21 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/856/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників сторін:
скаржника - адвокат Головіна О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
на постанову Східного апеляційного господарського суду
від 21.02.2024
у складі колегії суддів: головуючого суддів Тихий П. В., судді Плахов О. В., Терещенко О. І.
та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 31.10.2023 в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та ухвалу Господарського суду Харківської області від 31.10.2023, постановлену за результатами попереднього засідання в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 47 966 318,50 грн
суддя Міньковський С. В.
у справі № 922/856/23
за заявою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
до Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю
про банкрутство,-
1. У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/856/23 про банкрутство Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю.
2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.03.2023 у справі № 922/856/23, зокрема, взнано розмір вимог АТ "Державний експортно-імпортний банк України" як ініціюючого кредитора в загальній сумі 89 173 020,94 грн.
3. На адресу господарського суду після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання банкрутом Багатопрофільне підприємство Солідарність у формі ТОВ, надійшла заява кредитора АК "Державний експортно- імпортний банк України" (вх.№10890 від 02.05.2023) з додатковими грошовими вимогами до боржника Багатопрофільне підприємство Солідарність у формі ТОВ на загальну суму 58 350 937,90 грн, що виникли на підставі кредитних договорів № 18106К31/2159 від 18.08.2006 та № 151407К43 від 16.11.2007 та рішень суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.10.2023 у справі № 922/856/23 визнано вимоги кредитора АТ "Державний експортно-імпортний банк України" частково на суму 10 378 251,40 грн та судовий збір 5 368 грн. В залишку суми боргу кредитору відмовлено.
5. Також, ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.10.2023 у справі № 922/856/23 (з урахуванням ухвали від 30.11.2023 про виправлення описки) визнано вимоги кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів БП "Солідарність" у формі ТОВ, та зокрема АТ "Державний експортно-імпортний банк України" в сумі в сумі 99 642 750,34 грн (з якої: за ухвалою суду від 28.03.2023 - 89 173 020,94 грн, в тому числі пеня 3 582 269,53 грн, судові витрати у справі про банкрутство в сумі 24810,00 грн (судовий збір) та авансовий внесок у розмірі 60300,00 грн; за ухвалою суду від 31.10.2023 - 10379 251,40 грн, з якої 2 499 515,54 грн - 3% річних, 7 879 735,86 грн втрати від інфляції та судовий збір 5368 грн).
6. Не погоджуючись із зазначеними ухвалами місцевого господарського суду від 31.10.2023, АТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
7. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 апеляційну скаргу залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 31.10.2023, постановлену за результатами розгляду додаткових грошових вимог АТ "Укрексімбанк", в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог до боржника на суму 47 966 318,50 грн, та ухвалу Господарського суду Харківської області від 31.10.2023, постановлену за результатами попереднього засідання стосовно визнання кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк", залишено без змін.
Рух касаційної скарги
8. 20.03.2024 Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою ВИХ. № 000060/8319-24 від 18.03.2024 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 у справі № 922/856/23 та на ухвалу господарського суду Харківської області від 31.10.2023 в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та на ухвалу господарського суду Харківської області від 31.10.2023, постановлену за результатами попереднього засідання в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 47 966 318,50 грн., підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.
9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" у справі № 922/856/23 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В. В., судді - Погребняка В. Я., судді - Васьковського О. В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024.
10. Ухвалою Верховного Суду від 15.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 922/856/23 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" ВИХ. № 000060/8319-24 від 18.03.2024 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 та на ухвалу господарського суду Харківської області від 31.10.2023 в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та на ухвалу господарського суду Харківської області від 31.10.2023, постановлену за результатами попереднього засідання в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 47 966 318,50 грн; призначено розгляд касаційної скарги на 21.05.2024 о 10:15 год.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.
11. Не погоджуючись з ухваленою постановою, АТ "Укрексімбанк" подано касаційну скаргу в якій останнє просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог до боржника на суму 47 966 318,50 грн і ухвалити в цій частині нове рішення яким визнати вказані вимоги в повному обсязі.
12. Касаційну скаргу мотивовано наступним.
12.1 Суди попередніх інстанцій, встановивши, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012 не виконано, неправильно застосували положення статті 625 Цивільного кодексу України та помилково звільнили боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 905/3594/15, від 12.06.2018 у справі № 905/1084/19, від 24.07.2018 у справі № 905/1722/17, від 04.09.2018 у справі № 904/10897/16, від 25.09.2018 у справі № 5010/1127/2012-Б-25/25, від 06.11.2018 у справі № 5016/3733/2011, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16, від 27.03.2019 у справі № 923/1720/13, від 04.06.2019 у справі № 18/1355/12, від 05.06.2019 у справі № 23/11, від 11.06.2019 у справі № 904/581/18, від 20.05.2021 у справі № 910/3077/20, від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, 20.06.2018 у справі № 913/869/14, від 20.05.2021 у справі № 910/3077/20, від 15.08.2019 у справі № 910/21950/15.
12.2 Судовим рішенням у справі № 5011-34/6378-2012 були визнані незаконними дії саме приватного виконавця, але суди попередніх інстанцій безпідставно поклали відповідальність та збитки на Банк, неправомірність дій якого під час виконавчого провадження та проведення аукціону не було встановлено.
12.3 Судами попередніх інстанцій не враховано, що обставини наведені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі № 5011-34/6378-2012 не входять до предмета доказування під час розгляду заяви Банку з додатковими грошовими вимогами до боржника та не мають значення для розгляду кредиторських вимог. При цьому, суди вийшли за межі заявлених Банком вимог та дослідили докази які не подавалися учасниками справи, оскільки учасниками справи не подавалася в якості доказу постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі № 5011-34/6378-2012.
12.4 Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що боржником систематично вживалися заходи, направлені на уникнення та затягування виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012.
12.5 Помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі № 5011-34/6378-2012 встановлено факт реалізації заставного майна на аукціоні в межах виконавчого провадження за заниженою ціною, оскільки у вказаній постанові зазначено лише припущення, а не встановлений факт.
12.6 Відмовляючи у визнанні процентів за користування кредитом, а також 3% річних та втрат від інфляції, нарахованих на такі проценти за кредитом згідно статті 625 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій не врахували положення статей 1048, 1049 Цивільного кодексу України, кредитного договору та правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 та у рішенні Конституційного Суду України від 22.06.2022 № 6-р(ІІ)/2022 у справі № 3-188/2020(455/20).
13. Представник скаржника в судовому засіданні 21.05.2024 підтримала касаційну скаргу з підстав викладених у ній.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
14. Учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
15. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
16. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
17. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
18. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
18.1 На адресу господарського суду після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання банкрутом Багатопрофільне підприємство Солідарність у формі ТОВ, надійшла заява кредитора АК "Державний експортно- імпортний банк України" (вх.№10890 від 02.05.2023) з додатковими грошовими вимогами до боржника Багатопрофільне підприємство Солідарність у формі ТОВ на загальну суму 58 350 937,90 грн, що виникли на підставі кредитних договорів № 18106К31/2159 від 18.08.2006 та № 151407К43 від 16.11.2007 та рішень суду.
18.2 Заборгованість боржника перед кредитором виникла на підставі укладених між сторонами кредитних договорів та договору поруки, зокрема:
18.3 За кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006, кредитор - банк надав БП Солідарність у формі ТОВ кредит, який боржник зобов'язався повернути банку та щомісячно до дати повного погашення заборгованості за кредитом сплачувати у розмірах, передбачених кредитним договором, проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі за цим договором (п.п. 3.4.1,3.5.1,5.1.1 Кредитного договору за № 18106К31/2159 від 18.08.2006).
18.4 В подальшому, зв'язку з невиконанням умов вказаного кредитного договору рішенням господарського суду м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 06.02.2013, що набрало законної сили, з боржника було стягнуто заборгованість за кредитним договором за № 18106К31/2159 від 18.08.2006 у загальному розмірі 194 535 754 грн 37 коп. та 71 988 франків 98 сантимів, станом на 20.04.2012 за період з 01.01.2009 по 07.11.2011, яка складалась із:
- 173 143 570,82 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 20 163 679,33 грн - нараховані проценти за користування кредитом; 497 577,52 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 57 385,83 швейцарських франків - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом;376546,67 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом; 59527,96 грн - 3% річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням кредиту, 14 603,15 швейцарських франків - 3% річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням суми процентів, 155 059,99 грн - 3% річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування кредитом, 139 792,08 грн - втрати від інфляції у зв'язку з несвоєчасним погашенням кредиту та процентів за користування кредитом, 64 366 грн 48 коп. судового збору.
18.5 Постановою приватного виконавця від 05.05.2021 було відкрите виконавче провадження з виконання наказу суду у справі № 5011-34/6378-2012.
18.6 За час виконання наказу господарського суду від 25.02.2013р. у вказаній справі боржником було частково погашено вимоги кредитора за рішенням господарського суду м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012 у загальній сумі грошових коштів в розмірі 152 861 070,34 грн. Цими коштами боржника були повністю погашені кредитору проценти за користування кредитом в сумі 20 163 679,33 грн та частково борг за простроченим кредитом в сумі 132 697 391,01 грн.
18.7 Отже, на час розгляду додаткової заяви кредитора, залишок боргу за вищезазначеним рішенням господарського суду м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012 становив: 40 446 179,81 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 97 577,52 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 57 385,83 швейцарських франків - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом; 376 546,67 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування Кредитом; 59 527,96 грн - 3 % річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням кредиту; 14 603,15 швейцарських франків - 3 % річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування кредитом; 155 059,99 грн - 3 % річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування кредитом; 139 792,08 грн - втрати від інфляції у зв'язку з несвоєчасним погашенням кредиту та процентів за користування кредитом; 64 366 грн 48 коп. - судового збору.
18.8 Вказане вище підтверджено ухвалою господарського суду у справі № 922/856/23 від 28.03.2023 про банкрутство БП "Солідарність" у формі ТОВ, відповідно до якої було відкрито провадження у справі по банкрутство БП Солідарність у формі ТОВ та визнано вимоги ініціюючого кредитора до боржника.
18.9 Кредитором в заяві з додатковими грошовими вимогами до боржника додатково нараховано боржнику борг за кредитним договором №18106К31/2159 від 18.08.2006 на загальну суму 47 575 625,50 грн станом на 27.03.2023 (на момент викриття справи про банкрутство боржника - ухвала господарського суду від 28.03.2023 по справі № 922/856/23).
18.10 Вказана вище сума складається з 1 315 877,26 грн сума процентів за користування кредитом за договором, що нараховані кредитором боржнику за період з 08.11.2011 по 31.01.2021;
- 96 076,57 грн борг - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення сплати боржником процентів за кредитом, які (проценти за кредитом) нараховані за період з 08.11.2011 по 31.01.2021;
- 228 614,28 грн - втрати від інфляції за прострочення сплати боржником процентів за кредитом, які (проценти за кредитом) були нараховані за період з 08.11.2011 по 31.01.2021;
- 11 062 010,65 грн - борг- 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов'язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення господарським судом м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012;
- 34 873 046,74 грн - втрати від інфляції за прострочення виконання зобов'язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення господарського суду м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012.
18.11 Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012, що набрало законної сили, було стягнуто солідарно з ТОВ "Солтрейд" та з боржника Багатопрофільного підприємства Солідарність у формі ТОВ (поручителя за кредитним договором № 151407К43 від 16.11.2007) заборгованість за кредитним договором № 151407К43 від 16.11.2007 та договором поруки № 51407Р18 від 20.11.2007 на користь Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України в сумі 40 668 210 грн 78 коп. заборгованості за кредитом, 3 010 510 грн 05 коп. процентів за користування кредитом, 118 929 грн 42 коп. суму пені за несвоєчасне погашення кредиту, 358 645 грн 92 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, 14 020 грн 32 коп. 3% відсотків річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням кредиту, 68 991 грн 39 коп. 3% відсотків річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування кредитом, 4 478 доларів США 59 центів 3% річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування кредитом, 81 176 грн 72 коп. інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасним погашенням кредиту та процентів за користування кредитом, 64 380 грн витрати зі сплати судового збору. Було видано наказ суду від 01.02.2013.
18.12 На час розгляду заяви кредитора, як свідчать додані до заяви кредитора документи, рішення господарського суду м. Києва від 16.10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012 не було виконано боржником Багатопрофільним підприємством Солідарність у формі ТОВ у повному обсязі.
18.13 Кредитором в заяві з грошовими вимогами до боржника додатково нараховано боржнику борг за кредитним договором № 151407К43 від 16.11.2007 на загальну суму 10 769 944,40 грн станом на 27.03.2023, із якої:
- 317 087,84 грн - проценти за користування кредитом, нараховані за період з 01.04.2012 по 31.01.2021;
- 17217,52 грн - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення сплати процентів за кредитом, які (проценти за кредитом) були нараховані за період з 01.04.2012 по 31,01.2021;
- 56 387,64 грн - втрати від інфляції за прострочення сплати процентів за кредитом, які нараховані кредитором боржника за період з 01.04.2012 по 31.01.2021;
- 2 499 515,54 грн - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов'язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення Господарського суду м. Києва від 16.10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012;
- 7 879 735,86 грн - втрати від інфляції за прострочення виконання зобов'язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення Господарського суду м. Києва від 16.10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012.
18.14 Доказом того, що судові рішення у справі № 5011-34/6378-2012 та у справі № 5011-18/5927-2012 не виконані боржником, а заборгованість за кредитними договорами не погашена є виписки з рахунків обліку заборгованості за кредитними договорами № 18106К31/2159 від 18.08.2006 та № 151407К43 від 16.11.2007, що було надано кредитором та не спростовано боржником.
18.15 Ухвалою суду від 03.05.2023 заяву АТ "Державний експортно- імпортний банк України" (вх.№ 10890 від 02.05.2023) з додатковими грошовими вимогами до боржника Багатопрофільне підприємство Солідарність у формі ТОВ було прийнято судом до розгляду у попередньому засіданні, що складається з сум процентів за користування кредитом, 3% річних, втрат від інфляції. Всього на суму 58 345 569,90 грн та 5 368,00 грн суми судового збору
18.16 Розпорядником майна визнано вимоги кредитора - банку частково на загальну суму 56 717 972,80 грн (письмове повідомлення про розгляд вимог кредитора від 05.05.2023), із загальної суми якої розпорядником майна визнано вимоги кредитора:
- 96 076,57 грн борг - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення сплати боржником процентів за кредитом, які (проценти за кредитом) нараховані за період з 08.11.2011 по 31.01.2021 на підставі кредитного договору № 18106К31/2159 від 18.08.2006;
- 228 614,28 грн. - втрати від інфляції за прострочення сплати боржником процентів за кредитом за кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006, які (проценти за кредитом) були нараховані за період з 08.11.2011 по 31.01.2021;
- 11 062 010,65 грн борг - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов'язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення господарським судом м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012;
- 34 873 046,74 грн - втрати від інфляції за прострочення виконання зобов'язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення господарського суду м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012.
18.17 Всього визнано розпорядником майна за кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006 заборгованість на загальну суму 46 259 748,24 грн.
18.18 Сума боргу у розмірі 1 315 877,26 грн, що складає суму процентів за користування кредитом за цим договором, які нараховані кредитором боржнику за період з 08.11.2011 по 31.01.2021 не визнаються розпорядником майна, оскільки остання була нарахована кредитором після припинення дії кредитного договору № 18106К31/2159 від 18.08.2006 та після винесення рішення суду.
18.19 Також, розпорядником майна із загальної суму 10 769 944,40 грн, що була заявлена кредитором, арбітражним керуючим було визнано частково додаткові грошові вимоги кредитора за кредитним договором № 151407К43 від 16.11.2007, а саме: визнано розпорядником майна
- 17 217,52 грн - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення сплати процентів за кредитом, які (проценти за кредитом) були нараховані за період з 01.04.2012 по 31,01.2021;
- 56 387,64 грн - втрати від інфляції за прострочення сплати процентів за кредитом, які нараховані кредитором боржника за період з 01.04.2012 по 31.01.2021.
- 499 515,54 грн - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов'язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення Господарського суду м. Києва від 16,10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012;
-7 879 735,86 грн - втрати від інфляції за прострочення виконання зобов'язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом, про стягнення яких прийнято рішення Господарського суду м. Києва від 16.10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012.
18.20 Заборгованість у розмірі 317 087,84 грн - проценти за користування кредитом, що нараховані кредитором за період з 01.04.2012 по 31.01.2021 не були визнані розпорядником майна в зв'язку з тим, що вказані вимоги були нараховані після закінчення дії кредитного договору та після пред'явлення рішення суду до виконання.
19. Аргументи скаржника (пункт 12.6 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
19.1 Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
19.2 Згідно частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
19.3 Частинами першою, другою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
19.4 Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
19.5 Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
19.6 Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
19.7 Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. 3.2.2. кредитного договору № 18106К31/2159 від 18.08.2006 в редакції додаткової угоди № 18106К31-19/2159 від 30.03.2010, кінцевий термін погашення кредиту: 25.12.2014.
19.8 Оскільки позичальник своїх зобов'язань за Договором належним чином не виконував, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2012 та Вищого господарського суду міста Києва від 06.02.2013, стягнуто, зокрема, з БП "Солідарність" у формі ТОВ на користь АТ "Укрексімбанк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 194 535 754,37 грн та 71 988 франків 98 сантимів.
19.9 Отже, судами встановлено, що АТ "Укрексімбанк" використало право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.
19.10 Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
19.11 Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, тому строк дії договору змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.
19.12 Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі незадоволення вимог кредитора за рішенням суду основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору.
19.13 Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
19.14 Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
19.15 Згідно частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
19.16 Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
19.17 Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
19.18 Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно частини другої статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
19.19 Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
19.20 Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 19.05.2020 у справі № 910/23028/17 та в подальшому знайшла своє відображення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 654/4345/19, від 11.05.2021 у справі № 1424/2649/2012, від 28.10.2020 у справі № 921/321/18, від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, від 02.06.2020 у справі № 911/1774/15, від 06.02.2019 у справі № 175/4753/15-ц.
19.21 При цьому, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
19.22 Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
19.23 Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
19.24 За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
19.25 Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
19.26 Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
19.27 Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно (в один і той же період) правомірною та неправомірною, тому регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. У зв'язку із цим за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
19.28 При цьому, вищенаведені висновки судів попередніх інстанцій відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, у якій досліджувалось питання різного підходу щодо визначення періоду нарахування процентів за користування кредитом, застосованого (підходу) у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17.
