Справа № 718/4423/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Масюк Л.О.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
29 травня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Мойсюка М.І ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, Кіцманського ВП №2 (м.Кіцмань) ЧРУП ГУНП в Чернігівській області, поліцейського офіцера громади сектору взаємодії з громадами відділу превенції Кіцманського районного ВП №2 (м.Кіцмань) ЧРУП ГУНП в Чернігівській області майора поліції Ілюка Дмитра Павловича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, Кіцманського ВП №2 (м.Кіцмань) ЧРУП ГУНП в Чернігівській області, поліцейського офіцера громади сектору взаємодії з громадами відділу превенції Кіцманського районного ВП №2 (м.Кіцмань) ЧРУП ГУНП в Чернігівській області майора поліції Ілюка Дмитра Павловича, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ №161308 від 08.12.2023, якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зокрема зазначено, що надані відповідачем відеоматеріали не є належним доказом вчинення адмінправопорушення, оскільки не містять відомостей про останнє.
За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою про адміністративне правопорушення серії БАВ №161308 від 08.12.2023 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач оскаржив її в судовому порядку.
Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 9 КУпАП закріплено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Приписами статті 14 Закону України від 30.06.1993р. № 3353 "Про дорожній рух" встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
За правилами п.1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 (далі ПДР України) учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Пунктом 1.1. ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п. 9.2 ПДР України водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: перед початком руху і зупинкою; перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Частиною 2 ст. 122 КУпАП передбачено, що порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди,-тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ч.1 статті 8 Закону України "Про Національну поліцію" регламентовано, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
За приписами п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у статті 251 КУпАП.
Так, нормами вказаної статті передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За змістом статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У статті 222 КУпАП зазначено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: зокрема, про порушення правил дорожнього руху, передбачені ч. 2 ст.122 КУпАП.
Пунктом 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція) встановлено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених зокрема ч. 2 ст.122 КУпАП.
Також відповідно до п.1 розділу ІІІ Інструкції справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 283 КУпАП унормовано, що у постанові мають міститися: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. У постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, вказуються відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
За змістом п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. Зокрема, у ній мають бути наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема наявність вини особи у вчиненні такого правопорушення.
Як слідує зі змісту оскаржуваної постанови, 08.12.2023 року о 18:35 год. в с.Шипинці по вул.Л.Українки, ОСОБА_1 здійснив виїзд на вул.Лугову, транспортним засобом ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_1 , не подавши сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку, чим порушив вимоги п.9.2 ПДР.
На підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення, відповідачем надано суду матеріали відеозйомки, на яких зафіксовано подію, про яку йдеться в оскаржуваній постанові.
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про Національну поліцію", поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
Однак, ОСОБА_1 , як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі стверджує, що вказаний відеозапис не є належним доказом на підтвердження вчинення ним адмінправопорушення, за яке останнього притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі оскаржуваної постанови.
Зокрема позивачем зазначено, що судом першої інстанції не досліджено належним чином наданий відповідачем відеозапис, з якого не можливо встановити, що саме ОСОБА_1 перебував за кермом в автомобілі ВАЗ 21063 номерний знак НОМЕР_1 , а тим більше те, що ним взагалі порушено вимоги п.9.2 ПДР, відповідно до якого водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом. Наданий відеозапис містить лише окремі фрагменти спілкування відповідача із ОСОБА_1 . Крім того відео, яке міститься в матеріалах справи взагалі не відображає руху саме автомобіля ВАЗ 21063 номерний знак НОМЕР_1 . З відеозапису взагалі неможливо встановити марку та номерний знак автомобіля. Вважає, що судом першої інстанції зроблені передчасні та необ'єктивні висновки стосовного того, що посередині дороги рухався саме автомобіль ВАЗ 21063 номерний знак НОМЕР_1 , а за кермом перебував саме ОСОБА_1 . А те, що на іншому відео ОСОБА_1 перебував в салоні транспортного засобу на задньому сидінні не може слугувати беззаперечною підставою про вчинення саме ним адміністративного правопорушення.
Позивач, окрім іншого, просив звернути увагу, що посадовою особою, яка виносила спірну постанову, не роз'яснено його права, чим позбавлено можливості їх належним чином реалізувати.
В свою чергу, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу надав письмові пояснення зі змісту яких слідує, що ОСОБА_1 роз'яснено про його права як громадянина України, передбачені ст. 63 Конституції України (особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом), а також положення ст. 268 КУпАП, в тому числі і право на захист. Про роз'яснення вищевказаних норм свідчить відео з боді камери поліцейського №0000000_00000020231208195005-0009 (0:06:45 хв. відеозапису), яке міститься в матеріалах справи.
Щодо тверджень позивача про те, що автомобіль був припаркований на узбіччі, він ним не керував, а перебував у якості пасажира на задньому сидінні, відповідач просив звернути увагу, що останні спростовуються відеозаписом № VID_20231208_183823 з відеореєстратора службового автомобіля (міститься в матеріалах справи), де чітко видно, як поліцейські рухаючись по дорозі із увімкненими проблисковими маячками синього і червоного кольорів під'їхали до автомобіля позивача, який знаходився на середині дороги, та подали спеціальний звуковий сигнал, що відповідно до п.п. б) п. 8.9. ПДР - являється вимогою про зупинку транспортного засобу. В подальшому, на відео № VID_20231208_183924 (міститься в матеріалах справи) з відеореєстратора службового автомобіля зафіксовано, як водій не подавши сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку, від'їхав на узбіччя і зупинився. В цей час до автомобіля підбіг поліцейський і відчинивши водійські двері побачив, як саме ОСОБА_1 переміщується з водійського місця на заднє пасажирське, що ним було підтверджено і в судовому засіданні. Крім того, вказане відображає рух саме автомобіля марки «ВАЗ - 21063», державний номерний знак НОМЕР_1 (відео № VID_20231208 183924 дивитись з 0:00:13 хв. відеозапису).
Частиною 1 ст.77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, у разі надання посадовою особою суб'єкта владних повноважень доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність прийнятого останнім рішення, позивач повинен спростувати ці доводи.
Однак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що доводи позивача не спростовують пояснень відповідача, які окрім іншого, підтверджуються матеріалами відеозапису.
В той же час, колегією суддів досліджено надані відповідачем відео з вуличних камер відеоспостереження магазину, на яких чітко видно, як саме ОСОБА_1 приїхав, а потім і поїхав від магазину.
Крім того, колегія суддів вважає необгрунтованими посилання позивача на те, що відеозапис не може бути доказом через те, що складається із частин, оскільки із досліджених фрагментів відеозапису видно, що вони є фрагментами однієї події.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що надані відповідачем відеозаписи, є належними та допустимими доказами на підтвердження факту адміністративного правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 , які в силу наведених вище норм закону не можуть не оцінюватись судом, та не братись до уваги при вирішенні даного спору.
Висновок про те, що відеоматеріали з місця події є доказами в адміністративній справі, які безпосередньо свідчать про наявність обставин правопорушення, неодноразово був висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №536/583/17, від 29 травня 2018 року у справі № 727/6565/17 та від 11 липня 2019 року у справі №686/15730/16-а.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Мойсюк М.І