вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" травня 2024 р. Справа№ 927/1359/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Хрипуна О.О.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Польчен А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 27.05.2024
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 (повний текст рішення підписано 04.03.2024)
у справі №927/1359/23 (суддя Ноувен М.П.)
за позовом Чернігівської міської ради
до Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича
про стягнення 107 441,31 грн,-
В судовому засіданні 27.05.2024 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2023 у справі №927/1359/23 позовні вимоги Чернігівської міської ради до Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича про стягнення 107 441,31 грн задоволено частково.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича на користь Чернігівської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 95112,06 грн, судовий збір в сумі 2376 грн.
В решті вимог в сумі 12329,25 грн в позові відмовлено.
Стягнуто з Чернігівської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича 2465,85 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Фізична особа-підприємець Бородуха Микола Михайлович звернувся з заявою про розстрочення виконання рішення суду на строк 1 рік рівними долями, починаючи з 1-го березня 2024 року.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 по справі №927/1359/23 заяву Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича про розстрочення виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2023 у справі №927/1359/23 задоволено частково.
Розстрочено виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2023 у справі № 927/1359/23, встановивши наступний графік погашення 95112,06 грн суми заборгованості та 2376 грн судового збору:
до 31.03.2024 в сумі 15852,01 грн заборгованості та 2376 грн судового збору,
до 30.04.2024 в сумі 15852,01 грн заборгованості,
до 31.05.2024 в сумі 15852,01 грн заборгованості,
до 30.06.2024 в сумі 15852,01 грн заборгованості,
до 31.07.2024 в сумі 15852,01 грн заборгованості,
до 31.08.2024 в сумі 15852,01 грн заборгованості.
Задовольняючи частково заяву, суд виходив того, що, зважаючи на встановлені факти та обставини, які обґрунтовують ускладнення виконання рішення відповідачем, з урахуванням балансу майнових інтересів сторін, виходячи із загальних засад, встановлених нормою статті 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи майновий стан відповідача - фізичної особи-підприємця, з метою недопущення погіршення фінансового стану відповідача та позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розстрочення виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2023 у справі №927/1359/23 строком на шість місяців.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, відповідач 18.03.2024 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про розстрочення виконання рішення в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- суд першої інстанції не звернув увагу, що заявник просив про термін розстрочки один рік не формально, а відповідно до заздалегідь проведених розрахунків своїх реальних можливостей;
- суд першої інстанції створив різке потенціальне погіршення економічної ситуації заявника;
- суд першої інстанції призвів до гарантованого невиконання рішення суду на користь кредитора взагалі;
- в даному випадку відсутній баланс інтересів сторін.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2024 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/1359/23.
Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №927/1359/23.
11.04.2024 матеріали справи №927/1359/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому у справі 15.04.2024 після виходу з підготовки для підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України.
Розпорядженням Керівника апарату від 16.04.2024 №09.1-08/1608/24 у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці з 15.04.2024, справу №927/1359/23 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024 справу №927/1359/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Хрипуна О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, не зазначення відомостей про наявність чи відсутність електронного кабінету в апелянта - Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича.
30.04.2024 до суду надійшло клопотання апелянта, у кому повідомлено про наявність електронного кабінету платника податків, та додано фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 26.04.2024 про сплату судового збору у розмірі 3028,00 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 поновлено Фізичній особі-підприємцю Бородуха Миколі Михайловичу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 у справі №927/1359/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 у справі №927/1359/23; призначено до розгляду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 у справі №927/1359/23 на 27.05.2024.
Явка представників сторін
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв'язку.
Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції 27.05.2024 не з'явився, подав заяву про розгляд заяви без його участі.
Відповідач, представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 27.05.2024 не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників позивача та відповідача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, задоволення клопотання позивача про розгляд заяви без його участі, вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2023 у справі №927/1359/23 позовні вимоги Чернігівської міської ради до Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича про стягнення 107 441,31 грн задоволено частково.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича на користь Чернігівської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 95112,06 грн, судовий збір в сумі 2376 грн.
В решті вимог в сумі 12329,25 грн в позові відмовлено.
Стягнуто з Чернігівської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича 2465,85 грн витрат на професійну правничу допомогу.
26.12.2023 на виконання рішення суду видано накази.
