Постанова від 23.04.2024 по справі 908/3077/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2024 року м.Дніпро Справа № 908/3077/21(908/939/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. ( доповідача),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Коваль Л.А.

секретар судового засідання: Ліпинський М.О.

за участю учасників справи:

від позивача: Грінцов І.В., представник, адвокат;

від відповідача-2: Венська О.О., арбітражний керуючий, ліквідатор ТОВ “ВЕРЕЯ-Д”;

від відповідача-1: не з'явився, про час та місце розгляду справи ОСОБА_1 повідомлена шляхом публікації оголошення на сайті “Судова влада” 18.04.2024 року

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення господарського суду Запорізької області від 07.11.2023 року (повне рішення складено 01.12.2023 року, суддя Юлдашев О.О.) у справі №908/3077/21(908/939/23)

за позовом: ОСОБА_2 , м. Донецьк

до відповідачів:

1. ОСОБА_1 , м.Донецьк

2. Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕРЕЯ-Д”, м.Запоріжжя

про визнання довіреності неукладеною, витребування майна з чужого незаконного володіння,-

в межах справи № 908/3077/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕРЕЯ-Д”

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 в межах справи № 908/3077/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕРЕЯ-Д” звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕРЕЯ-Д”, в якому просила:

- визнати неукладеною довіреність від 17 травня 2019 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком Олександром Борисовичем за реєстровим №273, відповідно до якої ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 діяти в її інтересах (з правом передоручення);

- витребувати квартиру, розташовану за адресою - АДРЕСА_1 , загальною площею 137 кв.м., внесену до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером 2445923180000, від Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕРЕЯ-Д” на користь ОСОБА_2 ;

- стягнути з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕРЕЯ-Д” на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані посиланням на те, що:

- спірне нерухоме майно вибуло з власності ОСОБА_2 поза її волею на підставі підробленої довіреності;

- позивачка не зверталась до приватного нотаріуса Гнідюка О.Б., не видавала та не підписувала довіреність від 17.05.2019 року на ім'я ОСОБА_1 , з якою особисто не знайома;

- подальші реєстраційні дії щодо внесення об'єкту нерухомого майна - квартири, в якості внеску до статутного капітулу ТОВ “ВЕРЕЯ-Д”, є незаконним та протиправним, що на думку позивача свідчить на наявність правових підстав для витребування об'єкта нерухомості.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.11.2023 року у даній справі в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано посиланням на наступні обставини:

- позивачем не надано доказів на підтвердження неукладення довіреності; наявні обґрунтування не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, а подані докази не є беззаперечними та такими, що свідчать про неукладення особисто позивачем спірної довіреності;

- станом на момент розгляду справи позивачем не надано обґрунтованих доказів того, що дії, пов'язані з формуванням статутного капіталу ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” з боку позивача в якості учасника Товариства, здійснювалось поза волею позивача;

- в матеріалах справи відсутні судові рішення у справах, які набрали законної сили в частині визнання недійсним як заяв про включення до складу учасників ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” ОСОБА_2 , акту приймання-передачі нерухомого майна, сплати частки у статутному капіталі ТОВ “ВЕРЕЯ-Д”, так і реєстраційних дій, які були проведені за результатами даних дій;

- станом на момент розгляду справи правочин, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ “ВЕРЕЯ-Д”, оформлений актом приймання-передачі майна від 27 липня 2021 року, є чинним та в судовому порядку не скасований.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати неукладеною довіреність від 17.05.2019 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком Олександром Борисовичем за реєстровим №273, відповідно до якої ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 діяти в її інтересах (з правом передоручення) та витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕРЕЯ-Д” на користь ОСОБА_2 квартиру, розташовану за адресою - АДРЕСА_1 , загальною площею 137 кв.м., внесену до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером 2445923180000; понесені судові витрати стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕРЕЯ-Д” та ОСОБА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на наступні доводи:

- судом першої інстанції не було з'ясовано обставини, що унеможливили проведення почеркознавчої експертизи довіреності від 17.05.2019 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б.;

- залишається нез'ясованим питання, чи взагалі фізично існував як об'єкт матеріального світу оригінал довіреності від 17.05.2019 року;

- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б., який ніби-то посвідчував довіреність від 17.05.2019 року, не передав до Київського державного нотаріального архіву матеріали нотаріального діловодства за 2019 рік;

- судом першої інстанції залишено без задоволення клопотання ОСОБА_2 про витребування у ОСОБА_1 оригіналу довіреності від 17.05.2019 року, що унеможливило проведення незалежної експертизи на підтвердження того факту, що довіреність від 17.05.2019 року ОСОБА_2 не підписувалась;

- ОСОБА_2 жодних дій щодо видачі довіреності від 17.05.2019 року не вчиняла, не ставила свого підпису на довіреності та ніколи не знала ОСОБА_1 та приватного нотаріуса Гнідюка Олександра Борисовича, а також не ставила свого підпису в журналі (реєстрі) нотаріальних дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гнідюка Олександра Борисовича;

- належність підпису ОСОБА_2 на довіреності від 17.05.2019 року не підтверджена жодним висновком експерта, а також не була доведена в жодний інший спосіб, що згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України дозволяло б суду першої інстанції стверджувати про оспорювану обставину (підписання) довіреності як про доведений факт;

- суд першої інстанції належним чином не дослідив обставину, що включення ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” мало фіктивний характер та не передбачало отримання ОСОБА_2 жодного прибутку;

- суд першої інстанції помилково визнав встановленою ту обставину, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б. мав можливість здійснювати нотаріальні дії та посвідчити довіреність від 17.05.2019 року, незважаючи на перебування його на стаціонарному лікуванні та переховування від правоохоронних органів;

- як вбачається з тексту копії підробленої довіреності від 17.05.2019 року, будь-які зазначення про те, що нотаріальна дія по посвідченню довіреності вчинена за межами офісу приватного нотаріуса - відсутня.

