вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" травня 2024 р. Справа№ 910/17822/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Станіка С.Р.
за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 28.05.2024 у справі №910/17822/23 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024, повний текст якого складений 27.02.2024,
у справі № 910/17822/23 (суддя Марченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Концепт Інжиніринг»
до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 1 380 227,47 грн. втрат від інфляції та 246 444,85 грн. 3% річних,-
Позов заявлено про стягнення 3 % річних в сумі 246 444,85 грн. (нараховані за період з 27.01.2022 по 20.11.2023) та інфляційних втрат в сумі 1 380 227,47 грн. (нараховані за період з січня 2022 року по жовтень 2023 року включно) на суму основного боргу за поставлений позивачем за договором поставки товару №53-121-01-21-10266 від 12.05.2021, але неоплачений товар.
Позивач зазначив про те, що:
- на виконання умов спірного договору ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 4 863 240,00 грн., який відповідачем було оплачено частково в сумі 50 000,00 грн., з огляду на що позивач у лютому 2022 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4 813 240,00 грн.,а також 3 % річних та інфляційних втрат, які позивачем були нараховані за період до 26.01.2022 (справа № 910/1441/22);
- під час розгляду справи № 910/1441/22 в суді першої інстанції відповідачем частково сплачено суму основного боргу, з огляду на що ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 464 620,00 грн. основного боргу закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України;
- рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі №910/1441/22, позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 4 348 620,00 грн. основного боргу, 172 414,14 грн. втрат від інфляції, 54 671,00 грн. 3% річних та 68 635,57 грн. витрат зі сплати судового збору;
- так як на даний час суму основного боргу (4 348 620,00 грн.) відповідачем сплачено не було, позивач має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення такого зобов'язання.
У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:
- згідно з вимогами статті 625 ЦК України основою для нарахування 3% річних та втрат від інфляції є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями, а отже позивач безпідставно стверджує про наявність у нього права вимоги стягнути з відповідача суму втрат від інфляції та 3% річних за несвоєчасне виконання судового рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 №910/1441/22 про стягнення суми основного боргу, обтяженої іншими нарахуваннями;
- позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував правомірність визначення періоду прострочення та розміру нарахування за ним втрат від інфляції і 3% річних; позивач зазначає підставою для стягнення судове рішення від 27.04.2023 у справі №910/1441/22, що підлягає примусовому виконанню, але за вимогами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» для початку примусового виконання рішення позивач (стягувач) має направити відповідну заяву;
- у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та захопленням ЗАЕС відповідач втратив значні виробничі потужності, продовжує нести втрати з утримання об'єктів і персоналу відокремленого підрозділу ЗАЕС, виконує спеціальні обов'язки для забезпечення безпеки експлуатації ядерних установок та спрямовує наявні ресурси на підтримку безпеки інших атомних електростанцій; вказані обставини є надзвичайними, тому перешкоджають відповідачу вчасно виконати свої зобов'язання зі сплати позивачу надмірних грошових сум;
- виконання рішення суду від 27.04.2023 у справі №910/1441/22 також стало неможливим внаслідок форс-мажорних обставин, які виключають наявність вини у відповідача.
З огляду на вказані обставини відповідач простив звільнити його від відповідальності у вигляді стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що
- підставою для подання позову є наявна заборгованість відповідача зі сплати грошових коштів за прострочення виконання господарського зобов'язання, а не за несвоєчасне виконання рішення суду від 27.04.2023 у справі №910/1441/22;
- позивач встановив період прострочення з 27.01.2022 по 20.11.2023, у якому так і не відбулася сплата залишку суми основного боргу, що свідчить про наявність підстав для стягнення втрат від інфляції та 3% річних за вказаний період;
- неподання позивачем вимоги щодо оплати відповідачем втрат від інфляції та 3% річних не перешкоджає виникненню такого обов'язку у відповідача, оскільки вказана вимога може бути виражена у вигляді пред'явленого позову;
- заявлені позивачем нарахування не є надмірними чи завищеними у порівнянні із сумою основної заборгованості, а посилання відповідача на окупацію ЗАЕС не підтверджує зниження дохідності відповідача та відсутність можливості вести господарську діяльність й отримувати прибуток в зазначених умовах;
- посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин вимагає їх доведення в кожному конкретному випадку, що засвідчується сертифікатом Торгово-промислової палати України (далі ТПП) та уповноваженими нею регіональними ТПП.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/17822/23 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 1 380 227,47 грн. втрат від інфляції, 245 916,35 грн. 3% річних і 24 392,16 грн. судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленого позивачем за договором поставки товару №53-121-01-21-10266 від 12.05.2021 товару, наявність якого підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі №910/1441/22, з огляду на що позивач має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення.
Водночас при перевірці розрахунків позивача сум 3% річних і втрат від інфляції та періодів їх нарахування, судом першої інстанції встановлено, що вони неправильні, а за перерахунком суду сума 3% річних за вірні періоди нарахування становить 245 916,35 грн., а втрат від інфляції - 1 492 168,70 грн., проте, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог в частині стягнення втрат від інфляції, то стягненню з відповідача підлягає 1 380 227,47 грн. втрат від інфляції за розрахунком позивача і 245 916,35 грн. 3% річних за розрахунком суду, а у стягненні решти суми 3% річних (528,5 грн.) слід відмовити.
Суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних витрат та 3 % річних, зазначивши про те, що вказані суми не є неустойкою або штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГПК України, з огляду на що, у суду відсутні підстави для їх зменшення.
Крім того судом першої інстанції не прийнято посилання відповідача на те, що у нього, з огляду на введення на території України воєнного стану, як сторони за договірними відносинами, відсутній факт наявності вини чи будь-яких умисних дій, направлених на порушення умов спірного договору та присутній вплив форс-мажорних обставин на стан відповідача, так як обов'язок відповідача в частині оплати поставленого позивачем товару мали бути виконанні відповідачем до 11.09.2021, тобто до введення на території України воєнного стану, відтак посилання відповідача на форс-мажорні обставини є безпідставними.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/17822/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення ухвалене у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2024, справу № 910/17822/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/17822/23, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/17822/23.
28.03.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
01.04.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею, у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1486/24 від 02.04.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/17822/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/17822/23, а також надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом подання до суду доказів сплати судового збору.
08.04.2024 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якого, зокрема, додані докази сплати судового збору.
У період із 08.04.2024 по 12.04.2024 суддя Яковлєв М.Л. перебував у відпустці, а судді Шаптала Є.Ю. і Станік С.Р. - на підготовці для підтримання кваліфікації в Національній школі суддів України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/17822/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 28.05.2024 о 10:45 год.
Станом на 28.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Позивач представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
12.05.2021 Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», правонаступником якого є відповідач (покупець), та позивач (постачальник) уклали договір поставки товару №53-121-01-21-10266 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити товар на загальну суму 4 863 240,00 грн., в тому числі ПДВ - 810 540,00 грн.;
Строк поставки товару: травень 2021 року - поз. 1, 2, червень - поз. 3 (п. 1.2 Договору).
У п. 3.1 Договору сторонами погоджено, що вартість товару за Договором без врахування ПВД - 4 052 700,00 грн., крім того ПДВ - 810 540,00 грн., разом з урахуванням ПДВ - 4 863 240,00 грн.
Оплата за товар, поставлений відповідно до п. 1.1 Договору, здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного у пункті 1.1 Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 3.2 Договору), а оплата покупцем частини вартості товару у сумі ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 3.3 Договору).
Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє 12 місяців з дати укладення (п. 12.1 Договору).
На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 4 863 240 грн., що сторонами не заперечується підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними та товарно-транспортними накладними.
Водночас, відповідач оплату поставленого товару здійснив не у повному обсязі та несвоєчасно, з огляду на що позивач у лютому 2022 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення основного боргу в сумі 4 813 240,00 грн.,а також 3 % річних та інфляційних втрат, які позивачем були нараховані за період до 26.01.2022 (справа № 910/1441/22).
Під час розгляду справи № 910/1441/22 в суді першої інстанції відповідачем частково сплачено суму основного боргу, з огляду на що ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 464 620,00 грн. основного боргу закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України;
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі №910/1441/22, позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивач присуджено 4 348 620,00 грн. основного боргу, 172 414,14 грн. втрат від інфляції, 54 671,00 грн. 3% річних та 68 635,57 грн. витрат зі сплати судового збору;
Позивач зазначає про те, що на даний час суму основного боргу (4 348 620,00 грн.) відповідачем сплачено не було, а відтак позивач має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення такого зобов'язання.
З огляду на вказане позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просить стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 246 444,85 грн. (нараховані за період з 27.01.2022 по 20.11.2023) та інфляційних втрат в сумі 1 380 227,47 грн. (нараховані за період з січня 2022 року по жовтень 2023 року включно).
Заперечення відповідача проти позову детально викладені вище.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).
Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі №910/1441/22 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/17822/23, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи №910/1441/22 зокрема щодо поставки позивачем відповідачу за Договором товару та часткової оплати його відповідачем, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.
Отже, факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого позивачем за Договором товару встановлений судовим рішенням у справі №910/1441/22, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для суду при вирішенні даної справи № 910/17822/23, а встановлені ними обставини повторного доведення не потребують.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт не своєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач, відповідно до положень ст. 625 ЦК України, має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов'язань 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.
Колегія суддів зауважує відповідачу на наступному.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення. Аналогічних правових висновків дотримується Верховний Суд в постанові від 30.01.2019 №922/175/18.
Разом з тим, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, відтак, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
З огляду на вказані обставини посилання відповідача на те, що спірне зобов'язання ще не було порушено, оскільки наказ про виконання судового рішення у справі №910/1441/22 позивачем до виконання пред'явлено не було є безпідставними.
При цьому слід окремо зауважити на тому, що позивач у цій справі нараховує інфляційні втрати та 3 % річних лише суму основного боргу, яка існувала у певні періоди, а не на загальну суму, яка була присуджена до стягнення судовим рішенням у справі №910/1441/22 (тобто суму, до якої включені суми інфляції, 3 % річних, судових витрат - примітка суду).
Водночас при перевірці розрахунків позивача сум 3% річних і втрат від інфляції та періодів їх нарахування, судом першої інстанції цілком вірно встановлено, що вони неправильні, а за перерахунком суду сума 3% річних за вірні періоди нарахування становить 245 916,35 грн., а втрат від інфляції - 1 492 168,70 грн., проте оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог в частині стягнення втрат від інфляції, то стягненню з відповідача підлягає 1 380 227,47 грн. втрат від інфляції за розрахунком позивача і 245 916,35 грн. 3% річних за розрахунком суду, а у стягненні решти суми 3% річних (528,5 грн.) слід відмовити.
Щодо посилань відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним обов'язків за спірним договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) військової агресії Російської Федерації проти України, колегія суддів зазначає про таке.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
У Договорі сторонами погоджено, що:
- форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (п. 9.1);
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншим уповноваженим органом, відповідно до законодавства України (п. 9.2);
- сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу. Про закінчення дії форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5 денний строк повідомляє другу сторону. Якщо форс-мажорні обставини діють більше 3 місяців, сторони мають право розірвати Договір, уклавши про це відповідну угоду (п. 9.3.);
- наявність форс-мажорних обставин звільняє сторони від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов'язань за договором (п. 9.4).
Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв'язку із цим виконати договірні зобов'язання,.
Також колегія суддів зазначає про наступне.
За умовами погодженими сторонами у Договорі настання форс-мажорних обставин повинно бути документально підтверджено Торговельно-промисловою палатою України або іншим компетентним державним органом.
Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Торгово-промисловою Палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Слід зазначити про те, що лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов'язань з оплати виконаних робіт.
При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.
В свою чергу відповідачем не було надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за Договором.
Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.
Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов'язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов'язків по оплаті поставленого товару, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.
До того ж, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару виник майже за пів року до початку обставин непереборної сили, на які посилається відповідач.
Також колегія суддів зауважує відповідачу на наступному.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.
Отже правові підстави для звільнення відповідача від обов'язку щодо сплати 3 % річних та інфляційних втрат відсутні.
Щодо наявності підстав для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Як встановлено вище, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 902/417/18 та справі № 910/17822/23 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.
Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
При цьому, у цій справі № 910/17822/23 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.
В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).
Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.
З огляду на вказані обставини, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення 1 380 227,47 грн. втрат від інфляції за розрахунком позивача і 245 916,35 грн. 3% річних за розрахунком суду. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/17822/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/17822/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/17822/23 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/17822/23.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 28.05.2024.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Є.Ю. Шаптала
С.Р. Станік