Ухвала
іменем України
29 травня 2024 року
м. Київ
справа №522/7032/17
провадження № 51-2780 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 травня 2024 року,
встановив:
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2024 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_4 на бездіяльність прокурора та зобов'язання вчинити дії щодо повернення майна, у зв'язку із тим, що досудове розслідування у кримінальному провадженні закрито.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 травня 2024 рокувідмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2024 року, відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України.
ОСОБА_4 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- судом апеляційної інстанції, при прийнятті рішення про відмову у відкритті провадження, не взято до уваги його доводи, викладені в апеляційній скарзі та помилково зазначено, що ухвала оскарженню не підлягає, не врахувавши те, що досудове розслідування досі триває;
- суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження за скаргою, позбавив його права на апеляційне оскарження, передбачене Конституцією;
- у даному випадку право на апеляційне оскарження підлягає забезпеченню на підставі ст. 7, ст. 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення ч. 6 ст. 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК
- апеляційну скаргу було зареєстровано в підсистемі «Електронний Суд» із відміткою «Приєднано до справи», а не «Зареєстровано», що дає підстави вважати про службове підроблення з боку апеляційного суду;
Крім того, наводить мотиви незаконності прийняття рішення слідчим суддею та надмірно тривалий розгляд поданої скарги та дій органу досудового розслідування та прокурора під час досудового розслідування, а також вказує, що судом апеляційної інстанції не досліджені мотиви апеляційної скарги, про які також детально зазначено у касаційній скарзі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї документи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 424 КПК ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.
Тобто, оскільки ухвала слідчого судді не переглядалась в апеляційному порядку, предметом перегляду суду касаційної інстанції може бути лише ухвала суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , як така, що може перешкоджати подальшому кримінальному провадженню.
З урахуванням вищевказаного, доводи касаційної скарги щодо незаконності прийняття рішення слідчим суддею та надмірно тривалий розгляд поданої скарги та дій органу досудового розслідування та прокурора під час досудового розслідування, не можуть бути предметом касаційного розгляду та не підлягають перевірці у касаційному порядку.
При цьому, надаючи оцінку доводам касаційної скарги в частині незаконності дій апеляційного суду при відмові у відкритті провадження, колегія суддів зауважує про таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК, на досудовому розслідуванні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає, серед іншого, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений строк - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування.
При цьому, приписами ч. 2 ст. 307 КПК України передбачено, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Як убачається зі змісту долученої до касаційної скарги копії судового рішення, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_4 на бездіяльність прокурора та зобов'язання вчинити дії щодо повернення майна - відмовлено.
Відтак, з огляду на зазначені положення КПК, вказана ухвала постановлена в межах компетенції слідчого судді.
При цьому, в ухвалі слідчого судді від 08 травня 2024 року зазначено, що ухвала оскарженню не підлягає.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, ОСОБА_4 звернувся до Одеського апеляційного суду із апеляційною скаргою.
Відповідно до ч. 3 ст. 307 КПК ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначено положеннями КПК, і розширеному тлумаченню він не підлягає.
Тобто постановлена у цьому провадженні ухвала слідчого судді, якою відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність прокурора та зобов'язання вчинити дії щодо повернення майна не входить до визначеного у КПК переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
Положеннями ч. 3 ст. 392 КПК визначено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом. Водночас, оскарження вищезазначеної ухвали слідчого судді в апеляційному порядку чинним КПК не передбачено.
Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
Суддя апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді, дійшов висновку, що зазначена ухвала апеляційному оскарженню не підлягає, з огляду на вищезазначені положення ч. 4 ст. 399 КПК, та з наведеним погоджується і колегія суддів Верховного суду.
При цьому, доводи касаційної скарги в частині порушеного права на апеляційне оскарження колегія суддів вважає неспроможними, з огляду на таке.
Зокрема, відповідно до ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках -на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначені норми Конституції України а також кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Такіобмеження повинні переслідувати легітимну мету та зберігатирозумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення ЄСПЛ у справах «Мушта проти України», заява № 8863/06, п. 37; «Kreuz v. Poland», заява № 28249/95, п. 53; «Golder v. the United Kingdom», заява № 4451/70, п. 38, «Stanev v. Bulgaria», заява № 36760/06, п.п. 229-230).
За таких обставин наявність визначених у законі обмежень щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже, не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Крім того, колегія суддів зауважує, що посилання ОСОБА_4 на загальні засади кримінального провадження не спростовують обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК, загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, застосовуються у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження.
Водночас, як зазначено вище,рішення слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених осіб, передбачене частиною 2 статті 307 КПК, та в свою чергу, неможливість оскарження такого рішення передбачена приписами частини 3 вказаної статті.
При цьому, перевірка доводів касаційної скарги в частині можливого службового підроблення з боку суду апеляційної інстанції не відносяться до компетенції суду касаційної інстанції та у разі наявності підстав, заявник не позбавлений права звернутися до органів, уповноважених на здійснення перевірки заяв та/або скарг із наведеного питання.
Підсумовуючи наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону, зазначивши в своїй ухвалі підстави прийняття такого рішення.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга заявникане містить доводів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги з мотивів, наведених у ній, немає, а тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 травня 2024 року, слід відмовити.
Керуючись частинами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів
постановила:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 травня 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3