19.29 Так, у вказаній постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
19.30 Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
19.31 Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
19.32 Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
19.33 Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
19.34 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
19.35 За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
19.36 Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
19.37 Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зазначила про відсутність підстав для відступу від наведених висновків, викладених раніше у її постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (п.п. 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (п. 6.19).
19.38 Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові також зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя) (пункт 117 постанови).
19.39 Крім того, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 висновок в частині твердження, що: "нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів", Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 уточнила таким: "у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором" (пункт 141 постанови).
19.40 За змістом пунктів 142-145 цієї ж постанови зазначено, що наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020 (455/20) обґрунтування (що приписи частини другої статті 625 ЦК України, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов'язань за договором у натурі) збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду.
19.41 Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).
19.42 Вказане свідчить про послідовну та сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 625 та 1048 ЦК України у питанні можливості нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, зокрема й після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове його погашення.
19.43 З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вкотре підтримала свою правову позицію у питанні нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування та не знайшла підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачені договором проценти протягом усього фактичного строку користування кредитом.
19.44 Відповідно до положень частини четвертої статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
19.45 Як встановлено судами попередніх інстанцій, звертаючись до суду з відповідною заявою банк просить визнати його додаткові кредиторські вимоги за кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006, що складаються, в тому числі, із заборгованості по процентах за користування кредитом, за період з 08.11.2011 по 31.01.2021.
19.46 Разом з тим, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, після звернення АТ "Укрексімбанк" з позовом про дострокове стягнення всієї суми кредиту змінився порядок, умови і строк дії кредитного договору, тобто на момент звернення із зазначеним позовом банк визнав, що настав строк виконання договору в повному обсязі, відтак право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припинилося, як наслідок кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
19.47 З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання додаткових кредиторських грошових вимог АТ "Укрексімбанк" за кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.06.2006 у розмірі 1 315 877,26 за період з 08.11.2011 по 31.01.2021 нарахованих процентів за договором.
19.48 За змістом статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
19.49 При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
19.50 Тому, наведеним спростовуються також викладені в касаційній скарзі аргументи АТ "Укрексімбанк" про неврахування правових висновків викладених у рішенні Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20), а також у постанові Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17.
19.51 Також, враховуючи наведене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання додаткових кредиторських грошових вимог щодо нарахування боржнику суми процентів за кредитним договором №151407К43 від 16.11.2007 ( п.п.3.5.1.- 3.5.3 ст. 3 цього договору), за додатковою угодою №151407К43-14 від 07.11.2011 до цього кредитного договору ( п.п.3.2.1.-3.2.5 цієї додатково угоди ) та за договором поруки №15147Р18 від 20.11.2007, що була нарахована кредитором у загальному розмірі 317 087,84 грн. за період з 01.04.2012 по 31.01.2021 на підставі ст. 1048 ЦК України за процентною ставкою 0,1% річних, після звернення кредитора з позовом про дострокове стягнення суми кредиту з боржника. Вказана сума відсотків була нарахована на суму основного боргу за кредитом у розмірі 40 668 210,78, яка була визначена на підставі рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2012 у справі №5011-18/5927-2012, що набрало законної сили.
19.52 Окрім того, оскільки судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, не було визнано кредитору нараховані боржнику проценти у розмірі 1 315 877,26 за період з 08.11.2011 по 31.01.2021 за кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.06.2006 за процентною ставкою 0,1% річних, після звернення кредитора з позовом про дострокове стягнення суми кредиту з боржника, то нарахування кредитором 96 076,57 грн - 3% річних згідно статті 625 ЦК України за прострочення сплати боржником такої суми процентів річних, які нараховані за період з 08.11.2011 по 31.01.2021 та 228 614,28 грн - втрат від інфляції за прострочення сплати боржником таких процентів за кредитом, що були нараховані кредитором за період з 08.11.2011 по 31.01.2021, є такими, що не підлягають задоволенню.
19.53 Також, судами попередніх інстанцій правомірно не визнано вимоги у розмірі 17 217,52 грн - 3% річних згідно статті 625 ЦК України за прострочення сплати боржником процентів у розмірі 317 087,84 грн за кредитним договором № 151407К43 від 16.11.2007, за процентною ставкою 0,1% річних, після звернення кредитора з позовом про дострокове стягнення суми кредиту з боржника, що були нараховані кредитором за період з 01.04.2012 по 31.01.2021 та 56 387,64 грн - втрат від інфляції за прострочення сплати процентів у розмірі 317 087,84 грн за наданим кредитом, які були нараховані кредитором боржнику за період з 01.04.2012 по 31.01.2021, оскільки вказаний розмір процентів не був визнаний судами з підстав визначених вище.
