28 травня 2024 року м. Київ № 320/4045/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов"язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 22933548), яка полягає у відмові ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розрахунку 80 відсотків від середньомісячного заробітку судді;
зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 22933548) провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020, відповідно до довідки 04-286 від 28.02.2020, у розмірі 80 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка, будучи суддею у відставці має право на перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020, у розмірі 80% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Проте, відповідач безпідставно зменшив відсоток нарахування позивачці суддівської винагороди судді у відставці з 80% до 50% розміру суддівської винагороди діючого судді.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 - реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Довічне грошове утримання судді позивачці призначене з 16.02.2018 у розмірі 80% грошового забезпечення.
Відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.10.2021 № 640/14441/20 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 835733/22 від 28.04.2020 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату з 19.02.2020 судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки №04-286 від 28.02.2020, що видана позивачці ТУ ДСА України в Донецькій області.
Під час виконання даного рішення суду пенсійним органом зменшено відсоток, з якого розраховується сума грошового забезпечення з 80% до 50%.
Позивачка звернулась із заявою до пенсійного органу з вимогою здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання виходячи з розміру 80% грошового забезпечення, однак відповідач відмовив з посиланням на відсутність законних підстав.
Не погоджуючись із вказаною відмовою позивачка звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Положеннями ст. 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 126 Конституції України, підставою для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечення прав кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 2 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 визнано таким, що втратив чинність із дня набрання чинності цим Законом, Закон № 2453, крім положень, зазначених у п. 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Частиною 1 ст. 142 Закону № 1402 визначено, суддя, який вийшов у відставку після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого ч. 1 цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ч. 2 ст. 142 Закону № 1402).
Відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону № 1402 щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частинами 4 та 5 ст. 142 Закону № 1402 визначено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац 4 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).
Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Запровадження згідно з положеннями п. 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням ч. 1 ст. 126 Конституції України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 п. 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402 не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.06.2020 за результатами розгляду зразкової справи № 620/1116/20.
Щодо вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме з розрахунку 80% суддівської винагороди діючого судді, суд зазначає таке.
Від часу призначення позивачці щомісячного довічного грошового утримання на підставі Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» правове регулювання цих правовідносин неодноразово змінювалося. Відтоді, зокрема відбулась зміна відсоткового значення базового розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці та зміна правил визначення стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Частиною першою ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як убачається з рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні від 05.04.2001 № 3-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки із цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено ч. 1 ст. 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як встановлено судом на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2021, рішенням Головного управління від 04.11.2021 проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА у Луганській області від 26.02.2020 № 485/20-Вих, починаючи з 19.02.2020.
Зазначено, що оскільки постановою суду не зобов'язано Головне управління здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відповідному відсотку, тому розрахунок розміру згідно з рішенням суду проведено відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де зазначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Також цією статтею передбачено, що за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Суд констатує, що з огляду на принцип незворотності дії нормативно-правових актів в часі, розмір щомісячного довічного грошового утримання у відсотках, право на які суддя набув на момент виходу у відставку відповідно до наявного стажу, не може бути зменшений наступними змінами в законодавстві. Тож при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці на підставі ч. 4 ст. 142 Закону № 1402 має застосовуватись норма, що визначає розмір щомісячного довічного грошового утримання у відсотках, яка діяла на момент призначення щомісячного довічного грошового утримання.
Отже, відповідач, вчиняючи оскаржувані дії (приймаючі рішення), протиправно застосував відсотковий розмір довічного грошового утримання судді у відставці згідно із ч. 3 ст. 142 Закону №1402, проте зазначена норма не стосується перерахунку вже призначеного довічного грошового утримання судді у відставці, а має застосовуватись лише виключно при призначенні нового (первинного) призначення довічного грошового утримання судді у відставці.
Судом установлено та не заперечувалось учасниками справи, що позивачці призначалось грошове утримання у розмірі 80% грошового забезпечення.
Суд при прийнятті рішення зважає на неспівмірність розміру щомісячного довічного грошового утримання щодо суддів, які вийшли у відставку на підставі раніше діючого законодавства, отримавши гарантовану 80 відсоткову виплату, і тими, які з аналогічним стажем роботи отримають лише 50 відсоткову гарантовану виплату (без урахування подальшого збільшення відсоткового значення за кожний рік роботи).
Однак, суд застосовує ст. 22 Конституції України, у якій закріплено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Йдучи у відставку у 2014 році позивачка правомірно сподівалася на належний їй відсоток щомісячного грошового забезпечення судді у відставці, який вираховується із грошового утримання судді (суддівського винагороди судді), який працює на відповідній посаді.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачка має право на перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме з розрахунку 80% суддівської винагороди діючого судді, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Крім того, суд ураховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм Закону № 1402, викладені у п. 58 постанови від 12.09.2023 у справі № 540/7777/21, відповідно до якого розмір суддівської винагороди, визначений ст. 135 Закону № 1402, і, відповідно, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, може змінитись лише у разі зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлюється законом України про бюджет на відповідний рік. Про ці зміни Пенсійний фонд знає безпосередньо із закону.
Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 у справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.
Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia) та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Позивач просить включити до складу судових витрат, витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Згідно із ч. 3 ст. 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а відповідно до ч. 5 цієї ж ст. КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному ст. 252 цього Кодексу.
Як вбачається з заяви позивача та доданих до неї копій документів та з матеріалів справи, на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн суду надано: договір від 17.06.2020 № 6 про надання правової допомоги, додаток до договору № 6, ордер, попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи від 26.12.2022, квитанція № 1/22 від 26.12.2022 на суму 10 000,00 грн.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також, Верховний Суд в постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18 зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у справі «Баришевський проти України», у справі «Двойних проти України», у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Lavents vs. Latvia зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Також, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії").
У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно детального опису робіт адвокатом надано наступні юридичні послуги: попереднє опрацювання матеріалів наданих клієнтом, підготовка (складання), підписання та подання від імені клієнта документів, консультування та надання роз'яснень з приводу питань, що виникають у ході розгляду справи.
Відтак, надаючи оцінку обставинам пов'язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом справи, суд зазначає, що дана справа відноситься до категорії малозначних, а предмет позову та його підстави не характеризуються складністю.
У матеріалах справи від імені представника позивача наявна позовна заява. Судове засідання у рамках даного провадження не проводилось, справа розглядалась у порядку письмового провадження.
Зазначене у сукупності свідчить про незначні дії, вчинені під час здійснення представником позивача представництва.
З огляду на наведене, на думку суду, заявлена відповідачем сума не є пропорційною до предмета спору та є дуже завищеною. У той же час, суд вважає, що обсяг виконаних робіт має бути оцінений у 4 000,00 грн.
За таких обставин суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 4 000,00 грн, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 22933548), яка полягає у відмові ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розрахунку 80 відсотків від середньомісячного заробітку судді.
Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 22933548) провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020, відповідно до довідки 04-286 від 28.02.2020, у розмірі 80 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.