65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"29" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2323/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши заяву керівника Чорноморської окружної прокуратури (вх. № 2-882/24 від 27.05.2024) про забезпечення позову у справі № 916/2323/24
за позовом: Керівника Чорноморської окружної прокуратури (вул. В. Шума, № 9/102Н м. Чорноморськ, Одеська область, 68000) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012)
до відповідачів: 1) Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області (вул. 40-річчя Перемоги, № 27, смт. Таїрове, Одеський р-н, Одеська обл., 65496)
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецобородувание» (вул. Громадянська, № 16, м. Миколаїв, 54001)
про визнання недійсним договору підряду та додаткової угоди,
27.05.2024 керівник Чорноморської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби до Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецобородувание», в якій просить суд:
- визнати недійсним договір № 01-2011/23 про закупівлю робіт (договір підряду) від 30.11.2023 на загальну суму 60823222,69 грн, укладений між Таїровською селищною радою Одеського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборудование»;
- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 08.04.2024 до договору № 01-2011/23 про закупівлю робіт за рахунок бюджетних коштів від 30.11.2023, укладену між Таїровською селищною радою Одеського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборудование».
В обґрунтування заявлених позовних вимог керівник Чорноморської окружної прокуратури, зазначає, що договір № 01-2011/23 про закупівлю робіт (договір підряду) від 30.11.2023 підлягає визнанню недійсним, згідно вимог ст.203 та ст.215 ЦК України, оскільки укладений без мети реального настання наслідків та всупереч ЗУ «Про публічні закупівлі».
Разом із позовною заявою до Господарського суду Одеської області керівником Чорноморської окружної прокуратури подано заяву про забезпечення позову за вх.№ 2-882/24, у якій останній просить застосувати заходи забезпечення позову шляхом:
- заборони Таїровській селищній раді Одеського району Одеської області проводити будь-які фінансові операції зі сплати коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборудование» за договором №01-3011/23 від 30.11.2023 за предметом закупівлі UA-2023-11-02-008766-а «Реконструкція каналізаційного колектора від очисних споруд смт. Таїрове до камери № 2 (по вул. Парниковая ж/м «Чорноморка») в Овідіопольському районі Одеської області на території Таїровської громади. Коригування» (ДК 021:2015:4545400-4 - Реконструкція) загальною вартістю 60 823 222,69 грн з ПДВ;
- заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборудование» проводити будь-які роботи за договором №01-3011/23 від 30.11.2023 за предметом закупівлі UA-2023-11-02-008766-а «Реконструкція каналізаційного колектора від очисних споруд смт. Таїрове до камери № 2 (по вул. Парниковая ж/м «Чорноморка») в Овідіопольському районі Одеської області на території Таїровської громади. Коригування» (ДК 021:2015:4545400-4 - Реконструкція) загальною вартістю 60 823 222,69 грн з ПДВ.
Заява керівника Чорноморської окружної прокуратури мотивована тим, що шляхом моніторингу офіційного веб-порталу публічних закупівель «Prozorro» установлено, що Таїровською селищною радою Одеського району Одеської області 02.11.2023 оголошено про проведення відкритих торгів з особливостями: «Реконструкція каналізаційного колектора від очисних споруд смт. Таїрове до камери № 2 (по вул. Парниковая ж/м «Чорноморка») в Овідіопольському районі Одеської області на території Таїровської громади. Коригування» за ДК 021:2015:4545400-4 - Реконструкція (ідентифікаційний номер закупівлі UA-2023-11-02-008766-а) очікуваною вартістю 60 853 361,40 грн з ПДВ, розмір мінімального кроку пониження ціни: 608 533,61 грн. Джерелом фінансування закупівлі визначено - кошти Державного бюджету України та місцевого бюджету.
За результатами проведення відкритих торгів переможцем обрано ТОВ «Укрспецоборудование», з яким в подальшому Таїровською селищеною радою Одеського району Одеської області 30.11.2023 укладено договір №01-2011/23, загальною вартістю 60 823 222,69 грн з ПДВ строком до 31.12.2024. Надалі, додатковою угодою № 1 від 08.04.2024 строк дії договору продовжено до 31.12.2025.
Між тим, прокурор вказує, що вивченням загальнодоступних джерел інформації, відкритих баз даних, проведеної процедури закупівлі UA-2023-11-02-008766-а та тендерної пропозиції учасників закупівлі встановлено порушення вимог ст.ст. 1, 5, 10, 29, 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» в частині дотримання принципів здійснення публічних закупівель, оцінки тендерної пропозиції переможця на відповідність кваліфікаційним критеріям, як наслідок безпідставного та необґрунтованого укладення договору та додаткової угоди до нього в порушення вимог чинного законодавства.
Разом з тим, прокурор зауважує про поверхневий аналіз документації, упереджене ставлення до учасника та відхилення пропозиції ТОВ «Спецінжиніринг Постач» суто під формальним приводом, оскільки Таїровською селищною радою Одеського району Одеської області відхилено найдешевшу тендерну пропозицію та визначено переможцем відповідача-2, пропозиція якого на 3 816 237,49 грн більш витратна для Державного бюджету України та місцевого бюджету, а також яким дотримано вимоги щодо розміру мінімального кроку пониження ціни, зазначеній в тендерній документації замовника.
На переконання прокурора, вказане порушення у сфері закупівель є суттєвим та призведе до негативних наслідків - втрата (невикористання) можливості максимальної економії коштів бюджету в результаті добросовісної конкуренції, що має наслідком спричинення збитків державному бюджету.
В свою чергу, як зазначає прокурор, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, тобто має ознаки фіктивності, є порушенням ч.ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Окрім того, проведення зазначеної закупівлі в умовах воєнного стану, з огляду на її очікувану вартість (понад 60 млн.грн.) взагалі є недоцільним, що свідчить про порушення вимог ст. 5 ЗУ «Про публічні закупівлі» щодо встановленого принципу максимальної економії, ефективності та пропорційності закупівель.
Отже, прокурор вважає, що у разі проведення фінансової операції Таїровською селищною радою Одеського району Одеської області по договору №01-3011/23 від 30.11.2023 та проведення безпосередньо цих робіт ТОВ «Укрспецоборудование» (які, на думку прокурора, можуть бути проведені лише із грубим порушенням законодавства) за вказаним договором, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Водночас, у разі заборони Таїровській селищній раді Одеського району Одеської області проведення фінансової операції по договору №01-3011/23 від 30.11.2023 та заборони проведення робіт «Реконструкція каналізаційного колектора від очисних споруд смт. Таїрове до камери № 2 (по вул. Парниковая ж/м «Чорноморка») в Овідіопольському районі Одеської області на території Таїровської громади. Коригування» ТОВ «Укрспецоборудование» до ухвалення рішення суду дозволить захистити інтереси Таїровської об'єднаної територіальної громади і не призведе до неефективних та із порушенням вимог закону витрат бюджетних коштів.
Прокурор також додає, що згідно інформації Управління Державної казначейської служби України в Овідіопольському районі Одеської області №02-27-08/362 від 03.05.2024, отриманої на запит окружної прокуратури, станом на 30.04.2024, видатки по спірному договору не здійснювалися, а згідно Єдиного веб-порталу використання публічних коштів вбачається, що станом на 20.05.2024 списання коштів з рахунку Таїровської селищної ради на користь ТОВ «Укрспецоборудование» згідно даного договору не здійснювалось.
Відтак, прокурор вважає запропоновані ним заходи забезпечення позову адекватним та співрозмірними, які не вплинуть на господарську діяльність відповідачів, не мають на меті припинення господарської діяльності суб'єктів господарювання та не призведуть до погіршення стану належного відповідачам майна чи зниження його вартості.
При цьому, за ствердженням прокурора, невжиття таких заходів призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки останній не зможе їх захистити в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Розглянувши заяву керівника Чорноморської окружної прокуратури про забезпечення позову, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства, суд дійшов до наступних висновків.
Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Таким чином, в ухвалі про вжиття заходів до забезпечення позову має міститись мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Суд зазначає, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача (заявника).
Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому, забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідачів, які можуть сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При вжитті таких заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Наведена правова позиція викладена і у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 по справі №916/3599/23.
Відтак, оскільки в даному випадку позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20).
Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, прокурор просить суд заборонити Таїровській селищній раді Одеського району Одеської області проводити будь-які фінансові операції зі сплати коштів на користь ТОВ «Укрспецоборудование», а ТОВ «Укрспецоборудование» заборонити проводити будь-які роботи, - за договором №01-2011/23 від 30.11.2023.
Враховуючи вищевикладене, суд вказує, що такий захід забезпечення позову, як заборона відповідачам вчиняти певні дії на виконання договору №01-2011/23 від 30.11.2023 (здійснювати платежі, проводити роботи) є по суті безпосереднім втручанням в господарську діяльність Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області та ТОВ «Укрспецоборудование», адже фактично відбувається обмеження їх діяльності у процесуально не передбачений спосіб, що свідчить про неспівмірність заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін справи.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19.
Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).
Між тим, запропоновані керівником Чорноморської окружної прокуратури заходи забезпечення позов, враховуючи предмет та підставу позову, мають ознаки вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, що є недопустимим у розумінні приписів ст. 137 ГПК України.
Разом з тим, прокурором не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав позивача, за захистом яких останній звернувся з позовом до суду, у разі задоволення позову.
Слід наголосити, що ст. 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується.
Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Водночас, заборона відповідачам виконувати умови договору фактично поставить під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину та буде спонукати сторони до невиконання умов укладеного ними договору, який станом на даний час недійсним не визнавався.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.12.2022 у справі № 916/1324/22, обставини якої, виходячи з суб'єктного складу сторін, предмету і підстав позову і заяви про забезпечення позову, а також матеріально-правового регулювання правовідносин, є подібними з правовідносинами даної справи.
Окрім того, суд зазначає, що однією з можливих підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть мати своїм наслідком неефективний захист або не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
При цьому, фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається прокурор, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони, з точки зору чи спроможний такий захід забезпечення забезпечити ефективний захист та/чи поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача в разі задоволення позову.
Однак, у даному випадку з огляду на повідомленні прокурором обставини та надані докази, здійснивши їх логічний та юридичний аналіз, суд вважає, що прокурорм не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, зокрема й з урахуванням того, що такі обмеження мають своїм наслідком обмеження прав відповідачі як суб'єктів господарювання.
Так, прокурор у своїй заяві, зосередившись на обґрунтуваннях підстав недійсності укладених між відповідачами договору та додаткової угоди до нього, в порушення вищенаведених положень Господарського процесуального кодексу України, не надав суду доказів початку виконання підрядних робіт за спірним договором, а також того, що з моменту укладання договору і до теперішнього часу, перерахування коштів за договором та додатковою угодою взагалі здійснювалось.
При цьому, оцінюючи необхідність забезпечення позову для захисту ймовірно порушених інтересів позивача та співмірність наслідків вжиття/невжиття заходів забезпечення, слід враховувати ступінь доведеності прокурором зв'язку між змістом порушеного права та інтересу зі способом та наслідками забезпечення позову.
Натомість наведені у заяві про забезпечення позову доводи вказують про наявність необґрунтованих припущень та не можуть бути безумовною підставою для забезпечення позову. Тому суд не може розглядати твердження прокурора як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність вжиття заходу забезпечення позову.
У даному разі суд зазначає, що твердження прокурора в обґрунтування заяви про забезпечення позову, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить виконання рішення суду є безпідставними, оскільки заявлені позовні вимоги мають немайновий характер та у разі ухвалення судового рішення про задоволення позову, не вимагатимуть примусового виконання, а тому не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Матеріали заяви свідчать, що стверджуючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову, позивачем не витримано покладений на нього статтями 73-74 ГПК України тягар доказування та не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Тобто не підтверджено наявність фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність застосування визначеного заходу забезпечення позову.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у цій справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому, обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Підсумовуючи наведене, врахувавши наведені законодавчі приписи, здійснивши оцінку доводів прокурора, а також приймаючи до уваги баланс інтересів сторін, суд наголошує, що наданими в обґрунтування заяви про забезпечення позову доказами, заявником не підтверджено наявності безумовних підстав для вжиття визначеного заходу забезпечення позову, за умови відсутності доказів початку виконання відповідачем в умовах воєнного стану робіт, що має наслідком виникнення у замовника права оплати робіт, у зв'язку з чим, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви прокурора про вжиття заявлених ним заходів забезпечення позову у даній справі.
При цьому доводи прокурора ґрунтуються виключно на його необґрунтованих припущеннях, не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист прав чи законних інтересів позивача, що у своїй сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 73, 74, 86, 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні заяви Керівника Чорноморської окружної прокуратури (вх. № 2-882/24 від 27.05.2024) про забезпечення позову у справі № 916/2323/24 - відмовити.
Ухвала Господарського суду Одеської області набирає законної сили 29.05.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя О.В. Цісельський