20 травня 2024 року м. Харків Справа № 917/1253/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Попков Д.О.
за участю секретаря судового засідання Склярук С.І.,
від відповідача - Данилова Н.Н. (адвокат);
від інших представників учасників справи: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Кременчуцького закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 82 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Полтавська область, місто Кременчук на рішення Господарського суду Полтавської області від 19.03.2024 у справі №917/1253/23
за позовом Кременчуцького закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 82 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Полтавська область, місто Кременчук
до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго”, м.Полтава,
про визнання дій незаконними
До Господарського суду Полтавської області звернувся Кременчуцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 82 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Полтавська область, місто Кременчук (далі - Позивач) до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго”, м.Полтава (далі - Відповідач) про визнання дії щодо нарахування вартості спожитого тепла Кременчуцькому закладу дошкільної освіти (ясла- садок) № 82 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області стосовно приміщення за адресою: 39601, Полтавська область, місто Кременчук, вул. Європейська, 33, за період з початку опалювального періоду 2022-2023, а саме з 01.11.2022 і до дня ухвалення відповідного рішення суду, згідно двоставкового тарифу - незаконними.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.03.2024 у справі №917/1253/23 в задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду та вважаючи його таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, Позивач звернувся з апеляційною скаргою, відповідно до доводів якої зазначив, що:
-суд першої інстанції у рішенні неправильно витлумачив норму ст. 1 Закону № 2479 та зробив помилковий висновок про те, що вказана норма адресована суб'єктам, які наділені відповідними владними повноваженнями стосовно прийняття таких тарифів або внесення змін до них шляхом підвищення, оскільки застосування відповідачем тарифів на послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води не може перевищувати рівень тарифів, що застосовувалися до них станом на 24.02.2022;
-суд першої інстанції зробив протилежні висновки, оскільки визнав вставленою вартість спожитої позивачем в листопаді 2022 року - травні 2023 року теплової енергії була обрахована відповідачем за тарифами, які є більшими, ніж тарифи, за якими позивачу постачалася теплова енергія ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» станом на 24.02.2022, а з іншої - для Відповідача станом на 24.02.2022 не змінювались (не підвищувалися) після набрання чинності Законом № 2479;
-Відповідач проігнорував зазначені роз'яснення Департаменту та встановив тарифи без дотримання вимог Закону № 2479, не здійснив заходів, спрямованих на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію у відповідності до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення та по суті поклав на споживачів весь тягар сплати тарифу, який є значно більшим, ніж тарифи станом на 24.02.2022;
-судом не було враховано, що при застосуванні до Позивача двоставкового тарифу була порушена процедура його встановлення, оскільки Відповідачем не був дотриманий порядок подачі до Кременчуцької міської територіальної громади документів про встановлення тарифів та не було ініційовано перед Полтавської обласної радою розгляд питання щодо прийняття рішення на черговому засіданні сесії про встановлення тарифів з постачання теплової енергії та постачання гарячої води споживачам м. Кременчука, відтак не було врегульовано питання щодо формування та застосування одноставкового чи двоставкового тарифу з постачання теплової енергії і постачання гарячої води мешканцям м. Кременчук, тим самим порушено п.п. 55-58 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою КМУ України № 869 від 01.06.2011.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення, розгляд справи призначений на 20.05.2024р о 11:45.
Від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу за змістом якого він заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначивши наступне:
-рішенням Полтавської обласної ради від 30.09.2022 №477 встановлено тарифи, які залишилися на рівні тарифів, встановлених рішенням Полтавської обласної ради №286 (зі змінами від 09.12.2021);
-Закон України від 29.07.2022 №2479-IX «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» не містить норми, яка б зобов'язувала Відповідача здійснювати постачання теплової енергії споживачам за тарифами, які були встановлені для іншого постачальника іншими уповноваженими органами станом на 24.02.2022;
-Відповідача зобов'язано здійснювати постачання теплової енергії споживачам за тарифами, що встановлені Полтавською обласною радою, на недискримінаційних умовах, тобто застосовувати встановлений двоставковий тариф на послугу з постачання теплової енергії для всіх споживачів підприємства, в т.ч. споживачів міста Кременчука і будь-які підстави до обрахування вартості теплової енергії за окремим тарифом -відсутні;
- формування ПОКВАП «Полтаватеплоенерго» тарифів здійснювалося до 30.06.2022, а рішення обласної ради №477 від 30.09.2022 прийнято до того, як цілісний майновий комплекс відокремленого підрозділу «Кременчуцька ТЕЦ» був прийнятий у спільну власність територіальних громад Полтавської області;
-Постанова КМУ № 502 від 29.04.2022 носить рекомендаційний характер для органів, уповноважених встановлювати тарифи, і стосується виключно категорії «населення», а лист Департаменту економіки систем життєзабезпечення Міністерства розвитку громад та територій України за № 7/10-2/14445-22 також носить виключно інформаційний характер та не породжує юридичних наслідків;
- взаємовідносини між сторонами врегульовано Договором на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 7098 від 01.11.2022 та Договором про закупівлю теплової енергії в гарячій воді № 7098/2023 від 22.01.2023, умовами яких передбачені тарифи, що застосовуються у розрахунках між сторонами договору, розмір яких відповідає розміру тарифів, встановлених рішенням №477 ПОКВАП «Полтаватеплоенерго» для категорії споживачів «Бюджетні установи».
У судовому засіданні 20.05.2024р. представник Відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
Представник Позивача не з'явився, через систему Електронний Суд надіслав клопотання про розгляд справи без його участі, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи за його відсутності, оскільки Позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 42 ГПК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
- наявність між сторонами правовідносин за Договором № 7098 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.11.2022 з приводу теплопостачання приміщення за адресою: м.Кременчук, вул. Європейська, 33, що належить Позивачу на праві оперативного управління;
-направлення Відповідачем в листопаді 2022 - квітні 2023 Позивачу рахунків на оплату теплової енергії за Договором № 7098 від 01.11.2022 з визначеною вартостю фактично поставленої теплової енергії (умовно-змінна частина двоставкового тарифу 2197,08 грн без ПДВ) та місячної абонентської плати за одиницю теплового навантаження (умовно-постійна частина двоставкового тарифу 136068,84 грн без ПДВ);
-укладення між сторонами Договору про закупівлю теплової енергії в гарячій воді № 7098/2023 від 22.01.2023 (далі - Договір № 7098/2023), за умовами якого Відповідач в період з 01.01.2023 по 31.12.2023 надавав Позивачу теплову енергію в гарячій воді для забезпечення потреб теплових установок Позивача, а Позивач - приймав та оплачував вартість використаної (спожитої) теплової енергії в гарячій воді та здійснював інші платежі згідно з умовами цього договору;
-застосовування Відповідачем тарифів, визначених у Додатку 2 рішення Полтавської обласної ради від 30.09.2022 № 477 «Про встановлення тарифів на теплову енергію при виставленні рахунків на оплату.
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Позивач в обґрунтування позову посилався на запровадження мораторію на підвищення цін (тарифів) у сфері теплопостачання за Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (далі Закон № 2479-IX), тому вважав, що постачання Відповідачем теплової енергії в гарячій воді має здійснюватися за тарифами, які не повинні перевищувати тарифи, за якими Позивач отримував теплову енергію станом на 24.02.2022 та які були встановлені для ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ».
Позивач стверджував, що Відповідач з 01.11.2022, тобто після набрання сили Законом № 2479-IX, почав застосовувати двоставковий тариф, чим порушив цей Закон, а також порушив процедуру встановлення тарифу згідно п. 6 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженим Постановою КМУ України № 869 від 01.06.2011 (далі - Порядок № 869).
Позивач вважав, що тарифи на послугу з постачання теплової енергії Відповідачем для споживачів м. Кременчука не можуть перевищувати рівень тарифів, що застосовувались для цих споживачів до 24 лютого 2022 року, навіть якщо ці послуги до вказаної дати надавались іншим суб'єктом господарювання.
Обґрунтовуючи обрання способу захисту порушених прав, Позивач посилався на те, що Відповідач своїми діями по направленню Позивачу рахунків на оплату вартості поставленої теплоенергії визначив її неправомірно, шляхом застосування двоставкового тарифу, що призвело до порушення законних прав та інтересів Позивача;
За таких підстав просив суд визнати дії Відповідача щодо нарахування вартості спожитого Позивачем тепла стосовно приміщення за адресою: 39601, Полтавська область, місто Кременчук, вул. Європейська, 33, за період з початку опалювального періоду 2022-2023, а саме з 01.11.2022 і до дня ухвалення відповідного рішення суду, згідно двоставкового тарифу - незаконними.
