28 травня 2024 року
м. Київ
справа № 203/93/23
провадження № 51-2746 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року,
встановив:
За вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Постановлено зарахувати ОСОБА_6 у строк покарання тримання його під вартою згідно протоколу затримання та ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2022 року з 31 жовтня до 30 грудня 2022 року включно.
Запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді застави в розмірі 104 000 грн до набрання вироку законної сили залишити без змін.
Постановлено задовольнити в повному обсязі цивільний позов ОСОБА_7 до АТ «СК «АРКС» про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 18 010 грн. Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_7 у відшкодування матеріальної шкоди 18 010 грн.
Також, постановлено задовольнити в повному обсязі цивільний позов ОСОБА_8 до АТ «СК АРКС» про стягнення моральної шкоди з у розмірі 80 400 грн. Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_8 у відшкодування моральної шкоди 80 400 грн.
Постановлено задовольнити частково позов ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про стягнення моральної шкоди у розмірі 2 919 600 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 у відшкодування моральної шкоди - 654 600 грн. В іншій частині цивільного позову ОСОБА_8 відмовлено.
Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
31 жовтня 2022 року о 10:00 ОСОБА_9 , керуючи технічно справним автомобілем «ВМW-3351», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить йому на праві власності, рухався у м. Дніпрі по проїзній частині дороги пр. Олександра Поля з боку вул. Титова у напрямку пр. Пушкіна, зі швидкістю не менше 80 км/год.
Під час руху по вищезазначеній проїзній частині дороги, яка має три смуги для руху в одному напрямку, ОСОБА_9 не діяв таким чином, щоб не піддавати небезпеці життя та здоров'я громадян, та проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не врахував дорожню обстановку, рухаючись в третій смузі для руху і наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.38.1, 5.38.2 та дорожньою розміткою 1.14.1 («зебра»), по якому рухався пішохід ОСОБА_10 справа наліво по ходу його руху і перед яким зупинився в другій смузі для руху автомобіль «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 , не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, заходів для зменшення швидкості та зупинки керованого ним транспортного засобу не прийняв і на вказаному пішохідному переході, в районі буд. №109, передньою правою частиною керованого ним автомобілю допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 .
Своїми діями водій ОСОБА_9 порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б), 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР).
Порушення водієм ОСОБА_12 вимог пунктів 18.1, 18.4 ПДР знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пішоходу ОСОБА_10 спричинено тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких і знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням його смерті.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року апеляційні скарги прокурора, представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_13 , представника цивільного відповідача ОСОБА_14 , який діє в інтересах АТ «СК АРКС», захисника ОСОБА_15 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , залишено без задоволення, а вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року щодо ОСОБА_5 - без змін.
У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про зміну вказаних судових рішень щодо засудженого та призначення останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки із застосуванням положень статті 75 КК, тобто без ізоляції від суспільства. Посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано правову оцінку щодо неможливості застосування до ОСОБА_5 положень статті 75 КК. Зокрема, вказує на те, що судами попередніх інстанцій встановлено обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_6 , а саме його щире каяття, добровільне часткове відшкодування шкоди потерпілій та не встановлено обставин, які обтяжують покарання. При цьому, стверджує, що враховуючи встановлені зазначені обставини, суди у своїх рішеннях не навели правові аргументи, що впливають на призначення покарання засудженому у виді позбавлення волі саме на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Водночас, захисник стверджує, що підстав для застосування щодо засудженого положень статті 75 КК, на чому наполягала захисник ОСОБА_15 в інтересах засудженого, судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджувалось та не аналізувалось.
Вказує, що судами попередніх інстанцій неправильно надано правову оцінку обставинам кримінального провадження, порушено вимоги статей 50, 65, 66 КК, а також принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано таке: протягом всього часу розгляду кримінального провадження ОСОБА_9 не вчинив інших злочинів і вів законослухняний спосіб життя; в умовах воєнного стану він активно займався волонтерською діяльністю, допомагаючи людям, які постраждали від збройної агресії росії та опинились в складних життєвих обставинах; на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; є студентом і за місцем навчання характеризується позитивно; є особою молодого віку; раніше не судимий; вчинив злочин вперше та обтяжений соціальними зв'язками; з моменту вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили минуло більше року і за цей час перед слідчим суддею та судом жодного разу не порушувалось питання про позбавлення ОСОБА_5 спеціального права керування транспортним засобом, а відтак, за цей тривалий час нових злочинів останній не вчинив; вчинене засудженим кримінальне правопорушення, попри тяжкість його наслідків, що настали, мало неумисний характер.
При цьому, зазначає, що засуджений щиро розкаявся, добровільно відшкодовує заподіяну шкоду, що, на думку захисника, дає достатні підстави вважати, що ОСОБА_9 , незважаючи на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, може бути виправлений у разі застосування до нього інституту звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.
Стверджує, що, призначаючи ОСОБА_6 покарання, пов'язане із позбавленням волі, у розмірі більшому ніж мінімальна межа покарання за даний вид злочину, суди першої та апеляційної інстанцій не обґрунтували чому обирають саме такий вид та розмір покарання з урахуванням встановлення відсутності обставин, які обтяжують покарання.
Тому, вважає, що покарання, призначене ОСОБА_6 , є невідповідним особі засудженого і за своїм видом і розміром є явно несправедливим через його суворість.
Крім того, посилається на висновки, які містяться в постановах Верховного Суду (№ 166/937/16-к від 26 квітня 2018 року; № 654/763/17 від 24 жовтня 2018 року; № 125/1133/17 від 29 січня 2019 року; № 346/356/18 від 12 лютого 2019 року; № 335/1895/19 від 26 січня 2021 року; № 669/430/21 від 03 серпня 2022 року; № 175/2362/21 від 28 вересня 2022 року; № 723/3286/22 від 23 квітня 2024 року). Зокрема, зазначає, що відповідно до цих висновків, навіть за умови вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, у суду є підстави для застосування правових приписів статті 75 КК та звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням.
З огляду на зазначене, на думку захисника, при обранні засудженому такого суворого покарання суди попередніх інстанцій в порушення пункту 3 частини 1 статті 65 КК не врахували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винуватого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Разом з тим, вказує на те, що ОСОБА_9 вчинив неумисний злочин, надавав медичну та іншу допомогу потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, з'явився із зізнанням, щиро покаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, добровільно відшкодував вже більш ніж 60% завданого збитку і продовжує його відшкодовувати.
Посилається на те, що засуджений має на утриманні матір, яка є інвалідом, страждає на тяжке хронічне захворювання, що значно обмежує її фізичні можливості та потребує постійного догляду і допомоги у повсякденному житті. Зокрема, зазначає, що мати засудженого не здатна самостійно забезпечити себе як матеріально, так і фізично, адже її стан здоров'я не дозволяє працювати чи виконувати навіть прості домашні обов'язки. Засуджений є єдиним, хто забезпечує її необхідними ліками, продуктами харчування та іншими життєво важливими речами. Акцентує увагу на тому, що відсутність сина значно ускладнить її становище та поставить під загрозу її життя і здоров'я.
Також, вказує на те, що рідний брат засудженого є студентом і знаходиться на його матеріальному утриманні. Зазначає, що брат засудженого навчається у вищому навчальному закладі, що вимагає значних матеріальних витрат на оплату навчання, проживання, харчування та навчальні матеріали. При цьому, брат засудженого не має можливості працювати повний робочий день через навчання, а його доходи є обмеженими або взагалі відсутніми. Засуджений сплачує за навчання брата та є основним джерелом фінансової підтримки для нього. Відсутність ОСОБА_5 на волі негативно вплине на можливість продовжувати освіту та забезпечити необхідний рівень життя його брата.
З огляду на зазначене, вважає, що позбавлення засудженого волі значно ускладнить життя його близьких родичів, які не можуть самостійно забезпечити свої основні потреби.
Крім того, вказує на те, що засуджений максимально намагається компенсувати потерпілим моральну та матеріальну шкоду. Зокрема, ОСОБА_16 згідно договору купівлі-продажу №1249/023/3704340 продав свій автомобіль марки SubaruLegacy та перерахував отримані за продаж автомобіля грошові кошти в сумі 192 000 грн на рахунок потерпілої ОСОБА_8 . Стверджує, що з квітня 2023 року по травень 2024 року засуджений декілька разів на місяць перераховував та продовжує перераховувати грошові кошти потерпілій, загальна сума яких за визначений період часу складає 228 000 грн.
Вважає, що зазначені дії свідчать про щире бажання ОСОБА_5 виправити заподіяну шкоду та продемонструвати відповідальність за свої дії, а надання останньому можливості відбути випробувальний термін дозволить продовжувати добровільно відшкодовувати завдані збитки.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_12 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюється та не заперечується.
Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання засудженому через суворість та можливість призначення йому більш м'якого покарання без ізоляції від суспільства є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статті 65 КК при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
За частиною 1 статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, врахував, щоостанній на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває; раніше не судимий; є студентом; за місцем навчання характеризується позитивно; притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР за частинами 1,2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) у вересні 2021 року та вересні 2022 року.
Також, районний суд зважив на лист-подяку БО МФ «Добро на Амурі» від 20 лютого 2023 року, відповідно до якого ОСОБА_9 займався благодійною волонтерською діяльністю, за що також має подяку БО БФ « Опікун ».
При цьому, суд першої інстанції відніс щире каяття, добровільне часткове відшкодування шкоди потерпілій до обставин, що пом'якшують засудженому покарання, та не встановив обставин, що його обтяжують.
Разом з тим, районний суд, призначаючи покарання засудженому, врахував положення статті 65 КК та прийняв до уваги тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, вищенаведені обставини, а також дані про особу ОСОБА_5 , та дійшов висновку про те, що виправлення останнього неможливе без реального відбування покарання у виді позбавлення волі та йому слід призначити основне покарання у межах санкції частини 2 статті 286 КК, а також додаткове - у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, встановив, що при призначенні покарання суд першої інстанції дотримався вимог статті 65 КК. Зокрема, районним судом враховано всі обставини кримінального правопорушення.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини кримінального правопорушення, його суспільну небезпечність, ризик небезпеки для суспільства, а також фактор ризику вчинення засудженим аналогічних кримінальних правопорушень, вважав, що призначене судом першої інстанції покарання є необхідним і достатнім для виправлення останнього і попередження вчинення ним нових злочинів.
Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що в даному кримінальному провадженні не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_6 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад, а тому доводи прокурора та представника потерпілої з приводу наявності підстав для призначення обвинуваченому більш суворого покарання, а саме позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, вважав безпідставними.
Такі висновки судів першої та апеляційної інстанції у колегії суддів не викликають сумнівів, оскільки під час призначення засудженому покарання враховано та оцінено обставини, на які покликається захисник у своїй касаційній скарзі. При тому, що врахуванню підлягають обставини у їх сукупності та не надається перевага одним обставинам над іншими, як про це ставить вимогу захисник.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувалось та не аналізувалось питання щодо застосування до засудженого положень статті 75 КК, то колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.
Зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду вбачається, що захисник ОСОБА_15 в інтересах засудженого ОСОБА_5 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, окрім іншого, просила призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із застосуванням положень статті 75 КК. Разом з тим, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні дійшов висновку про те, що призначене судом першої інстанції покарання засудженому у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 рокиє необхідним і достатнім для виправлення останнього і попередження вчинення ним нових злочинів
При цьому, переконливих доводів щодо зміни судових рішень та призначення засудженому покарання із застосуванням положень статті 75 КК у касаційній скарзі не наведено.
Відповідно до частини 1 статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Враховуючи викладене, підстав вважати, що покарання, призначене засудженому ОСОБА_6 , є явно несправедливим через суворість, немає.
Водночас, посилання захисника на постанови Верховного Суду (№ 166/937/16-к від 26 квітня 2018 року; № 654/763/17 від 24 жовтня 2018 року; № 125/1133/17 від 29 січня 2019 року; № 346/356/18 від 12 лютого 2019 року; № 335/1895/19 від 26 січня 2021 року; № 669/430/21 від 03 серпня 2022 року; № 175/2362/21 від 28 вересня 2022 року; № 723/3286/22 від 23 квітня 2024 року) є нерелевантним.
Отже, колегія суддів не вбачає недотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Ухвала ж апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону колегією суддів не встановлено.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які потребують перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Зважаючи на викладене, керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3