодо оформлення свого перебування в Україні, а тому відповідачам було достовірно відомо про факт та підстави її перебування на території України та з 2018 р. незважаючи на обізнаність про наявність у ОСОБА_1 паспорту громадянина РФ, відповідачами не вживались жодні заходи щодо документування ОСОБА_1 ані тимчасовою посвідкою, ані посвідкою про постійне проживання, ані заходи щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення режиму перебування в Україні протягом більш як п'яти років з моменту отримання нею паспорту громадянина РФ. Свідки підтверджували, що відповідачам було відомо про ситуацію позивача, свідок ОСОБА_31 підтверджувала, що позивач їм відома, відома її ситуація, але пояснити, чому раніше органи ДМС не вчиняли будь-яких дій не змогла; також свідки підтверджували, що позивач до відповідачів зверталась в вересні 2023 року, тобто вже коли був нинішній керівник, тобто вперше керівник про позивача дізналась не в листопаді 2023р. Суд вважає, що фактично органи ДМС не знали як діяти в ситуації позивача, оскільки ситуація не стандартна, через неналежне виконання своїх обов'язків не змогли рекомендувати позивачу про правильні, необхідні дії, тобто самі фактично спровокували дану ситуацію.
Відповідачами при складанні спірних постанови та рішення не перевірявся факт наявності у позивачки документів на право проживання в Україні, в т.ч. відповідно до відомостей Єдиного державного демографічного реєстру або з інших наявних державних та єдиних реєстрів, інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, як того вимагало законодавство, та не зазначено в оскаржуваній постанові, які саме це мали бути документи на право проживання (перебування) в Україні.
В спірній постанові необґрунтовано місце вчинення правопорушення, чому зазначена адреса місця розташування відповідача: АДРЕСА_2 , хоча позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . В судовому засіданні також з приводу цього пояснень не надали. Також не було належно пояснено суду щодо моменту вчинення правопорушення позивачем.
При складанні протоколу та спірної постанови відносно позивача, були допущені порушення: в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення вказано про порушення ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», проте не зазначено яку саме частину вказаної статті з 23 частин, було порушенні позивачем; в постанові не наведено доказів, які зібрано в ході розгляду справи та які підтверджують вчинене позивачем адміністративне правопорушення, оскільки додано лише пояснення та паспорт.
Відповідно до п.2.4 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої Наказом МВС України від 28.08.2013 № 825 (далі - Інструкція №825) у разі відсутності в особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, паспортного або іншого документа, що посвідчує особу, у відповідній графі вказуються відомості, отримані з Єдиного державного демографічного реєстру або з інших наявних державних та єдиних реєстрів, інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій (за їхньою згодою), в обсязі інформації про особу, установленому пунктами 1, 2, 4, 7, а також пунктами 8 (щодо типу, назви документа, серії, номера, дати видачі) та 14 (щодо місця проживання, місця роботи та посади) частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Отже, зважаючи на відсутність у ОСОБА_1 діючого паспорту, термін якого сплинув 10.10.2023 р., або іншого документа, що посвідчує особу, відповідач мав перевірити та отримати відомості з Єдиного державного демографічного реєстру або з інших наявних державних та єдиних реєстрів, інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, однак не зробив цього.
Відповідно до п.п. 2.5, 2.6 Інструкції №825, особі, стосовно якої складається протокол про правопорушення, пропонується надати по суті вчиненого правопорушення письмове пояснення, яке заноситься до протоколу про правопорушення і підписується зазначеною особою. Пояснення може додаватися до протоколу про правопорушення окремо, про що робиться запис у протоколі про правопорушення. У разі коли особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не володіє мовою, якою ведеться провадження, протокол про правопорушення складається за участю перекладача.
Відповідно до ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Матеріали справи свідчать про те, що у протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності позивача, відсутній запис про те, що позивачка перекладача не потребує та розуміє українську мову. Також позивачу не було забезпечено право на правову допомогу. Суд погоджується що письмове пояснення позивача з численними помилками свідчить про необхідність перекладача, та правової допомоги. Про необхідність правової допомоги також свідчать дії працівників відповідача, які, викликаючи позивача на 12.12.2023р. не вказували конкретну мету, не повідомляли що буде складено протокол, постанова, рішення.
Відповідно до п. 3.6 Інструкції № 825 справа про адміністративне правопорушення розглядається у присутності особи, стосовно якої складено протокол про правопорушення, або її законного представника (адвоката), перекладача (у разі їх наявності). Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не були дотримані вимоги статті 268 КУпАП та не роз'яснені права позивачу, на мові якою вона володіє та не була надана можливість скористатись ними. Дані питання взагалі не з'ясовувались у позивача відповідачем.
Та обставина, що у протоколі про адміністративне правопорушення наявний підпис позивачки, яким вона нібито підтвердила роз'яснення їй змісту ст. 63 Конституції України та прав, передбачених ст. 268 КУпАП, не може свідчити про належне дотримання відповідачем процедури забезпечення реалізації прав ОСОБА_1 , оскільки є формальним.
Процедура притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить на нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й не уможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція, викладення в Постанові Верховного Суду від 30.05.2018 р. у справі № К/9901/29775/18.
Отже, наведених вимог закону відповідачем дотримано не було, оскільки додані до протоколу пояснення ОСОБА_1 не є її особистими поясненнями, викладені з зразка зробленого українською мовою, якою позивач володіє погано, тому й записані з численними орфографічними та фонетичними помилками, та складені за відсутності перекладача, про відмову від якого позивачка не заявляла, та за відсутності адвоката, правничою допомогою якого позивачка бажала скористатися.
Відповідно до п. 3.10 Інструкції № 825 уповноважена посадова особа, яка виносить постанову про накладення адміністративного стягнення, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є повне, всебічне та об'єктивне з'ясування всіх обставин справи, встановлення того, чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідження наявних у справі доказів, надання їм належної правової оцінки і в залежності від встановленого, прийняття мотивованого законного рішення. Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також: з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Положеннями ст. 279 КУпАП передбачено, що розгляд справи розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення.
Проте при винесенні оскаржуваної постанови не були з'ясовані та не досліджувались суттєві обставини справи, які впливають на саму можливість притягнення її до відповідальності в цілому, не наведено доказів причетності позивачки до скоєння правопорушення, не вжито заходів для забезпечення всебічного, повного і об'єктивного з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, яку розглянуто менше ніж за годину з моменту складання протоколу.
За таких обставин факт вчинення позивачкою правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП є недоведеним.
Відповідно до п. 3.12 Інструкції № 825, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення. Свідок ОСОБА_21 пояснила, що відповідачу було відомо про ОСОБА_1 , як мінімум з вересня 2023 року, коли свідок з позивачем приходили до ДМС та позивач була на прийомі у відповідача ОСОБА_2 , тобто з вересня 2023 року 2 місяці на момент складання протоколу минули. Вказані обставини зазначені свідком відповідачем не заперечувались. Крім того інші свідки повідомляли, що ОСОБА_1 як мінімум з 2008 року, а згідно показів свідка ОСОБА_32 з моменту вклеювання фото в паспорт по досягненні позивачем 25 років, постійно зверталась до ДМС, та органи ДМС були обізнані про ситуацію позивача, але жодних дій не вживали до 12.12.2023р.
Відповідачем під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови про накладення адміністративного стягнення не встановлено та не наведено в протоколі та постанові дату та час скоєння правопорушення, а лише вказано про його виявлення 12.12.2023 р. об 11:29 год., хоча як вказано вище про всі обставини відповідачу було відомо й раніше.
Відповідно до ч. 1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Отже, необхідною умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення на підставі належних та допустимих доказів факту вчинення певного діяння певного діяння такою особою та наявність в діянні цієї особи, що є суб'єктом правопорушення, всіх обов'язкових ознак складу певного правопорушення.
Об'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 203 КУпАП, є суспільні відносини у сфері міграції, а об'єктивна сторона правопорушення полягає у порушенні іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачена законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України.
Суб'єктом даного адміністративного правопорушення можуть бути лише іноземці та особи без громадянства, а суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризує наявності вини як у формі умислу, так й у формі необережності.
Отже, як вбачається зі змісту спірної постанови, під час вирішення питання про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності була відсутня як об'єктивна сторона правопорушення - проживання без реєстрації, так і суб'єктивна сторона - відсутність умислу в діях позивачки, які були пов'язані з порушенням правил перебування на території України, оскільки неодноразово зверталась до органів ДМС, зверталась зі скаргами в тому числі до Адміністрації президента, та інших інстанцій, але належних рекомендацій як їй діяти та що робити, які документи подавати від органів ДМС не отримала. Крім того, позивачка не є суб'єктом правопорушення, яким може бути іноземний громадянин, а в даному випадку наявне дуже неоднозначне питання, оскільки більше 30 років проживає в Україні, мала відмітку в паспорті СРСР про громадянство України, в наданих суду документах вказана громадянкою України, брала участь у голосуванні на виборах в Україні, а тому як наслідок в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваної постанови із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» доказування має випливати із сукупності ознак чи не спростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-р 2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинності.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Недоведені винуватість особи та його подія мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Частина 1 ст. 7 КпАП України передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Враховуючи наведені вище обставини, відсутність в матеріалах справи про адміністративне правопорушення достатніх та достовірних доказів вини ОСОБА_1 , приймаючи до уваги положення ч. 3 ст. 62 Конституції України щодо того, що усі сумніви доведеності вини особи тлумачаться на її користь, слід дійти висновку, в її діях був відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, а справа підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Згідно ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягало закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
Отже, оскаржувана постанова підлягає визнанню протиправною та скасуванню, як винесена без достатніх підстав, незаконно, необґрунтовано та з порушенням вимог процесуального права, з закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до частини 14 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Згідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п'ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
Разом з цим, відповідно до ч. 16 ст. 4 вищевказаного Закону іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором.
Згідно з пп. 2 п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Як вбачається з дійсних обставин справи підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало складання посадовими особами ГУ ДМС у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МДН 005769 від 12.12.2023 року, про порушення законодавства, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст.203 КУпАП, та винесення за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН 005759 від 12.12.2023, відповідно до якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у розмірі 3400 ( три тисячі чотириста) грн. 00 коп.
Проте відповідно до ст. 291 КУпАП вказано, що постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Статтею 289 КУпАП визначено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови.
Отже, станом на 12.12.2023 року, тобто на момент винесення оскаржуваного рішення, постанова про накладення адміністративного стягнення на позивачку, на яку наявні посилання у рішенні, та яка була покладена в основу висновку відповідача про необхідність примусового видворення ОСОБА_1 , ще не набрала законної сили, а тому не могла братися до уваги як доказ скоєння адміністративного правопорушення, а на разі ця постанова взагалі ще й оскаржена.
Суд критично відноситься до пояснень сторони відповідача, що спірна Постанова не була покладена в основу та не стосується рішення про видворення позивача, оскільки спірне Рішення має посилання на вказану Постанову, яка на той час не набрала законної сили.
Як вбачається з дійсних обставин справи, викладених вище, не відповідають дійсності висновки відповідачів у спірному Рішенні про те, що ОСОБА_1 під час перебування на території України до підрозділів ДМС України з питання отримання документів на право легального перебування в Україні не зверталась, адже зі змісту самого оскаржуваного рішення вбачається, що 12.12.2023 ОСОБА_1 самостійно звернулась до Інгулецького відділу з питання отримання документів, які дають право на проживання в Україні, крім того, неодноразово раніше зверталася до відповідачів за оформленням свого громадянства України та перебування на її території, але працівниками ДМС не було надано належної консультації, рекомендацій позивачу що робити в її ситуації. Позивач більше 30 років проживає в Україні, має місце реєстрації, та після подання паспорту СРСР для вклеювання фото по досягненню 25 років, та відсутності паспорту у позивача з цього часу, мала постійні звернення до органів ДМС.
Також спростованим є твердження, що ОСОБА_1 не має документів на право проживання (перебування) в Україні, оскільки остання має реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з 04.11.1994. Також спростовується, що ОСОБА_1 ухиляється від виїзду з України, оскільки жодні докази такого ухилення відповідачем не наведені в оскаржуваному рішенні. ОСОБА_1 не було встановлено строку перебування в Україні, вона в'їхала в Україну в 1992 році на законних підставах та з того часу перебуває в Україні, мала зареєстроване місце проживання з 04.05.1993року, про що відомо стороні відповідача.
Щодо посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не зверталася з заявою про продовження терміну перебування на території України - позивач мала діючу реєстрацію постійного, а не тимчасового місця проживання без обмеження терміну дії реєстрації.
Відповідачем у спірному Рішенні не конкретизовано яку саме з норм статті 4 Закону №2952-ІХ від 23.03.2023 року порушує позивачка.
Щодо посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на необхідність забезпечення виконання положень статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в редакції Закону №2952-ІХ від 23.03.2023 слід зазначити, що частиною 1 статті 30 наведеного Закону передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
ОСОБА_1 в'їхавши в Україну в 1992 р. жодного разу з того часу не перетинала державного кордону України, не ухилялася від виконання рішення про примусове повернення, яке щодо неї не приймалося, інших передбачених законом випадків її видворення відповідачем також не наведено, отже у відповідача були відсутні підстави для прийняття рішення про видворення позивачки, передбачені ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з статтею 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.
Як вказано у п. 65 постанови Європейського суду з прав людини у справі «Нунесс проти Норвегії» від 28 червня 2011 року (заява №55597/09), враховуючи практику, суд приходить до висновку, що відносини позивача з членами його сім'ї, зокрема, дітьми, складають «сімейне життя» для цілей застосування статті 8 Конвенції.
Таке втручання не є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети - в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Окрім того, як видно із оскаржуваного рішення про примусове повернення в країну походження, відповідач не встановив наявності обставин притягнення позивача до кримінальної відповідальності, перебування його в розшуку чи під слідством та судом в Україні на час ухвалення спірного рішення або раніше, обставин, які забороняли б примусове повернення з України в країну походження чи третю країну відповідно до ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не виявлено.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, оцінюючи підстави прийняття оскаржуваного рішення, суд приходить до висновку, що суб'єктом владних повноважень у вказаному рішенні не наведені ні підстави, ні мотиви з яких останній виходив приймаючи рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни.
Відповідно до ч. 4 ст. 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем не наведено в оскаржуваному рішенні, чому видворення позивачки, яка більше 30 років разом з родиною прожила в Україні на законних підставах, чого відповідач не заперечував навіть в оскаржуваному рішенні, враховуючи наявність документів із вказівкою на громадянство України позивача, є пропорційним обмеженням її прав, з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для її прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення.
Таким чином, оскаржуване рішення про видворення підлягає визнанню протиправним та скасуванню як незаконне.
Відповідно до ст. 162 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково
Судом не встановлена протиправна бездіяльність відповідача щодо внесення відомостей про скасування спірного рішення до Інформаційної підсистеми «Облік іноземців та біженців» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами, оскільки фактично дане питання не розглядалось відповідачем, та на даний час в цій частині не встановлено спору. Крім того це функції органів ДМС та суд не може втручатись в їх роботу.
На підставі наведеного, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 536,80 грн, сплачений нею при зверненні до суду.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 13, 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 72-79, 90, 139 241-246, 268-271, 288 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати Постанову начальника Інгулецького відділу у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Єременко Ганни Юріївни серії ПН МДН 005759 від 12.12.2023р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст 203 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 3400 грн. та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Визнати протиправним та скасувати рішення Інгулецького відділу у м. Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №2/2023 від 12.12.2023р. про примусове видворення з України громадянки Російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_33 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована: АДРЕСА_1 .
Представник позивача: адвокат Ямковий Владислав Іванович, свідоцтво №0969 від 09.11.2000р.
Відповідач: Інгулецький відділ у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, начальник ОСОБА_2 , код ЄДРПОУ 21910427, вул. Салтиківська,9Б, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.
Відповідач Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу - Відділу №12 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 37806243, вул. Салтиківська,9Б, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.
Дата складення повного тексту судового рішення - 29 травня 2024 року.
Суддя В.В. Мазуренко