майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"15" травня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/154/24
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кудряшової Ю.В.
секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Гулик В.М. - діє на підставі витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ;
від відповідача: не прибув.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Коростишівської міської ради
до ОСОБА_1
про стягнення 130381,82 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 111 682,52 грн. інфляційних та 18 699,30 грн. 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачка не виконала рішення Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 щодо стягнення 218362,14 грн. основного боргу, 105,48 грн. 3% річних, 68790,15 грн. інфляційних, внаслідок чого позивачем нараховано 3% річних та інфляційні.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.
В послідуючому ухвалою суду від 25.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 906/154/24 до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позові, та просив задовольнити в повному обсязі.
На адресу Господарського суду Житомирської області повернулися конверти з ухвалами суду від 21.02.2024, 26.03.2024, які належним чином направлялися на адресу відповідача з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".
Таким чином, жодної з ухвал господарського суду по справі № 906/154/24 відповідачем не отримано, а будь-якої іншої адреси для листування з відповідачем у справі господарському суду не відомо.
Вказані ухвали надсилалися рекомендованими листами з поміткою "судова повістка".
Відповідно до п. 99-1 постанови КМУ від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку" рекомендовані листи з позначкою “Судова повістка”, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка”. Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка”, працівник поштового зв'язку робить позначку “адресат відсутній за вказаною адресою”, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Згідно з ч. 7 ст. 120, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, господарським судом вчинено всі можливі заходи для повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце проведення судових засідань.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
З огляду на викладене, відповідач вважається повідомленим про призначене судове засідання з розгляду справи № 906/154/24 по суті належним чином, оскільки судом виконано всі покладені на нього обов'язки.
Відповідач у справі не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву у строки, встановлені ГПК України.
На підставі п. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 у справі №906/106/20 позовні вимоги задоволені в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Кукси Ганни Федорівни на користь Коростишівської міської ради 218362,14 грн. боргу, 105,48 грн. 3% річних, 68790,15 грн. інфляційних.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 у справі №906/106/20 набрало законної сили 18.03.2021.
Керуючись положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, які поширюються також і на правовідносини з невиконання судового рішення, позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати на всю суму заборгованості, присуджену до стягнення з ФОП Кукси Ганни Федорівни у справі № 906/154/24, за весь період невиконання відповідачем у добровільному порядку судового рішення з моменту набрання останнім законної сили. З огляду на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 18699,30 грн. та інфляційні втрати у сумі 111682,52 грн. за період з 18.03.2021 по 18.05.2023 включно.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати відповідачем стягнутої за рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 у справі № 906/106/20 заборгованості, яка складається з основного боргу за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором поставки, сум 3% процентів річних, інфляційних втрат, витрат по сплаті судового збору.
Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Положення статті 11 Цивільного кодексу України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).
В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Як зазначалося раніше, Господарським судом Житомирської області у справі № 906/106/20, яке набрало законної сили 18.03.2021, з Фізичної особи-підприємця Кукси Галини Федорівни стягнуто заборгованість з орендної плати, а також 3% річних, інфляційних втрат та витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 цього Кодексу передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.
Також суд зазначає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 у справі № 906/106/20 не є підставою виникнення нового грошового зобов'язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, яке виникло перед Коростишівською міською радою до ухвалення судового рішення на підставі договору оренди № 217 від 07.11.2013.
Зазначене вище рішення у справі № 906/106/20 не трансформує та не припиняє грошове зобов'язання Фізичної особи-підприємця Кукси Г.Ф., що виникло з правовідносин оренди за договором № 217 від 07.11.2013.
Як вже зазначалося вище, однією з підстав припинення зобов'язання, в тому числі грошового, є його виконання проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Таким чином враховуючи, що грошове зобов'язання Фізичної особи-підприємця Кукси Г.Ф. виникло до ухвалення судового рішення у справі № 906/106/20 та не припинилося в наслідок набрання ним законної сили, нарахування 3% річних та інфляційних, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум 3% річних, інфляційних втрат та судового збору.
Як зазначив позивач, на рахунок Коростишівської міської ради "Орендна плата з фізичних осіб" за кодом класифікації доходів 18010900 від ОСОБА_1 надійшли кошти: 76770,05 грн. - 19.05.2023; 76770,05 грн. - 16.06.2023; 40000,00 грн. - 11.10.2023; 40000,00 - 16.11.2023; 53750,00 - 17.11.2023, які були зараховані в рахунок погашення боргу, згідно акту про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 10.10.2023, затвердженого Рішенням виконавчого комітету Коростишівської міської ради від 30.10.2023 № 298, з підстав того, що у призначенні платежу вказано: оренда плата з фізичних осіб.
Відповідач не погоджується із зарахуванням вищевказаних коштів Позивачем в рахунок погашення боргу, згідно акту про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 10.10.2023, а вважає їх сплаченими на виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 у справі №906/106/20.
Враховуючи вищевикладене, період за який позивачем нараховані інфляційні втрати та 3% річних розпочинається з 18.03.2021 та до внесення першого оспорюваного платежу - до 18.05.2023.
З'ясування питання: за який період прострочення та на які суми заборгованості за договором при зверненні з позовом нараховано 3% річних та інфляційні втрати є однією з необхідних складових для належного розгляду справи.
Аналогічної позиції притримується Об'єднана палата Касаційного господарського суду від 02.10.2020 у справі № 911/19/19.
Разом з тим, позивачем не подано суду доказів, які б підтверджували граничний строк нарахування 3% річних та інфляційних (докази здійснення оплат заборгованості), що унеможливлює встановлення судом вірності періоду їх нарахування.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підтверджені належними доказами та не підлягають задоволенню.
Також суд відзначає, що неможливість проведення нарахувань на стягнуту суми судового збору обумовлена тим, що стаття 625 ЦК України допускає застосування відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло у матеріальних правовідносинах.
Тому суд зауважує, що позивач помилково визначив базу для нарахування інфляційних втрат та 3% річних у даній справі, стягнуті в межах розгляду справи № 906/106/20 3% річних та інфляційні, оскільки такі суми мають процесуальне походження.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач не подав до суду достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані належними та достатніми доказами, тому суд відмовляє в задоволенні позову.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 28.05.24
Суддя Кудряшова Ю.В.
Список розсилки:
1 - 2- позивачу та його представнику в Електронний кабінет
3 - відповідачу (рек. з повід.)