вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" квітня 2024 р. Справа№ 911/2568/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України"
на рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2023 року (повний текст рішення складено 27.12.2023 року)
у справі № 911/2568/23 (суддя А.Ф. Черногуз)
за позовом Фізичної особи-підприємця Берлоус Юрія Миколайовича
до Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України"
про стягнення 1146123,89 грн,-
Фізична особа-підприємць Берлоус Юрій Миколайович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" (далі - відповідач) про стягнення 1146123,89 грн, а саме: 453423,78 грн основної заборгованості, 23614,32 грн інфляційних втрат, 9354,20 грн 3 % річних, 569046,84 грн пені, 90684,75 грн штрафу відповідно до п. 8.5 договору, 17191,85 грн судового збору та 40000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №29/09-2022 від 29.09.2022 року.
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.11.2023 року у справі №911/2568/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" на користь Фізичної особи-підприємця Берлоус Юрія Миколайовича 453423,78 грн основного боргу, 23614,32 грн інфляційних втрат, 9279,66 грн трьох відсотків річних, 56833,26 грн пені, 45342,38 грн штрафу та 10360,04 грн судового збору та 10000,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2023 року у справі № 911/1463/23 та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. У випадку залишення оскаржуваного рішення в силі в частині стягнення штрафу та пені, застосувати ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення пені та штрафу в даній справі шляхом зменшення сукупного розміру пені та штрафу до сукупного розміру 5 % від суми основного боргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, скаржник вказав, що укладений з позивачем договір оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем Nє29/09-2022 від 29 вересня 2022 року не містить домовленості сторін про ціну послуги оренди, а отже, сторони не досягли згоди по всім суттєвим умовам і договір не є укладеним, а отже відсутні підстави для стягнення оплати згідно умов такого договору, штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних втрат.
Крім того, за твердженням представника скаржника, позивачем безпідставно нарахована пеня в розмірі 0,5% за кожен день прострочення за період з 23.10.2022 року до 30.06.2023 року, що всього в сукупності склало 569 046,84 грн, оскільки, зокрема, пеня в договорі оренди в будь-якому разі не може перевищувати розмір подвійної облікової ставки НБУ, яка з вересня 2022 року по кінець червня 2023 року становить 25% річних.
В той же час, позивач нарахував пеню в розмірі 0,5% за 1 день, що складає 0,5% х365 днів=182,5% річних.
Отже, позивач неправомірно нарахував пеню в розмірі, що в 7,3 рази перевищує верхню планку дозволену Законом.
При цьому, представник скаржника зауважив, що наданий позивачем договір оренди не містить умови про стягнення пені протягом строку більше 6 місяців, а саме про відступ від положень ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.
Водночас, скаржник просив суд застосувати норми ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України і зменшити пеню та штраф сукупно до розміру 5% від суми основного боргу.
Крім того безпідставними, на думку скаржника, є вимоги про стягнення інфляційних втрат, нарахування яких є неприпустимим з огляду на встановлення у договорі грошового еквівалента зобов'язань орендаря до іноземної валюти.
Також, представник скаржника зазначив, що визнанню підлягають лише судові витрати позивача підтверджені належними доказами, а витрати на правничу допомогу з урахуванням шаблонності та обсягу позову, стандартного набору первинки, а також одночасної підготовки мінімум 4х однакових позовів для даного позивача вважаємо такими, що підлягають визнанню (включенню до складу судових витрат) витрати на правничу допомогу в розмірі не більше 5000,00 грн.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024 року апеляційну скаргу у справі №911/2568/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В.(головуючий), Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги; апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України» на рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2023 року у справі № 911/2568/23 залишено без руху.
Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки.
Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.
Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України» на рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2023 року у справі № 911/2568/23 своєю ухвалою від 02.02.2024 року.
Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді-доповідача) Суліма В.В. з 12.03.2024 року по 14.03.2024 року судове засідання у призначений час не відбулось. Учасники справи були повідомлені про неможливість проведення судового засідання засобами телефонного зв'язку.
Північний апеляційний господарський суд розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" на рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2023 у справі №911/2568/23 призначив на 17.04.2024 року своєю ухвалою від 15.03.2024 року.
Представники сторін в судове засідання 17.04.2024 року не прибули про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними довідками (наявні в матеріалах справи).
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між Фізичною особою-підприємцем Берлоус Юрієм Миколайовичем (орендодавець) та Державним підприємстврм "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" (орендар) було укладено договір № 29/09-2022 від 29.09.2022 року оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем (далі - договір), відповідно до умов якого, орендодавець зобов'язується передати орендареві в строкове платне користування транспортні засоби та самохідні машини чи механізми (далі - техніка) разом із обслуговуючим персоналом (далі - екіпажем), а орендар зобов'язується прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання.
Ознаки техніки, її характеристики тощо, в розрізі кожної одиниці відображаються в додатку № l до цього договору (п. 1.2 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору орендар зобов'язався використовувати техніку виключно за її цільовим призначенням, з метою провадження сільськогосподарської діяльності та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.
Згідно із пунктом 3.1 договору техніка повинна бути передана орендодавцем та прийнята орендарем в термін до 03.10.2022 року або в інший термін, додатково погоджений сторонами. Передача техніки здійснюється за місцезнаходженням орендаря на умовах «DDP - склад орендаря або інше місце в межах України, додатково вказане орендарем» згідно «Інкотермс-2010».
Пунктом 3.2 договору обумовлено, що передача техніки в оренду здійснюється сторонами за актом приймання-передачі. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюється печатками орендаря та орендодавця (за наявності у орендодавця печатки).
За змістом пунктів 4.1-4.3 договору техніка вважається переданою в оренду з дати складання сторонами відповідного акту приймання-передачі. Строк оренди: до 17.10.2022 року, який може бути змінений за згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору.
Відповідно до п. 5.1. договору орендна плата за останнім становить загальну вартість наданих послуг з оренди, сплачених орендарем орендодавцеві протягом дії договору. Оплата вартості послуг орендодавця, зазначених у договорі, здійснюється орендарем в національній валюті України (гривня), виходячи із курсу долара США за даними Національного Банку України (надалі - Курс) з розрахунку:
- 36 $ США за 1 гектар обробленої земельної ділянки (дискування) по курсу НБУ. Вартість робіт підлягає сплаті по курсу перерахунку. Сторони дійшли згоди, що курс перерахунку курс долару США за даними НБУ, встановленого на дату формування акта приймання передачі виконаних робіт, за даними, що опубліковані на сайті://bank.gov.ua/markets/exchangerates/. Підрядник після закінчення виконання робіт складає акт, який замовник зобов'язується підписати протягом п'яти робочих днів після дати його отримання від підрядника. У випадку, якщо Замовник не погоджується з якістю, кількістю виконаних робіт, що зазначені в акті, Замовник надсилає вмотивовану відмову від підписання акту протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання від Ппідрядника такого акту.
Згідно п. 5.2 договору остаточна вартість визначається додатковими угодами, що є невід'ємною частиною до договору про співпрацю, та прямо залежить від дати оплати та курсу долару США за даними НБУ на дату оплати.
Виплата орендної плати проводиться протягом 5 (п'яти) банківських днів після складання Сторонами акту приймання - передачі наданих послуг. Орендар має право достроково сплатити орендну плату на користь Орендодавця. Орендар має право здійснити попередню оплату, яка здійснюється на підставі виставленого Орендодавцем рахунку (п. 5.3 договору).
Відповідно до п.п. 5.4., 5.5 договору розрахунки за останнім здійснюються в національній грошовій одиниці України (гривня) через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним в Україні законодавством для безготівкових розрахунків. Під банківським днем у цьому договорі розуміється будь-який день (за винятком суботи, неділі чи офіційного неробочого дня), коли працюють банки, що обслуговують сторін.
Пунктом 8.5 договору передбачено, що за порушення строків оплати із орендаря стягується пеня у розмірі 0,5 (нуль цілих п'ять десятих) відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків від суми заборгованості за надані послуги.
Згідно п. 9.1 договору останній набуває чинності з дати його укладення та діє до закінчення строку оренди, визначеного пунктом 4.2, але в будь-якому випадку - не раніше моменту виконання сторонами взятих на себе за цим договором зобов'язань.
У додатку № 1 до договору № 29/09-2022 сторони погодили перелік техніки, що передається в оренду з екіпажем: трактор JOHN DEERE 8335R та посівний комплекс Pottinger terasem c6 серія НОМЕР_2, держ. № НОМЕР_1 , 2012 року випуску.
Відповідно до акту приймання-передачі до договору № 29/09-2022, складеного сторонами 03.10.2022 року, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) обумовлену договором техніку.
Згідно з актом приймання-передачі (повернення) до договору № 29/09-2022 орендар передав, а орендодавець прийняв із оренди техніку 17.10.2022 року.
Як вбачається з матеріалів справи, орендодавець та орендар уклали 17.10. 2022 року додаткову угоду до договору оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №29/09-2022 від 29.09.2022 року.
У пункті 1.2 додаткової угоди № 1 сторони дійшли згоди, що відповідно пункту 5 договору «Орендна плата та порядок розрахунків» станом на 17.10.2022 курс долару США за даними НБУ становить 36,5686 грн. Загальна вартість виконаних робіт становить 12402,00 $ США, що становить 453523,78 грн.
В рамках виконання договору № 29/09-2022 сторони підписали акт приймання передачі виконаних робіт № 15 від 17.10.2022 року на суму 453423,78 грн. В акті зазначено, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має. Акт підписаний сторонами та скріплений печатками господарюючих суб'єктів. Крім того орендодавець виставив орендарю рахунок на оплату № 15 від 17.10.2022 року на суму 453423,78 грн.
У листі без номера і дати ДП «ДГ «Озерна» ІБКІЦБ НААН», посилаючись на скрутне фінансове становище, гарантувало здійснити погашення заборгованості за договором № 29/09-2022, яка станом на 14.04.2023 року складала 453423,78 грн, до 01.09.2023 року.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За приписами ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, укладений сторонами договір, враховуючи його предмет, зміст зобов'язань сторін, за своєю правовою природою є договором найму (оренди) транспортного засобу.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно із положеннями ст. 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує.
Договір найму транспортного засобу, як визначено частиною першою статті 799 Цивільного кодексу України, укладається у письмовій формі.
Згідно ч. 1 ст. 805 Цивільного кодексу України управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.
Договір найму транспортного засобу є одним із різновидів договору найму, на який розповсюджуються загальні норми, які регулюють відносини найму, зокрема, ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, яка передбачає справляння з наймача плати у розмірі, встановленому договором найму, за найм (оренду) майна.
При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що договір № 29/09-2022 від 29.09.2022 року є неукладеним, оскільки сторони не досягли домовленості щодо істотної умови договору - ціни оренди, оскільки, у пункті 5.1 такого договору сторони встановили спосіб її визначення - із розрахунку 36,00 доларів США з 1 га обробленої земельної ділянки по курсу НБУ.
Про узгодження сторонами такої істотної умови договору як його ціна свідчать також укладена 17.10.2022 року додаткова угода № 1 до договору № 29/09-2022 та підписаний у двосторонньому порядку, без будь-яких зауважень, акт приймання-передачі виконаних робіт № 15, у яких сторони за взаємною домовленістю визначили обсяг використання техніки та загальну суму (вартість) відповідних послуг як це передбачено пунктами 5.1 та 5.2 договору № 29/09-2022.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту приймання передачі виконаних робіт № 15 від 17.10.2022 року позивач, на виконання умов договору № 29/09-2022, надав відповідачу послуги з оренди техніки загальною вартістю 453423,78 грн. Строк виплати орендної плати, у урахуванням умов пункту 5.3 договору № 29/09-2022, сплинув 22.10.2022 року.
Так, доказів сплати за послуги з оренди техніки загальною вартістю 453423,78 грн матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 453423,78 грн основної заборгованості.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3 % річних в сумі 9354,20 грн та інфляційних витрат в сумі 23614,32 грн, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Нормами ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення своєчасної виплати орендної плати за користування технікою підтверджено матеріалами справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, перевіривши долучений до позовної заяви розрахунок інфляційних втрат, суд установив, що вони арифметично правильні, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3 % річних, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо їх часткового задоволення в сумі 9279,66 грн, оскільки, позивачем невірно визначено дату початку прострочення.
При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що нарахування позивачем інфляційних втрат є безпідставним у зв'язку із прив'язкою в договорі ціни (орендної плати) до курсу долара США, оскільки, зазначення ціни одиниці послуги в іноземній валюті для визначення порядку формування ціни договору, з подальшим встановленням орендної плати додатковою угодою № 1 до договору в гривневому еквіваленті з урахуванням курсу долару США за даними НБУ станом на 17.10.2022 року, не впливає на можливість нараховувати інфляційні втрати, оскільки доларовий еквівалент вартості обробітку гектару площі земельної ділянки використаний сторонами лише як елемент формування ціни договору. Зрештою така ціна сформована і визначена в акті приймання-передачі виконаних робіт у гривні і саме після складення такого акту розпочинається строк на оплату закріпленого в акті гривневого вираження ціни договору (орендної плати).
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 569046,84 грн пені, яка нарахована ним за період з 23.10.2022 року по 30.06.2023 року, а також 90684,76 грн штрафу у розмірі 20% від загальної суми боргу, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Також, відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, погоджена сторонами у пункті 8.5 договору № 29/09-2022 пеня у розмірі 0,5% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення перевищує подвійну облікову ставку НБУ.
За таких обставин, здійснивши перерахунок пені за період встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що пеня від простроченої заборгованості в сумі 453423,78 грн складає загалом 113666,51 грн, у зв'язку з чим відповідна позовна вимога є частково обґрунтованою.
Водночас, твердження скаржника, що наданий позивачем договір оренди не містить умови про стягнення пені протягом строку більше 6 місяців, а саме про відступ від положень ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, на переконання колегії суддів, з урахуванням перерахунку пені, є безпідставним та не спростовує вищевикладених висновків суду.
Також, перевіривши розрахунок штрафу, нарахованого позивачем на суму простроченого понад тридцять днів зобов'язання з виплати орендної плати, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідний розрахунок є арифметично правильним, з огляду на що вимога про стягнення 90684,75 грн штрафу заявлена позивачем обґрунтовано.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування в цій справі норм ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і зменшення пені та штрафу до розміру 5% від суми основного боргу, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Ні зазначена норма, ані чинне законодавство України не містить переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарський суд може зменшити неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання, з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі №922/266/20.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 вказала, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).
Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду: від 30.05.2019 року у справі № 916/2268/18, від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 року у справі № 904/4071/18, від 16.10.2019 року у справі № 904/4285/18, від 18.02.2020 року у справі № 920/694/19.
Водночас чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішує господарський суд згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, у даній справі позивач не посилається на факт заподіяння йому порушенням зобов'язання відповідачем збитків та не надає доказів їх наявності у певному розмірі. Отже, підстав вважати, що вчиненим порушенням завдано збитків позивачу у певному розмірі, який би дорівнював чи перевищував розмір нарахованої позивачем штрафних санкцій, не має. При цьому, втрати від інфляції та інших негативних процесів компенсуються заявленими позивачем вимогами про сплату втрат від інфляції та процентів. Суд також враховує, що позивач використав своє право на стягнення як пені, так і штрафу, передбачених договором, а також те, що прострочення оплати відбулось у період введення на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022 року, який продовжено і який наразі триває, що спричиняє негативні наслідки для всіх учасників, що здійснюють господарську діяльність на території України, у т.ч. сторін у справі, а також нарахування пені у максимально можливому розмірі подвійної ставки НБУ. Одночасне стягнення і пені, і штрафу у заявленому розмірі може стати надмірним тягарем для відповідача, враховуючи обставини, викладені ним у заявах по суті, які вплинули на можливість здійснення розрахунків з відповідачем.
Вирішуючи питання про можливість зменшення належної до стягнення з відповідача неустойки, та керуючись загальними засадами, встановленими ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо зменшення розміру пені та штрафу на 50% (пеня: 113666,51 грн - 50% = 56 833,26 грн; штраф: 90684,75 грн - 50% = 45 342,38 грн).
Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позов підлягає задоволенню частково та відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 453423,78 грн основного боргу, 23614,32 грн інфляційних втрат, 9279,66 грн 3% річних, 56833,26 грн пені та 45342,38 грн штрафу.
Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн, колегія суддів відзначає наступне.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
У позовній заяві, яка є першою заявою по суті, позивач повідомив, що очікує понести витрати на правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач заявив про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та просив суд зменшити такі до 5000,00 грн.
На переконання відповідача, сума 40000,00 грн є завищеною та неспівмірною порівняно із складністю цієї справи. Зокрема, відповідач зауважив на наявність чотирьох ідентичних позовів за ідентичними договорами оренди у справах № 911/2568/23, № 911/2569/23, № 911/2574/23 та № 911/2575/23, у кожній з яких правнича допомога склала, за твердженням позивача, по 40000,00 грн, тобто сукупно - 120000,00 грн. Відповідач стверджує, що позови у зазначених справах є шаблонними, зі стандартним набором первинної документації та аргументів.
Як вбачається з матеріалів справи, адвокат Романішін Євгеній Володимирович та ФОП Берлоус Юрій Миколайович (клієнт) уклали 01.06.2023 договір про надання правничої допомоги № 3, відповідно до розділу 1 якого адвокат зобов'язався надати правову допомогу з стягнення заборгованості за договором оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем № 29/09-2022 від 29.09.2022 з ДП «ДГ «Озерна» ІБКІЦБ НААН». Зі свого боку клієнт зобов'язався оплатити адвокату надані послуги в порядку та на умовах визначених додатковою угодою до даного договору. Ціна договору, порядок обчислення та внесення оплати визначається додатковою угодою до даного договору.
Сторони уклали 01.06.2023 додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги № 3 від 01.06.2023 року, у якому домовились, що за виконану роботу клієнт сплачує адвокату гонорар, у вигляді фіксованої суми розмір якої складає 40000,00 грн. Клієнт зобов'язується оплатити вказані послуги в повному обсязі до 15.12.2023 року. Остаточним підтвердженням виконання роботи - є акт наданих послуг. Після отримання клієнтом результатів надання юридичних послуг сторони складають про це двосторонній акт наданих послуг у двох примірниках, по одному для кожної сторони.
У подальшому, на виконання договору про надання правничої допомоги № 3 від 01.06.2023 року, адвокат і клієнт підписали акт № 1 від 30.06.2023 року приймання-передачі послуг (детальний описом робіт), у якому зафіксували надані адвокатом послуги та їх вартість, а саме:
- зустріч з клієнтом та усна правова консультація щодо способів та порядку вирішення справи, узгодження правової позиції - 1 година вартістю 20000,00 грн;
- збір документів необхідних для підтвердження правової позиції узгодженої з клієнтом - 2 години вартістю 4000,00 грн;
- підготовка проекту позовної заяви (заяви) з детальним розрахунком заборгованості - 12 годин вартістю 24000,00 грн;
- зустріч з клієнтом з метою остаточного погодження стратегії та правової позиції викладеної в проекті позовного - 2 години вартістю 4000,00 грн;
- підготовка копій необхідних документів, які додаються до позовної заяви (заяви), подання позовної заяви (заяви) та всіх документів до суду - 3 документів, які додаються до позовної заяви (заяви), подання позовної заяви (заяви) та всіх документів до суду - 3 години вартістю 6000,00 грн.
Відповідно до пунктів 1, 3 зазначеного акту загальна вартість надання правничої допомоги за цим актом складає 40000,00 грн. Вартість однієї години роботи адвоката складає 2000,00 грн.
Акт підписаний клієнтом і адвокатом без зауважень.
Крім того, представником позивача були додані до матеріалів справи копію посвідчення адвоката Романішіна Є.В., виданого на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4902/10 від 20.06.2012 року (наявні в матеріалах справи).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодксу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
При цьому, колегія суддів відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони (в цьому випадку - відповідача), відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, а також - чи була їх сума обґрунтованою.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене у ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Зазначена позиція суду щодо застосування ст. 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується також із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 07.11.2019 року у справі № 905/1785/18 та від 18.11.2019 року у справі № 908/374/19.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на складність цієї справи та наданий адвокатом обсяг послуг, суд першої інстанції правомірного частково погодився із клопотанням відповідача про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення із відповідача.
Так, у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40000,00 грн не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності таких витрат до предмета спору.
При цьому, колегія суддів враховує, що позовні вимоги визнані судом частково в сумі 690669,03 грн, відповідно в процентному відношенні до визнаних підставними вимог мають зменшуватись заявлені витрати на професійну правничу допомогу, зокрема - до 24104,00 грн.
З огляду на викладене та враховуючі фактичні обставини справи та критерії розумності судових витрат, беручи до уваги предмет позову, тривалість розгляду і складність справи, обгрунтованість позову, а також клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на надання професійної правничої допомоги, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню позивачу витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ними в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Разом з цим, колегія суддів відзначає, що мотиви апеляційної скарги Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" на рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2023 року у справі № 911/2568/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2023 року у справі №911/2568/23 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №911/2568/23 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк
Дата складення повного тексту 30.05.2024 року.