Фізична особа-підприємець Бородуха Микола Михайлович звернувся з заявою про розстрочення виконання рішення суду на строк 1 рік рівними долями, починаючи з 1-го березня 2024 року.
Подана заява обґрунтована відповідачем тим, що у нього відсутня фінансова можливість сплатити вказану суму одночасно у зв'язку з відсутністю фінансових збережень на рахунках банків, інших фінансових активів тощо, відсутністю доходів, відсутністю рухомого, нерухомого майна.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 271 ГПК України).
Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Згідно з зазначеною нормою, надання заявникові відстрочки або розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання розстрочки, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Як вбачається з вищевказаної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частини третя, четверта статі 331 ГПК України).
Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, для застосування передбачених цією нормою заходів, суду необхідно встановити чи є у наявності обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Крім того, розглядаючи питання про розстрочку виконання рішення суду, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №917/138/16 зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Тобто, підставою для розстрочення виконання рішення має бути існування об'єктивних, непереборних, виняткових обставин, що ускладнюють вчасне виконання рішення.
При цьому, розстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Таким чином, особа, яка подала заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.
Питання щодо надання розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (справа Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Сгеесе), від 19 березня 1997 року, пункт 40, ReportsofJudgmeNtsaNdDecisioNs 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (справа ІммобільяреСаффі проти Італії, № 22774/93, пункт 74, ЕСНR 1999-V), а також беручи до уваги, те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Пономарьов проти України від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, пункт 43), колегія суддів вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як потерпілої сторони; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Савіцький проти України" від 26.07.2012 зазначено, що суд повторює, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.
При цьому, розстрочення виконання рішення суду - це не спосіб уникнути відповідальності, а, навпаки, це організація та створення умов для подальшого виконання рішення суду, покращення фінансового стану відповідача, виконання ним зобов'язань як перед позивачем, так і перед третіми особами.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною права на суд, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бурдов проти Росії).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Із підстав, умов та меж надання розстрочення виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У зв'язку з тим, що розстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої розстрочки.
Положення частини п'ятої статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Надання розстрочки виконання рішення за ст. 331 ГПК України спрямовано перш за все для забезпечення можливості боржнику планомірно, згідно відповідного графіку, погасити заборгованість за рішенням суду. І така розстрочка не повинна використовуватись боржником як спосіб безпідставного відтермінування виконання рішення суду чи для ухилення від сплати заборгованості.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем в апеляційній скарзі належним чином не обґрунтовано графік погашення боргу строком на 1 рік, за яким він бажає розстрочити виконання судового рішення, не доведено неможливість сплати присудженої до стягнення суми згідно графіку, визначеного судом першої інстанції, до того ж, не представлено доказів неможливості зарахування коштів на його рахунок у подальшому, з матеріалів справи не встановлено, не надано план подолання наслідків важкої фінансової ситуації тощо із поясненнями та належним його підтвердженням, із визначенням джерел заохочення грошових коштів, звернення до виконавчих органів з метою врегулювання дебіторської заборгованості та реагування останніх чи впровадження інших заходів на отримання коштів від боржників.
Також за відсутності фінансової звітності відповідача за станом на теперішній час, поточного підтвердження бюджетної та позабюджетної заборгованості, не можна дійти однозначного висновку про дійсний фінансовий стан боржника на час звернення.
Посилання у даному випадку на важке фінансове становище боржника не є переконливим та законним підґрунтям для невиконання господарських зобов'язань за графіком, на який слід розстрочити виконання судового рішення.
Беручи до уваги матеріальні інтереси позивача, з метою дотриманння балансу інтересів сторін по справі, зважаючи на загальний термін існування прострочення, судом першої інстанції правомірно розстрочено виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2023 у справі № 927/1359/23 на 6 місяців 6 рівними платежами по 15852,01 грн. згідно графіка, зі сплатою 2376,00 грн. судового збору разом з першим платежем.
Решта доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, не спростовують вірної по суті ухвали суду, при ухваленні якої судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття ухвали у даній справі та не спростовують правильних висновків суду.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 про розстрочку виконання рішення у справі №927/1359/23.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бородухи Миколи Михайловича на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 у справі №927/1359/23 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2024 у справі №927/1359/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Бородуху Миколу Михайловича.
4. Матеріали справи №927/1359/23 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 29.05.2024.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді О.О. Хрипун
А.О. Мальченко