Справа № 420/11902/24
29 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач-2), в якій просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до трудового стажу згідно трудової книжки від 21.03.1983 р. № НОМЕР_1 періоди роботи з в колгоспі ім.Чапаєва, КСП ім.Чапаєва, агрофірмі "Тимківська", СТОВ "Тимківське" з 01.09.1993 р. по 14.07.2000 р. та призначенні пенсії на за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" протиправними та скасувати рішення № 154950005160 від 01.03.2024 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Одеській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 у зарахуванні до трудового стажу згідно трудової книжки від 21.03.1983 року № НОМЕР_1 періоди роботи з в колгоспі ім.Чапаєва, КСП ім.Чапаєва, агрофірмі "Тимківська", СТОВ "Тимківське" з 01.09.1993 р. по 14.07.2000 р. та призначити пенсію на за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 23.02.2024 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 23.02.2024 р. позивач звернулась до відповідача-1 із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком. Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено відповідача-2. Рішенням від 01.03.2024 р. №155450001718 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становить 12 років 5 місяців 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано період роботи у "МТФ № 1 КСП Чапаєва" згідно трудової книжки від 21.03.1983 р. № НОМЕР_1 , оскільки він внесений з порушенням вимог Інструкції про ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110, а саме з 01.09.1993 р. по 14.07.2000 р., так як відсутні номер та дата наказу про звільнення. КСП ім.Чапаєва було реорганізовано у АФ "Тимківська", запис про перейменування АФ "Тимківська " у СТОВ "Тимківське " відсутній. Далі наявний запис про переведення ОСОБА_1 у СТОВ "Тимківське". 14.07.2000 р. позивач була звільнена з АФ "Тиківська" у зв'язку з реорганізацією у ТОВ "Тимківське" (відсутній наказ). Запис про прийняття у СТОВ "Тимківське" відсутній, наявний запис про звільнення з СТОВ "Тимківське" згідно наказу № 11а від 25.02.2002 р., який не містить дати звільнення. Позивач вважає рішення відповідача-2 протиправним, оскільки не є особою, відповідальною за ведення трудової книжки, а спірний період страхового стажу підтверджений архівними довідками.
Ухвалою від 19.04.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками 20.04.2024 р. надіслано відповідачам в їхні електронні кабінети.
03.05.2024 р. відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказує, що на момент роботи позивача у зазначений період порядок заповнення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 р. Всупереч положенням даного акту, запис у трудовій книжці позивача про звільнення з 14.07.2000 р. не містить у графі 4 посилання на дату та номер наказу про звільнення. Також, у трудовій книжці позивача відсутні записи про перейменування підприємства з АФ "Тимківська" у СТОВ "Тимківське". Відтак, враховуючи викладене, відсутні правові підстави для зарахування періоду роботи з 01.09.1993 р. по 14.07.2000 р. до страхового стажу позивача у зв'язку з порушенням законодавства про ведення трудових книжок. Також, звертає увагу, що загальний страховий стаж позивача згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.03.2024 р. №154950005160 становить 12 років 05 місяців 11 днів, в той час як відповідно до ст.26 Закону № 1058 необхідний стаж для призначення пенсії - 30 років. Отже, навіть у разі зарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.09.1993 р. по 14.07.2000 р. позивач не матиме достатнього страхового стажу для призначення пенсії за віком, відтак позовна вимога про зобов'язання Головного управління призначити їй пенсію за віком є вочевидь безпідставною. На підставі наведеного, відповідач-1 вважає відмову позивачу у призначенні пенсії за віком правомірною.
Станом на 29.05.2024 р. відповідач-2 відзив на позовну заяву не надав.
З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, 23.02.2024 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності дана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, рішенням якого від 01.03.2024 р. № 155450001718 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.
За результатами розгляду встановлено, що страховий стаж особи становить 12 років 5 місяців 11 днів.
За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи у "МТФ № 1 КСП Чапаєва" згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 21.03.1983 р., оскільки він внесений з порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, а саме: з 01.09.1993 р. по 14.07.2000 р., оскільки відсутні номер та дата наказу про звільнення. КСП ім.Чапаєва було реорганізовано у АФ "Тимківська"; запис про перейменування АФ "Тимківська" у СТОВ "Тимківське" відсутній; далі наявний запис про переведення заявниці у СТОВ "Тимківське". 14.07.2000 р. заявниця була звільнена з АФ "Тимківська " у зв'язку з реорганізацією у ТОВ "Тимківське" (відсутній наказ). Запис про прийняття у СТОВ "Тимківське" відсутній. Далі наявний запис про звільнення з СТОВ "Тимківське" згідно наказу №11a від 25.02.2002 р., який не містить дати звільнення.
Вважаючи дії відповідача-2 протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 ч.І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Згідно ст.1 Закону №1788-XII, зокрема, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Отже, позивачу як особі, яка в 2023 році досягла віку в 60 років для призначення пенсії необхідно мати страховий стаж не менше 30 років.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Щодо періоду роботи позивача роботи з КСП ім.Чапаєва, агрофірмі "Тимківська", СТОВ "Тимківська" з 01.09.1993 р. по 14.07.2000 р., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Суд вказує, що на час заповнення належної позивачу трудової книжки була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. № 58 (далі - Інструкція № 58).
Згідно пунктів 2.2 - 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 (далі - Інструкція № 58) заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.25 Інструкція № 58).
Крім того, згідно пункту 2.26 Інструкція № 58 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Водночас, на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по інвалідності.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 р. у справі № 548/2056/16-а, від 21.02.2018 р. у справі № 687/975/17.
З матеріалів справи вбачається, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 , містить наступні відомості про трудову діяльність ОСОБА_1 у спірний період на арк.10-13:
01.09.1993 р. прийнята на роботу дояркою на МТФ № 1 КСП ім.Чапаєва за наказом № 9 від 30.09.1993 р.;
26.04.1999 р. КСП ім.Чапаєва реорганізовано в А/ф "Тимківська" на основі загальних зборів колгоспників (наказ № 4 від 26.04.1996 р.);
переведена по ст.36 п.5 в СТОВ "Тимківське";
14.07.2000 р. звільнена у зв'язку із реорганізацією А/ф " ОСОБА_2 " у ТОВ "Тимківська".
Крім того на стр.36-37 трудової книжки позивача зазначено, що позивач в КСП ім.Чапаєва та А/ф "Тимківська" відпрацювала:
в 1993 році відпрацювала 97 людино-днів на рік, при установленому мінімумі 210 людино-днів на рік;
в 1994 році відпрацювала 323 людино-дні на рік, при установленому мінімумі 210 людино-днів на рік;
в 1995 році відпрацювала 276 людино-дні на рік, при установленому мінімумі 210 людино-днів на рік;
в 1996 році відпрацювала 323 людино-дні на рік, при установленому мінімумі 210 людино-днів на рік;
в 1997 році відпрацювала 344 людино-дні на рік, при установленому мінімумі 210 людино-днів на рік;
в 1998 році відпрацювала 119 людино-днів на рік, при установленому мінімумі 210 людино-днів на рік;
в 1999 році не працювала, при установленому мінімумі 210 людино-днів на рік;
11.03.2000 р. А/ф " ОСОБА_2 " реорганізовано в філію № 10 "Тимківське";
в 2000-2002 роках не працювала.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637) зазначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній в постановах від 25.04.2019 р. у справі № 497/472/17, від 04.07.2019 р. у справі № 497/198/17.
Відповідно до довідки архівного відділу м.Кодима Поддільської районної державної адміністрації від 18.03.2024 р. № 08.3-06-05/102:
з архівного витягу з протоколу № 2 загальних зборів колгоспників колгоспу ім.Чапаєва Кодимського району від 25.12.1992 р. видно, що колгосп ім.Чапаєва ліквідований, на базі колгоспу ім.Чапаєва створили КСП;
з архівного витягу з протоколу № 2(4) загальних зборів членів КСП ім.Чапаєва Кодимського району від 25.04.1996 р. видно, що КСП ім.Чапаєва розформований, на базі КСП ім.Чапаєва створили агрофірму "Тимківська";
з архівного витягу з протоколу № 1 зборів уповноважених АФ "Тимківська" Кодимського району від 15.02.2000 р. видно, що реформували АФ "Тимківська", створили СТОВ "Тимківське".
Згідно архівної довідки Сектору трудового архіву Кодимської міської ради Подільського району Одеської області від 28.03.2024 р. про стаж роботи ОСОБА_1 в колгоспі ім.Чапаєва, КСП ім.Чапаєва, агрофірми "Тимківська", СТОВ "Тимківське" с.Тимкове Кодимського району Одеської області, на підставі фонд 30-Т, опису 1-О, од.зб.№№ 663, 669, 676, 680, 685, 690 встановлено, що позивач:
в 1993 році відпрацювала 97 людино-днів на рік;
в 1994 році відпрацювала 323 людино-дні на рік;
в 1995 році відпрацювала 276 людино-дні на рік;
в 1996 році відпрацювала 323 людино-дні на рік;
в 1997 році відпрацювала 344 людино-дні на рік;
в 1998 році відпрацювала 119 людино-днів на рік;
Відомості за 1999-2000 роки не виявлено.
Відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу вказаного періоду роботи, відповідач-2 посилався на відсутність номеру та дати наказу про звільнення; запису про перейменування АФ "Тимківська" у СТОВ "Тимківське"; запису про прийняття у СТОВ "Тимківське".
Суд звертає увагу на те, що відповідачі не ставлять під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача.
При цьому, ані суд, а ні відповідачі не встановили недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача, а тому на переконання суду її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначені обставини не можуть поза розумним сумнівом, позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ГУ ПФУ в Харківській не врахувало, що не усі недоліки у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.
На думку суду, записами трудової книжки та архівними довідками достовірно підтверджено період роботи в КСП ім.Чапаєва, агрофірмі "Тимківська", СТОВ "Тимківська" з 01.09.1993 р. по 14.07.2000 р. Таким чином, відмова у врахуванні зазначеного періоду навчання позивача у вказаному навчальному закладі до страхового стажу суперечить нормам законодавства України.
Суд звертає увагу на те, що право особи на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, є її конституційним правом, що гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України. Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ч.ч.1, 3 ст.46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Таким чином, відповідачем-2 під час прийняття рішення від 01.03.2024 р. №155450001718, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, відповідач-2 допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком.
Отже, рішення від 01.03.2024 р. №155450001718 є протиправними та таким, що підлягає скасуванню, а права позивача підлягають поновленню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи в КСП ім.Чапаєва, агрофірмі "Тимківська", СТОВ "Тимківське" з 01.09.1993 р. по 14.07.2000 р.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2019 р. у справі № 204/362/17, єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській повторно розглянути заяву позивача 23.02.2024 р. про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв'язку з неправильним визначенням способу поновлення порушеного права позивача, що не впливає на розмір судового збору, то з відповідача-2 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в на загальну суму 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м.Харків, пл.Свододи, Держпром, буд.3, під.3, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м.Харків, пл.Свододи, Держпром, буд.3, під.3, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) від 01.03.2024 р. № 154950005160 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) період роботи в КСП ім.Чапаєва, агрофірмі "Тимківська", СТОВ "Тимківське" з 01.09.1993 р. по 14.07.2000 р. та повторно розглянути заяву від 23.02.2024 р. про призначення пенсії за віком відповідно ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м.Харків, пл.Свододи, Держпром, буд.3, під.3, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко