Постанова
Іменем України
05 серпня 2010 року Справа № 2-21/4836-2009
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Заплава Л.М.,
Маслової З.Д.,
за участю представників сторін:
прокурор, Ковалевич Олег Михайлович, посвідченняНОМЕР_1 від 01.02.10, прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;
позивача, не з'явився, Лисичанська міська рада;
відповідача, Буканова Юлія Русланівна, довіреність № б/н від 20.04.10, товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Гуматекс";
третьої особи, не з'явився, закрите акціонерне товариство "Текстильеластотехніка";
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Гуматекс" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (судді Чонгова С.І., Привалова А.В., Мокрушин В.І.) від 12 травня 2010 року у справі № 2-21/4836-2009
за позовом прокурора міста Лисичанська (вул. Леніна, 65, Лисичанськ, Луганська обл., 93100)
в особі Лисичанської міської ради (вул. Комсомольська, 7, Лисичанськ, Луганська обл., 93100)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Гуматекс" (вул. Пушкіна, 11-а, Сімферополь, 95000; вул. Козлова, 45, Сімферополь, 95000)
3-тя особа - закрите акціонерне товариство "Текстильеластотехніка" (вул. Текстильна, 1, Лисичанськ, Луганська обл., 93100)
про спонукання оформити права користування земельною ділянкою та стягнення 185976,95 грн.,
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуті збитки у сумі 185.976,95 грн., які заподіяні внаслідок зайняття без достатніх правових підстав земельної ділянки. З відповідача до Державного бюджету України стягнуті судові витрати: державне мито в сумі 1.859,77 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236 грн. У позовних вимогах про зобов'язання відповідача укласти договір оренди земельної ділянки відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що при переході права власності на будівлю до відповідача перейшло право на отримання в користування земельної ділянки, але відповідач не здійснив заходів по оформленню цього права, а тому зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у вигляді не отриманої орендної плати за землю.
Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати у частині стягнення збитків, у цих позовних вимогах відмовити тому, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
З відзиву на апеляційну скаргу слідує, що позивач не згоден з апеляційною скаргою тому, що через не оформлення протягом декілька років відповідачем договору оренди землі, позивачу завдані збитки у вигляді не одержаного доходу.
Від інших осіб відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, прокурор не погодився з апеляційною скаргою тому, що відповідач зобов'язаний здійснювати плату за землю.
Позивач та третя особа не скористалися правом на участь в судовому засіданні їх представників, про час та місце засідання сповіщені ухвалою суду, копії якої направлені на їх адресу 12 липня 2010 року рекомендованою кореспонденцією, а представник позивача також повідомлений 08 липня 2010 року в судовому засіданні (а.с. 88 т. 2).
Позивач просив відкласти розгляд справи через неможливість придбання залізничних квитків. Від третьої особи заяви про відкладення розгляду справи не надійшло. Судова колегія, прийнявши до уваги те, що про час та місце судового засідання сторони та третя особа були сповіщені завчасно, явка сторін та третьої особи не визнана судом обов'язковою, у справі достатньо доказів для розгляду спору, та з метою дотримання строку розгляду справи, ухвалила - розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися у судове засідання.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд витребував реєстраційні документи сторін (а.с. 91 т. 2) та встановив наступне.
02 грудня 2005 року відповідач (а.с. 30-35 т. 1) купив нерухоме майно - будівлі та споруди виробничого призначення загальною площею 46.285,26 кв.м., які розташовані в місті Лисичанськ, вул. Текстильна, 1.
06 грудня 2005 року здійснена державна реєстрація цього права власності.
Такі обставини сторони не оспорюють та це підтверджується договором купівлі-продажу, витягами з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 10-11, 7-9 т. 1).
Відповідач з 06 грудня 2005 року по наступний час фактично користується земельною ділянкою під забудовою, що складає 43.508 кв.м., але документів на право користування (оренди) цією земельною ділянкою відповідач не має, лише 08 жовтня 2007 року відповідач звернувся з заявою до органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки в оренду та 30 жовтня 2007 року такий дозвіл надано. Проект землеустрою до наступного часу не складено.
Цих обставин відповідач не оспорює та це підтверджується листом Лисичанського комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" (а.с. 91 т. 2), заявою відповідача та рішенням позивача про надання дозволу на складення проекту відводу землі (а.с. 6, 29 т. 1), листом Управління Держкомзему у місті Лисичанськ (а.с. 126 т. 1).
Раніше рішенням міськвиконкому Лисичанської ради народних депутатів №234 від 20 травня 1996 року для обслуговування вказаних будівель та споруд колишньому власнику цих об'єктів нерухомості - товариству "Текстильеластотехніка", була надана в постійне користування земельна ділянка площею 23,48 га, (а.с. 11-14 т. 2), що підтверджується листом Управління Держкомзему у місті Лисичанськ та державним актом II-ЛГ 3003982 (а.с. 136, 140-143 т. 1).
Крім того, вказаному товариству були надані в постійне користування інші земельні ділянки, які розташовані за адресами: місто Лисичанськ, вул. Текстильна, 1 та 1-а: в 2006 році в оренду площею 0,7102 га, в 2008 році в оренду - 0,0028 га, в 1996 році в постійне користування - 2,7065 га, що підтверджується вказаним листом та державним актом (а.с. 136-139 т. 1).
Згідно з листом Державної податкової інспекції у місті Лисичанськ відповідач (його Лисичанська філія) та закрите акціонерне товариство "Текстильеластотехніка", які мають будівлі та споруди на земельній ділянці по вул. Текстильна, 1, місто Лисичанськ, з 2004 року по лютий 2010 року земельний податок та плату за землю не сплачували (а.с. 125 т. 1).
Відповідно до частини 5 статті 120 Земельного кодексу України (станом на 06 грудня 2005 року - дату державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомості за відповідачем) при переході права власності на будівлю або споруду до юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Частина 2 статті 377 Цивільного кодексу України (станом на 06 грудня 2005 року) передбачала, що, якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
У даний час частина 5 статті 120 Земельного кодексу України встановлює, що при переході права власності на будівлю (споруду) до нового власника будівлі (споруди), який не може мати земельну ділянку у користуванні, переходить право користування такою земельною ділянкою на умовах оренди.
А частина 1 статті 377 Цивільного кодексу України передбачає, що до особи, яка набула право власності на будівлю (споруду), переходить право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Як слідує з частини 2 статті 92 Земельного кодексу України (станом на 06 грудня 2005 року), право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.
З 03 лютого 2009 року до осіб, які можуть набувати у постійне користування земельні ділянки, Законом України №875-VI від 15 січня 2009 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України про право релігійних організацій на постійне користування земельною ділянкою" (який набрав чинності з дня опублікування, опубліковано 03 лютого 2009 року у газеті "Урядовий кур'єр") віднесені релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
Як слідує зі справи, відповідач ані на час державної реєстрації за ним права власності на об'єкти нерухомості, ані на даний час не є особою, яка може мати земельну ділянку в постійному користуванні.
А тому, приймаючи до уваги приписи спеціальної норми Земельного кодексу України, апеляційний господарський суд вважає правильними доводи прокурора, позивача та висновки суду першої інстанції про те, що відповідач, як власник будівель (споруд), які розташовані на раніше переданій акціонерному товариству "Текстильеластотехніка" в постійне користування земельній ділянці площею 23,48 га, має право отримати в користування земельну ділянку на умовах оренди.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним; об'єктом плати за землю є земельна ділянка (частина 1); плата за землю справляється відповідно до закону (частина 2).
Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" (в редакції Закону України N378/96-ВР від 19 вересня 1996 року, з змінами та доповненням на даний час) встановлено, що використання землі в Україні є платним; плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель (частина 1); власники земельних ділянок, землекористувачі (крім орендарів) сплачують земельний податок (частина 2); за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата (частина 4).
Стаття 13 вказаного Закону передбачає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
Згідно з пунктами 1 та 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори чи завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Частина 6 вказаної статті передбачає, що у випадках, встановлених договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1). Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене - упущена вигода (пункт 2 частини 2).
Також стаття 509 Цивільного кодексу України надає поняття зобов'язання та підстави його виникнення, а саме, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші, тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1); зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2).
Цими нормами матеріального права була обґрунтована позовна заява щодо відшкодування збитків - доходів у вигляді орендної плати, які міська рада могла б реально одержати, якби було укладено договір оренди землі.
Однак апеляційний господарський суд вважає, що у позивача не виникло цивільного права, а у відповідача - обов'язку по отриманню (сплаті) орендної плати за земельну ділянку тому, що сторони не уклали договір оренди земельної ділянки. Позивач не довів того, що він мав можливість передати у оренду земельну ділянку, на якій розташовані будівлі та споруди відповідача, іншої особи, та при таких звичайних обставинах отримати доход, тобто не довів факт наявності упущеної вигоди.
Застосування судом першої інстанції статті 224 Господарського кодексу України, якою передбачено відшкодування збитків (не одержані доходи) учасником господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, є неправильним тому, що між Лисичанською міською радою та відповідачем не має господарських відносин в розумінні статей 173-174 Господарського кодексу України, вони не уклали договір оренди землі, рішення про передачу землі в оренду не прийнято.
Разом з тим, апеляційний господарський суд звертає увагу прокурора та сторін на те, що, крім орендної плати, плата за землю справляється у вигляді земельного податку, який визначається виходячи з даних державного земельного кадастру.
Також стаття 157 Земельного кодексу України передбачає, що відшкодування збитків власникам землі здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки (частина 1); порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 1 Закону України "Про державний контроль за використанням і охороною земель" №963-IV від 19 червня 2003 року (з змінами станом на 15 квітня 2008 року) передбачає, що фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання у оренду є самовільним зайняттям земельної ділянки.
За правопорушення - самовільне зайняття земельної ділянки, може стягуватися шкода. Розмір такої шкоди визначається за Методикою визначення розміру збитку, заподіяного унаслідок самовільного заняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України №963 від 25 липня 2007 року (з змінами).
А саме, за самовільне зайняття земельної ділянки для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови) шкода визначається за такою формулою: Шс (розмір шкоди) = Пс (площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектари) х Нп (середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3) х Кф (коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4) х Кі (1) (коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. N783).
При цьому, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що по даній справі необхідно було застосувати Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19 квітня 1993 року. Як вбачається з пункту 1 вказаного Порядку, він стосується відшкодування збитків власникам та землекористувачам, які заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Тобто цей Порядок стосується переважно випадків правомірного заподіяння збитків. А по даній справі позивач наполягає, що відповідач без достатніх підстав займає земельну ділянку, тобто здійснив правопорушення - самовільне зайняття земельної ділянки.
Тобто законодавче встановлено, що при користуванні земельною ділянкою без рішення органу місцевого самоврядування про передачу землі в оренду, може бути стягнута шкода, розмір якої визначається з урахуванням, в тому числі, середньорічного доходу, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, тобто з урахуванням упущеної вигоди.
Але позовних вимог про відшкодування шкоди за самовільне зайняття земельної ділянки не заявлено. Такі позовні вимоги необхідно підтверджувати належними доказами, що випливає з частини 1 статті 34 Господарського процесуального кодексу України та вказаних вище законодавчих актів щодо відшкодування шкоди.
Апеляційний господарський суд також вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції неповно встановлені обставини, які мають значення для справи, а саме, не встановлено розмір земельної ділянки, якою фактично, без договору оренди, користується відповідач. Так, у позовній заяві збитки розраховані виходячи з 43,508 га зайнятої земельної ділянки (а.с. 12, 2-5 т. 1), тоді як відповідач купив об'єкти нерухомості, які мають загальну площу 46,285 га (а.с. 10 т. 1), під забудовою знаходиться 43.508 кв.м. (а.с. 91 т. 2), а в постійне користування колишньому власнику цих об'єктів надавалася земельна ділянка площею 23,48 га (а.с. 136, 140-143 т. 1). Акт обстеження фактично зайнятої відповідачем земельної ділянки фахівцями у галузі землеустрою та охорони земель не складався, приписи про звільнення земельної ділянки певної площі не приймалися.
У залежності від визначення суми, яку можна стягнути з відповідача за фактичне користування земельною ділянкою, - земельний податок, орендна плата за землю, збитки, як упущена вигода, чи шкода за самовільне зайняття земельної ділянки, діюче законодавство передбачає зарахування таких сум коштів.
Так, відповідно до статті 20 Закону України "Про плату за землю" платежі за землю зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю. А пункт 2 частини 1 статті 69 Бюджетного кодексу України передбачає, що плата за землю є доходом місцевих бюджетів міст.
А пункт 8 вказаної вище Методики визначення розміру збитку встановлює, що кошти, отримані у відшкодування такого збитку, розподіляються відповідно до порядку, затвердженого Держземагентством за погодженням з Мінфіном, Мінекономіки та Мінприроди.
Апеляційний господарський суд вважає помилковою думку відповідача про те, що прокурор не мав право заявляти позов в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування через те, що орган місцевого самоврядування не є уповноваженим державою органом на здійснення відповідних функцій у спірних відносинах.
Навпаки, як слідує з частини 1 статті 13 Конституції України, землі в межах території України є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Частина 1 статті 142 Конституції України передбачає, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад.
А стаття 143 Конституції України надає право територіальній громаді міста безпосередньо або через утворені нею органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності; вирішувати інші питання місцевого значення, віднесені законом до її компетенції.
Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Статтею 12 Земельного кодексу України зазначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст віднесено, крім розпорядження землями територіальних громад, ще і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Частина 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У зв'язку з чим, апеляційний господарський суд вважає, що прокурор правильно вказав Лисичанську міську раду (орган місцевого самоврядування), як орган, уповноважений державою здійснювати функції права власника об'єктами права власності Українського народу (землі) в межах населеного пункту - міста Лисичанськ. Тобто Лисичанська міська рада є належним позивачем по даній справі.
Як слідує з пояснень сторін та письмових доказів, є різна судова практика по справам за схожими обставинами. Так, по справі №2-21/8095-2008 25 листопада 2008 року рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим між тими ж сторонами, що по даній справі, з відповідача стягнуті збитки за інший період, рішення набрало законну силу (а.с. 49-54, 68-73 т. 1, а.с. 31-37 т. 2). Однак по іншим справам з іншими сторонами, але за схожими обставинами, у 2005-2009 роках Вищим господарським судом України викладена інша точка зору (а.с. 86-108 т. 1).
Апеляційний господарський суд, приймаючи до уваги, що нормами процесуального закону не передбачено преюдиціальне право, а частина 1 статі 43 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, приймає вказану постанову за приписами статей 4, 43 вказаного Кодексу.
Стосовно частини судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання укласти договір оренди, яка не оскаржена, апеляційний господарський суд вважає, що таке судове рішення відповідає нормам матеріального права, а саме, статтям 181, 184, 187 Господарського кодексу України, статтям 638 - 650 Цивільного кодексу України. Підстав для скасування судового рішення в цій частині не має.
На підставі вказаного апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, місцевим господарським судом рішення в частині стягнення збитків прийнято з порушенням та при неправильному застосуванні норм матеріального права, при неповному встановленні обставин, які мають значення для справи; позов необґрунтований та задоволенню не підлягає з наведених апеляційним господарським судом підстав.
Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 2), 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Гуматекс" задовольнити.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 травня 2010 року у справі № 2-21/4836-2009 скасувати частково.
Викласти резолютивну частину в наступній редакції:
"У позові відмовити повністю".
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді Л.М. Заплава
З.Д. Маслова