В уточненій апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що:

- в ході ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12021100060001732 адвокатом Грінцовим І.В. було досліджено, що слідством не було встановлено наявність оригінала довіреності від 17.05.2019 року; ОСОБА_2 має статус потерпілої особи;

- 12.01.2023 року адвокат Грінцов І.В. звернувся до старшого слідчого відділу Печерського УП ГУ НП у м.Києві Марочко В.П. із адвокатським запитом, в якому просив надати відповідну інформацію;

- у відповідь на адвокатський запит була отримана постанова про задоволення клопотання адвоката та надання відповіді, а також документи з порушених питань, які, зокрема, свідчать про те, що:

- отримана інформація про відслідковування IMEI за номером телефону ОСОБА_2 ; встановлено, що 17.05.2019 року в період з 10:22 по 19:49 адреса перебування - АДРЕСА_2 ; 20:08 - АДРЕСА_3 , з 20:21 - АДРЕСА_2 ;

- згідно відомостей з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів приватний нотаріус Гнідюк О.Б. провів реєстраційні дії щодо витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів ННР (дата та час 17.05.2019 року 20:03:17). На цю ж дату і в цей же час ОСОБА_3 провів реєстраційні дії щодо 12 довіреностей;

- згідно відомостей з Єдиного реєстру довіреностей нотаріус Гнідюк О.Б. здійснив реєстрацію довіреності ННР 134293 17.05.2019 року о 21:29;

- в межах кримінального провадження №12021100060001732 встановлено, що відповідно до висновку експерта №1064/01/2024 від 17.01.2024 року підпис від імені ОСОБА_2 , зображення якого міститься у рядку “підпис” на звороті технічної копії довіреності від імені ОСОБА_2 від 17.05.2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б., зареєстрованої в реєстрі за №273, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 ;

- оскільки наведені докази були здобуті у межах кримінального провадження, доступ до якого позивачу та його представнику було надано лише після ухвалення судового рішення, останні не мали можливості надати вказані докази раніше з причин, що об'єктивно не залежали від них.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” в особі арбітражного керуючого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції відповідач-2 зазначає такі доводи:

- висновки позивача про те, що судом першої інстанції не встановлено фізичного існування як об'єкта матеріального світу оригіналу довіреності від 17.05.2019 року не відповідають дійсності з огляду на наявність в матеріалах справи відповідної роздруківки з Реєстру для реєстрації нотаріальних дій, яка в силу законодавства є доказом на підтвердження вчинення нотаріальних дій, а отже і реальності самої довіреності;

- позивачем не надано жодного доказу, у розумінні ст.73 Господарського процесуального кодексу України, який би підтверджував, що відсутність у розпорядженні Київського державного нотаріального архіву матеріалів нотаріального діловодства приватного нотаріуса Гнідюка О.Б. за 2019 рік пов'язана з відсутністю проведеної нотаріальної дії у вигляді нотаріального посвідчення довіреності;

- єдина відома адреса ОСОБА_1 є АДРЕСА_4 , яке тимчасово перебуває в окупації з боку російської федерації, тому в разі постановлення господарським судом відповідної ухвали про витребування оригіналу спірного правочину, направлення та виконання такої ухвали суду по суті є неможливим та буде мати виключно формальний характер;

- доводи скаржника в частині того, що з боку відповідача не подано доказів на підтвердження укладення позивачем спірного правочину є помилковим, оскільки на відповідача у даній справі покладений обов'язок спростовування доводів, викладених позивачем у позовній заяві, та доказів, наданих в рамках справи, що і здійснено відповідачем;

- відповідач виходить з наявних обставин, належним чином зареєстрованого правочину, про що свідчить відповідна інформація, розміщена на офіційному сайті перевірки використання спеціальних нотаріальних бланків, вчинених в подальшому нотаріальних дій, в рамках яких приватними нотаріусами перевірялись факти видачі довіреностей, а також наявність цивільної правоздатності на укладення правочинів;

- на суб'єктивне переконання арбітражного керуючого дії позивача в частині звернення до суду з позовом про визнання довіреності неукладеною та витребування квартири із чужого володіння здійснено з обставин, що не пов'язані з самою процедурою набуття права власності ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” на об'єкт нерухомого майна, а виключно з сімейними неузгодженостями між ОСОБА_2 та її сином ОСОБА_4 ;

- перебування приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гнідюка О.Б. на стаціонарному лікуванні не припиняло та не скасовувало його діяльність як нотаріуса;

- скаржником не зазначено наявність обставин, які унеможливили звернення ОСОБА_2 та її законного представника з клопотанням в рамках досудового розслідування №12021100060001732 з 03.11.2021 року до 25.10.2023 року, а саме - у період судового розгляду даної справи в суді першої інстанції;

- відповідачем було отримано рецензію на висновок експерта від 17.01.2023 року за №1064/01/2024, з якої вбачається, що проведене судовим експертом ОСОБА_5 під час виконання на підставі постанови про призначення судової почеркознавчої експертизи, винесеної 28.12.2023 року у кримінальному провадженні №12021100060001732 старшим слідчим підполковником Печерського УП ГУНП в місті Києві Марочкою В.П. судової почеркознавчої експертизи, дослідження є необ'єктивними і неповними, а складений висновок експерта від 17.01.2024 року №1064/01/2024 - необґрунтованим, необ'єктивним та недостовірним;

- надані позивачем додаткові докази не можуть бути розглянуті судом з огляду на те, що поважних причин їх неподання суду першої інстанції позивачем не доведено.

У відповіді на відзив скаржник зазначає, що:

- ліквідатор безпідставно посилається на подану відповідачем інформацію про наявність у сина позивача боргу;

- про докази, зібрані в рамках кримінального провадження, позивачу та представнику стало відомо після отримання постанов слідчого та додаткових матеріалів; отже, дані докази не могли бути подані раніше з причин, що об'єктивно не залежали від позивача чи представника;

- є чинним наказ Міністерства юстиції України №4171/5 від 18.11.2021 року “Про задоволення скарги”, який видано на підставі Висновку Колегії Міністерства юстиції України по розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб”єкта державної реєстрації, територіальних органів МЮ, за яким комісія встановила факт протиправності прийнятого рішення про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” і таким, що підлягає скасуванню, оскільки реєстрація проведена без документа, що підтверджує право власності скаржниці на квартиру;

- суд першої інстанції помилково зазначив, що діяльність приватного нотаріуса Гнідюк О.Б. не припинялась, оскільки в матеріалах справи міститься інформація про те, що 23.07.2019 року нотаріусу заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав, а 27.01.2020 року припинена діяльність;

- рецензія на висновок експерта складена з порушенням Порядку проведення рецензування висновків судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.02.2020 року №335/5, а тому не може вважатися належним та допустимим доказом у справі.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.01.2024 року для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі головуючого судді Верхогляд Т.А. (доповідача), суддів Паруснікова Ю.Б., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2024 року витребувано у господарського суду Запорізької області матеріали справи №908/3077/21(908/939/23); відкладено розгляд питання щодо руху апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення господарського суду Запорізької області від 07.11.2023 року до надходження матеріалів справи до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.02.2024 року звільнено ОСОБА_2 від сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення господарського суду Запорізької області від 07.11.2023 року; поновлено строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення господарського суду Запорізької області від 07.11.2023 року; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 02.04.2024 року на 10:30 год.

22.03.2024 року через систему “Електронний суд” до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 поданої представником, адвокатом Грінцовим І.В., на рішення господарського суду Запорізької області від 07.11.2023 року, яке обґрунтовано посиланням на приписи п.2 ч.1 ст.264 Господарського процесуального кодексу України.

ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” вважає, що апеляційна скарга та уточнена апеляційна скарга підписана неуповноваженим представником позивача, оскільки ордер серії КВ №175843 не є належним доказом підтвердження повноважень адвоката Грінцова І.В. діяти від імені та в інтересах ОСОБА_2 оскільки згенерований не в особистому кабінету адвоката, як того вимагає Положення про ордер на надання правової допомоги, затверджений Радою адвокатів України рішенням від 12.04.2019 року №41.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

За приписами ч.1 ст.58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються ордером, виданим відповідно до Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діляьність” (п.2 ч.4 ст.60 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.2 ст.26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діляьність” ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 року №41 затверджено Положення про ордер на надання правової допомоги.

Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням (п.4 Положення).

Ордер встановленої форми є обов'язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” (п.5 Положення).

Бланки ордерів, згідно затвердженої типової форми, генеруються у відповідному розділі “Особистого кабінету адвоката” на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України www.unba.org.ua слідуючи командам системи (п.6 Положення).

Відповідно до п. 8 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, адвокати, адвокатські об'єднання або адвокатські бюро ініціюють генерування ордерів відповідно від адвокатів, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально, керівників (уповноважених осіб) адвокатського об'єднання, адвокатського бюро через офіційний веб-сайт НААУ, в раді адвокатів регіону, або як виняток у передбачених Радою адвокатів України випадках безпосередньо у Національній асоціації адвокатів України.

Згідно з п.9 Положення ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності).

Пунктом 11 Положення встановлено, що ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.

Пункт 12 Положення містить повний перелік реквізитів, які має містити ордер.

На підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів ОСОБА_2 адвокатом Грінцовим І.В. надано копію ордеру на наданні правової допомоги серія КВ №175843 від 20.12.2023 року, виданий на підставі договору №1112-1 про надання правової допомоги від 11.12.2023 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копію договору №1112-1 від 11.12.2023 року про надання правової допомоги.

Перевіривши ордер на надання правової допомоги серія КВ №175843 від 20.12.2023 року, що виданий Адвокатським бюро “Грінцов та Партнери”, підписаний адвокатом та керівником адвокатського бюро Грінцовим І.В., а також скріплений печаткою, колегія суддів вважає, що цей ордер є належним доказом наявності у адвоката Грінцова І.В. повноважень на представництво інтересів ОСОБА_2 в Центральному апеляційному господарському суді.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.264 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 02.04.2024 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.04.2024 року о 14:20 год.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 17.04.2024 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 23.04.2024 року о 14:20 год.

23.04.2024 року Центральним апеляційним господарським судом через систему “Електронний суд” отримано клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі, в якому заявник просив зупинити провадження у даній справі до розгляду Печерським районним судом м.Києва справи №757/12356/23-ц за позовом ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” до Міністерства юстиції України, треті особи ОСОБА_2 , приватний нотаріус Біловар І.О. про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції №4171/5 від 18.11.2021 року.

Вказане клопотання мотивовано посиланням на те, що рішення у справі №757/12356/23-ц може вплинути на вирішення справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 і у випадку відмови у задоволенні скарги ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” слугувати додатковою підставою для задоволення скарги судом апеляційної інстанції, оскільки вкотре доведе факт незаконного заволодіння нерухомим майном ОСОБА_2 .

Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для задоволення клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі, колегія суддів враховує наступне:

Положення ст. 227 Господарського процесуального кодексу України передбачають обов'язок суду зупинити провадження у справі.

Так, за п.5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п.5 ч.1 ст.227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п. 4 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України).

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Здійснюючи тлумачення вказаних норм процесуального права, Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у п. п. 8.11, 8.12 постанови від 01.03.2024 року у справі № 910/17615/20 сформулював висновок про те, що, по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати: чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі (див. також постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 року у справі № 357/10397/19).

Водночас, за приписами п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Колегія суддів вважає, що наявність спору про скасування наказу Міністерства юстиції України №4171/5 від 18.11.2021 року не свідчить про об'єктивну неможливість здійснення розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, оскільки зібрані у справі, що переглядається, докази дозволяють встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Крім того, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 року у справі “Смірнова проти України”, від 27.04.2000 року у справі “Фрідлендер проти Франції”).

Отже, необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі.

Представником позивача до уточненої апеляційної скарги додані додаткові докази, зокрема: копію постанови слідчого від 26.12.2023 року, копію адвокатського запиту №1201-1 від 12.01.2024 року, копію постанови слідчого про задоволення клопотання адвоката та надання відповіді, копію роздруківки інформації від ПрАТ “ВФ Україна”, копію відомостей виконаних дій по реєстратору ОСОБА_3 , копію відомостей виконаних реєстрацій звітів про витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів ОСОБА_3 , копію ІР-адреси входів до Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, копію висновку експерту №1064/01/2024 від 17.01.2024 року.

Ліквідатором ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” до відзиву на апеляційну скаргу додано копію рецензії №10 від 28.02.2024 року на висновок експерта №1064/01/2024 від 17.01.2024 року.

Колегія суддів не приймає до розгляду надані учасниками справи додаткові докази, оскільки надані докази не існували на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

За усталеною правовою позицію Верховного Суду, наведеною, зокрема, у постановах від 10.08.2022 року у справі №922/739/21, від 26.09.2023 року у справі №910/4490/22, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст.269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

23.04.2024 року у судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача-2, які надали відповідні пояснення.

Враховуючи, що апеляційним судом не визнавалася явка учасників справі в судове засідання обов'язковою, за матеріалами справи відповідач-1 зареєстрований на тимчасово окупованій території України, в м.Донецьк, про час та місце проведення судового засідання відповідач-1 повідомлений шляхом публікації оголошення на сайті “Судова влада” 18.04.2024 року, колегія суддів дійшла висновку, що неявка ОСОБА_1 не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за відсутності відповідача-1.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх учасників справи, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 02.09.2010 року, укладеного з ТОВ “Компанія з управління активами “ЮДП ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ”, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою І.П. за №2132, придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею (кв.м): 137,00, житлова площа (кв.м): 73,40 (том 1 а.с.34-35).

Даний договір зареєстровано в Електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 11.03.2011 року.

Згідно наданої позивачем копії довіреності від 17.05.2019 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б. та зареєстрована в реєстрі за №273, ОСОБА_2 уповноважила відповідача-1 ОСОБА_1 на представництво її інтересів щодо розпорядження нерухомим майном: квартирою за адресою: АДРЕСА_5 , з питань передачі в оренду/найм, іпотеку, продаж, внесення до статутного капіталу юридичних осіб вищезазначеного нерухомого майна, за ціну та на умовах на власний розсуд представника. Довіреність видана з правом передоручення повноважень третім особам, строком на три роки та дійсна до 17.05.2022 року (том 1 а.с.43-44).

Відповідно до довіреності у порядку передоручення від 22.07.2021 року, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кравченко С.В. та зареєстрованої в реєстрі за №5731, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_6 бути представником ОСОБА_2 щодо розпорядження нерухомим майном: квартирою за адресою: АДРЕСА_5 , з питань передачі в оренду/найм, іпотеку, продаж, внесення до статутного капіталу юридичних осіб вищезазначеного нерухомого майна, за ціну та на умовах на власний розсуд представника.

27.07.2021 року ОСОБА_6 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності у порядку передоручення НРК 225078 від 22.07.2021 року, подано заяву загальним зборам ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” про прийняття ОСОБА_2 до складу засновників ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” та прийняття в якості внеску до статутного капіталу товариства квартири адресою: АДРЕСА_5 , вартістю 5 400 000,00 грн, яка є власністю ОСОБА_2 (том 1 а.с.47).

Рішенням загальних зборів ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” від 27.07.2021 року вирішено прийняти ОСОБА_2 до складу засновників ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” та в якості внеску частки у статутному капіталі від ОСОБА_2 прийняти об'єкт нерухомості: квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , вартість якої становить 5400000,00 (п'ять мільйонів, чотириста тисяч гривень) 00 копійок (том 1 а.с.48-51).

27.07.2021 року між ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” та ОСОБА_2 , в особі ОСОБА_6 , що діяв на підставі довіреності, виданої в порядку передоручення, підписано акт приймання-передавання нерухомого майна, за яким ОСОБА_2 передала, а ТОВ “Верея-Д” прийняло об'єкт нерухомого майна: квартиру за адресою: АДРЕСА_5 в якості внеску у статутний капітал.

Вказаний акт посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за №1689, 1690 (том 1 а.с.52).

02.09.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар Іриною Олександрівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 60139370, на підставі поданого акту приймання-передавання нерухомого майна, серія та номер:1689,1690, виданий 27.07.2021, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. за яким право власності на об'єкт нерухомості квартири за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею (кв.м): 137,00, житлова площа (кв.м): 73,40 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю “ВЕРЕЯ-Д” (том 1 а.с.55).

03.11.2021 року позивачем було подано до Печерського управління поліції ГУНП у м.Києві заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України гр. ОСОБА_7 (як директором ТОВ “ВЕРЕЯ-Д”), ПН КМНО Гнідюк О.Б. та ОСОБА_1 , що призвело до протиправного, шляхом обману, шахрайського заволодіння майном позивача, а саме: квартирою АДРЕСА_6 , загальною площею 137 кв.м., внесену до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №2445923180000 (том 1 а.с.82).

За результатами поданої заяви відкрито кримінальне провадження №12021100060001732, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.11.2021 року за ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України (том 1 а.с.82).

Згідно матеріалів справи Центральна Колегія Міністерства юстиції України 16.11.2021 року, розглянувши скаргу ОСОБА_2 на рішення від 02.09.2021 року №60139370, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_2 та скасування рішення від 02.09.2021 року №60139370, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О.(том 1 а.с.58-60).

Колегією Міністерства юстиції України встановлено, що під час розгляду заяви ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” та прийняття оскаржуваного рішення приватним нотаріусом Біловар І.О. не було належним чином перевірено документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви та відмови у державній реєстрації прав, оскільки для державної реєстрації права власності на квартиру у зв'язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу заявником не було подано документ, що посвідчує право власності особи на майно, що передається у власність юридичної особи, при цьому, право на квартиру не було зареєстроване в Державному реєстрі прав.

Наказом Міністерства юстиції України від 18.11.2021 року №4171/5 задоволено скаргу ОСОБА_2 від 03.11.2021; скасовано рішення від 02.09.2021 №60139370, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О.(том 1 а.с.57).

Вказаний наказ був оскаржений ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” в судовому порядку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва 13.04.2022 року у справі №640/35568/21 визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №4171/5 від 18 листопада 2021 року про задоволення скарги ОСОБА_2 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 листопада 2021 року за № СК-2864-21.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2020 року у справі №640/35568/21 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2022 року скасовано, провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРЕЯ-Д" до Міністерства юстиції України про скасування наказу закрито (том 1 а.с.132).

ОСОБА_2 за змістом позовних вимог стверджує, що:

- вона ніколи не була знайома ні з ОСОБА_1 , ні з ОСОБА_6 та не уповноважувала жодного з них бути представником її інтересів або розпорядниками її майна, не видавала жодних довіреностей, у тому числі і довіреності від 17.05.2019 року, підпис позивача на довіреності від 17.05.2019 року є підробленим;

- приватний нотаріус Гнідюк О.Б., починаючи з 18.02.2019 року переховується від органів досудового розслідування, а з 26.11.2019 року, відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м.Києва по справі №753/18064/16-к, перебуває у розшуку;

- довіреність від 17.05.2019 року посвідчена на момент перебування нотаріуса на стаціонарному амбулаторному лікуванні;

- довіреність від 17.05.2019 року позивачем не видавалась та не підписувалась, а здійснені на її підставі подальші правочини були вчинені виключно на шкоду позивачу, спрямовані на незаконне позбавлення права власності позивача на майно та жодним чином не відповідали внутрішній волі позивача.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Положеннями ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодекс України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ст. ст. 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу.

Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі №310/11024/15-ц та від 01.04.2020 року у справі №610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 року у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 року у справі №381/622/17 та від 02.02.2021 року у справі №925/642/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19).

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За приписами ч.3 ст.244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року по справі № 925/394/18).

Частинами 1 та 2 ст.245 Цивільного кодексу України встановлено, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.

Згідно із ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).

Частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини 1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 2 ст.207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України і відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує з ч.ч.2,3 ст.215 Цивільного кодексу України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на предмет позову та заперечення позивача щодо підписання довіреності від 17.05.2019 року, колегія суддів вважає, що у даному випадку підлягає встановленню обставина підписання/непідписання позивачем спірної довіреності.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 1 Закону України “Про судову експертизу” передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Частиною 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до пп. 1.1 п. 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року №1950/5), основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп'яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).

Об'єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань.

Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Колегією суддів досліджено відеозапис судового засідання місцевого господарського суду та встановлено, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції суддею Юлдашевим О.О. на вирішення учасників справи ставилося питання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Представник позивача у судовому засіданні 07.11.2023 року зазначила на запитання головуючого судді Юлдашева О.О. наступне: “Підпис на цій довіреності моєї довірительниці є підробним. На даний час ми не можемо отримати оригінал цієї довіреності і просити суд по оригіналам цієї довіреності провести експертизу, оскільки особа Фоменко знаходиться на території ДНР” (9 хвилина 43 секунда відеозапису).

Наведене спростовує доводи апелянта про те, що судом при вирішенні спору не було досліджено питання про витребування оригіналу довіреності та проведення почеркознавчої експертизи щодо дослідження підпису позивачки на цій довіреності.

За змістом пояснень представника позивача у суді першої інстанції вбачається, що вона зазначала, що не заявляє суду клопотання по витребування оригіналу довіреності у відповідача-1 у зв“язку з неможливістю виконання такої ухвали суду у разі задоволення клопотання.

Колегія суддів зауважує, що за матеріалами справи єдина відома адреса ОСОБА_1 є АДРЕСА_4 , яке тимчасово перебуває в окупації з боку російської федерації. Тому в разі постановлення господарським судом відповідної ухвали про витребування оригіналу спірного правочину, направлення та виконання такої ухвали суду по суті є неможливим та буде мати виключно формальний характер.

Як вже згадано вище, представником позивача надано суду апеляційної інстанції висновок експерта №1064/01/2024 за результатами проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12012100060001732, яким встановлено на підставі дослідження ксерокопії довіреності, що підпис від імені ОСОБА_2 , зображення якого міститься у рядку “підпис” на звороті технічної копії довіреності від імені ОСОБА_2 від 17.05.2019, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б., зареєстрованої в реєстрі за №273, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 .

Колегія суддів не приймає вказаний висновок експерта який такий, що не існував на момент розгляду даної справи судом першої інстанції, що в будь-якому випадку виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції цього доказу у порядку ст.269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів.

Щодо цього є обґрунтованим заперечення відповідача-2 про те, що скаржником не зазначено наявність обставин, які унеможливили звернення ОСОБА_2 та її законного представника з клопотанням в рамках досудового розслідування №12021100060001732, яке відкрито за заявою позивачки, з 03.11.2021 року до дати ухвалення оскаржуваного рішення.

Положення ст.269 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що суд апеляційної інстанції переглядає справу на підставі доказів, які були предметом дослідження суду першої інстанції.

Судом в оскаржуваному рішенні була надана оцінка доводам позивачки, які вона зазначає і за змістом апеляційної скарги та доповнень до неї.

На спростування апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне:

Щодо посилання позивача на неможливість посвідчення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б. довіреності від 17.05.2019 через перебування нотаріуса на стаціонарному амбулаторному лікуванні колегія суддів враховує таке:

Правовий статус приватного нотаріуса в Україні визначено спеціальним Законом України “Про нотаріат”.

Статтею 3 Закону України “Про нотаріат” визначено, що нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Підстави зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса визначені ст. 29-1 Закону України “Про нотаріат”.

Частиною 2 ст. 29-1 Закону України “Про нотаріат” передбачено, що приватний нотаріус вправі зупинити нотаріальну діяльність за власним бажанням на строк, що не перевищує двох місяців протягом календарного року, або на більший строк за наявності поважних причин (вагітність, догляд за дитиною, хвороба тощо) подавши до територіального органу Міністерства юстиції України відповідну заяву.

Про зупинення нотаріальної діяльності на строк більше трьох днів приватний нотаріус зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Міністерства юстиції України із зазначенням причин та строку, протягом якого він не здійснюватиме нотаріальну діяльність, не пізніше ніж за один робочий день до дати зупинення (ч.3 ст. 29-1 Закону України “Про нотаріат”).

Підстави припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса визначені ст.30 Закону України “Про нотаріат”.

Наявний в матеріалах справи лист Міністерства юстиції України від 20.01.2022 року свідчить про те, що станом на 17.05.2019 року діяльність приватного нотаріуса Гнідюка О.Б. не зупинялась та не припинялась. Докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів зауважує, що перебування ОСОБА_3 на стаціонарному лікуванні 17.05.2019 року не є автоматичною підставою для зупинення або припинення діяльності приватного нотаріуса та неможливості вчинення останнім нотаріальних дій.

Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції помилково зазначив, що діяльність приватного нотаріуса Гнідюк О.Б. не припинялась, оскільки в матеріалах справи міститься інформація про те, що 23.07.2019 року нотаріусу заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав, а 27.01.2020 року припинена діяльність; то слід звернути увагу, що довіреність вчинена до настання вказаних подій - 17.05.2019 року.

Судом першої інстанції правомірно відхилено і посилання позивача на те, що на офіційному сайті Міністерства внутрішніх справ України у розділі “Особи, які переховуються від органів влади” наявний запис у відношенні приватного нотаріуса Гнідюка Олександра Борисовича, як особи, що переховується від органів досудового розслідування, як на підставу неможливості вчинення нотаріальної дії 17.05.2019 року

Так, відповідно до інформації, зазначеної на сайті МВС України (https://wanted.mvs.gov.ua/searchperson/details/?id=3019269627568799), починаючи з 18.02.2019 року ОСОБА_3 має статус зниклої особи, а в графі категорія: особа, яка переховується від органів досудового розслідування.

Поняття зниклої особи та особа, яка переховується від органів досудового розслідування є різними юридичними термінами.

Отже, наявність графи “зниклої особи” з 18.02.2019 року не може ототожнюватися зі статусом “особи, яка переховується від органів досудового розслідування”.

Приймаючи до уваги те, що сторонами не надано достатніх та беззаперечних доказів, які б підтверджували, що у період з 18.02.2019 року по 17.05.2019 року у відношенні приватного нотаріуса Гнідюка О.Б. в порядку Кримінального процесуального кодексу України винесені рішення про розшук у зв'язку з переховуванням від органів досудового розслідування та чи суду приватного нотаріуса Гнідюка О.Б., судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято як належний доказ інформацію, що висвітлена на сайті Міністерства внутрішніх справ України за посиланням: https://wanted.mvs.gov.ua/searchperson/details/?id=3019269627568799.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 26.11.2019 року у справі №753/18064/16-к в межах кримінального провадження № 12015100020001865 оголошено у розшук ОСОБА_3 .

Разом з цим, вказані обставини мали місце після посвідчення приватним нотаріусом Гнідюком О.Б. оспорюваної довіреності від 17.05.2019 року.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що інформація, розміщена на офіційному сайті Міністерства внутрішніх справ України, щодо розшуку громадянина ОСОБА_3 та ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 26.11.2019 року у справі №753/18064/16-к не є беззаперечними доказами відсутності приватного нотаріуса Гнідюка О.Б. за основним місцем роботи під час вчинення нотаріальних дій 17.05.2019 року.

Доводи апелянта, зокрема, щодо вчинення нотаріусом Гнідюк О.Б. 17.05.2019 року о 20:03:17 інших реєстраційних дій щодо реєстрації інших довіреностей, щодо непередання нотаріусом документів до нотаріального архіву тощо, не спростовують висновки суду про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено непідписання нею довіреності від 17.05.2019 року. Відсутність у розпорядженні Київського державного нотаріального архіву матеріалів нотаріального діловодства приватного нотаріуса Гнідюка О.Б. за 2019 рік не підтверджує відсутність проведеної нотаріальної дії у вигляді нотаріального посвідчення довіреності.

Стосовно доводів апеляційної скарги про нез'ясування судом обставин того, чи взагалі існувала як об'єкт матеріального світу довіреність, яка є предметом спору, колегія суддів зауважує, що такі посилання є безпідставними з огляду на докази, про які вказував сам апелянт щодо відомостей з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, з яких вбачається, що приватний нотаріус Гнідюк О.Б. провів реєстраційні дії щодо витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів ННР (дата та час 17.05.2019 року 20:03:17), щодо відомостей з Єдиного реєстру довіреностей нотаріус Гнідюк О.Б. здійснив реєстрацію довіреності ННР 134293 17.05.2019 року о 21:29.

Крім того, колегія суддів враховує, що в матеріалах справи наявна роздруківка з Реєстру нотаріальних дій, яка в силу законодавства є доказом на підтвердження вчинення нотаріальних дій, а отже, і реальності самої довіреності.

Також слід звернути увагу на наступне:

Згідно з ч.1 ст.50 Закону України “Про нотаріат” нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

У статті 34 Закону України “Про нотаріат” наведено перелік нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси.

Пунктом 1 ч.1 ст.34 Закону України “Про нотаріат” встановлено, що нотаріуси, зокрема, вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину тощо).

Нотаріальна дія являє собою юридичний акт уповноваженої державою особи - нотаріуса, який спрямований на встановлення, зміну, припинення, підтвердження, гарантування законності цивільних правовідносин, сприяння здійсненню суб'єктивних прав.

Згідно з вимогами ст. 52 Закону України “Про нотаріат”, про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається. Запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії.

Вказана норма також закріплена у пункті 3 глави 11 розділу I Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, відповідно до якого запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії.

Отже нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту внесення про це запису до реєстру для реєстрації нотаріальних дій. Запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії.

Наявна в матеріалах справи роздруківка з електронної системи “Єдиний реєстр довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку” свідчить про те, що, довіреність від 17.05.2019 року, посвідчена приватним нотаріусом Гнідюком О.Б. та за реєстраційним номером №273 внесена у реєстр.

Наявність в реєстрі запису про посвідчення приватним нотаріусом Гнідюком О.Б довіреності від 17.05.2019 року свідчить про те, що оспорюваний правочин було укладено та нотаріально посвідчено.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів оскарження вказаних нотаріальних дій у встановленому законом порядку.

Враховуючи, що довіреність від 17.05.2019 року посвідчена нотаріусом і внесена до відповідного реєстру, відсутні підстави вважати, що зазначена довіреність не укладалась та не є чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Главою 4 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції, чинній на момент вчинення спірної нотаріальної дії, врегульовано питання посвідчення довіреностей, припинення та скасування довіреностей.

Відповідно до підпункту 6.1 пункту 6 глави 4 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної, може у будь-який час скасувати довіреність або довіреність, видану в порядку передоручення.

Пунктом 7 Глави 4 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено, що реєстрація посвідчення довіреності (припинення її дії) посвідчені нотаріусами довіреності, а також передоручення за ними, припинення їх дії підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 року № 111/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.12.2006 року за № 1378/13252.

Таким чином, довіритель має можливість реалізувати свої права в частині зупинення будь-яких дій, пов'язаних з раніше складеною та нотаріально посвідченою довіреністю шляхом звернення з відповідною заявою про скасування раніше виданої довіреності та/або довіреність, видану в порядку передоручення.

З роздруківки з Єдиного реєстру довіреностей (перевірка дійсності довіреності) вбачається, що 02.11.2021 року позивач звернулась з заявою про припинення дії довіреності.

Відтак, з 02.11.2021 року довіреність від 17.05.2019 року, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Ю., є припиненою.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання довіреності неукладеною.

Щодо вимоги позивача про витребування із чужого незаконного володіння об'єкта нерухомості квартири за адресою: АДРЕСА_5 , апеляційний господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Колегія суддів зазначає, що віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2024 року у справі № 907/452/20, від 05.09.2023 року у справі № 910/2722/22, від 25.07.2023 року у справі № 914/106/22, від 27.06.2023 року у справі № 916/2851/17.

Отже, з урахуванням положень статті 387 Цивільного кодексу України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18 та постановах Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі № 910/8298/21, від 25.07.2023 року у справі № 914/106/22.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема, не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.03.2023 року у справі № 915/690/19, від 09.02.2023 року у справі № 904/4140/21, від 21.03.2023 року у справі № 925/1288/20, від 25.07.2023 року у справі № 917/1058/22.

Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19 та постановах Верховного Суду від 09.08.2023 року у справі №910/9990/21, від 30.08.2023 року у справі № 909/171/21, від 30.11.2022 року у справі № 906/779/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19 наведено правовий висновок, за змістом якого для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі, якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Як вбачається з матеріалів справи спірне нерухоме майно було передано позивачем у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕРЕЯ-Д” на підставі акта приймання-передання нерухомого майна від 27.07.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1689, 1690.

Акт приймання-передання нерухомого майна від 27.07.2021 року складено з урахуванням рішення №27/07/21-1 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕРЕЯ-Д” від 27.07.2021 року у зв'язку зі вступом ОСОБА_2 до складу учасників та внесенням нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 , до статутного капіталу цього товариства в якості частки.

Зміст зазначеного акту свідчить, що цей акт приймання-передання нерухомого майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Отже, такий двосторонній акт у даних правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов'язків.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено презумпцію правочину, суть якої полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний недійсним в судовому порядку.

Акт приймання-передання нерухомого майна до складу статутного фонду від 27.07.2021 року є чинним і недійсним у встановленому законом порядку не визнавався.

Товариство з обмеженою відповідальністю “ВЕРЕЯ-Д” є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, доказів зворотного судами не встановлено, позивачем не спростовано.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги недоведення позивачем, що спірне нерухоме майно вибуло поза волею власника - ОСОБА_2 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про витребування майна від Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕРЕЯ-Д” в порядку ст.ст.387, 388 Цивільного кодексу України не підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суд першої інстанції належним чином не дослідив обставину, що включення ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” мало фіктивний характер, оскільки у даному випадку правомірність/неправомірність включення ОСОБА_2 до складу учасників Товариства не є предметом даного спору.

Апеляційний господарський суд вважає помилковими посилання позивача на наказ Міністерства юстиції України від 18.11.2021 року №4171/15, як належний та допустимий доказ того, що набуття права власності ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” на спірне нерухоме майном є незаконним.

Так, відповідно до висновку Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 16.11.2021 року підставою для задоволення скарги ОСОБА_2 та скасування рішення від 02.09.2021 року №60139370, стало порушення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. вимог п.2 ч.3 ст.10, п.п.4,5 ч.1 ст.18, п.4 ч.1, ч.2 ст.24 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та п.п.14,48 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127.

Зокрема, Колегією Міністерства юстиції України встановлено, що під час розгляду заяви ТОВ “ВЕРЕЯ-Д” та прийняття оскаржуваного рішення приватним нотаріусом Біловар І.О. не було належним чином перевірено документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви та відмови у державній реєстрації прав, оскільки для державної реєстрації прав власності на квартиру у зв'язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу заявником не було подано документ, що посвідчує право власності особи на майно, що передається у власність юридичної особи, при цьому, право на квартиру не було зареєстроване в Державному реєстрі прав.

Висновок колегії Міністерства юстиції України не містить будь-яких доводів щодо надання оцінки спірній довіреності, яка є предметом розгляду у даній справі.

Отже, встановлені Колегією Міністерства юстиції України обставини не є належними та допустимими доказами підтвердження факту незаконного позбавлення позивача об'єкту нерухомості.

Також колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника щодо встановлення Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2022 року у справі №640/35568/21 законності Наказу Міністерства юстиції України від 18.11.2021 року за №4171/5 та недійсності спірної довіреності від 17.05.2019 року.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2022 року у справі №640/35568/21 визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №4171/5 від 18 листопада 2021 року про задоволення скарги ОСОБА_2 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 листопада 2021 року за № СК-2864-21.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2020 року у справі №640/35568/21 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2022 року скасовано, провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРЕЯ-Д" до Міністерства юстиції України про скасування наказу закрито.

Вказана постанова мотивована посиланням на те, що спір про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 4171/5 від 18.11.2021 року, про задоволення скарги ОСОБА_2 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.11.2021 року № СК-2864-21, не відповідає всім ознакам публічно-правового спору, а тому не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Відтак, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на встановлення судом порушення правил юрисдикції, оцінка законності наказу Міністерства юстиції України від 18.11.2021 року за №4171/5 в межах справи №640/35568/21 судом апеляційної інстанції не надавалась.

Інші доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 07.11.2023 року у справі №908/3077/21(908/939/23) залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Постанова складена у повному обсязі 29.05.2024 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б.Парусніков

Суддя Л.А.Коваль