Відповідач, заперечуючи проти позову у суді першої інстанції зазначав :
- нарахування за відпущену відповідачем теплову енергію здійснюються у відповідності до встановлених тарифів, які введені в дію з 01.10.2022 рішенням Полтавської обласної ради від 30.09.2022 № 477 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються ПОКВАП «Полтаватеплоенерго»;
- доцільність застосування двоставкового формату тарифу полягає в тому, що витрати, які компенсуються платою за спожиту теплову енергію, мають сезонний характер виникнення, це збалансовує періоди виникнення витрат на підприємстві з отриманням компенсації цих витрат доходами, тобто виключає усі види кредитування (сплата за теплову енергію здійснюється в періоді отримання її споживачем), а також знижує платіжне навантаження на споживачів протягом опалювального періоду;
- рішенням пленарного засідання двадцять другої сесії Полтавської обласної ради сьомого скликання «Про надання дозволу на встановлення двоставкових тарифів на теплову енергію та підтвердження приєднаного теплового навантаження для всіх категорій споживачів ПОКВАП «Полтаватеплоенерго»» від 19.10.2018 № 917 надано дозвіл на встановлення двоставкових тарифів на теплову енергію та підтвердження приєднаного теплового навантаження для всіх категорій споживачів ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго». Тобто, вперше двоставковий тариф було встановлено для ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» ще 2018 році НКРЕКП;
- Відповідач зобов'язаний здійснювати постачання теплової енергії споживачам за встановлені Полтавською обласною радою тарифами на недискримінаційних умовах, тобто для всіх споживачів міста Кременчука, ним дотримано вимоги Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» №2479-ІХ від 29.07.2022.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність Позивачем зазначених у позові обставин, а також послався на неправильно обраний Позивачем спосіб захисту, що не призводить до відновлення порушеного права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що його не спростовують, виходячи з наступного.
Статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його
володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного Суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права суд першої інстанції правильно зазначив, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 у справі № 910/8060/19).
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
У постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 вказано, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
У постанові від 11.03.2020 у справі № 922/1286/19 Верховний Суд вказав, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п. 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у п.п. 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц). Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Судова колегія зазначає, що Позивач, звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання дій Відповідача, які полягають у нарахуванні вартості спожитого тепла за договором за період з початку опалювального періоду 2022-2023, а саме з 01.11.2022 і до дня ухвалення відповідного рішення суду, згідно двоставкового тарифу - незаконними, обрав спосіб захисту, який не призведе до реального захисту і поновлення його прав, які він вважає порушеними, оскільки у разі задоволення позову прийняте судом рішення не вплине на існуючи між сторонами договірні правовідносини, які в позовній заяві аналізує Позивач.
Більш того, зі змісту самих позовних вимог вбачається незгода Позивача із розрахунком Відповідача вартості теплопостачання за Договором, а також прагнення Позивача оцінити дотримання Відповідачем норм закону при виконанні договору, але ознак господарського спору, вирішення якого в судовому порядку у разі задоволення позову повинно мати наслідком зміну, породження чи припинення прав або обов'язків сторін - позовна заява не містить.
Встановлення таких обставин, як правомірність та правильність здійснених Відповідачем нарахувань, може бути предметом доказування при вирішенні та розгляді позову, що містить спір про право, зокрема: про стягнення плати за вартості спожитого тепла; про припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення (у випадку припинення надання послуг), тощо.
Отже судова колегія погоджується з висновком господарського суду, що спосіб захисту, обраний Позивачем, спрямований лише на надання оцінки діям сторін при виконанні господарського договору, ознак належності та ефективності він не містить, що є окремою та достатньою підставою до відмови в позові.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно незгоди з висновками суду в частині тлумачення норм права при оцінці повноважень осіб щодо тарифного регулювання, обрахуванні вартості спожитої у спірний період теплової енергії та дослідження дотримання Відповідачем порядку подачі документів для встановлення тарифів та їх застосування, то таке додаткове обґрунтовування судом в мотивувальній частині судового рішення висновку про відмову в позові не призвело до прийняття неправильного рішення, такі судження мають лише оціночний характер, не встановлюють жодних преюдиційних наслідків для сторін, а отже й законних підстав до зміни мотивувальної частини рішення суду на підставі ст.277 ГПК України - не встановлено.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, законних підстав до зміни або скасування рішення господарського суду Полтавської області від 19.03.2024 року у справі №917/1253/23 - не встановлено.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський
суд,
Апеляційну скаргу Кременчуцького закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 82 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Полтавська область, місто Кременчук на рішення Господарського суду Полтавської області від 19.03.2024 у справі №917/1253/23- залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 19.03.2024 року у справі №917/1253/23 - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Кременчуцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 82 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано 30.05.2024
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Д.О. Попков