вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"21" травня 2024 р. Cправа №902/336/24
Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Глобі А.С., за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Ковалишин Оксани Богданівни, м.Івано-Франківськ Івано-Франківського району Івано-Франківської області
до Фізичної особи-підприємця Заболотної Олени Юріївни, с.Петрик Вінницького району Вінницької області
про стягнення 85075,47 грн заборгованості за договором поставки
Процесуальні дії у справі, стислий виклад позицій сторін.
До Господарського суду Вінницької області звернулась Фізична особа-підприємець Ковалишин Оксана Богданівна з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Заболотної Олени Юріївни 85075,47 грн заборгованості, нарахованої в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно з умовами укладеного між сторонами Договору поставки товару (продукції) №1609 від 16.09.2022 в частині оплати отриманого товару на підставі видаткової накладної №28896 від 14.03.2023, а саме: 60391,08 грн - основної заборгованості; 21524,54 грн - пені; 1646,82 грн - 3% річних та 1513,03 грн - суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів.
Ухвалою суду від 01.04.2024 відкрито провадження у справі №902/336/24, призначено судове засідання на 02.05.2024.
30.04.2024 до суду звернулась представник відповідача адвокат Ткачук В.В. із заявою б/н від 30.04.2024 (вх. канц. суду №01-34/4535/24 від 30.04.2024) про відкладення розгляду справи на іншу дату, обґрунтовуючи яку зазначила, що не має можливості прийняти участь в розгляді цієї справи через зайнятість в судовому засіданні в справі №128/3675/21 в Вінницькому районному суді.
З огляду на першу неявку в судове засідання з поважних причин представника відповідача, 02.05.2024 судом прийнята протокольна ухвала про задоволення клопотання адвоката Ткачук В.В., розгляд справи відкладено до 21.05.2024.
На визначену судом дату (21.05.29024) сторони в судове засідання не з'явились.
20.05.2024 представник відповідача адвокат Ткачук В.В. звернулась до суду з заявою б/н від 20.05.2024 (вх. канц. суду №01-34/5239/24 від 20.05.2024), якою просила розгляд справи провести без її участі. Також заявник зазначила про відсутність підстав для стягнення пені з посиланням на те, що видаткова накладна №28896 від 14.03.2023 (яка долучена позивачем до матеріалів справи як доказ поставки товару) не містить інформації про Договір поставки товару (продукції) №1609 від 16.09.2022 (порушення якого визначено підставою позову в цій справі), а тому поставка відбувалась за межами дії останнього. Водночас в зазначеній заяві адвокат Ткачук В.В. просить суд при ухваленні рішення в цій справі зменшити заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції до 5%.
Заявою б/н від 21.05.2024 (вх. канц. суду №01-34/5317/24 від 21.05.2024) представник позивача адвокат Джох Р.В. просив судове засідання провести без його участі; а також повідомив, що докази понесених Фізичною особою-підприємцем Ковалишин О.Б. судових витрат у справі №902/336/24 на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення в справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
16 вересня 2022 року між Фізичною особою-підприємцем Ковалишин Оксаною Богданівною (далі також - Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Заболотною Оленою Юріївною (далі також - Покупець) укладений Договір поставки товару (продукції) №1609 (далі за текстом - Договір) (а.с.4-7).
Згідно з п.1.1. Договору, Постачальник передає у власність, а Покупець оплачує та приймає товар, що належить Постачальнику, по номенклатурі (асортименту), в кількості та за ціною, вказаною в прайс-замовленні або накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору. Перелік товару по цьому Договору може бути змінено чи доповнено за згодою сторін.
Під товаром сторони розуміють будь-який товар чи продукцію, який був набутий Постачальником на законних підставах, перелік (асортимент) та ціна якого наведена у прайс-замовленнях Постачальника (п.2.1. Договору).
За умовами п.4.1. Договору: ціна Товару визначається в національній валюті України - гривнях, у прайс-замовленнях до цього Договору.
Пунктом 4.8. Договору узгоджено, що оплата за цим Договором здійснюється Покупцем шляхом розрахунку у безготівковій формі на поточний рахунок Постачальника. Товар постачається на умовах відтермінування оплати, яку Покупець зобов'язаний здійснити упродовж тридцяти робочих днів з моменту відвантаження замовленої партії товару на підставі виписаної Постачальником видаткової накладної.
В пункті 5.3. Договору сторони дійшли згоди, що передача товару Покупцю здійснюється шляхом оформлення видаткової накладної на отримання товару, скріпленою підписом Покупця (його уповноважної особи) та печаткою (у випадку, якщо Покупець використовує печатку у своїй діяльності).
Відповідно до п.5.4 Договору датою поставки Товару та перехід права власності переходить від Постачальника до Покупця в момент фактичного отримання ним Товару на складі Покупця.
Відповідно до п.8.2. Договору, у випадку порушення Покупцем термінів оплати, відповідно до цього Договору, він сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки платежу, пеня нараховується до моменту повного виконання свого зобов'язання. Також у відповідності до частини 2 ст.625 ЦК України зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів за час затримки.
Згідно з п.8.4. Договору, на стягнення неустойки встановлюється трирічний строк позовної давності. Нарахування та стягнення неустойки відбувається в межах строку позовної давності, встановленої цим пунктом Договору.
Пунктом 9.1. Договору передбачено, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та отримання від Покупця першого замовлення і діє протягом дванадцяти календарних місяців з подальшою пролонгацією, якщо жодна зі Сторін не заявила про припинення дії Договору, але в будь-якому разі до моменту повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення 85075,47 грн заборгованості, яка визначена з посиланням на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно з умовами укладеного між сторонами Договору поставки товару (продукції) №1609 від 16.09.2022 в частині оплати поставленого товару в рамках дії цієї угоди, позивач разом з позовною заявою подав копію видаткової накладної №28896 від 14.03.2023.
Беручи до уваги позицію відповідача, який вважає, що товар за цією видатковою накладною "... не міг бути поставлений на підставі Договору", суд вважає необхідним надати оцінку наведеним учасниками справи аргументам та, відповідно, встановити фактичні дані.
Так, відповідно до вимог ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частинами 2, 3 ст.80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Суд констатує, що відповідач, стверджуючи, що товар за видатковою накладною №28896 від 14.03.2023 не постачався на виконання Договору поставки товару (продукції) №1609 від 16.09.2022, а в рамках дії інших відносин сторін, не надав жодного доказу на підтвердження існування таких обставин.
Водночас, відповідно до положень ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Керуючись зазначеними положеннями суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджується (відповідачем не спростовано), що товар на суму 60391,08 грн за видатковою накладною №28896 від 14 березня 2023 року поставлений на виконання умов укладеного між сторонами Договору поставки товару (продукції) №1609 від 16.09.2022.
Судом також встановлено, що обопільно підписана видаткова накладна №28896 від 14 березня 2023 року містить інформацію про дату відвантаження - 18.03.2023.
Норми права, які застосував суд, висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За правилами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами п.1 ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом: матеріалами справи підтверджено факт поставки обумовленого Договором Товару, а саме за видатковою накладною №28896 від 14.03.2023 на суму 60391,08 грн (а.с.10).
Факт отримання Товару за вказаною накладною відповідачем не спростовано.
Зважаючи на те, що сторони визначили дату відвантаження товару (18.03.2023), з якої починається перебіг строку для здійснення оплати, закінченням терміну для здійснення відповідачем оплати (тридцять робочих днів) слід вважати 28.04.2023 (включно).
У визначений Договором термін відповідач повного розрахунку за товар не здійснив, внаслідок чого утворилась заборгованість в загальному розмірі 60 391,08 грн, в зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 21524,54 грн пені за період з 26.04.2023 по 22.03.2024, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із вимогами ч.6 ст.231 та ч.6 ст.232 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Суд враховує правову позицію щодо застосування норм ст.232 Господарського кодексу України, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі №910/13575/20, згідно якої у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч.6 ст.232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Як встановлено вище: умови п.8.2 та 8.4 Договору можуть розцінюватися як установлення цим Договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку (терміну), за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Пунктом 4.8 укладеного між сторонами договору визначено, що Покупець здійснює оплату товару упродовж 30 робочих днів з моменту відвантаження замовленої партії Товару на підставі виписаної Постачальником видаткової накладної.
З огляду на погоджений сторонами термін для здійснення розрахунків в п.4.8. Договору, перебіг строку для здійснення оплати починається 18.03.2023 та закінчується 28.04.2023. Отже, датою початку прострочення зобов'язання слід вважати 29.04.2023.
Здійснивши перевірку правильності здійсненого розрахунку пені, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на його думку, мало місце невиконання основного зобов'язання, суд дійшов висновку про правомірність позову в частині стягнення 21276,36 грн. Таким чином в стягненні 248,18 грн пені слід відмовити.
Щодо стягнення 1646,82 грн - 3% річних за період з 26.04.2023 по 22.03.2024, суд зазначає таке.
Згідно з п.8.2. Договору поставки, яким позивач обґрунтовує позовні вимоги в цій частині, сторони передбачили, що за порушення грошових зобов'язань по оплаті Товару, у відповідності до частини 2 ст.625 ЦК України Покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів за час затримки.
При перевірці правомірності визначення позивачем періоду у часі, протягом якого нараховані проценти слід зазначити, що позивачем невірно обрано початок перебігу строку. Зокрема не враховано, що згідно з п.4.8 Договору право на нарахування 3% річних від простроченої суми виникає у випадку порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару після спливу 30 робочих днів з моменту відвантаження замовленої партії Товару.
З урахуванням наведеного нарахування 3% річних правомірно здійснювати з 29.04.2023, а не з 26.04.2023, як це здійснено позивачем.
Також суд враховує положення п.1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013, згідно з яким суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши обрахунок 3% річних, враховуючи наведені вище висновки, не виходячи за межі періоду у часі, визначеного у позовній заяві, судом встановлено, що правомірним до стягнення з відповідача є 1631,93 грн. Відтак, позивачем неправомірно нараховано 14,89 грн 3% річних, в зв'язку з чим в позові в цій частині слід відмовити.
Розглянувши вимогу позивача стосовно заявлених 1513,03 грн інфляційних втрат за період з 26.04.2023 по 22.03.2024, суд зазначає таке.
Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При перевірці правильності нарахування позивачем суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів, суд враховує висновки щодо застосування ст.625 Цивільного кодексу України, викладену у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, згідно з якими.
При розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Постанова КМУ №1078) та Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Враховуючи наведені висновки, здійснивши перевірку правильності нарахування заявленої суми, суд дійшов висновку про правомірність вимог в частині стягнення 1513,03 грн суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів.
Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд виходить з такого.
Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.625 ЦК України, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, згідно яких суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки та відсотків річних є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки та відсотків річних.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та відсотків річних та розмір, до яких вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Приймаючи рішення про зменшення розміру пені річних суд взяв до уваги такі обставини:
- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред'явлення вимог про стягнення суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів;
- позивачем не доведено розмір збитків, завданих невиконанням зобов'язання відповідачем;
- покладення надмірного фінансового тягаря на відповідача може призвести до погіршення його матеріального становища, що може мати наслідком його неплатоспроможність.
Судом враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.233 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, Велика Палата Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Отже, з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, наявні достатні правові підстави для зменшення розміру пені на 50% і таким чином стягненню підлягає 10638,18 грн пені.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Положеннями ст.76, 77, 78, 79 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат.
Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення.
Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16.
Враховуючи, що за подання позовної заяви у справі №902/336/24 судовий збір сплачений в мінімальному розмірі, за правилами ст.129 ГПК України він підлягає покладенню на відповідача в повному обсязі.
Заявою б/н від 21.05.2024 (вх. канц. суду №01-34/5317/24 від 21.05.2024) адвокат Джох Р.В. повідомив суд про те, що позивачем будуть подані докази розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Так, відповідно до ст.221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з п.5 ч.6 ст.238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
Таким чином, суд вважає за доцільне призначити окреме судове засідання для вирішення питання стосовно розподілу понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Заболотної Олени Юріївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Ковалишин Оксани Богданівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) 60391,08 грн - основного боргу; 1513,03 інфляційних втрат; 10638,18 грн пені; 1631,93 грн - 3% річних та 3028,00 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В позові в частині стягнення 10886,36 грн пені та 14,89 грн 3% річних - відмовити.
5. Призначити судове засідання для вирішення питання про понесені позивачем судові витрати у справі №902/336/24 на 25 червня 2024 року на 10 год. 00 хв. у приміщенні Господарського суду Вінницької області (вул.Пирогова, 29, м.Вінниця, 21018, 3-й поверх, зала судових засідань №2), про що повідомити сторонам.
6. Повний текст судового рішення направити згідно з переліком.
7. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256, 257 ГПК України).
8. Повне рішення складено 30 травня 2024 р.
Суддя Нешик О.С.
кількість прим. ухвали:
1 - до справи;
2, 3 - Фізичній особі-підприємцю Ковалишин Оксані Богданівні - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );
4, 5 - представнику ФОП Ковалишин О.Б. адвокату Джоху Р.В. - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти ( ІНФОРМАЦІЯ_2 );
6, 7 - представнику ФОП Заболотної О.Ю. адвокату Ткачук В.В. - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти (ІНФОРМАЦІЯ_3)