28 травня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/16408/20
Провадження № 11-кп/4820/390/24
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Хмельницького апеляційного суду в режимі відеоконференції судове провадження за клопотанням прокурора про продовження стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , -
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, п.1 ч.2 ст.115, ч.1 ст.115 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -
В провадженні Хмельницького апеляційного суду перебуває судове провадження № 12020240000000095 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.01.2023 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч.3 ст.15, п.1 ч.2 ст.115, ч.1 ст.115 КК України.
Вироком Хмельницького міськрайонного суду від 19.01.2023 року ОСОБА_6 визнано винним за ч. 1 ст. 115 КК України та призначено покарання у виді 12 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначено покарання у виді 14 років позбавлення волі.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 25.05.2023 вказаний вирок залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 09.04.2024 р. скасовано ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25.05.2023 р. щодо ОСОБА_6 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вироком суду встановлено, що 07 березня 2020 року на протязі першої половини дня ОСОБА_6 , після нічної сварки, яка виникла на ґрунті ревнощів, перебуваючи за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , очікував на повернення своєї дружини ОСОБА_10 , яка після сварки не залишилася вдома ночувати.
Цього ж дня, близько 14 год. до вказаної квартири прийшла ОСОБА_10 із своїм товаришем, колегою по роботі ОСОБА_8 , після чого висловила намір забрати дітей та в подальшому розлучитись.
ОСОБА_6 , перебуваючи на кухні зазначеної квартири, обурившись вимогою ОСОБА_10 розлучитись та на ґрунті виниклих ревнощів до ОСОБА_8 , розпочав розмову.
Дана розмова відразу переросла у конфлікт, який ОСОБА_6 не бажав вирішити мирним шляхом, а наміри ОСОБА_8 щодо спільного проживання із ОСОБА_10 , ще більше розлютили ОСОБА_6 .
З мотивів помсти, через ревнощі, у ОСОБА_6 виник раптовий умисел на протиправне заподіяння смерті двом особам, а саме своїй дружині ОСОБА_10 та її знайомому ОСОБА_8 .
ОСОБА_6 , 07.03.2020 р., близько 14 год., з метою реалізації свого злочинного умислу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та його наслідки, діючи умисно з метою вбивства двох осіб, перебуваючи у кухні вказаної картири, схопив зі столу у праву руку кухонний ніж. В момент, коли ОСОБА_10 знаходилась в проході вхідних дверей до кухні, ОСОБА_6 різко скоротив відстань в її напрямку та з прикладанням значної сили наніс ОСОБА_10 численні удари ножем в область грудної клітки, живота та лівої руки, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент спричинення (в сукупності призвели до гострої крововтрати).
В подальшому, ОСОБА_10 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння смерті двом особам, а саме ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , на ґрунті особистих неприязних відносин через ревнощі, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання їх негативних наслідків, розвернувся до ОСОБА_8 , та діючи умисно, з прикладанням сили, під час того як останній піднявся із стула, заподіяв йому лезом ножа два удари в область правої половини грудної клітини. ОСОБА_8 , з метою врятування власного життя, розпочав захищатись від ОСОБА_6 , прикриваючись руками та намагаючись вибігти у коридор, де перебувала ОСОБА_10 , проте не зміг закрити за собою двері кухні, внаслідок чого він та ОСОБА_6 упали під час боротьби на підлогу коридору.
Після цього, ОСОБА_6 , перебуваючи у коридорі вказаної квартири, продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння смерті двом особам, а саме ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , на ґрунті особистих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання їх негативних наслідків у вигляді смерті, діючи умисно, з прикладанням значної сили, наніс шість ударів ОСОБА_8 в область тулуба та правої верхньої кінцівки. Вцілому ОСОБА_10 заподіяв ОСОБА_8 : 2 сліпих проникаючих колото-різаних поранень правої половини грудної клітки, з тілесними ушкодженнями у вигляді: 2 ран м'яких тканин переднє бічної поверхні правої половини грудної клітки, що проникали в порожнину грудної клітки з ушкодженням нижньої долі правої легені в 2-х місцях (по внутрішньому краю - наскрізне, та по зовнішньому краю - сліпе), кровотечею (близько 700 мл крові) та виділенням повітря в плевральну порожнину зі стисканням легені (відносяться за своїм характером до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент заподіяння); також заподіяв 2 колото-різаних непроникаючі поранення: правої половини грудної клітки, правої здухвинної ділянки передньої черевної стінки (відносяться за своїм характером до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я) та заподіяв 4 рани м'яких тканин: 2 з яких задньої поверхні плеча правої верхньої кінцівки та 2 з яких внутрішньої поверхні цього ж плеча на одному рівні, (відносяться за своїм характером до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я).
В цей час, ОСОБА_10 з метою врятування власного життя, відчинила вхідні двері квартири, почала тікати, голосно кричати, щоб привернути на себе увагу сторонніх осіб. ОСОБА_6 на мить відволікся та ОСОБА_8 вдалося відштовхнути його від себе і також вибігти із квартири слідом за ОСОБА_10 .
З метою доведення свого злочинного умислу до кінця, спрямованого на заподіяння смерті двом особам, а саме ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , ОСОБА_6 вибіг із квартири та став їх переслідувати. ОСОБА_8 , будучи важко пораненим не втримав рівноваги та впав на сходинковій площадці між 3 та 4 поверхами. ОСОБА_6 розуміючи, що не виконав усі необхідні дії для вбивства ОСОБА_8 , проте усвідомлюючи, що дружина ОСОБА_10 може утекти та він не доведе свій злочинний умисел до кінця, залишив ОСОБА_8 лежачого на сходинковій площадці та продовжив переслідувати ОСОБА_10 . Наздогнавши її на першому поверсі, поблизу виходу із під'їзду на сходинковому марші, ОСОБА_6 , значно переважаючи ОСОБА_10 в силі, повалив її на спину, та схилившись над нею, тримаючи ніж у правій руці, з прикладанням значної сили, умисно наніс численні удари в область тулуба, а саме грудей, де знаходяться життєво-важливі органи.
Своїми умисними діями спрямованими на протиправне заподіяння ОСОБА_10 смерті, ОСОБА_6 заподіяв їй тілесні ушкодження у вигляді 4-х ножових ран грудної клітини з ушкодженням серця та правої легені, 1-го ножового поранення живота з ушкодженням селезінки, ран лівого плеча та великого пальця лівої кисті, що могли утворитися не менше я від 7-ми дій одного і того ж самого знаряддя, по типу ножа, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент спричинення (в сукупності призвели до гострої крововтрати), та перебувають у прямому причинному зв'язку із настанням ОСОБА_10 смерті., яка настала від гострої крововтрати як наслідок колото-різаних ран грудної клітини із ушкодженням серця та правої легені, живота із ушкодженням селезінки, лівого плеча та великого пальця лівої руки.
Слідом за ОСОБА_6 на перший поверх збіг ОСОБА_8 , який побачивши нерухоме, лежаче на підлозі тіло ОСОБА_10 , та стоячого біля неї ОСОБА_6 із ножем у руці, вдарив останнього кулаком в обличчя та, з метою порятунку, вибіг із під'їзду будинку, прохаючи допомоги у сторонніх людей, які сиділи на лавочці поблизу зазначеного під'їзду. Помітивши, що ОСОБА_8 вибіг із під'їзду та привертає увагу сторонніх осіб, ОСОБА_6 , боячись бути поміченим, не став переслідувати останнього та повернувся із ножем у руках в свою квартиру за місцем проживання.
При цьому, ОСОБА_6 , з причин, що не залежали від його волі не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, направлених на умисне вбивство ОСОБА_8 , так як ОСОБА_8 вчинив супротив та зумів утекти із будинку, привернути увагу сторонніх осіб, після чого отримав кваліфіковану медичну допомогу.
Прокурор звернувся до Хмельницького апеляційного суду з клопотанням про продовження стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Заслухавши доповідача, прокурора, який прохав задовольнити клопотання, потерпілих, обвинуваченого та захисника, які не заперечували про задоволення клопотання прокурора, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи клопотання, колегія суддів вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав.
У відповідності до статті 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 21 Конституції України встановлено, що усі люди вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Відповідно до ч. 3 ст. 377 КПК України, якщо обвинуваченого, який тримається під вартою, засуджено до позбавлення волі, суд лише у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.
Для того, щоб відповідати вимогам законності, тримання під вартою повинно здійснюватися «відповідно до процедури, передбаченої законом». Це означає, що тримання під вартою має відповідати матеріальним і процесуальним нормам національного права (чи міжнародного права, коли це доречно, (рішення ЄСПЛ Medvedyev and Others v. France (Медвєдєв та інші проти Франції).
Позбавлення волі повинно здійснюватися «після» засудження. При цьому, поняття «після» означає не тільки те, що ув'язнення повинно відбуватися після винесення обвинувального вироку з точки зору часу: крім того, ув'язнення повинно бути результатом, наслідком засудження, залежати від чи здійснюватися в силу обвинувального вироку (рішення ЄСПЛ Van Droogenbroeck v. Belgium (Ван Дрогенбрук проти Бельгії), Weeks v. the United Kingdom (Уікс проти Сполученого Королівства), M. v. Germany (М. проти Німеччини). Іншими словами, повинен існувати достатній причинно-наслідковий зв'язок між засудженням та відповідним позбавленням волі (рішення ЄСПЛ Monnell and Morris v. the United Kingdom (Моннел та Морріс проти Сполученого Королівства), M. v. Germany (М. проти Німеччини).
При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду, відповідно до статті 5 параграфа 3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання обвинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції (рішення Solmaz v. Turkey (Солмаз проти Туреччини), Kalashnikov v. Russia (Калашніков проти Росії), Wemhoff v. Germany (Вемхофф проти Німеччини).
У силу суттєвого зв'язку між статтею 5 параграфа 3 Конвенції та параграфом 1 (с) цієї статті, особа, засуджена в першій інстанції, не може розглядатися як особа взята під варту «з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення», як зазначено в останньому положенні, але знаходиться у стані, забезпеченому статтею 5 параграфа 1(а), яка санкціонує позбавлення волі «після засудження компетентним судом» (рішення - Belevitskiy v. Russia (Белевицький проти Росії), Piotr Baranowski v. Poland (Пьотр Барановський проти Польщі), Gorski v. Poland (Горський проти Польщі).
Друга частина статті 5 параграфа 3 не надає суду вибору між тим, щоб притягнути обвинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду. До засудження обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає передусім у забезпеченні умовного звільнення, якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим.
Тому безперервне тримання під вартою у конкретному випадку може бути виправдане тільки за наявності дійсної необхідності захисту суспільних інтересів, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, має переважне значення порівняно з вимогою -поваги до особистої свободи відповідно до статті 5 Конвенції.
У даному кримінальному провадженні на теперішній час наявний такий конкретний суспільний інтерес.
Суд, з огляду на принцип презумпції невинуватості, вивчає всі факти, що свідчать на користь або проти існування необхідності захисту суспільних інтересів, яка б виправдовувала відступ від принципу поваги до особистої свободи за статтею 5 Конвенції.
Необхідно встановити, чи продовжували інші підстави, наведені раніше судом, виправдовувати позбавлення волі, чи були ці підстави «доречними» та «достатніми».
Таким чином, апеляційний суд зобов'язаний переглядати правомірність попереднього ув'язнення особи, яка чекає суду, з метою забезпечення її звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінене абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному конкретному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосовних до кожної справи (McKay v. the United Kingdom (Маккей проти Сполученого Королівства), Bykov v. Russia (Биков проти Росії), Idalov v. Russia (Ідалов проти Росії), Labita v. Italy (Лабіта проти Італії), Kudla v. Poland (Кудла проти Польщі).
Аргументи на користь і проти звільнення не можуть бути «загальними та абстрактними» (Boicenco v. Moldova (Бойченко проти Молдови), Khudoyorov v. Russia (Худойоров проти Росії), але повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин заявника, які виправдовують його тримання під вартою (Aleksanyan v. Russia (Алексанян проти Россії).
Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні : а) ризик того, що підсудний не з'явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (Tiron v. Romania (Тирон проти Румунії), Smirnova v. Russia (Смирнова проти Росії), Piruzyan v. Armenia (Пірузян проти Вірменії).
Згідно зі статтею 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Крім того, колегія суддів, зазначає, що мета застосування запобіжного заходу після проголошення вироку та до набрання ним законної сили дещо відрізняється від мети під час досудового розслідування та судового провадження.
Після проголошення вироку запобіжний захід скоріше відіграє роль забезпечення виконання покарання, запобігання спробам втечі обвинуваченого та ухилення від відбування призначеного покарання, вчинення нових злочинів, а також як захід забезпечення належної процесуальної поведінки під час гіпотетично можливого (в разі подання обвинуваченим апеляційної скарги) провадження з перегляду судового рішення в апеляційному порядку.
Частина 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає вичерпний перелік підстав обмеження гарантій права на свободу та особисту недоторканність.
У пунктах 46, 47 рішення у справі «Руслан Яковенко проти України», заява № 5425/11, рішення від 4 червня 2015 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) чітко розмежував підстави обмеження гарантій, встановлених статтею 5 Конвенції.
Попереднє ув'язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції.
Підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. У зв'язку з цим, словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з'явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), від 27 червня 1968 року, С. 23, п. 9, Series А № 7).
Відповідно до пункту 4 статті 5 Конвенції кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Починаючи з дати постановлення вироку (навіть якщо лише судом першої інстанції), підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції.
Згідно з практикою ЄСПЛ у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання (справа «Руслан Якловенко проти України», п. 32).
Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, колегія суддів дійшла висновку про те, що існує ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду, зважаючи на засудження обвинуваченого судом першої інстанції до 14 років позбавлення волі.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, п.1 ч.2 ст.115, ч.1 ст.115 КК України, за яке він був засуджений оскаржуваним вироком, тому підставою застосування до обвинуваченого запобіжного заходу є не наявність обґрунтованої підозри, а безпосереднього засудження обвинуваченого за вчинення зазначених злочинів, з огляду на положення статей 368, 374 КПК України, яке і є предметом апеляційної перевірки.
Обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених п. 1,2,3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього кодексу.
Згідно п.3 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25.04.2003 N 4 взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
За таких підстав, колегія суддів, вважає, що клопотання прокурора є обгрунтованим і підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 331, 401 КПК України, колегія суддів,-
Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, п.1 ч.2 ст.115, ч.1 ст.115 КК України - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, п.1 ч.2 ст.115, ч.1 ст.115 КК України,запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 25 липня 2024 року включно.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді