27 травня 2024 року
м. Київ
справа № 344/2714/22
провадження № 61-10344св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Таскомбанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2023 року у складі судді Бородовського С. О., додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 березня 2023 року у складі судді Бородовського С. О. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2023 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А.,
Луганської В. М., Мальцевої Є. Є.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк», банк) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 15 червня 2009 року перебувала у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Фольксбанк», яке надалі змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі - ПАТ «ВіЕс Банк»).
12 жовтня 2018 року її звільнено з роботи у ПАТ «ВіЕс Банк» на підставі пункту 5 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) шляхом переведення на роботу до АТ «Таскомбанк».
16 жовтня 2018 року її прийнято на роботу до АТ «Таскомбанк» на посаду провідного спеціаліста відділу по роботі з роздрібними клієнтами Івано-Франківського відділення № 84 АТ «Таскомбанк».
Наказом АТ «Таскомбанк» від 20 січня 2022 року № 47-К звільнено ОСОБА_1 , провідного спеціаліста відділу по роботі з роздрібними клієнтами Івано-Франківського відділення № 84, 20 січня 2022 року у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Посилаючись на те, що її звільнення відбулося з порушенням вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки відповідач не запропонував їй усі вакантні посади, що відповідають її кваліфікаційному рівню, позивачка просила поновити її на посаді провідного спеціаліста відділу по роботі з роздрібними клієнтами Івано-Франківського відділення № 84 АТ «Таскомбанк», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 139 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 139 000,00 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства зокрема, на порушення вимог статті 49-2 КЗпП України, відповідач не запропонував їй усіх вакантних посад, а отже не виконав обов'язку із працевлаштування працівника, що є підставою для поновлення позивачки на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 березня 2023 року поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу по роботі з роздрібними клієнтами Івано-Франківського відділення АТ «Таскомбанк» № 84 з 21 січня 2023 року.
Стягнено з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі
10 000,00 грн.
Додаткове рішення суду мотивовано тим, що у рішенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2023 року викладено мотиви щодо наявності правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак у резолютивній частині позовна вимога судом не вирішена.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з того, що позивачка надала належні докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2023 року апеляційні скарги АТ «Таскомбанк» залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2023 року та додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 березня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач не спростував доводів позивачки про те, що на час її звільнення (20 січня 2022 року) у нього були вакантні посади, що відповідали її спеціальності, які їй не запропонували. А тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що роботодавець не виконав свого обов'язку щодо працевлаштування ОСОБА_1 .
Перевіряючи доводи АТ «Таскомбанк» щодо вирішення питання розподілу судових витрат, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка надала належні докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу. АТ «Таскомбанк» з клопотанням про їх зменшення не зверталося, а тому суд обґрунтовано стягнув з відповідача судові витрати у розмірі 10 000,00 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2023 року АТ «Таскомбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2023 року, додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 березня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження АТ «Таскомбанк» посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 жовтня 2022 року у справі № 341/1215/18, від 14 квітня 2022 року у справі № 753/17197/19, від 12 квітня 2023 року у справі № 755/16619/20, від 02 червня 2020 року у справі № 826/24208/15, від 29 липня 2020 року у справі № 802/3673/15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що її звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.
Суди не звернули уваги на те, що відповідач надав належні докази на підтвердження дотримання вимог статті 49-2 КЗпП України щодо наступного вивільнення позивачки у зв'язку із закриттям Івано-Франківського відділення № 84 АТ «Таскомбанк», запропонувавши їй вакантні посади, які відповідали її кваліфікаційному рівню.
Звернення позивачки до банку із заявою про надіслання на її поштову адресу трудової книжки у зв'язку зі звільненням дає підстави для висновку, що вона підтвердила своє небажання працевлаштовуватися на будь-яку із запропонованих їй посад.
Суди помилково взяли до уваги надані позивачкою скриншоти з мережі інтернет, що містять оголошення банку про наявність вакантних посад у інших відділеннях, оскільки, такі не підтверджують, що вакантні посади дійсно існували у АТ «Таскомбанк на час звільнення позивачки», а отже не є належними та допустимими доказами.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що подана позивачкою заява про ухвалення додаткового рішення не підписана заявником. Крім того, вона не надала доказів оплати послуг адвоката, який надавав їй правову допомогу у суді першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 липня 2023 року касаційну скаргу АТ «Таскомбанк» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2023 року, додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 березня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Таскомбанк» на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області матеріали цивільної справи № 344/2714/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У жовтні 2023 року матеріали справи № 344/2714/22 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом АТ «Таскомбанк» від 21 січня 2021 року № 252-АД затверджено план заходів щодо закриття Івано-Франківського відділення № 84 АТ «Таскомбанк».
Наказом АТ «Таскомбанк» від 01 листопада 2021 року № 233-ОД вирішено скоротити та вивести зі штатного розпису з 04 січня 2022 року посади Івано-Франківського відділення № 84: директора відділення, старшого фінансового консультанта відділу по роботі з клієнтами малого та середнього бізнесу, головного спеціаліста відділу по роботі з роздрібними клієнтами, начальника відділу касових операцій, заступника директора відділення з операційної діяльності, провідного спеціаліста відділу по роботі з роздрібними клієнтами та старшого касира відділу касових операцій.
23 листопада 2021 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про наступне звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у якому зазначив перелік вакантних посад, а саме: провідного спеціаліста відділу по роботі з роздрібними клієнтами Дніпровського відділення № 57, головного спеціаліста відділу по роботі з роздрібними клієнтами Київського відділення № 60, головного спеціаліста відділу по роботі з роздрібними клієнтами Уманського відділення № 66.
Згідно з актом про відмову від підписання попередження про скорочення від 03 листопада 2021 року № 03/1/11 ОСОБА_1 , провідний спеціаліст відділу по роботі з роздрібними клієнтами Івано-Франківського відділення № 84 АТ «Таскомбанк» відмовилася ознайомлюватися та підписувати попередження про скорочення.
Копію зазначеного акта позивачка отримала 10 січня 2022 року.
Наказом АТ «Таскомбанк» від 20 січня 2022 року № 47-к ОСОБА_1 звільнена з роботи з посади головного спеціаліста відділу по роботі з роздрібними клієнтами Івано-Франківського відділення № 84 АТ «Таскомбанк» у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15 та Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 755/3972/17-ц.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди встановили, що 23 листопада 2021 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про наступне звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, та запропонував їй три вакантні посади на які вона може бути працевлаштована, а саме: провідний спеціаліст відділу по роботі з роздрібними клієнтами Дніпровського відділення № 57, головний спеціаліст відділу по роботі з роздрібними клієнтами Київського відділення № 60, головний спеціаліст відділу по роботі з роздрібними клієнтами Уманського відділення № 66.
Водночас згідно з витягом зі штатного розпису АТ «Таскомбанк», крім запропонованих позивачці, у відповідача були наявними інші вакантні посади, які відповідають кваліфікації позивачки, зокрема у відділеннях АТ «Таскомбанк» № 60, № 63, № 117, № 57 та № 66, які відповідачці запропоновані не були.
Установивши, що з дня попередження позивачки про вивільнення до дня звільнення відповідач не запропонував їй усі вакантні посади, які відповідали її кваліфікації, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував до спірних правовідносин пункт 1 частини першої, частину другу статті 40, частину третю статті 49-2 КЗпП України та дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.
Доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 жовтня 2022 року у справі № 341/1215/18, від 14 квітня 2022 року у справі № 753/17197/19, від 12 квітня 2023 року у справі № 755/16619/20, від 02 червня 2020 року у справі № 826/24208/15, від 29 липня 2020 року у справі № 802/3673/15 є необґрунтованими, з огляду на таке.
У згаданих постановах, з урахуванням конкретних обставин, встановлених судами у кожній справі, Верховний Суд застосував загальний висновок щодо звільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Зазначивши, що зважаючи на тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
У справі № 341/1215/18 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог позивачів, оскільки суди встановили, що комбінат спортивних споруд, якому передано майно комбінату спортивних споруд ППО Бурштинської ТЕС, створено АТ «ДТЕК Західенерго» у відокремленому підрозділі Бурштинській ТЕС, яка є окремою юридичною особою, а тому у позивачів немає підстав для працевлаштування у новоствореному структурному підрозділі іншої юридичної особи.
У справі № 753/17197/19 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що роботодавець дотримався вимог статей 40, 42, 43, 49-2 КЗпП України, зокрема повідомив працівника за два місяці про звільнення, а також, запропонував йому вакантні місця з моменту повідомлення про звільнення до моменту його звільнення, проте позивач не скористався таким правом, не надав згоди на переведення на іншу посаду, підстав вважати, що роботодавець відмовив працівникові у переведенні на іншу посаду суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, позивач не оскаржував таких дій роботодавця, не доводив їх протиправність.
У справі № 755/16619/20 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що позивачка звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, при цьому протягом усього часу попередження їй пропонувалися вакантні посади науково-педагогічних працівників, на зайняття яких вона не дала своєї згоди. Також позивачу було запропоновано зайняти в порядку конкурсу вакантну посаду керівника новоствореної кафедри, але вона не скористалася такою можливістю.
У справі № 826/24208/15 Верховний Суд скасував оскаржувані судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема, з огляду на те, що ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд не встановили, які вакантні посади, окрім тих двох посад, що запропоновані позивачу, були наявні у ВККС України станом на момент її попередження про наступне вивільнення, а саме
з 10 червня 2015 року, протягом періоду з дня попередження до дня звільнення - 28 вересня 2015 року, а також існували безпосередньо станом на дату звільнення. Також суди не перевірили виконання роботодавцем, у межах спірних правовідносин, покладеного на нього обов'язку щодо пропонування позивачу всіх наявних у нього вакантних посад, відповідно до рівня її кваліфікації.
У справі № 802/3673/15 Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції поновив позивача на іншій посаді, аніж та, яку він обіймав і з якої був звільнений, а тому, для належного способу захисту порушеного права позивача в частині його поновлення на посаді, ухвалив нове судове рішення, яким поновив позивача на посаді, з якої його було звільнено.
Аналізуючи наведене необхідно дійти висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, наведеному у згаданих постанова, а ухвалені за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин справи, що переглядається.
Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, правильно застосували норми матеріального права, а тому дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення позивачки відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.
Верховний Суд відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги про те, що суди помилково взяли до уваги надані позивачкою скриншоти з мережі інтернет про наявність у відповідача інших вакантних посад, крім тих, які були запропоновані позивачці, оскільки зазначені обставини суди встановили на підставі витягу зі штатного розпису АТ «Таскомбанк».
Необґрунтованими є також аргументи заявника про те, що заява позивачки про ухвалення додаткового рішення не підписана, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про її задоволення, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що 10 лютого 2023 року та 13 лютого 2023 року на електронну адресу Івано-Франківського міського суду надійшли клопотання від представника позивачки - адвоката Микулича І. В. про ухвалення додаткового рішення, які підписано електронним-цифровим підписом.
Посилання заявника на те, що оскільки позивачка не надала доказів оплати послуг адвоката, який надавав їй правову допомогу у суді першої інстанції, то відсутні підстави для відшкодування зазначених судових витрат, є необґрунтованими, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19, від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18. Зазначена судова практика є незмінною.
Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанції, а також пов'язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника встановлені судами неповно і неправильно, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій, належно дослідили зібрані у справі докази, надали їм відповідну оцінку, правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення її позовних вимог.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2023 року, додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 березня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник