29 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/5810/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2024
у справі №910/5810/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"
про стягнення 29 830 131,61 грн,
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі №910/5810/17 передано справу № 910/5810/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" про стягнення 29 830 131,61 грн за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи №910/11071/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика".
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі №910/5810/17 залишено без змін.
Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України", заявник) 08.05.2024 через систему "Електронний суд" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі №910/5810/17.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/5810/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Васьковський О.В., суддя - Огороднік К.М., суддя - Жуков С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2024.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги з наступних підстав.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Основного Закону серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до Рекомендації № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходів щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, для запобігання будь-яким зловживанням системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції маються передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Sevices v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів […]".
При цьому, як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства").
Пунктом 2 частини 1 статті 287 ГПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини 1 статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
У даному випадку касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024, якою ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 щодо передачі за виключною підсудністю до до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи №910/11071/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика".
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 287 ГПК України можливість оскарження даної ухвали у касаційному порядку не передбачено.
Не містять вказівки щодо права оскарження ухвали про передачу судової справи на розгляд до іншого суду положення Кодексу України з процедур банкрутства.
Крім того, у разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги ПАТ "Державний ощадний банк України" на вказане судове рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що в сукупності з положеннями норм статті 287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду.
Враховуючи викладене, касаційна скарга не підлягає розгляду в порядку касаційного провадження, тому в її прийняті слід відмовити з підстав передбачених пунктом 1 частиною 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 286, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі №910/5810/17.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Васьковський
Судді С.В. Жуков
К.М. Огороднік