Номер провадження: 22-ц/813/4077/24
Справа № 947/11982/23
Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.
Доповідач Заїкін А. П.
25.04.2024 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 947/11982/23
Номер провадження: 22-ц/813/4077/24
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Мокана В.В.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Васильків О.В. о 15 годині 56 хвилині 11 грудня 2023 року, повний текст рішення складений 21 грудня 2023 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним уточненим у подальшому позовом, в якому остаточно просить стягнути з ОСОБА_4 на його користь: 1) на відшкодування матеріальної шкоди - 205 343,08 грн.; 2) інфляційні втрати в розмірі - 127 424 грн.; 3) компенсацію за завдану моральну шкоду, в результаті вчинення злочину, пов'язаного з незаконним заволодінням грошових коштів, в розмірі - 150 000,00 грн..
ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що в провадженні Київського районного суду м. Одеси розглядалося кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 за ознаками кримінальних злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України. 20.03.2023 року ухвалою суду звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, кримінальне провадження закрито.
ОСОБА_4 обвинувачувалася, зокрема щодо епізодів, які стосуються ОСОБА_1 у тому, що 02.08.2007 року до ОСОБА_4 , яка знаходилась у приміщенні ПП "Юридична фірма "Сім'я і Закон" звернувся ОСОБА_1 для надання юридичних послуг в питаннях оскарження заповіту його матері. У ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 шляхом обману, повторно, оскільки надавати такі послуги останньому вона не мала ніяких намірів. В подальшому ОСОБА_4 заволоділа грошима ОСОБА_1 , спричинивши значних матеріальних збитків на загальну суму - 332 767,08 грн., а також моральну шкоду, відшкодування якої позивач оцінює у - 150 000 грн. (Т. 1, а.с. 2 - 22; 166 - 171).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висноків
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2023 року задоволено частково вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 ..
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі - 205 343,08 грн. та інфляційні втрати у розмірі - 127 424,00 грн., що були завдані кримінальним правопорушенням.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду в результаті вчинення злочину в розмірі - 100 000,00 грн..
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 3 646,80 грн..
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ухвалюючи рішення, прийняв до уваги обставини, встановлені у постанові Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2023 року по справі №520/3592/15-к, якою звільнено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі ст. 49 КК України. Кримінальне провадження по справі відносно ОСОБА_4 закрито згідно поданої до суду її заяви, та з нереабілітующих підстав.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним порушенням. Оскільки 15-й рік позивач відчуває постійні моральні страждання, переживання та пригнічений стан в зв'язку з втратою великої суми грошей та ухилення відповідачки від їх повернення, необхідністю довготривалих судових процесів для захисту своїх прав, суд прийшов до висновку про завдання позивачу відповідачкою моральної шкоди. Однак суд вважав, що визначений у позовній заяві розмір відшкодування моральної шкоди є завищеним, у зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд вважав, що відшкодуванню позивачу підлягає завдана моральна шкода у розмірі - 100 000,00 грн. (Т. 2, а. с. 12 - 18).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2023 року. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що: 1) суд першої інстанції було безпідставно підмінив договірні правовідносини недоговірними за наявності цивільно-правового договору. Суд повинен був розглядати та вирішувати справу як цивільно-правовий спір, де питання наявності злочинних дій, вчинення їх апелянтом, у кримінальному провадженні не вирішено, оскільки відсутній обвинувальний вирок суду; 2) позивачем не заперечувався факт укладення 03.08.2007 року з нею договору про надання юридичних послуг. Вказаний договір не визнаний не виконаним, розірваним чи нікчемним. Наявність вказаного договору виключає предмет судового розгляду; 3) судом порушено презумпцію невинуватості особи, створено загрозу її репутації, честі та гідності через 15 років переслідувань; 4) судом порушено принцип верховенства права, суд діяв упереджено по відношенню до сторони відповідачки. Судом першої інстанції було помилково визнано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2023 року за обвинувальний акт; 5) судом не враховано, що позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності; 6) суд першої інстанції, розглядаючи цивільний позов, не мав права встановлювати винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення; 7) позивачем не було доведено завдання шкоди та всіх її складових; 8) ОСОБА_1 , вичерпавши можливість кримінального переслідування за професійну діяльність юриста, почав переслідування апелянта у цивільному судочинстві, направлене на завдання їй шкоди, що є проявом зловживання своїми правами (Т. 2, а. с. 20 - 41, 42 - 63).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.01.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2023 року залишено без руху (Т. 2, а. с. 67 - 67 зворотна сторона).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву якою усунуто недоліки апеляційної скарги.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.02.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2023 року (Т. 2, а. с. 75 - 75 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.02.2024 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено справу до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду з повідомленням учасників справи (Т. 2, а.с. 79).
25.04.2024 року від ОСОБА_5 надійшла заява про зловживання правом судового захисту та постановлення окремої ухвали.
25.04.2024 року від ОСОБА_5 надійшла заява про відвід усього складу колегії суддів Одеського апеляційного суду.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.04.2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_5 про відвід усього складу колегії суддів Одеського апеляційного суду.
У судовому засіданні ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
ОСОБА_1 та його представник - адвокат Гайдай Я.Ф. у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
03.08.2007 року ОСОБА_4 , як директор Юридичної фірми "Сім'я і закон", та ОСОБА_1 уклали Договір про надання юридичних послуг, предметом якого є - надання юридичних послуг, консультацій, рекомендацій, ведення справ в усіх державних установах, в судових органах тощо, з усіма правами, якими наділений громадянин ОСОБА_1 щодо захисту його цивільно-правових інтересів (Т.1, а. с. 31).
Відповідно до п. 2.1. вказаного договору Сторони дійшли згоди, що ОСОБА_1 сплатить в момент підписання договору дві тисячі п'ятсот гривень та витрати по держмиту відносно ціни позовних заяв.
З копій Журналів судового засідання по справі №2-1459/07 вбачається, що представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 була присутня в судовому засіданні лише один раз - 10.08.2007 року (Т. 1, а. с. 35 - 39).
Відповідно до Розписки від 20.08.2007 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі - 5 000 доларів США (Т. 1, а. с. 41).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.12.2007 року у справі №2-1459/2007 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним, визначення частки у спадковому майні, визнання права на спадкове майно.
Матеріали справи містять копії звернень ОСОБА_1 окремо та разом з іншими особами, зокрема до Одеської обласної адміністрації, Шевченківського ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області, ГО "Антикорупційний комітет", Прокурора Одеської області, ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління державної служби, Слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області, Прокурора м. Одеси, ОРІДУ НАДУ при Президентові України (Т. 1, а. с. 61 - 62, 65, 66 - 67, 69, 71, 74 - 77, 84, 85, 90, 91).
Постановою слідчого СВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області Димчева Р.Ф. від 27.10.2009 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_4 за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України (Т. 1, а. с.71 - 71 зворотна сторона).
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2023 року у справі №520/3592/15-к клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності задоволено. Звільнено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі ст. 49 КК України (Т. 1, а. с. 23 - 29).
Ухвала набрала законної сили - 28.03.2023 року.
Вказаною ухвалою встановлено, що 02.08.2007 року до ОСОБА_4 , у приміщенні ПП «Юридична фірма «Сім'я і Закон» за адресою - м. Одеса, вул. Академіка Корольова, б. 56, звернувся ОСОБА_1 для отримання юридичних послуг в питаннях оскарження заповіту його матері - ОСОБА_9 , відповідно до якого все майно остання заповіла не йому, а своєму внуку - ОСОБА_10 , з чим він був не згодний. Після чого у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 шляхом обману, повторно, оскільки надавати такі послуги останньому вона не мала ніяких намірів.
Реалізуючи злочинний умисел, ОСОБА_4 запевнила ОСОБА_1 про те, що вона професійний юрист та з легкістю вирішить вказане питання, а також запропонувала йому укласти договір про надання юридичних послуг, ціна яких складає - 2 500 грн..
Потім, 03.08.2007 року, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на повторне заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 , шляхом обману, ОСОБА_4 у вказаному приміщенні уклала з ОСОБА_1 договір про надання юридичних послуг.
Підписавши угоду, ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти за договором в сумі - 2500 грн., які не відобразила у бухгалтерських документах відповідного до чинного на той момент законодавства України.
У подальшому, ОСОБА_4 самоусунулась від належного виконання умов договору про надання юридичних послуг від 03.08.2007 року, укладеного між нею та ОСОБА_1 , а саме - не приймала участь у судових засіданнях та не сприяла процесу доказування в суді, в результаті чого ОСОБА_4 шляхом обману заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 на суму - 2 500 грн..
06.08.2007 року, у даному приміщенні, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію злочинного умислу, повідомила ОСОБА_1 завідомо неправдиву інформацію, що для оплати непередбачуваних розходів в ході подальшої роботи згідно вказаного договору їй необхідно доплатити ще - 5 000 грн., після чого ОСОБА_1 , будучи введеним в оману, цього ж дня в указаному приміщенні передав ОСОБА_4 через ОСОБА_11 на вказані потреби - 5000 грн., заволодівши якими ОСОБА_4 використала їх на власні потреби.
10.08.2007 року, в невстановленому досудовим розслідуванням місці, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію злочинного умислу, по телефону повідомила ОСОБА_1 завідомо неправдиву інформацію, що для позитивного рішення його позовних вимог йому необхідно приватизувати земельну ділянку по АДРЕСА_1 , де він мешкає, за що останній повинен заплатити їй - 7 000 доларів США, які вона передасть її знайомому на ім'я ОСОБА_12 , що працює в управлінні земельних ресурсів, хоча в дійсності вона мала намір присвоїти ці грошові кошти, після чого 20.08.2007 року ОСОБА_1 , будучи введеним в оману, в указаному приміщенні ПП «Юридична фірма «Сім'я і Закон» передав ОСОБА_4 5 000 доларів США для передачі ОСОБА_13 за приватизацію вказаної земельної ділянки, що по курсу НБУ на 20.08.2007 року складало - 25 250 грн., заволодівши якими ОСОБА_4 використала їх на власні потреби.
Приблизно в середині вересня 2007 року, точної дати в ході досудового розслідування не встановлено, у даному приміщенні, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію злочинного умислу, повідомила ОСОБА_1 завідомо неправдиву інформацію, що необхідно доплатити вищевказаному ОСОБА_13 за приватизацію даної земельної ділянки ще 2 000 доларів США, після чого ОСОБА_1 , будучи введеним в оману, цього ж дня в указаному приміщенні передав ОСОБА_4 через ОСОБА_11 на вказані потреби 10 000 грн., заволодівши якими ОСОБА_4 використала їх на власні потреби.
Приблизно в середині грудня 2007 року, точної дати в ході досудового розслідування не встановлено, у даному приміщенні, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію злочинного умислу, повідомила ОСОБА_1 завідомо неправдиву інформацію, що для позитивного вирішення питання в апеляційній інстанції по оскарженню рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.10.2007, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , необхідно доплатити ще - 3 500 доларів США, після чого ОСОБА_1 , будучи введеним в оману, цього ж дня в указаному приміщенні передав ОСОБА_4 на вказані потреби - 5 000 грн., заволодівши якими ОСОБА_4 використала їх на власні потреби.
Таким чином, ОСОБА_4 шляхом обману заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 на суму - 5 000 доларів США та - 22 500 грн., спричинивши йому матеріальну шкоду на загальну суму - 47 750 грн..
