Постанова
Іменем України
05 серпня 2010 року
Справа № 2-23/2260-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Маслової З.Д.,
суддів Фенько Т.П.,
Градової О.Г.,
за участю сторін:
позивач: ОСОБА_1 паспорт №НОМЕР_1 від 06.09.1997, фізична особа-підприємець ОСОБА_1
представник позивача: ОСОБА_2 довіреність № 1792 від 29.05.2010, фізична особа-підприємець ОСОБА_1
представник відповідача: не з'явився, сільськогосподарський виробничий кооператив "Надія"
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Доброрез І.О.) від 17 червня 2010 року у справі № 2-23/2260-2010
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1
представник: Руднєв Д.В. (вул. Карла Лібкнехта 33/2, оф. 7 в, місто Сімферополь, 95006)
до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Надія" (вул. Леніна, 37, с. Почетне, Красноперекопський район, АР Крим, 96020), (а/с 2745 місто Сімферополь, АР Крим, 96048)
про визнання дійсним договору оренди,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Надія" (далі - СВК "Надія") про визнання дійсним договору оренди нежитлових приміщень від 01.09.2007, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та СВК "Надія" (а.с. 3).
Позовна вимога мотивована тим, що відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України передбачено, що у разі якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Рішенням господарського суду АР Крим від 17.06.2010 року у справі № 2-23/2260-2010 у позові відмовлено.
Рішення суду 1-ої інстанції мотивовано тим, що договір оренди майна нотаріально не посвідчений і не зареєстрований, а ФОП ОСОБА_1 не надав доказів свого звернення у нотаріальну контору і про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору оренди.
Не погодившись з рішенням господарського суду, ФОП ОСОБА_1 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (а.с. 76-79).
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення господарського суду АР Крим від 17.06.2010 року у справі № 2-23/2260-2010 є необґрунтованим та прийняте з порушенням норм матеріального закону.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.07.2010 апеляційна скарга ФОП ОСОБА_1 прийнята до апеляційного провадження в складі колегії суддів: головуючий суддя Маслова З.Д., суддів Фенько Т.П., Градова О.Г., розгляд справи призначений на 05.08.2010.
У судове засідання 05.08.2010 СВК "Надія" явку свого представника не забезпечив, про час та місце судового засідання відповідач був повідомлений ухвалою суду від 26.07.2010.
Враховуючи, що явка відповідача не визнавалась обов'язковою, судова колегія визнала за можливе розглянути справу за відсутності СВК "Надія", за наявними документами в матеріалах справи, і не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
01.09.2007 ФОП ОСОБА_1 (Орендар) та СВК "Надія" (Орендодавець) уклали договір оренди нежитлових приміщень, згідно п.1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування приміщення - корівник № 2, розташоване у с. Почетне, загальною площею 1440 кв.м. (а.с. 8-10)
Відповідно до п. 1.4 Договору строк оренди даного приміщення становить 10 років.
Орендодавець протягом тижня з дня набрання чинності цим договором передає, а Орендар приймає у користування орендоване майно, що оформлюється відповідним актом, який підписується сторонами. З цього моменту починається обчислення строку оренди (п. 2.1 Договору).
Згідно п. 5.1 договору, він підписується сторонами, скріплюється їх печатками та підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинність з моменту його державної реєстрації.
ФОПОСОБА_1 просить визнати дійним укладений договір, посилаючись при цьому на ч. 2 ст. 220 ЦК України, згідно якої якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до акту приймання передачі від 01.09.2007, підписаним сторонами, нежиле приміщення - корівник № 2, розташоване у с. Почетне, загальною площею 1440 кв.м. було передане ФОП ОСОБА_1
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно реєстрація права власності на нерухоме орендоване майно, здійснено 07.09.2009, за СВК "Надія" тобто після укладення договору від 01.09.2007 (а.с.23).
Відповідно до ст.ст. 793, 794 ЦК України від 16.01.2003 № 435-IV, зі змінами та доповненнями, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Відповідно до п.п. 1.4, 5.1, 5.2 договору строк оренди становить 10 років, він підписується сторонами, скріплюється їх печатками та підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації та вважається укладеним і набирає чинність з моменту його державної реєстрації.
Сторонами не заперечується, що нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору оренди не здійснена.
Позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі вказує, що він звертався до відповідача щодо нотаріального посвідчення договору, однак відповідач відмовив йому, посилаючись на відсутність коштів, а відповідно до норм ст 220 ЦК України даний договір може бути судом визнано дійсним.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Зокрема такий випадок передбачено частиною 2 статті 220 Кодексу, яка дозволяє суду за певних умов визнати дійсним договір у разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкове нотаріальне посвідчення.
Зі змісту частини 3 статті 640 Кодексу вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Отже, за частиною 1 статті 210 Кодексу такі правочини є вчиненими з моменту їх державної реєстрації.
Однак, чинним Цивільним кодексом України не передбачено можливості визнання судом дійсним правочину в разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкову державну реєстрацію.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Однак, позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували ухилення СВК "Надія" від нотаріального посвідчення спірного договору. Позивач не надав суду доказів про те, що відповідач викликався для здійснення нотаріального посвідчення договору чи повідомлявся про час та місце його проведення чи доказів про те, що відповідач не з'явився в обумовлений строк для нотаріального посвідчення. Позивач також не надав доказів, що він в установленому законом порядку звертався до суду для захисту свого порушеного права шляхом спонукання відповідача вчинити певні дії: спонукання здійснити дії для нотаріального посвідчення договору.
В засіданні судової колегії позивач пояснив, що в нотаріальну контору за посвідченням договору оренди сторони не зверталися.
Таким чином твердження, що відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення спірного договору, не були доведені в процесі розгляду справи та не підтверджені доказами, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про визнання дійсним договору оренди нерухомого майна - корівника № 2, розташованого у с. Почетне, загальною площею 1440 кв.м., задоволенню не підлягають.
Крім того, як свідчать матеріали справи, постановою господарського суду від 21.01.2010 у справі №2-6/4411-2008 СВК "Надія" визнаний банкрутом та відносно нього відкрита ліквідаційна процедура (а.с. 33-34).
Згідно ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу.
Таким чином, суд 1-ої інстанції правомірно прийшов до висновку, що з часу відкриття ліквідаційної процедури припинилася підприємницька діяльність банкрута, у тому числі, пов'язана з виконав зобов'язань за договором оренди.
На підставі викладеного рішення господарського суду АР Крим від 17.06.2010 року у справі № 2-23/2260-2010 є обґрунтованим та прийняте без порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача не підлягає - задоволенню.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду АР Крим від 17 червня 2010 року у справі № 2-23/2260-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя З.Д. Маслова
Судді Т.П. Фенько
О.Г. Градова