20. Аргументи скаржника (пункти 12.1, 12.2, 12.5 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
20.1 Як встановлено судами попередніх інстанцій, кредитором на суми основного боргу за кредитом у розмірі 1 73 143 570,82 та процентів за кредитом у розмірі 20 163 679,33, які були визначені у рішенні господарського суду м. Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012 боржнику було нараховано 11 062 010,65 грн - 3% річних згідно статті 625 ЦК України за прострочення виконання зобов'язань зі сплати кредиту та процентів та 34 873 046,74 грн - втрати від інфляції за прострочення виконання зобов'язань зі сплати кредиту та процентів, за період з 28.03.2020 по 22.02.2022.
20.2 Крім того, кредитором на суми основного боргу за кредитом у розмірі 40 668 210,78 та процентів за кредитом у розмірі 3 010 510,00, суми яких були визначені у рішенні господарського суду м. Києва від 16.10.2012 у справі № 5011-18/5927-2012 боржнику було нараховано 2 499 515,54 грн - 3% річних згідно статті 625 ЦК України за прострочення вказаних зобов'язань та 7 879 735,86 грн - втрати від інфляції за прострочення виконання зобов'язань зі сплати кредиту та процентів за кредитом за період з 28.03.2020 по 22.02.2022.
20.3 Звернувшись із позовом про дострокове стягнення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, банк втратив право нараховувати проценти за кредитом, але, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, це не позбавляє кредитора можливості застосовувати до боржника заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 ЦК України.
20.4 Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
20.5 Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
20.6 Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України (далі УК України), то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
20.7 Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
20.8 Прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити кредитору певну грошову суму, але неправомірно не сплачує її, визнається користуванням чужими коштами.
20.9 Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та суму 3% річних , як компенсацію (плати) від боржника за користування грошовими коштами кредитора.
20.10 Стягнення інфляційних витрат та 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову (заяви) (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17).
20.11 Статтею 599 ЦК України та статтею 202 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
20.12 У свою чергу, стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
20.13 Нарахування інфляційних втрат та річних процентів входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальним видом цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання.
20.14 Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови). За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
20.15 У статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц.
20.16 У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2010 у справі № 916/190/18 викладено правову позицію, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
20.17 Отже, на підставі вищенаведеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що кредитором правомірно було здійснено нарахування боржнику сум заборгованості 3% річних та сум індексу інфляції на підставі невиконаних боржником рішень та наказів суду.
20.18 Судом першої інстанції вірно зазначено, що у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).
20.19 З урахуванням вищенаведеного, судами встановлено, що кредитором невірно було здійснено нарахування 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України за прострочення боржником процентів за кредитом на суму 20 163 679,33, про стягнення яких було прийнято рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2012, які були нараховані кредитором з 28.03.2020 по 22.02.2022 на загальну суму 1 153 886,89 грн. Так, кредитором при проведенні нарахування 3% річних боржнику не було враховано той факт, що частково сума процентів за вказаним вище рішенням суду, була погашена боржником кредитору на загальну суму 32 670,34 грн, яка була списана кредитором з поточних рахунків боржника під час примусового виконання наказу суду до 29.09.2022. Отже, на час подання кредитором додаткових вимог грошових вимог сума боргу з процентів за вказаним рішення суду за період з 08.11.2011 по 31.01.2021 складала суму лише 20 131 008,99 грн, а не 20 163 679,33 грн.
20.20 Разом з тим, судами встановлено, що постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 5011-34/6378-2012 від 12.04.2023 була задоволена апеляційна скарга Багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі ТОВ та визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича у виконавчому провадженні щодо порушення порядку арешту майна боржника (БП "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю), оцінки майна та його реалізації, а саме:
- визнано неправомірними дії виконавця Телявського А. М. у виконавчому провадженні щодо визначення вартості будівлі центру сімейного дозвілля, загальною площею: 7317 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Малиновського Маршала, буд. 24/10, літера А, яка здійснена на підставі звіту про незалежну оцінку ринкової вартості нежитлової нерухомості ТОВ "Консалтингова компанія "БІ.ЕФ.СІ".;
- визнано недійсною оцінку та скасовано звіт про незалежну оцінку ринкової вартості нежитлової нерухомості будівлі центру сімейного дозвілля, загальною площею: 7317 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Малиновського Маршала, буд. 24/10, літера А, який складений ТОВ "Консалтингова компанія "БІ.ЕФ.СІ".
- визнано протиправними дії виконавця Телявського А.М. у виконавчому провадженні щодо формування заявки на реалізацію арештованого майна від 18.08.2022 та скасовано вказану заявку.
- визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. про опис та арешт майна (коштів) боржника від 03.08.2022 у виконавчому провадженні.
- визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. від 11.08.2022 про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.
20.21 Як вбачається з тексту постанови апеляційної інстанції у справі № 5011-34/6378-2012 від 12.04.2023, у проваджені приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. перебувало виконавче провадження, яке було відкрито постановою виконавця від 05.05.2021 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 25.02.2013 у справі №5011-34/6378-2012, стягувачем якого виступало Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", а боржником - Багатопрофільне підприємство "Солідарність" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю. Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було засвідчено, що за боржником БП Солідарність у формі ТОВ на праві власності було зареєстровано: будівля центру сімейного дозвілля, за адресою: м. Київ, вулиця Малиновського Маршала, будинок 24/10 літера А, загальною площею 7317, кв. м, яку боржник передав в іпотеку (іпотечний договір №18106Z109 від 19.08.2006) АТ Державний експортно - імпортний банк України в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 18106К31/2159 від 18.08.2006.
20.22 Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Аналогічна норма також міститься у статті 572 Цивільного кодексу України.
20.23 Стаття 589 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
20.24 Частинами 1, 2 статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України "Про іпотеку".
20.25 Протоколом № 576584 проведення електронного аукціону (торгів) від 19.09.2022, вищезазначена будівля, що була предметом іпотеки, була продана переможцю аукціона - АТ Державний експортно - імпортний банк України за ціною 160 872 000,00 грн.
20.26 Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що вищенаведене та мотивувальна частина постанови Північного апеляційного господарського суду у справі № 5011-34/6378-2012 від 12.04.2023 засвідчує, що експертна оцінка вказаного вище спірного нерухомого майна була проведена з порушенням норм чинного законодавства та є не об'єктивною, оскільки суб'єкт оціночної діяльності не здійснював особистого огляду нерухомого майна, зокрема його внутрішнього огляду, не здійснив ідентифікацію об'єкта оцінки та спирався на завідомо не правдиві дані, щоб вплинути на визначення вартості оцінюваного майна.
20.27 Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
20.28 У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
20.29 Як вже було зазначено, за змістом частини 2 статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
20.30 Судами попередніх інстанцій встановлено, що боржник передав кредитору в іпотеку нерухомість в забезпечення виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 18106К31/2159, внаслідок укладення іпотечного договору. В подальшому кредитор набув право власності на іпотечне майно боржника (нерухомість).
20.31 Проте, незважаючи на рішення Північного апеляційного господарського суду у справі № 5011-34/6378-2012 від 12.04.2023, яким встановлено порушення інтересів БП "Солідарність" у формі ТОВ при здійсненні приватним виконавцем продажу нерухомого майна остатнього, кредитор подав до господарського суду у травні 2023 заяву з додатковими грошовими вимогами до боржника, в якій нараховує додатково згідно статті 625 ЦК України на суми кредиту та процентів за рішенням суду додаткові суми інфляції та 3% річних.
20.32 З наведеного убачається, що АТ "Укрексімбанк" набув право власності на іпотечне майно боржника (нерухомість), яке надано йому в забезпечення виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 18106К31/2159. У постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі № 5011-34/6378-2012 судом досліджувались та встановлені обставини порушення при реалізації цього іпотечного майна. А в подальшому АТ "Укрексімбанк" подав до суду заяву про визнання додаткових кредиторських вимог до боржника, в якій нарахував додатково згідно статті 625 ЦК України на суми кредиту та процентів за рішенням суду додаткові суми інфляції та 3% річних саме за цим кредитним договором № 18106К31/2159.
20.33 З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що нарахування кредитором додаткових сум інфляції та 3% річних не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
20.34 При цьому, судами попередніх інстанцій правильно зазначено про те, що наявність у кредитора можливості заявляти до боржника надмірні грошові суми як інфляційні витрати та 3% річних, при наявності встановлених судовим рішенням порушень під час продажу майна боржника, яке він передав в іпотеку кредитору, спотворює їх дійсне правове призначення (компенсаційний характер), оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання та задовольняти відсотки за користування кредитом, інфляційні витрати та 3% річних перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
20.35 Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що нарахування кредитором за додатковою заявою з грошовими вимогами до боржника, що була подана 02.05.2023 вх.10890, на суми основного боргу за кредитом у розмірі 173 143 570,82 грн та процентів за кредитом у розмірі 20 163 679,33 грн суми 11 062 010,65 грн - 3% річних згідно статті 625 ЦК України за прострочення виконання зобов'язань зі сплати кредиту та процентів та 34 873 046,74 грн - втрат від інфляції за прострочення виконання зобов'язань зі сплати кредиту та процентів, за період з 28.03.2020 по 22.02.2022, є необґрунтованим та не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
20.36 Аргументи скаржника про те, що судовим рішенням у справі № 5011-34/6378-2012 були визнані незаконними дії саме приватного виконавця, але суди попередніх інстанцій безпідставно поклали відповідальність та збитки на Банк, визнаються колегією суддів необґрунтованими та безпідставними з огляду на те, що такі аргументи не спростовують встановлених судами обставин щодо того, що АТ "Укрексімбанк" набув право власності на іпотечне майно боржника (нерухомість), яке надано йому в забезпечення виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 18106К31/2159, внаслідок реалізації цього іпотечного майна, проведеної з порушенням вимог законодавства щодо визначення його вартості, оскільки в цьому випадку АТ "Укрексімбанк" як стягувач у виконавчому провадженні, іпотекодержатель вказаного майна та його набувач мав відповідний обсяг прав і обов'язків, повинен був цікавитися ходом виконавчого провадження та проявляти розумну обачність під час набуття вказаного майна у власність.
20.37 При цьому, на висновки у наведених постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 905/3594/15, від 12.06.2018 у справі № 905/1084/19, від 24.07.2018 у справі № 905/1722/17, від 04.09.2018 у справі № 904/10897/16, від 25.09.2018 у справі № 5010/1127/2012-Б-25/25, від 06.11.2018 у справі № 5016/3733/2011, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16, від 27.03.2019 у справі № 923/1720/13, від 04.06.2019 у справі № 18/1355/12, від 05.06.2019 у справі № 23/11, від 11.06.2019 у справі № 904/581/18, від 20.05.2021 у справі № 910/3077/20, від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, 20.06.2018 у справі № 913/869/14, від 20.05.2021 у справі № 910/3077/20, від 15.08.2019 у справі № 910/21950/15 скаржник послався, виокремивши їх із контексту вказаних судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у справі № 922/856/23 доказів та встановлених фактичних обставин, зокрема щодо того, що АТ "Укрексімбанк" набув право власності на іпотечне майно боржника (нерухомість), яке надано йому в забезпечення виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 18106К31/2159, внаслідок реалізації цього іпотечного майна, проведеної з порушенням вимог законодавства щодо визначення його вартості, враховуючи, що АТ "Укрексімбанк" як стягувач у виконавчому провадженні, іпотекодержатель вказаного майна та його набувач мав відповідний обсяг прав і обов'язків, повинен був цікавитися ходом виконавчого провадження та проявляти розумну обачність під час набуття вказаного майна у власність. При цьому, наявність у кредитора можливості заявляти до боржника надмірні грошові суми як інфляційні витрати та 3% річних, при наявності встановлених судовим рішенням порушень під час продажу майна боржника, яке він передав в іпотеку кредитору, спотворює їх дійсне правове призначення (компенсаційний характер).
21. Аргументи скаржника (пункт 12.3 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
21.1 В силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
21.2 Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
21.3 Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
21.4 Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
21.5 Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
21.6 Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
21.7 Згідно статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.
21.8 Відповідно до статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.
21.9 Згідно частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
21.10 Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
21.11 При цьому, судові рішення які опубліковані офіційно або внесені до Реєстру не є доказами у справі в розумінні процесуального закону.
22. Аргументи скаржника (пункт 12.4 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено та скаржником у касаційній скарзі не зазначається про наявність судових рішень якими було б встановлено факт зловживання процесуальними правами або нехтування процесуальними обов'язками боржником, які б мали своє вираження у навмисному вжитті заходів, направлених на уникнення та затягування виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2012 у справі № 5011-34/6378-2012, а скаржником не доведено як це могло вплинути на законність оскаржуваних рішень.
23. З огляду на викладене, відсутні підстави для скасування ухвали Господарського суду Харківської області від 31.10.2023, постановленої за результатами розгляду додаткових грошових вимог АТ Укрексімбанк, в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України до боржника Багатопрофільного підприємства Солідарність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, для зміни абзацу першого пункту 1 ухвали Господарського суду Харківської області від 31.10.2023, постановленої за результатами попереднього засідання, а також для скасування постанови Східного апеляційного Господарського суду від 21.02.2024 у справі № 922/856/23.
24. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
25. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
26. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
27. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
28. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
29. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.
30. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
31. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень були дотримані.
32. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвал суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" ВИХ. № 000060/8319-24 від 18.03.2024 на постанову Східного апеляційного Господарського суду від 21.02.2024 та на ухвалу господарського суду Харківської області від 31.10.2023 в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 31.10.2023, постановлену за результатами попереднього засідання в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 47 966 318,50 грн у справі № 922/856/23 залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного Господарського суду від 21.02.2024 та на ухвалу господарського суду Харківської області від 31.10.2023 в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 31.10.2023, постановлену за результатами попереднього засідання в частині відмови у визнанні додаткових грошових вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 47 966 318,50 грн у справі № 922/856/23 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Білоус
Судді О. В. Васьковський
В. Я. Погребняк