Постанова
Іменем України
03 серпня 2010 року Справа № 5020-2/025
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Голика В.С.,
суддів Борисової Ю.В.,
Гоголя Ю.М.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2, паспорт АР011235 від 17.11.95, фізична особа-підриємець ОСОБА_2;
ОСОБА_3, довіреність № 1-2037 від 12.11.09, фізична особа-підриємець ОСОБА_4;
відповідача: Берсенєв Ігор Борисович, довіреність № 77/334 від 01.04.10, Управління Служби безпеки України у місті Севастополі;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підриємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) від 27 квітня 2010 у справі № 5020-2/025
за позовом фізичної особи-підриємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1,Севастополь,99040)
до Служби безпеки України у місті Севастополі (вул. Леніна, 37,Севастополь,99011)
про відшкодування шкоди у розмері 18940,52 грн.
У лютому 2010 року позивач, фізична особа-підриємець ОСОБА_2, на підставі статей 4, 20, 224, 225 Господарського кодексу України, 23, 16, Цивільного кодексу України, 1,12, 54, 55, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Управління Служби Безпеки України у місті Севастополі про відшкодуванню шкоди у розмірі 18940,52грн, а саме: 14319,98грн - шкоди нанесеної майну, 1760,27грн - шкоди від вимушеного простою, 1100,00грн - витрати по оплаті послуг по договору оцінки майнового збитку, 1760,27грн - моральна шкода.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, на думку ОСОБА_2, затопив приміщення, в якому позивач веде свою підприємницьку діяльність, чим наніс матеріальну та моральну шкоду.
Управління Служби безпеки України у місті Севастополі у відзиві на позовну заяву (а.с. 58-59) з позовними вимогами не погоджується, вважаючи їх безпідставними, оскільки джерелом затоплення її приміщень не був і не міг бути будь-який кабінет військово-медичної служби відповідача, що підтверджується офіційним рапортом начальника військово-медичної служби, відповідального за експлуатацію приміщень по вул. Піонерській, 3.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 27 квітня 2010 року у справі № 5020-2/025 в задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи позивачу у позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надані доказі того:
- що підтоплення здійснено саме з вини відповідача;
- що дії відповідача були не правомірними;
- що між діями відповідача та заподіяною шкодою є причинний зв'язок та вина відповідача.
Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначив, що позивачем не було доведено, у чому полягає моральна шкода, завдана йому як підприємцю, не визначено, з чого виходив позивач при встановленні суми моральної шкоди.
На підставі цих обставин місцевим господарським судом зроблено висновок про недоведеність позовних вимог та необхідність відмови в позові.
Не погодившись з рішенням першої інстанції , позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняте нове, яким позовну заяву задовольнити.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що на думку позивача рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не правильно застосував статтю 1166 Цивільного кодексу України та порушив принцип змагальності, визначений Господарським процесуальним кодексом України.
Так, на думку позивача, відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідач повинен доказати відсутність своєї вини у заподіянні шкоди, а не позивач повинен підтвердити вину відповідача.
Доводи позивача мотивовані також іншими підставами, викладеними у апеляційній скарзі та не маючими значення для розгляду справи.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 травня 2010 року апеляційна скарга прийнята до провадження у складі головуючого судді Борисової Ю.В., судді Лисенко В.А., судді Сотула В.В. та призначена до розгляду на 03 червня 2010 року.
За розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду головуючим у справі призначено ОСОБА_6
У судовому засіданні 03 червня 2010 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу та виступив з проханням рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду розгляд справи відкладено на 03 серпня 2010 року та задоволено клопотання про продовження строку вирішення спору до 18 серпня 2010.
За розпорядженням голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2010 року у складі судової колегії була проведена заміна судді Лисенко В.А. та Сотула В.В. на суддів Борисову Ю.В. та Гоголя Ю.М.
У судовому засідання 03 серпня 2010 року сторони підтримали свої вимоги та заперечення.
Розглянувши справу повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила.
19 серпня 2009 року відбулось затоплення підвального приміщення у будинку №3 по вул. Піонерська у місті Севастополі, яке належить на праві власності позивачу відповідно до договору купівлі-продажу № 5316 від 20.12.2002 та свідоцтва про право власності.
Позивач стверджує, що винним у цьому є Управління Служби безпеки України у місті Севастополі. Акт про затоплення (а.с. 9), складено працівниками РЕП 17, на балансі якого знаходиться будинок № 3 по вул. Піонерська у місті Севастополі, у якому зазначено, що причиною затоплення є прорив гнучкого шлангу під умивальником в одному з кабінетів військово-медичної служби Управління Служби безпеки України у місті Севастополі.
Відповідач звертає увагу на те, що вся документація, додана до позовної заяви, складена позивачем в односторонньому порядку, без пропозиції участі в огляді її приміщень 19 серпня 2009 року., підписанні акту, відображенні думки і доводів представників відповідача.
Акт про затоплення, складений працівниками РЕП 17, на думку відповідача, не може бути підтвердженням того, що причиною затоплення є саме прорив шлангу під умивальником в одному з кабінетів військово-медичної служби Управління Служби безпеки України у місті Севастополі, оскільки не є можливим встановити джерело надходження води, не оглянувши приміщення, розташоване над майстернею з пошиття одягу.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідальність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Правовідносини сторін регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарським кодексом України.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
Саме належні докази прічинно - слідкового зв'язку між фактом затоплення та його причиною не були надані позивачем.
Доводи позивача про те, що судом першої інстанції не правильно застосовані вимоги частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, та про те, що позивач не повинен доказувати вину відповідача, є безпідставними.
Так, частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України звільняє від відповідальності особу, яка завдала шкоду, якщо вона доведе що шкоду завдано не з ії вини.
Проте, відповідач за даною справою заперечує саме факт завдання ним шкоди позивачу, а не йде мова саме з чиєї вини він завдав таку шкоду.
Акт від 19 серпня 2009 року (а. с. 9) на думку судової колегії не може бути належним доказом вини відповідача з приводу залитті позивача, оскільки данний акт не відповідає вимогам додатку № 4 до «Правил утримання житлових будинків і прибудованих територій», затверджених наказом Держкомгосту України № 76 від 17 травня 2005 року.
Оскільки судова колегія встановила, що військово-медична служба Управління служби безпеки України у місті Севастополі не є виною у затопленні приміщень позивача, то і душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна, відповідач заподіяти не міг.
Оцінюючи докази відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши апеляційну скаргу по суті, дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що фізична особа - підприємець ОСОБА_2 не довела обґрунтованість своїх вимог, у зв'язку з чим вони задоволенню не підлягають.
За результатами повторного перегляду справи суд апеляційної інстанції встановив, що місцевим господарським судом вирішено спір без порушень норм матеріального та процесуального права України, а також правильно встановлені всі обставини справи.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 27 квітня 2010 у справі № 5020-2/025 залишити без змін.
Головуючий суддя В.С. Голик
Судді Ю.В. Борисова
Ю.М. Гоголь