Вищевказаними діями відповідачки позивачу завдано моральну шкоди, яка полягає у втраті майна, душевних хвилюваннях, вимушених змінах у звичному ритмі життя.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннямич. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг його висновків не спростовують.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів частково не погоджується з висновками суду.
Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Частиною першою статті 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було враховано, що жодним рішенням не було доведено вину ОСОБА_2 у вчиненні злочину, та на підставі вказаного відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування шкоди, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У справі, яка переглядається, установлено, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2023 року у справі №520/3592/15-к задоволено клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Звільнено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі ст. 49 КК України (Т. 1, а. с. 23 - 29). Вказана ухвала набрала законної сили - 28.03.2023 року.
Вказаною ухвалою встановлено, що 02.08.2007 року до ОСОБА_4 , у приміщенні ПП «Юридична фірма «Сім'я і Закон» за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, б. 56, звернувся ОСОБА_1 для отримання юридичних послуг в питаннях оскарження заповіту його матері ОСОБА_9 , відповідно до якого все майно остання заповіла не йому, а своєму внуку ОСОБА_10 , з чим він був не згодний, після чого у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 шляхом обману, повторно, оскільки надавати такі послуги останньому вона не мала ніяких намірів.
Реалізуючи злочинний умисел, ОСОБА_4 запевнила ОСОБА_1 про те, що вона професійний юрист та з легкістю вирішить вказане питання, а також запропонувала йому укласти договір про надання юридичних послуг, ціна яких складає 2500 гривень.
Потім, 03.08.2007 року, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на повторне заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 , шляхом обману, ОСОБА_4 у вказаному приміщенні уклала з ОСОБА_1 договір про надання юридичних послуг.
Підписавши угоду, ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти за договором в сумі 2500 гривень, які не відобразила у бухгалтерських документах відповідного до чинного на той момент законодавства України.
У подальшому, ОСОБА_4 самоусунулась від належного виконання умов договору про надання юридичних послуг від 03.08.2007 року, укладеного між нею та ОСОБА_1 , а саме: не приймала участь у судових засіданнях та не сприяла процесу доказування в суді, в результаті чого ОСОБА_4 шляхом обману заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 на суму 2500 гривень.
06.08.2007 року, у даному приміщенні, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію злочинного умислу, повідомила ОСОБА_1 завідомо неправдиву інформацію, що для оплати непередбачуваних розходів в ході подальшої роботи згідно вказаного договору їй необхідно доплатити ще 5 000 гривень, після чого ОСОБА_1 , будучи введеним в оману, цього ж дня в указаному приміщенні передав ОСОБА_4 через ОСОБА_11 на вказані потреби 5000 гривень, заволодівши якими ОСОБА_4 використала їх на власні потреби.
10.08.2007 року в невстановленому досудовим розслідуванням місці, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію злочинного умислу, по телефону повідомила ОСОБА_1 завідомо неправдиву інформацію, що для позитивного рішення його позовних вимог йому необхідно приватизувати земельну ділянку по АДРЕСА_1 , де він мешкає, за що останній повинен заплатити їй 7000 доларів США, які вона передасть її знайомому на ім'я ОСОБА_12 , що працює в управлінні земельних ресурсів, хоча в дійсності вона мала намір присвоїти ці грошові кошти, після чого 20.08.2007 року ОСОБА_1 , будучи введеним в оману: в указаному приміщенні ПП «Юридична фірма «Сім'я і Закон» передав ОСОБА_4 5000 доларів США для передачі ОСОБА_13 за приватизацію вказаної земельної ділянки, що по курсу НБУ на 20.08.2007 року складало 25 250 гривень, заволодівши якими ОСОБА_4 використала їх на власні потреби.
Приблизно в середині вересня 2007 року, точної дати в ході досудового розслідування не встановлено, у даному приміщенні, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію злочинного умислу, повідомила ОСОБА_1 завідомо неправдиву інформацію, що необхідно доплатити вищевказаному ОСОБА_13 за приватизацію даної земельної ділянки ще 2 000 доларів США, після чого ОСОБА_1 , будучи введеним в оману, цього ж дня в указаному приміщенні передав ОСОБА_4 через ОСОБА_11 на вказані потреби 10000 гривень, заволодівши якими ОСОБА_4 використала їх на власні потреби.
Приблизно в середині грудня 2007 року, точної дати в ході досудового розслідування не встановлено, у даному приміщенні, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію злочинного умислу, повідомила ОСОБА_1 завідомо неправдиву інформацію, що для позитивного вирішення питання в апеляційній інстанції по оскарженню рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.10.2007, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , необхідно доплатити ще 3 500 доларів США, після чого ОСОБА_1 , будучи введеним в оману, цього ж дня в указаному приміщенні передав ОСОБА_4 на вказані потреби 5000 гривень, заволодівши якими ОСОБА_4 використала їх на власні потреби.
Таким чином, ОСОБА_4 шляхом обману заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 на суму 5000 доларів США та 22500 гривень, спричинивши йому матеріальну шкоду на загальну суму 47 750 гривень.
Колегія суддів звертає увагу, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а саме у зв'язку із закінченням строків давності, які є нереабілітуючими обставинами. Тому звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду.
ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15-ц (провадження № 61-1059св20) висловлено правову позиція, що звільнення від кримінальної відповідальності в контексті розглядуваного правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.
У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 346/4425/18 (провадження № 61-7008св21) зроблено висновок про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючими обставинами, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну з його вини шкоду.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року в справі № 367/6377/17, від 02.06.2023 року в справі №144/1847/21.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи вищевикладені вимоги закону та правові висновки Верховного Суду, встановивши причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідача та настанням шкідливих наслідків для позивача, суд першої інстанції, правильно вважав, що наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним порушенням.
Однак, колегія суддів вважає, що судом було помилково визначено розмір матеріальної шкоди, який підлягає відшкодуванню.
Як встановлено ухвалою Київскього районного суду м. Одеси від 20.03.2023 року, ОСОБА_4 шляхом обману заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 на суму 5000 доларів США та 22500 гривень, спричинивши йому матеріальну шкоду на загальну суму 47 750 гривень.
Вказані обставини також, підтверджуються копіями матеріалів кримінального провадження, залучених до матеріалів справи, зокрема: протоколом виїмки та огляду від 12.11.2010 року, протоколом огляду речових доказів від 17.03.2011 року, висновку експерта №348 від 23.03.2011 року, пояснення ОСОБА_4 від 23.06.2011 року, протоколом очної ставки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 14.06.2010 року тощо.
На підставі вказаного, колегія суддів вважає, що саме вказана сума - 47 750 грн. підлягає до стягнення в якості матеріальної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Щодо інфляційних втрат колегія суддів погоджується з розрахунком наведеним в заяві про зменшення позовних вимог.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Отже, з урахуванням сукупного індексу інфляції в Україні (https://calculator.in.ua/web/inflation-rates) за період (включно) з 03.08.07 р. по 12.04.23р. - 682,415% тоді (7 500 грн. х 682,415%) :100 = 51 181,13 грн. З 07.09.2007 по 12.04.23р. - 678,345% тоді (10 000 грн. ? 678,345% :100 = 67 834,50 грн. з 19.12.2007 р. по 12.04.23р. - 618,169% тоді (5 000 грн. x 618,169%) : 100 = 30 908,45 грн.. Загальна сума інфляційних втрат становить - 149 924,08 грн..
Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оскільки позивач відповідно до позовних вимог просив сягнути інфляційні втрати саме в розмірі - 127 424 грн., то саме вказана сума і підлягає стягненню.
Колегія суддів звертає увагу, що апелянтом в своїй апеляційній скарзі жодним чином не оспорено та не спростовано вказаний позивачем розрахунок матеріальної шкоди.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
За частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Врахувавши, що неправомірними діями відповідача позивачу було завдано моральні страждання, глибину та тривалість душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок загибелі (вбивства) близької, рідної людини - сина, тяжкість вимушених змін у її життєвих відносинах, суд першої інстанції, з урахуванням вимог розумності і справедливості, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, врахував глибину фізичних та душевних страждань позивача. Моральна шкода позивачу завдана смертю його сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивача йому душевні страждання; відновити становище, яке існувало до смерті сина у житті позивача неможливо.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Отже, при визначенні розміру відшкодування матеріальної шкоди суд першої інстанції перевірив доведеність позовних вимог і задовольнив їх на суму, що є документально підтвердженою, а визначаючи розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди врахував обставини, передбачені статтями 23, 1167 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про те, що враховуючи вимоги розумності в справедливості достатнім відшкодуванням буде стягнення - 100 000 грн.. Обґрунтованих заперечень проти розміру стягнених сум апелянтом не подано.
Щодо посилання апелянта про застосування строків позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в частині першій статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17.
ОСОБА_1 окремо та разом з іншими особами зокрема у 2008 році звернувся до Одеської обласної адміністрації, Шевченківського ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області, ГО "Антикорупційний комітет", Прокурора Одеської області, ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління державної служби, Слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області, Прокурора м. Одеси, ОРІДУ НАДУ при Президентові України (Т.1 а. с. 61 - 62, 65, 66 - 67, 69, 71, 74 - 77, 84, 85, 90, 91).
Постановою слідчого СВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області Димчева Р.Ф. від 27.10.2009 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_4 за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України (Т. 1, а. с. 71- 71 зворотна сторона).
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2023 року у справі №520/3592/15-к клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності задоволено. Звільнено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі ст. 49 КК України (Т, 1, а. с. 23 - 29). Ухвала набрала законної сили - 28.03.2023 року.
Із позовом у даній справі ОСОБА_1 звернувся до суду - 17.04.2023 року.
Відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченогоабо до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частиною другою статті 265 ЦК України, якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.
Аналіз змісту вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності для потерпілого у кримінальному провадженні за вимогами про відшкодування шкоди співпадає з моментом появи у кримінальному провадженні особи у статусі підозрюваного чи обвинуваченого, тобто коли у потерпілого виникає право на пред'явлення позову до конкретної особи.
Відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, має свої особливості, які полягають у тому, що згідно зі статтею 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні може бути пред'явлено не до будь-якої особи, а виключно до підозрюваного чи обвинуваченого, що у свою чергу вказує на початок перебігу в такому випадку строку позовної давності саме з моменту повідомлення особі про підозру, тобто коли особа визначена слідчим як така у відношенні якої достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення (стаття 276 КПК України).
У цій справі спір стосувався деліктних правовідносин, відшкодування шкоди, завданої злочином, де необхідно було встановити вину, яка є однією з обов'язкових підстав цивільно-правової відповідальності, на відміну, наприклад від відшкодування шкоди, завданої при дорожньо-транспортній пригоді чи за незаконне засудження, де вина не є обов'язком доведення для позивача.
Отже, національне законодавство доволі чітко врегульовує питання позовної давності у спірних правовідносинах.
Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 21 січня 2020 року у справі № 369/1850/18 (провадження № 61-18948св19).
Отже вирішуючи спір, суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, лише зводяться до переоцінки доказів у справі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки висновки суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо стягнення відшкодування матеріальної шкоди зроблені при невідповідності його висновків обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи у вказаній частині, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині вирішення питання про стягнення відшкодування матеріальної шкоди за вищевказаного обґрунтування.
В решті рішення необхідно залишити без змін.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2023 року - змінити.
Викласти абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) відшкодування матеріальної шкоди в розмірі - 47 750 (сорок сім тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. та інфляційні втрати в розмірі - 127 424 (сто двадцять сім тисяч чотириста двадцять чотири) грн. 00 коп., що були завдані кримінальним правопорушенням.
В решті рішення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 29 травня 2024 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе