22 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 607/11065/22
Провадження № 61-3557ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Крата В. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Головченко Олександр Андрійович (далі - адвокат),
на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2024 року
у справі за позовом позивача до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив Східний-Тернопіль» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та
1. У серпні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача 37 995,00 грн заборгованості із заробітної плати за період з 1 листопада 2017 року до 3 квітня 2018 року включно та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 3 квітня 2018 року до ухвалення судового рішення. Обґрунтував так:
із 20 квітня 2017 року позивач працював на посаді голови правління відповідача. За контрактом із відповідачем отримував 7 000,00 грн заробітної плати щомісячно;
із листопада 2017 року до лютого 2018 року включно були неодноразові спроби незаконними методами усунути позивача із займаної посади та заблокувати доступ до коштів відповідача. У передбаченому законом порядку з посади голови правління позивача не звільнили. Проте, як він дізнався, 3 серпня 2017 року на ту ж посаду призначили іншу особу;
позивач звернувся до відповідача з вимогою про надання йому копії відповідного наказу, протоколу зборів відповідача про його звільнення із займаної посади, а також трудової книжки. Отримав відповідь, що запитувані документи відсутні у відповідача через те, що їх не передав попередній голова правління;
з метою з'ясування обставин щодо нарахування та виплати заробітної плати позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України й отримав відповідь про відсутність інформації про такі нарахування через бухгалтерську помилку. У поданні відповідних коригуючих звітів відповідач відмовив. Тому позивач звернувся зі скаргами до органів Державної служби України з питань праці та органів Державної податкової служби України. Після цього 22 червня 2022 року відповідач подав коригуючі звіти, з яких позивач дізнався, що з листопада 2017 року йому нараховували заробітну плату, однак не виплачували.
2. 26 серпня 2022 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області постановив ухвалу, згідно з якою відкрив провадження у справі та вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
3. 24 жовтня 2023 року цей суд ухвалив рішення, згідно з яким відмовив позивачеві у задоволенні позову, а відповідачеві - у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував так: відповідач довів, а позивач не спростував факт нарахування та виплати йому заробітної плати за період з 1 листопада 2017 року до 31 березня 2018 року включно; підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні теж немає, бо у день звільнення позивачеві виплатили всі належні кошти.
4. 24 січня 2024 року Тернопільський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. Навів аналогічні до останнього мотиви.
5. 6 березня 2024 року адвокат в інтересах позивача надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просить скасувати зазначені судові рішення та скерувати справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
6. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
6.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
6.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: (а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; (б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; (в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; (г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
6.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
6.4. Ціна позову визначається у позовах про строкові платежі і видачі сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки (пункт 4 частини першої статті 176 ЦПК України).
6.5. Предметом позову є стягнення 37 995,00 грн заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. За змістом оскаржених судових рішень позивач отримував 7 000,00 грн заробітної плати щомісячно. Ціна позову не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
6.6. У касаційній скарзі адвокат в інтересах позивача звернув увагу на підпункти «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Стверджує, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики. Мотивував так:
немає єдиної практики Верховного Суду щодо «покладення/визначення конкретної особи у доведеності факту виплати/перерахування заробітної плати та якими доказами вони можуть бути підтверджені»;
«наразі в Україні оголошено воєнний стан, і питання заробітної плати є досить суттєвим питанням у соціальному захисті громадянина, і правове, судове регулювання таких питань є досить важливим, проте наразі в цій частині відсутнім».
Жодних пояснень цих узагальнених тверджень у касаційній скарзі немає. Аргументів на користь того, що з означених проблем практика Верховного Суду відсутня чи не характеризується єдністю, немає.
6.7. Адвокат зазначив, що справа має виняткове значення для позивача. Мотивував так:
«позивач, розуміючи відсутність грошових коштів в кооперативі, продовжував працювати та виконувати покладені на нього обов'язки… з надією, що отримає зароблені грошові кошти за свою працю пізніше… всупереч цим надіям та сподіванням позивача без його участі та відома й неочікувано було усунуто із займаної посади»;
«отримання нагороди (заробітної плати) для нього є досить важливим фактором, адже у спірний період… позивач працював, ба, більше, жодних недоліків у його роботі не було виявлено, але й не отримано заробітної плати»;
«весь цей час до подачі позову позивач доглядав за своєю матір'ю, яка є інвалідом І групи, учасником бойових дій та особою досить похилого віку, що хворіє»;
«оскільки заробітна плата не була виплачена, а грошові кошти… відсутні, питання в одержанні таких коштів є дуже важливим для нього».
Верховний Суд вважає, що адвокат не підтвердив жодних обставин, які би могли переконати саме у винятковому значенні цієї справи для позивача. Догляд за людиною, яка потребує допомоги з огляду на її вік і стан здоров'я, сам по собі не доводить винятковість справи для позивача. Аргумент про важливість заробітної плати для працівника може однаково стосуватися будь-якої справи про стягнення заборгованості із роботодавця та не підтверджує винятковий характер для позивача саме цієї справи.
6.8. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що позивач не обґрунтував фундаментальний характер питання права, яке він підняв у касаційній скарзі, для формування єдиної правозастосовної практики в Україні. Відсутні підстави вважати, що саме ця справа має виняткове значення для позивача, і що її розгляд судом касаційної інстанції потрібен для забезпечення єдності правозастосовної практики. Наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можливо оскаржити у касаційному порядку, позивач не обґрунтував. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
7. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
7.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
7.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
7.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
7.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 рокуу справі«Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
7.5. Позивач отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мав можливість навести аргументи та докази на користь його позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом(частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.
7.6. Адвокат в інтересах позивача подав касаційну скаргу на судові рішення, які за загальним правилом не можна оскаржити у касаційному порядку. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За наведених умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушують сутність права позивача на доступ до суду.
Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив Східний-Тернопіль» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали скерувати особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат