Постанова від 21.05.2024 по справі 913/567/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 913/567/19(913/322/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В. В. - головуючого, Жукова С. В., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

скаржника - Бурка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024

у складі колегії суддів: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.

та ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023

суддя Яресько Б.В.

у справі № 913/567/19 (913/322/23)

за позовом Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання"

про стягнення податкового боргу

в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання",-

ВСТАНОВИВ:

1. В провадженні Господарського суду Луганської області перебуває справа № 913/567/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання".

2. Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулося в Господарський суд Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" про стягнення податкового боргу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не сплачено самостійно задекларованих сум грошового зобов'язання, а саме податок на додану вартість у розмірі 14 049 773,69 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Ухвалою Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд роз'яснив позивачу в ухвалі, що цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства за відповідною територіальною підсудністю.

4. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 апеляційну скаргу залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 залишено без змін.

Рух касаційної скарги

6. 12.02.2024 Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 та на ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 у справі № 913/567/19 (913/322/23), що підтверджується відтиском календарного штемпелю відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області у справі № 913/567/19 (913/322/23) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Жукова С. В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2024.

8. Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2024 касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 та на ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 у справі № 913/567/19 (913/322/23) залишити без руху; надано строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали шляхом надання доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі; роз'яснено скаржнику, що у разу невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде йому повернута.

9. 28.03.2024 ухвалою Верховного Суду продовжено Головному управлінню Державної податкової служби у Вінницькій області строк на усунення недоліків касаційної скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 та на ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 у справі № 913/567/19 (913/322/23) та надано Головному управлінню Державної податкової служби у Запорізькій області строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не перевищує десять днів з дня вручення ухвали.

10. До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 04.04.2024 від Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, до якої долучено копію документу (платіжна інструкція № 518 від 22.03.2024), що підтверджує доплату судового збору за подання касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 та на ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 у справі № 913/567/19 (913/322/23).

11. Ухвалою Верховного Суду від 15.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 913/567/19 (913/322/23) за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 та на ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023; призначено вказану касаційну скаргу до розгляду на 21.05.2024 о 10:00 год.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

12. Не погоджуючись з ухваленою постановою, Головне управління ДПС у Вінницькій області подано касаційну скаргу в якій останнє просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції.

13. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

13.1 Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

13.2 Судами попередніх інстанцій не враховано юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справі № 289/718/18, від 19.06.2019 у справі № 289/2210/17, від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19.

14. Представник скаржника в судовому засіданні 21.05.2024 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених у ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

15. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

16. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

17. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

18. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

19. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

19.1 Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" про стягнення податкового боргу.

19.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не сплачено самостійно задекларованих сум грошового зобов'язання, а саме податок на додану вартість у розмірі 14 049 773,69 грн.

19.3 Таким чином позивач просить суд стягнути з відповідача податковий борг в сумі 14 049 773,69 грн.

20. Аргументи скаржника (пункти 13.1, 13.2 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

21. Згідно частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.

22. Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.

23. Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

24. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

25. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

26. Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - ГПК України, ЦПК України, КАС України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.

27. Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

28. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

29. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

30. Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

31. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

32. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

33. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

34. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

35. Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

36. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

37. Справи, що відносяться до господарської юрисдикції наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

38. Так, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема:

- справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати;

- поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника,

- за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

39. Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

40. Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ. При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

41. Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

42. Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав.

43. Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства в цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

44. Статтею 7 цього Кодексу визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

45. Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

46. Так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України, особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ.

47. Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

48. Вказана текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.

49. Зазначення у статті 7 КУзПБ "всі майнові спори" є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

50. Відсутність у КУзПБ застереження про не виключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

51. Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Тобто зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

52. При цьому ПК України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, - спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

53. Натомість КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.

54. Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАС України з урахуванням особливостей, визначених ПК України.

55. ЄСПЛ у рішенні від 12.07.2001 року у справі "Феррадзіні проти Італії" (Ferrazzini v. Italy), заява №44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов'язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов'язково створюють для платника податків (пункт 29).

56. Аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20.

57. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне зазначити про те, що КУзПБ кодексом з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ.

58. Відповідно до частини першої статті 8 КУзПБ справи про банкрутство (неплатоспроможність) розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника - юридичної особи, місцем проживання фізичної особи або фізичної особи - підприємця.

59. Згідно статті 1 КУзПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

60. Також, відповідно до статті 1 КУзПБ грошове зобов'язання (борг) - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

61. Згідно частини першої статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

62. Відповідно до частини другої статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

63. Згідно частин третьої, четвертої, п'ятої статті 59 КУзПБ з метою виявлення кредиторів з вимогами за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, господарський суд здійснює офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на офіційному веб-порталі судової влади України. Повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури має містити: найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом; найменування господарського суду, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство; дату ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; відомості про ліквідатора. Заява з вимогами поточного кредитора має відповідати вимогам, встановленим частиною третьою статті 45 цього Кодексу. До заяви з вимогами поточного кредитора застосовуються положення статті 46 цього Кодексу.

64. Відтак, з поточними вимогами кредитор може звернутися із заявою у справу про банкрутство після винесення постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

65. З моменту відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно боржника/відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16 та в низці постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах про банкрутство).

66. Поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має й принцип узгодженості нормативних приписів права із суміжними інститутами права, що має гарантувати інтеграцію законодавства у сфері неплатоспроможності/банкрутства до національної системи права.

67. Так, КУзПБ як спеціальний нормативно-правовий акт має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов'язаних з банкрутством юридичних осіб та неплатоспроможністю фізичних осіб, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

68. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що після відкриття провадження у справі про банкрутство грошові вимоги конкурсних кредиторів (в процедурах розпорядження майном, санації та ліквідаційній процедурі) та поточних кредиторів (в ліквідаційній процедурі) повинні заявлятися такими кредиторами у формі заяв та розглядатися відповідним господарським судом, в порядку визначеному КУзПБ у справі про банкрутство, незалежно від правової природи таких вимог та підстав їх виникнення, а також незалежно від того чи є такий кредитор юридичною особою, фізичною особою, контролюючим, або державним органом уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій.

69. В контексті справи, що розглядається (№ 913/567/19 (913/322/23)) колегія суддів зазначає, що в цьому випадку Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулося в Господарський суд Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" про стягнення податкового боргу зі сплати податку на додану вартість (ПДВ) за січень 2022 згідно поданої боржником декларації, в порядку передбаченому саме статтею 7 КУзПБ, а не із заявою кредитора з грошовими вимогами до боржника в розумінні статей 1, 45, 59 КУзПБ, то беручи до уваги те, що провадження у справі № 913/567/19 про банкрутство відкрите 18.10.2019, провадження у справі перебуває в процедурі розпорядження майном боржника, а предметом стягнення є податковий борг за січень 2022, то ці вимоги в розумінні статті 1 КУзПБ є поточними, у зв'язку із чим правильними є висновки судів попередніх інстанцій про публічно-правовий характер цього спору, а тому, враховуючи положення пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, пункту 87.10 статті 87 ПК України та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства, у зв'язку з чим судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, правомірно застосовано положення пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України і закрито провадження у цій справі.

70. При цьому, на висновки у наведених постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справі № 289/718/18, від 19.06.2019 у справі № 289/2210/17, від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19 скаржник послався, виокремивши їх із контексту вказаних судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у справі № 913/567/19 (913/322/23) доказів та встановлених фактичних обставин.

71. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

72. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

73. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

74. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

75. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

76. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.

77. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

78. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних ухвали та постанови були дотримані.

79. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 та на ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 у справі № 913/567/19 (913/322/23) залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 та ухвалу Господарського суду Луганської області від 27.11.2023 у справі № 913/567/19 (913/322/23) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді С. В. Жуков

В. Я. Погребняк