Номер провадження: 22-ц/813/2330/24
Справа № 522/25327/21
Головуючий у першій інстанції Науменко А.В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
29.05.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сачаєва Ірина Олександрівна на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2022 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, -
21 грудня 2021 року ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» завернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у сумі 3 802,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13 жовтня 2020 року Приморським районним судом м. Одеси був прийнятий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інфокс» заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 1 531,06 гривень. Проте, 15 листопада 2020 року Приморським районним судом м. Одеси задоволено заяву боржника, зазначений наказ скасовано та роз'яснено стягувачу про можливість розглянути визначені вимоги у порядку позовного провадження, тому вони звернулись з цим позовом.
Також зазначено, що ОСОБА_1 є споживачем філії «Інфоксводоканал», що підтверджується оформленим особовим рахунком за № НОМЕР_1 . Позивач надавав послуги водопостачання та водовідведення відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , за які він у відповідності з п.п. 20, 30 Правил повинен був своєчасно розрахуватись шляхом внесення коштів на розрахунковий рахунок водоканалу. Нарахування відповідачу за надані послуги здійснювались відповідно до норм водопостачання, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №30 від 25.02.2010 та затверджених тарифів, а відповідач в свою чергу користувався такими послугами.
ОСОБА_1 плату за надані послуги сплачував не в повному обсязі, внаслідок чого, утворилась заборгованість у розмірі 3 802,12 гривень за період з 01.12.2018 по 30.11.2021, що підтверджується розрахунком суми боргу. Відповідач не сплачує у добровільному порядку заборгованість за надані послуги.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2022 року позовну заяву ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» борг у сумі 3 802,12 грн, та витрати по сплаті судового збору у сумі 2 270 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2023 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2022 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Сачаєва І.О. просить скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею у письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки ціна позову у вказаній цивільній справі є менше ніж сто розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням положень ч. 1 ст. 368, 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтями 11, 15 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (зазначений висновок викладений в постанові Верховного Суду від 17.01.2020 в справі №369/88/17).
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Споживач житлово-комунальних послуг - це індивідуальний або колективний споживач.
Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - це юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
Виконавець комунальної послуги - це суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 наведеного Закону, виконавцем комунальних послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
Згідно ч. 2 ст. 7 наведеного Закону, індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором, а виконавець комунальної послуги відповідно ч. 2 ст. 8 Закону зобов'язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором; без додаткової оплати надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості та іншу інформацію, передбачену законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 наведеного Закону, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно ч. ч. 1,2 ст. 12 Закону, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Таким чином, споживачі зобов'язані здійснювати оплату за надані їм житлово-комунальні послуги, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.
Такий самий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10 грудня 2018 року по справі № 638/11034/15-ц.
Матеріалами справи встановлено, що ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» надає послуги водопостачання та водовідведення за адресою АДРЕСА_1 .
На підставі договору дарування від 30.03.2013 та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.03.2013, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна - 69/1000 частини восьмикімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 222,4 кв.м, в тому числі житловою площею 168,5 кв.м.
Відповідно до довідки (виписка із домової книги про склад сім'ї), ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 22 березня 2013 року, займає житлову площу 12,10 кв.м, 1 кімнату, загальна площа 19,90 кв.м. Особовий рахунок відкритий на ім'я ОСОБА_1 ..
Згідно наданого позивачем розрахунку суми заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 , в ОСОБА_1 наявна заборгованість за надані послуги водопостачання та водовідведення (вода питна, стоки) за період з 01.12.2018 по 30.11.2021 в розмірі - 3 802,12 грн.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та справедливого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» заборгованісті за надані послуги водопостачання та водовідведення.
ОСОБА_1 зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати за надані житлово-комунальні послуги.
Відсутність укладеного між сторонами письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, а саме послуг водопостачання та водовідведення, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, оскільки обов'язок відповідача щодо сплати вартості даних послуг випливає із закону, а не тільки з договору.
У постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі №6-2951-15цс зроблено висновок, що «хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі».
Отже під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу).
Таким чином, між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими відповідач ОСОБА_1 отримував надані позивачем житлово-комунальні послуги, а позивач нараховував оплату за такі послуги, яка відповідачем не оплачувалась. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.
Апеляційний суд також зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 звертався з претензіями до позивача щодо ненадання або надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості послуг, чи звертався зі скаргами на встановлені тарифи.
Тому апеляційним судом відхиляються твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не укладав з позивачем договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення до квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційним судом також не приймаються до уваги посилання ОСОБА_1 про те, що він не проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , житлово-комунальними послугами не користується, він є власником лише 69/1000 даної квартири, доказів того, що саме відповідач користується житлово-комунальними послугами матеріали справи не містять, з огляду на наступне.
Положеннями статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов'язує.
Вказана норма кореспондує зі статтею 322 ЦК України, згідно якої власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна дійсно лише 69/1000 частин восьмикімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 222,4 кв.м, в тому числі житловою площею 168,5 кв.м.
При цьому, згідно довідки (виписки із домової книги про склад сім'ї), ОСОБА_1 займає 1 кімнату, загальною площею 19,90 кв.м, житловою площею 12,10 кв.м, в квартирі АДРЕСА_2 , зареєстрований лише ОСОБА_1 та особовий рахунок відкритий саме на ім'я ОСОБА_1 ..
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 є власником 69/1000 частини восьмикімнатної квартири АДРЕСА_2 (займає 1 кімнату, загальною площею 19,90 кв.м, житловою площею 12,10 кв.м), зареєстрований за вказаною адресою з 22.03.2013, особовий рахунок відкритий саме на ОСОБА_1 , тому саме на відповідача покладений обов'язок по оплаті житлово-комунальних послуг.
Особовий рахунок відкрито на ім'я відповідача, а тому незалежно він того, чи він проживає в даній квартирі чи ні, він має оплачувати житлово-комунальні послуги, які надаються.
Доказів того, що ОСОБА_1 звертався до органів місцевого самоврядування із заявою про переведення особового рахунку на іншу особу, матеріали справи не містять.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. ст. 12, 81 ЦПК України).
Відповідно до статі 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Не приймаються до уваги також посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції, стягуючи заборгованість, вийшов за межі строків позовної давності, оскільки як вірно зазначив представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, згідно розрахунку суми заборгованості за період з 01.12.2018 по 30.11.2021, нарахування становлять 5 952,12 грн, при цьому в позовній заяві ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» просив стягнути 3 802,12 грн, без урахування 129,04 грн заборгованості за грудень 2018 року та з урахуванням частково сплачених платежів.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», надав їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, та дійшов законного та справедливого висновку про задоволення позовних вимог.
Отже, доводи наведені в апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сачаєва Ірина Олександрівна залишити без задоволення, заочне рішення заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 29 травня 2024 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда