Справа № 455/244/22 Головуючий у 1 інстанції: Кушнір А.В.
Провадження № 22-ц/811/82/24 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
20 травня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цьони С.Ю.
з участю: ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 листопада 2023 року,-
у лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Стрілківська сільська рада Самбірського району Львівської області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що двічі перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , шлюбі у них народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач з дня народження сина не забезпечує і не приймає участі у його вихованні та відмовляється надавати матеріальну допомогу на утримання сина, Зазначає, що відповідач зловживав алкоголем, скандалив та агресивно себе поводив щодо неї та дитини, син не хотів ходити на зустрічі з батьком, а їхні побачення щоразу негативно впливали на психо-емоційний стан дитини. Відповідач не виконує покладених на нього батьківських обов'язків, не піклується про дитину, не цікавиться життям дитини та не надає коштів на забезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини. Крім того, востаннє бачився з сином більш як 2 роки тому. Вважає, що зазначені обставини в сукупності свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
З наведених підстав просить:
-позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
-надати дозвіл на зміну прізвища малолітній дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з прізвища ІНФОРМАЦІЯ_3 на прізвище матері - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Стрілківська сільська рада Самбірського району Львівської області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, - відмовити.
Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не цікавиться життям дитини та протягом тривалого часу не сплачує аліменти, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка не погашена, незважаючи на перебування відповідача у ІНФОРМАЦІЯ_4 та отримання ним коштів, що свідчить про умисне свідоме ухилення його від виконання батьківських обов'язків. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Незважаючи на те, що рішенням суду визначено відповідачу час побачень з дитиною, він протягом року жодного разу з сином не зустрічався, не цікавився здоров'ям дитини, його успіхами в школі та його розвитком, не вчиняв жодних реальних дій щодо спілкування з сином.Вважає, що відсутність побачень з дитиною та навіть спроб їх здійснення протягом тривалого часу свідчить про відсутність інтересу до дитини з боку відповідача, що є підставою для позбавлення батьківських прав.На думку апелянта пасивна поведінка відповідача щодо дитини зумовлена не певними об'єктивними обставинами, скрутним матеріальним становищем тощо, а свідомим нехтуванням відповідачем своїми батьківськими обов'язками. Суд не врахував те, що відповідач зловживає алкоголем, вчиняє скандали та застосовує насильство по відношенню ОСОБА_1 , фізичне та психологічне насильство, у зв'язку з чим неодноразово притягався до адміністративної та кримінальної відповідальності, відтак своїми діями та аморальною поведінкою відповідач негативно впливає на дитину, чим завдає їй шкоди. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який може бути застосовано щодо батьків, які ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, зазначені позивачкою підстави для позбавлення відповідача батьківських прав суд вважав такими, що не можуть підставою для застосування такого крайнього заходу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 10.12.2015року та який рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 12.01.2018 було розірвано.
Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , тобто сторони у справі, є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 03.05.2014 року.
Довідками, виданими виконавчим комітетом Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області від 22.02.2022року та від 09.05.2023 підтверджується, що позивачка зареєстрована та проживає у власному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , разом із нею проживає її син - ОСОБА_4 .
Відповідач ОСОБА_3 проживає окремо, за іншою адресою, проте також в с.Стрілки Самбірського району Львівської області.
Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені серія НОМЕР_2 від 17.09.2021 ОСОБА_8 змінила прізвище на ОСОБА_8Також із матеріалів справи відомо, що у провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №523/17068/14-ц за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та непрацездатної дружини, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про оспорювання батьківства.
Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 07.05.2015року провадження у вищевказаній цивільній справі за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про оспорювання батьківства було закрито у зв'язку із відмовою від позову.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, як на підставу для позбавлення відповідача батьківських прав, позивачка покликається на те, що відповідач сина матеріально не утримує, що підтверджується наявністю у нього заборгованості зі сплати аліментів.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 07.05.2015 року у вищевказаній цивільній справі, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частини з доходу, та аліменти на утримання ОСОБА_8 у розмірі 500гривень щомісячно, з 28.10.2014 року і до 25.04.2017 року включно, відповідач позовні вимоги щодо стягнення аліментів на утримання дитини визнав повністю.
Відповідно до судового наказу Старосамбірського районного суду Львівської області від 20.09.2019 року у справі №455/1202/19 з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_9 стягуються аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 у розмірі 1/4 доходу, починаючи з 29.08.2019року.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах №37111 від 02.10.2023 у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_3 при примусовому виконанні судового наказу №455/1202/19 від 20.09.2019, виданого Старосамбірським районним судом Львівської області, боржником ОСОБА_3 сплачено 32709,00 грн аліментів та заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.01.2023 становить 118448,85 грн.
Вищенаведене підтверджує доводи позивачки про те, що батько дитини її матеріально не утримує.
Згідно довідки ОЗЗСШ І-ІІІ ст.ім.о.Михайла Вербицького с. Стрілки Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області №6 від 14.02.2022, батько ОСОБА_10 (учня 2-Б класу) зі слів вихователя ГПД Карпецької Н.Б. ніколи не забирав дитину із школи і не цікавився фізичним, духовним і моральним розвитком дитини.
Згідно характеристики від 14.02.2022 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учня 2-Б класу ОЗЗСШ І-ІІІ ст.ім.о.Михайла Вербицького с. Стрілки Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області, він навчається в школі з першого класу. Учень виховується в неповній сім'ї. Протягом двох років навчання батько ОСОБА_4 не відвідував школу і не проявляв ініціативи щодо успішності та поведінки сина. Мама приділяє належну увагу вихованню сина. Систематично відвідує школу, цікавиться не лише успіхами ОСОБА_4 , але й справами класу, відносинами сина з однокласниками, психоемоційним станом хлопчика, його самопочуттям.
Згідно характеристики від 08.05.2023 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учня 3 класу ОЗЗСЩ І-ІІІ ст.ім.о.Михайла Вербицького с. Стрілки Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області, він навчається в школі з першого класу. Зарекомендував себе як дисциплінований, скромний, доброзичливий, врівноважений учень. ОСОБА_4 виховується в неповній сім'ї. Протягом трьох років навчання батько ОСОБА_4 не відвідував школу і не проявляв ініціативи щодо успішності та поведінки сина. Хлопчика виховує мама. Вона відповідально ставиться до виховання та навчання дитини. Систематично відвідує школу, цікавиться не лише успіхами ОСОБА_4 , але й справами класу, стосунками сина з однокласниками. Підтримує постійний зв'язок зі школою та класним керівником, постійно відвідує батьківські збори та шкільні заходи.
З довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області від 05.05.2023 вбачається, що на час огляду ОСОБА_4 дитина є здоровою, кожного року мама ОСОБА_1 здійснює профілактичні огляди за дитиною у свого сімейного лікаря по місцю проживання.
Наведене підтверджує те, що батько не бере участі у вихованні та розвитку сина, не цікавиться його успіхами у школі, його позашкільним життям, станом його здоров'я.
Як вбачається із рішення №1 комісії з питань захисту прав дитини Стрілківської сільської ради від 29.07.2022, затвердженого рішенням виконавчого комітету №56 Стрілківської сільської ради від 29.07.2023, відповідач ОСОБА_3 звертався до органу опіки та піклування із заявою про визначення його участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_4 . Вказаним рішенням комісії, визначено відповідачу ОСОБА_3 наступні години та дні побачення із його малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : кожна неділя, святкові дні та день народження дитини по 2 години в день, за попередньою домовленістю з матір'ю дитини ОСОБА_1 .
Відповідно до висновку органу опіки і піклування Стрілківської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області №35 від 17.05.2023року, орган опіки і піклування Стрілківської сільської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Із змісту преамбули Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України - 27 вересня 1991 року (далі Конвенція) вбачається, що держави учасниці Конвенції визнають, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.
Частина 1 ст. 3 Конвенції вказує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною 1 ст. 7 цього ж акту передбачено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Згідно із ч. 1 ст. 8 Конвенції держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
Частина 1 ст. 9 Конвенції передбачає, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Стаття 16 Конвенції вказує, що жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.
Статтею 18 Конвенції, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Отже, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків.
Частиною 3 статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом ч.ч. 1-3 ст. 150 СК України, яка передбачає обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Відповідно до ст.153 Сімейного Кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
За змістом ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який міститься у постанові від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 27 лютого 2023 року в справі № 443/643/21.
При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зроблено правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявника проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання ним апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що звертаючись до суду з позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно дитини ОСОБА_4 посилалась на невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків по вихованню та матеріальному утриманню дитини.
Відповідно до ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дав оцінку висновку органу опіки і піклування Стрілківської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зазначив, що при підготовці висновку враховано інформацію, вказану у позовній заяві ОСОБА_1 та інших документах, доданих до заяви, однак відомостей про спроби з'ясувати обставини участі відповідача ОСОБА_3 у вихованні дитини та отримати пояснення останнього у висновку відсутні, що свідчить про фактичну необ'єктивність при наданні відповідного висновку, а тому суд вважав, що вищевказаний висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим.
У постанові від 26.04.2023 року по справі № 520/17217/13-ц Верховний Суд вказав, що за положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок має рекомендаційний характер. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказаний висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції врахував те, що у матеріалах справи відсутні дані щодо негативного впливу батька на розвиток дитини, наявність такого впливу не підтверджено відповідними доказами. В матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо застосування до відповідача ОСОБА_3 заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини.
Відмову в задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтував тим, що наявність заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини не свідчать про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто, що він свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками по матеріальному утриманню дитини.
При цьому суд покликався на висновки Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №420/1075/17, у якій зазначив, що наявність заборгованості щодо сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька/матері дитини батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на нележне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька/матері до надання їй належного утримання.
Судом першої інстанції встановлено наявність у відповідача заборгованості по сплаті аліментів на утримання сина сторін, однак їх несплата не свідчить про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а викликана відсутністю постійної роботи, постійних доходів.
Звернення відповідача до органу опіки та піклування для встановлення способів участі у вихованні та спілкуванні з дитиною суд оцінив, як його бажання брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Суд з пояснень сторін з'ясував, що між ними існують певні суперечності з приводу участі відповідача у вихованні та спілкуванні з дитиною.
При ухваленні рішення суд першої інтсанції врахував ту обставину, що відповідач під час розгляду справи заперечував щодо позбавлення його батьківських прав, зазначаючи про те, що він бажає спілкуватися зі своєю дитиною, від виконання своїх батьківських обов'язків не відмовляється та певний час спілкувався і проводив час разом з сином, проте останнім часом, як стверджує, позивач чинила йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, така поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв'язки з сином.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що батько дитини бажає спілкуватися з сином, щодо позбавлення батьківських прав заперечує, а тому суд першої інстанції вірно зазначив, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу.
За таких обставин, враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам дитини найкраще відповідатиме збереження її зв'язків з сім'єю, в тому числі і з батьком, крім того, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правової відповідальності, яка застосовується у разі, коли захистити права та інтереси дитини іншим шляхом неможливо, колегія суддів погоджується з висновом суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав.
Доводи апелянта не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Доводи апелянта про чинення відповідачем фізичного та психологічного насильства щодо дружини в присутності сина, у зв'язку з чим судами неодноразово щодо нього розглядалися справи про адміністративне правопорушення та він притягався до адміністративної відповідальності, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову в позові, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який може бути застосовано щодо батьків, які ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Апеляційна скарга не містить будь-яких доводів що стосується відмови суду в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 щодо зміни прізвища дитини, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 28 листопада 2023 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 28.05.2024 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк