Справа № 420/10095/24
29 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Дробченко К.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: 76000, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15; код ЄДРПОУ 20551088), Пенсійного фонду України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 9; код ЄДРПОУ 00035323), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними та скасування рішення від 12.03.2024 року №154750010627, щодо відмови у призначенні пенсії за віком та зобов'язати врахувати до страхового стажу період роботи з 28.02.1994 по 01.01.2002 року та призначити пенсію за віком з 09.03.2024 року, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: 76000, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15; код ЄДРПОУ 20551088), Пенсійного фонду України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 9; код ЄДРПОУ 00035323), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385), в якій позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 12.03.2024 року «Про відмову в призначенні пенсії №154750010627 на заміну рішення від 21.02.2024 року», яким у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відмовлено;
зобов'язати Пенсійний фонд України та Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області врахувати у страховий (трудовий) стаж період праці у РФ з 28.02.1994р. по 01.01.2002р. тривалістю у 7 років і 9 місяців та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 09.03.2024 року з урахуванням заробітку, який отримувала у цей період;
Ухвалою від 03.04.2024 р. Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
19.04.2024 року (вх. № ЕП/7206/24) відповідачем до канцелярії суду подано відзив на позов.
22.04.2024 року (вх. № 15489/24) відповідачем до канцелярії суду подано відзив на позов.
01.05.2024 року (вх. №17238/24) представником відповідача до канцелярії суду подані матеріали пенсійної справи позивача.
08.05.2024 року (вх. № ЕС/18740/24) відповідачем до канцелярії суду подано відзив на позов.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що припинення РФ 01 січня 2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди. Відтак, на його думку за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, в яких, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останні діяли у межах наданих їм повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ними, у зв'язку з чим, просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Позивач звернувся до ГУПФ України в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону №1058-IV.
Відповідно п.4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію ГУПФ України в Івано-Франківській області.
Рішенням ГУПФ України в Івано-Франківській області від 12.03.2024 року №154750010627, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Підставою для відмови у призначенні пенсії за віком стало недостатність страхового стажу.
Так, зі змісту зазначеного рішення вбачається, що позивачу згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.04.1983 року до страхового стажу не враховано періоди роботи з 28.02.1994 року по 01.01.2022 року на території РФ та період роботи з 10.01.2002 року по 10.04.2002 року.
Позивач, не погоджуючись з не зарахуванням до його страхового стажу періодів його роботи в РФ, звернувся до суду з даним позовом.
Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення" ;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно ст. 5 Закону №1058-IV, він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно п.п.2.3, 2.4, 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (в редакції, чинній на дату внесення записів) (далі Інструкція №58) записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Відповідно п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року по справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, у п.5 рішення №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Вимогами п.п.1, 6 ч.1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно ч.1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого ч.1 ст. 26 цього Закону.
Відповідно ч.2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Положеннями ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В той же час, відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Суд наголошує, що спір у цій справі між сторонами виник у зв'язку з відмовою позивачу в призначенні пенсії за віком, через не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача, оскільки з 01 січня 2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 вересня 1992 року.
При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що записи у трудовій книжці позивача були визнані недостовірними, відповідачами, суб'єктами владних повноважень, до суду не надано.
Відповідно до вимог ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію за віком, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абз.абз.2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", якою передбачено вихід України з цієї Угоди, та згідно якої зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19 червня 2023 року.
Отже, до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України №1328 19 червня 2023 року, Україна як держава учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Період роботи позивача з 26 квітня 1994 року по 26 червня 1994 року відображений в трудовій книжці, записи оформлені у відповідності до вимог Інструкції №58, жодних виправлень, закреслень тощо не містять, а отже має бути врахований до страхового стажу позивача.
Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового (пільгового) стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить записи щодо роботи позивача у спірні періоди. Наведені записи трудової книжки про роботу позивача за вказані періоди свідчать про зайнятість останнього за відповідною посадою, періоди роботи позивача підтверджені належними записами трудової книжки, яка оформлена відповідно до вимог законодавства.
Однак в контексті обставин цієї справи, враховуючи, що відповідач за наявності належно оформленої трудової книжки ставить позивачку в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав, суд дійшов висновку, що відповідач діє суто формально, всупереч конституційному принципу верховенства права та з порушенням вимог указаних вище пунктів 3, 5, 6, 8 ч.2 ст.2 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно до ч.1, ч.3 ст.78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати; обставини, які визнаються учасниками справи, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Положенням ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право відповідача на проведення перевірки. Суд звертає увагу на те, що у даному випадку неможливість проведення відповідачем перевірки первинних документів та відсутність доступу до таких документів не пов'язано з волею позивача, а неможливість проведення перевірки підприємства, яким видано довідки та правомірності видачі такої довідки не є та не може бути підставою, як вважає суд, для відмови особі в зарахуванні відповідного стажу та призначенні пенсії при його підтвердженні записами у трудовій книжці.
Крім того, відповідно до п. 3.3 цього Порядку, орган, що призначає пенсію, повинен надавати допомогу непрацюючим особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.
На думку суду, застосований відповідачем підхід, який не залежить від самої позивачки, оскільки остання, як вважає суд, вжила всіх залежних і можливих від неї заходів для призначення пенсії за віком. Такі дії відповідача є проявом надмірного формалізму, є несумісними з принципом верховенства права та метою, яку переслідують названі вище нормативні акти.
ЄСПЛ неодноразово висловлювався про те, що громадяни не повинні нести відповідальність чи терпіти обмеження через порушення державною чи правомочними органами своїх обов'язків.
Будь-яке конвенційне право передбачає ряд правомочності, тобто, що надаються особі відповідно до Конвенції про захист прав людини і основних свобод і Протоколів до неї в їх тлумаченні Європейським Судом з прав людини. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань стосовно окремих осіб, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої Держава не має права посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v.Home Office). Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які мають право на отримання пенсії, Держава, таким чином, взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб, а не доводити їх до неможливості на повноцінне лікування, харчування і життя.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).
Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).
Також суд враховує положення ч.1 ст.5, ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, що захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судом зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.03.2018р. по справі №823/795/17.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно не зараховано до страхового стажу позивача оскаржувані періоди роботи, з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Оскільки вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією відповідача, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме: визнання протиправним та скасування Рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №154750010627 від 12.03.2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: 76000, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15; код ЄДРПОУ 20551088), Пенсійного фонду України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 9; код ЄДРПОУ 00035323), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними та скасування рішення від 12.03.2024 року №154750010627, щодо відмови у призначенні пенсії за віком та зобов'язати врахувати до страхового стажу період роботи з 28.02.1994 по 01.01.2002 року та призначити пенсію за віком з 09.03.2024 року - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування Рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №154750010627 від 12.03.2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 29.05.2024 р.
Суддя О.М. Тарасишина