79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
20.05.2024 Справа № 914/3225/23
За первісним позовом: Фізичної особи - підприємця Томишинець Вікторії Вікторівни, с. Тисолово Тячівського району Закарпатської області
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Кримовського Марка Станіславовича, м. Львів,
про стягнення 65 000 грн.
та за зустрічною позовною заявою: Фізичної особи- підприємця Кримовського Марка Станіславовича, м. Львів
до відповідача за зустрічним позовом: Фізичної особи - підприємця Томишинець Вікторії Вікторівни, с. Тисолово Тячівського району Закарпатської області
про стягнення 50 000 грн.
Суддя Манюк П.Т.
За участю секретаря Артишук В.І.
Представники сторін:
від позивача (за первісним позовом): Томишинець Вікторія Вікторівна - підприємець,
від відповідача (за первісним позовом): Тур Ольга Тарасівна - представник.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов фізичної особі - підприємця Томишинець Вікторії Вікторівни до фізичної особи-підприємця Кримовського Марка Станіславовича про стягнення 65 000 грн.
Ухвалою суду від 17.11.2023 відкрито провадження у справі № 914/3225/23 за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 11.12.2023. Ухвалою суду від 11.12.2023 розгляд справи відкладено на 04.01.2024.
11.12.2023 на адресу суду від фізичної особи-підприємця Кримовського Марка Станіславовича надійшла зустрічна позовна заява до фізичної особі - підприємця Томишинець Вікторії Вікторівни про стягнення 50 000 грн, а також відзив на первісну позовну заяву, сформовані в системі "Електронний суд" 10.12.2023.
Ухвалою суду від 15.12.2023 зустрічний позов Фізичної особи- підприємця Кримовського Марка Станіславовича до Фізичної особі - підприємця Томишинець Вікторії Вікторівни про стягнення 50 000 грн у справі № 914/3225/23 прийнято до спільного розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом. Вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 04.01.2024.
Підготовчі судове засідання 04.01.2024 та 22.01.2024 були відкладені з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.
Ухвалою суду від 26.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 11.03.2024. У судових засіданнях 11.03.2024, 08.04.2024 були оголошені перерви. Ухвалою суду від 29.04.2024 оголошено перерву до 20.05.2024.
У судове засідання, яке відбулося 20.05.2024, представник позивача за первісним позовом з'явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав викладених у первісній позовній заяві, у відповіді на відзив та у відзиві на зустрічну позовну заяву, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.
У судове засідання, яке відбулося 20.05.2024, представник відповідача за первісним позовом з'явився, первісні позовні вимоги заперечив з підстав викладених у відзиві на первісну позовну заяву та у зустрічному позові, зустрічний позов просив задоволити.
Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 20.05.2024 справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.
Позиція позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом.
Фізична особа - підприємець Томишинець Вікторія Вікторівна (надалі позивач, перевізник) звернулася з первісним позовом до фізичної особи-підприємця Кримовського Марка Станіславовича (надалі відповідач, експедитор) про стягнення 65 000 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що 20 березня 2023 року між ФОП Томишинець В.В та ФОП Кримовським М.С. був укладений договір-заявка про надання транспортно-експедиційних послуг № 323-002089 (надалі договір-заявка).
За умовами договору-заявки, позивач взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу вагою 19, 50 тонн, за маршрутом: з місця завантаження: м. Каларасі (Румунія) - до місця розмитнення м. Теплик, Вінницька обл. Вартість такого перевезення становила 55 000, 00 грн. Відповідальним за рейс був відповідач - ФОП Кримовський М.С.
У ході виконання замовлення, пункт розмитнення з м. Вінниця за погодженням сторін змінено на с. Мартусівка Київської області та збільшено фрахт (вартість замовлення) на 10 000, 00 грн, відтак загальна вартість перевезення становить 65 000 грн.
Перевезення вантажу було здійснено протягом 24.03.2023 - 29.03.2023 і на підтвердження виконання замовлення було складено акт прийому-передачі товару вантажоотримувачу, згідно з інвойсом № 202206 та договором-заявкою.
При здачі-приймання вантажу і зважуванні товару за участі представника вантажоотримувача виявилося, що вага перевезеного вантажу склала 9, 38 тонн, тоді як за товаросупровідними документами вага товару складала 19, 50 тонн, тобто, вантажовідправник завантажив у причіп автомобіля перевізника лише частину вантажу в кількості 9, 38 тонн, яку замитнив як повний вантаж вагою 19, 50 тонн.
На думку позивача, вантажовідправник - румунська фірма SОУТЕК SRL свідомо, під контролем відповідача, відправив вантажоотримувачу всього 9, 38 тонн замовленого вантажу, при цьому супровідні документи були видані на вантаж (товар) вагою 19, 50 тонн.
Позивач вважає, що договір-заявка не містить обов'язкової вимоги для водія (перевізника) перевіряти як документи на вантаж, так і зважувати вантаж після його завантаження та замитнення. Договір-заявка також не містить інформації щодо кількості місць для перевезення, через що водій не перевіряв кількість бігбегів для завантаження. Позивач наголошує, що логіст відповідача мав можливість перевірити по направлених вантажовідправником фото вантажу на причепі після завантаження, масу та кількість місць завантаження, однак жодних зауважень ним не було надано.
В порушення умов договору, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати коштів за перевезення, у зв'язку з чим позивач надіслав відповідачу претензію з вимогою про оплату коштів, проте такої оплати здійснено не було.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача 65 000, 00 грн заборгованості за надані послуги з перевезення.
Щодо зустрічного позову про стягнення на користь відповідача збитків у розмірі 50 000, 00 грн, то позивач стверджує про відсутність його вини у їх заподіянні, оскільки збитки виникли з вини вантажовідправника та через недогляд відповідача і його представників. Відтак, на пропозицію відповідача безкоштовно доставити вантажоодержувачу залишок вантажу позивач не погодився.
Позиція відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом.
Між експедитором - ТзОВ «Намортранс» та ФОП Кримовським М.С. (відповідач) було укладено договір-заявку про надання транспортних послуг від 20.03.2023 № 323-002089.
Для виконання зобов'язань відповідно до вказаного договору, ФОП Кримовський М.С. уклав з ФОП Томишинець В.В., як перевізником, договір-заявку.
Відповідач не заперечує, що перевезення здійснювалось за маршрутом Каларасі, Румунія - Теплик (Вінницька область) Україна та за умовами договору перевізник повинен був здійснити перевезення вантажу вагою 19, 50 тонн.
Відповідач підтверджує факт того, що перевізником було доставлено лише 9, 38 тонн, а не 19, 50 тонн, і, оскільки, позивачем, на думку відповідача, не було виконано умов договору у повному обсязі, то обов'язок оплати у відповідача не виникнув.
На претензію ТзОВ «Намортранс» щодо недостачі вантажу, 31.03.2023 року ФОП Кримовський М.С. скерував ТзОВ «Намортранс» відповідь, якою повідомив про те, що готовий безкоштовно довезти непоставлену частину товару. У зв'язку із чим, для вирішення ситуації, яка склалась, між ТзОВ «Намортранс» та вантажоодержувачем було досягнуто домовленостей щодо додаткової поставки вантажу безкоштовно для вантажоодержувача.
Відповідачем про зазначені обставини було повідомлено позивачу в ході телефонних переговорів та запропоновано здійснити перевезення залишку вантажу, однак позивач відмовилась безкоштовно виконати таке перевезення.
У зв'язку невиконанням позивачем обов'язку щодо доставки вантажу, в обсязі, визначеному в договорі-заявці, ФОП Кримовський М.С. був вимушений залучити іншого перевізника. Зокрема, для виконання зобов'язань перед експедитором (ТзОВ «Намортранс»), ФОП Кримовський М.С. уклав договір-заявку про надання транспортно-експедиційних послуг від 31.03.2023 № 323-002445 з ТзОВ «ЗВАМ ТРАНС», відповідно до умов якого було здійснено перевезення за маршутом Каларасі, Румунія - Теплик (Вінницька область) Хижня (Черкаська область), Україна. Вартість перевезення становила 50 000, 00 гривень.
Відповідач вважає, що відповідно до п. 9 договору-заявки перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження вантажу в межах його повної вартості (в т.ч. податки та мито) та зобов'язаний відшкодувати експедитору всі збитки.
До таких збитків відповідач відносить вартість оплати додаткових послуг перевезення згідно з договором-заявкою з ТзОВ «ЗВАМ ТРАНС» про надання транспортно-експедиційних послуг від 31.03.2023 № 323-002445 в сумі 50 000, 00 гривень, відтак він скерував на адресу позивача претензію від 19.04.2023 № 01/19-04, щодо відшкодування вказаної суми, проте оплати позивачем здійснено не було.
На думку відповідача, умови перевезення вантажу згідно з договором-заявкою перевізником (позивачем) не виконано у повному обсязі, у зв'язку з чим йому завдано збитків у сумі 50 000, 00 гривень, які він у зустрічному позові просить стягнути з позивача.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності із ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 ЦК України).
Відповідно до ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ст. 932 ЦК України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Статтею 934 ЦК України встановлено що за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.
Оскільки перевезення здійснювалось за маршрутом Каларасі, Румунія - Теплик (Вінницька область), Україна, до спірних відносин підлягають застосуванню також норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (далі - Конвенція).
Статтею 1 Конвенції встановлено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Відповідно до ст. 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.
За приписами ст. 5 Конвенції вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника. Слід вказати, що CMR є документом, який доводить факт укладення договору на автомобільне перевезення вантажу.
Частина 1 ст. 6 Конвенції встановлює, що вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім'я та адреса відправника; c) ім'я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім'я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.
Стаття 9 Конвенції передбачає, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 11 Конвенції, для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник додає до вантажної накладної необхідні документи або надає їх в розпорядження перевізника, і забезпечує його всією інформацією, якої він може потребувати. Перевізник не зобов'язаний перевіряти вірність і адекватність цих документів та інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи невірністю таких документів та інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Конвенції, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.
Відносини між автомобільними перевізниками та замовниками транспортних послуг регулюються також положеннями Закону України "Про автомобільний транспорт" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363.
Відповідно до статті 50 названого Закону, договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Як встановлено судом, між ТзОВ «Намортранс» та відповідачем було укладено договір-заявку про надання транспортних послуг від 20.03.2023 № 323-002089. Для виконання зобов'язань відповідно до вказаного договору, відповідач уклав з позивачем договір-заявку про надання транспортно-експедиційних послуг від 20.03.2023 № 323-002089.
На підставі договору-заявки, позивач зобов'язувався відповідно на замовлення відповідача та за плату здійснити перевезення вантажу сполученням Каларасі (Румунія) - с. Теплик, Вінницька область (Україна), а відповідач зобов'язувався оплатити вартість перевезення.
Відповідно до договору заявки, вага вантажу, який перевізник повинен був перевезти, становить 19,50 тонн.
Перевезення позивачем вантажу було здійснено протягом 24.03.2023 - 29.03.2023, зокрема, після завантаження автомобіля причіп автомобіля було затентовано і водій з вантажем виїхав на румунську митницю для оформлення перетину кордону. На румунській митниці, представник вантажовідправника - румунської фірми SОУТЕК SRL і вручив водію відповідні документи на вантаж.
Під час вивантаження товару на складі вантажоодержувача виявилось, що вага доставленого вантажу склала 9, 38 тонн, тобто недостача становить 10, 12 тонн, а саме: 20 мішків сої STINE 11N20 вагою по 500 кг (загальна вага 10 тонн), про що був складений акт приймання-передачі товару, підписаний водієм перевізника Дьордяєм В.М. та незалежною стороною - директором ТзОВ «Теплицький насіннєвий завод». Згідно зі скан-копією CMR № 535665 одержаною позивачем від вантажоодержувача, в графі 24 «вантаж одержано» вказано, що товар отримано в кількості: кукурудза - 12 мішків, соя - 18 мішків. Прийом засвідчено підписом водія Дьордяй В.М. в акті прийому-передачі 29.03.2023. Вказаний запис засвідчений особистим підписом уповноваженого представника вантажоодержувача Бобровою О.М. та відтиском печатки ТзОВ «СІД ІНВЕСТ».
В ході розгляду справи судом встановлено, що перевезення вантажу не у повному обсязі сторонами не заперечується та підтверджується вищевказаним актом приймання-передачі товару.
Позивач заперечує наявність у нього обов'язку здійснювати перевірку товару при завантажені, оскільки відповідальною контактною особою за завантаження автомобіля був сам експедитор Кримовський М.С. (відповідач) та уповноважені ним особи, які і спілкувались з вантажовідправником - представниками румунської фірми SОУТЕК SRL, як особами, що безпосередньо завантажували вантаж на причіп автомобіля, оформляли документи на вантаж і його перевезення в Україну. На прохання відповідача та його представників, задля контролю за завантаженням, водій автомобіля відправляв поетапно фотофіксацію вантажу та його розміщення на причепі автомобіля.
Щодо доводів відповідача про те, що саме перевізник повинен відповідати за кількість завантаженого для перевезеного вантажу, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 2 ст. 308, ч. 3 ст. 310 ГК України, ст. 924 ЦК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення та припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення.
Відповідно до п. 9 договору-заявки, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження вантажу в межах його повної вартості (в т.ч. податки та мито) та зобов'язаний відшкодувати експедитору всі збитки.
Перевізник несе відповідальність у випадку (ст. ст. 921, 923, 924 ЦК України):
· ненадання транспорту для перевезення вантажу - згідно з умовами договору;
· прострочення доставки вантажу - у вигляді відшкодування збитків або в іншій формі, яку сторони встановили в договорі;
· втрати, недостачі, псування і пошкодження вантажу - у розмірі фактичної шкоди, якщо перевізник не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідно до статті 918 ЦК України, завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч. ст. 7 Конвенції, відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, заподіяні перевізнику внаслідок неточності або недостатності даних, зазначених у підпунктах b), d), e), f), g), h) (щодо ваги вантажу) та j) пункту 1 статті 6 Конвенції;
Суд, здійснивши аналіз вищевказаних норм, дійшов висновку, що на позивача не може покладатись відповідальність за здійснення перевезення вагою лише 9, 38 тонн, оскільки відповідальність за чинним законодавством може наступати лише у випадку завантаження вантажовідправником повної маси (19, 50 т) та одержання вантажоотримувачем не повної кількості (маси) вантажу, тобто його втрати перевізником.
Доводи відповідача про відповідальність перевізника за неперевірку ваги вантажу при його завантаженні та відсутність застережень перевізника у вантажній накладній (п.18 накладної), відповідно до п. k ч. 1 ст. 6 Конвенції, суд не вважає обґрунтованими, оскільки згідно з ст. 8 Конвенції, приймаючи вантаж, перевізник перевіряє: a) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць; b) зовнішній стан вантажу і його упаковки. Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити вірність записів, зазначених у підпункті a) пункту 1 цієї статті, він повинен зробити обґрунтовані застереження у вантажній накладній. Він повинен також мотивувати всі зроблені ним застереження щодо зовнішнього стану вантажу і його упаковки. Таким чином обов'язок перевізника зробити застереження у вантажній накладній стосується числа вантажних місць, їх маркування та нумерації місць, зовнішнього стану вантажу і його упаковки та не стосується ваги вантажу.
У матеріалах справи відсутні докази, які б могли вказувати на факт втрати або нестачі товару, яка відбулась із вини перевізника, оскільки таке перевезення та вантаж з моменту завантаження та замитнення в Румунії відправником і до часу його розвантаження в України перебувало під митним контролем, цілісність кузову вантажного автомобіля не була порушення, отже надсилати позивачу претензії щодо відшкодування втрат 10, 12 тонн вантажу у відповідача не було підстав.
Судом встановлено, що 30.03.2023 року ТзОВ «Намортранс» виставило претензію № 01/30/03 до ФОП Кримовського М.С., щодо компенсації частини транспортних послуг пропорційну кількості неотриманого товару або безкоштовної доставки непоставленої частини товару, а саме 20 мішків сої STINE 11N20 вагою по 500 кг (загальна вага 10 тонн).
31.03.2023 року ФОП Кримовський М.С. скерував ТзОВ «Намортранс» відповідь на претензію № 31/03/1, якою повідомив про те, що готовий безкоштовно довезти непоставлену частину товару. У зв'язку із чим, для вирішення ситуації, яка склалась, між ТзОВ «Намортранс» та вантажоодержувачем було досягнуто домовленостей щодо додаткової доставки вантажу безкоштовно для вантажоодержувача.
На виконання вимог статті 315 ГК України, ФОП Кримовський М.С. скерував ФОП Томишинець В.В. претензію № 01/31-03 від 31.03.2023 року щодо відшкодування завданих збитків у розмірі вартості втраченого вантажу, в сумі 990 004, 54 грн і компенсації частини транспортних послуг пропорційну кількості втраченого вантажу. Проте, у подальшому, відповідачем встановлено, що недовезення вантажу відбулось через вантажовідправника, який не здійснив завантаження товару у повному обсязі, завантаживши товар вагою не 19, 50 тонн, а 9, 38 тонн, який було доставлено перевізником відповідно до укладеного договору-заявки та вказівок від експедитора.
Про зазначені обставини відповідачем було повідомлено позивача та запропоновано йому безкоштовно здійснити додаткове перевезення вантажу. Однак, відповідач відмовилась виконати таке перевезення. У зв'язку з тим, що обов'язок щодо доставки вантажу, в обсязі, визначеному в договорі-заявці між відповідачем та ТзОВ «Намортранс» від 20.03.2023 № 323-002089 покладається на ФОП Кримовського М.С., ним було залучено іншого перевізника (ТзОВ «ЗВАМ ТРАНС») та вартість сплачених послуг з додаткового перевезення вантажу становила суму 50 000, 00 гривень.
У ст. 934 Цивільного кодексу передбачено, що за порушення обов'язків, за договором транспортного експедирування, експедитор відповідає перед клієнтом, відповідно до гл. 51 ЦК.
Отже, згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» відповідач ОСОБА_1 , як експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу (якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом), належність упаковки, відповідно до даних товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування.
Частиною 3 статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.
Проаналізувавши вище наведену норму, можна зробити висновок, що відповідальність експедитора за договором транспортного експедирування базується на загальних принципах відповідальності за порушення цивільно-правових зобов'язань.
Частина 2 статті 17 Конвенції встановлює, що перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
За умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18 Конвенції, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з однією чи декількома з перерахованих нижче обставин, зокрема з недостатністю або неадекватністю маркування чи нумерації вантажних місць.
Судом встановлено, що експедитором оформлена заявка, де не зазначено кількість вантажних місць та маркування товару, відсутня вимога зважувати автомобіль перед завантаженням та після, а недовантаження частини товару сталася через недобросовісні дії відправника вантажу, оскільки ним не промарковано мішки, не зазначено їх вагу, у товаросупровідних документах задекларовано більшу ніж фактична вагу.
Подальшими своїми діями вантажовідправник визнав свою вину, передавши для додаткового перевезення товар, кількості якого не вистачало та відвантажив 15 тонн вантажу.
Отже, таким недоглядом вантажовідправника можна вважати спричинену перевізнику недостачу, оскільки перевізник не отримав для перевезення частину товару і не може бути відповідальним за неї. Що стосується контролю за завантаженням автомобіля, то матеріалами справи підтверджується, що про таке завантаження був інформований відповідач, як експедитор та його логісти, яким перевізником та його водієм з місця завантаження надсилалися фотозвіти.
Підсумовуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що саме на експедитора покладається відповідальність перед вантажоодержувачем за кількість доставленого товару, оскільки навантаження товару здійснювалось з інформуванням відповідача.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Відповідно до п. 2. договору - заявки, оплата за виконане перевезення здійснюється протягом 5-7 банківських днів, після отримання оригіналів документів та прийняття експедитором 1 повного пакета оригіналів документів.
У випадку наявності претензій щодо виконання перевезення, доказом виконання перевезення є оригінал товарно-транспортної накладної ТТН (CMR) з відміткою вантажоотримувача про отримання вантажу, підписання сторонами акту приймання-передачі послуг.
Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність і розумність.
Матеріалами справи підтверджується та не оспорюється сторонами, що вартість перевезення 19, 50 тонн вантажу за договором-заявкою становить 65 000 гривень.
Суд зазначає, що загальна вартість додатково організованого відповідачем перевезення залишку вантажу становить 50 000 гривень за 15 тонн, проте за договором-заявкою потрібно було здійснити довезення товару вагою 10, 12 тонн, отже суд здійснивши пропорційний перерахунок, прийшов до висновку, що вартість довезення 10, 12 тонн складає 33 289, 47 гривень.
Отже, загальна вартість організованих відповідачем перевезення 19, 50 тонн вантажу, здійснених ФОП Томишинець В.В. та ТзОВ «ЗВАМ ТРАНС», становить 98 289, 47 гривень, отже перевезення 1 тонни становить 5 040, 48 гривень, а оскільки позивачем здійснено перевезення вантажу вагою 9, 38 тонн, суд що справедливим та розумним буде задоволення первісних позовних вимог пропорційно вазі здійсненого позивачем перевезення, а саме у розмірі 47 279, 76 гривень.
Щодо зустрічних позовних вимог відповідача про відшкодування завданої йому шкоди - вартості оплати додаткових послуг перевезення згідно з договором-заявкою з ТзОВ «ЗВАМ ТРАНС» про надання транспортно-експедиційних послуг від 31.03.2023 № 323-002445 в сумі 50 000, 00 гривень суд вказує на наступне.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідачем не обгрунтовано та не доведено неправомірність дій чи бездіяльності позивача в процесі здійснення перевезення, відтак відсутні підстави для покладення на позивача обов'язку відшкодувати збитки відповідача пов'язані з оплатою додаткових послуг організованого ним перевезення, тому у задоволенні вимог зустрічного позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджено факт надання позивачем послуг відповідачу з перевезення вантажу вагою 9, 38 тонн, факт перевезення та отримання вантажоотримувачем (замовником) вказаного вантажу не заперечується відповідачем, тож судом вбачаються підстави для стягнення спірної суми за первісним позовом як плати за надані позивачем (перевізником) послуги у частковому розмірі, тобто первісні позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.
Судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову, покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю, тому за відповідачем залишається сплачений ним судовий збір при поданні зустрічного позову.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Оскільки представником позивача заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, та що докази вказаних витрат будуть надані суду не пізніше 5 днів з дня ухвалення судового рішення, суд встановлює позивачеві п'ятиденний строк, після проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, для подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 233, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Первісний позов задоволити частково.
2. Стягнути Фізичної особи-підприємця Кримовського Марка Станіславовича ( АДРЕСА_1 код ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Томишинець Вікторії Вікторівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 47 279, 76 грн. основного боргу та 1 952, 29 грн судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог первісного позову відмовити.
4.У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
6. Встановити позивачу п'ятиденний термін, з моменту проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, для подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат на правничу допомогу.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 30 травня 2024 року.
Суддя Манюк П.Т.