Дата документу 29.05.2024 Справа № 337/3337/23
Єдиний унікальний №337/3337/23 Головуючий у 1 інстанції Сидорова М.В.
Провадження № 22-ц/807/993/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
29 травня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2024 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, -
У червні 2023р. позивач - Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за індивідуальним договором про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії №74204441 від 01.11.2021р., за адресою АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення першого поверху літ. А-9, А(2)-2, за період з листопада 2021р. по травень 2023р. в загальній сумі 21611,66 грн.
Позов мотивував тим, що Концерн «Міські теплові мережі» є виконавцем послуг з виробництва теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організації, її збут та інше. Відповідачка ОСОБА_1 є споживачем цих послуг, оскільки є власником 1/2 частини нежитлового приміщення першого поверху літ.А-9, А(2)-2, загальною площею 36,35 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , до якого позивачем відпускалась теплова енергія. 02.10.2021р. на виконання вимог ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» позивач на своєму офіційному сайті розмістив індивідуальні договори на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Вказані договори є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Станом на 01.11.2021р. індивідуальний договір №74204441 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення першого поверху літ. А-9, А(2)-2, між Концерном «Міські теплові мережі» та ОСОБА_1 є укладеним. Житловий будинок АДРЕСА_1 був оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії Х-12, заводський номер №01840, який знято з експлуатації в зв'язку з непридатністю до ремонту та подальшої експлуатації згідно Акту від 27.09.2020р., відповідно обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень у період до встановлення нового приладу обліку (Акт від 27.10.2022р.) визначався розрахунковим методом, а з жовтня 2022 року обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень визначався за показаннями вузла комерційного обліку SHARKY 775 заводський номер 65591778. Нежитлове приміщення відповідача не оснащене розподільчим (індивідуальним) приладом обліку теплової енергії. Позивач, виконуючи свої зобов'язання, у період з листопада 2021р. по травень 2023р. поставив відповідачці у вказане нежитлове приміщення послугу з постачання теплової енергії на суму 21611,66 грн., яку відповідачка не оплатила, у зв'язку з чим утворилась заборгованість на вказану суму.
Просив стягнути з відповідачки вказану суму заборгованість та понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2024 року у цій справі позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначено, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції використано неналежні та недопустимі докази, окрім цього позивачем не надано розрахунок заборгованості, що відповідає нормам чинного законодавства.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд частково задовольняючи апеляційну скаргу закриває апеляційне провадження у справі з огляду на таке.
За приписами частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем ОСОБА_1 не виконуються умови публічного договору приєднання, в зв'язку з чим з нього на користь позивача Концерну «Міські теплові мережі» підлягає стягненню борг послугу з постачання теплової енергії за період: з листопада 2021 року по травень 2023 року на загальну суму 21 611,66 грн.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду.
В позовній заяві про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії Концерн «Міські теплові мережі» зазначає, що відповідно до норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги» з ОСОБА_1 є станом на 01 листопада 2021 року укладено Типовий індивідуальний Договір №75202971 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір є публічним договором приєднання та вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Відповідачка ОСОБА_1 з 03.02.2017р. є власником 1/2 частини нежитлового приміщення №72 першого поверху літ. А-9, А(2)-2 по АДРЕСА_1 , площею 36,35 кв.м. (1/2 частина від загальної площі 72,7 кв.м.) (арк.8-14).
Згідно рахунків наданих послуг за договором №75200431 за березень, квітень, червень, травень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2022 року та січень, лютий, березень, квітень та травень 2023 року наданим Концерном «Міські теплові мережі» платником є ОСОБА_1 , вказана юридична адреса платника та адреса надання послуг.
Згідно з відповіддю №609806 від 27.05.2024 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 22.02.2021 року.
Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.
Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні
правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за договором, укладеним між ним та ОСОБА_1 ..
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору між Концерном «Міські теплові мережі» та ОСОБА_1 належить до господарської юрисдикції.
Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19), від 09 листопада 2021 року у справі 3 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) зазначено, що за змістом частин першої та третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, Верховний Суд в постанові від 12 січня 2022 року у справі № 335/5044/21.За п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. За ч. 2 вказаної статті порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 цієї статті у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. Відповідна заява до суду не надходила.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що даний спір, виходячи з суб'єктного складу, відповідно до ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарських судів і, згідно вимог ч. 1 ст. 19 ЦПК України, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, апеляційний суд на підставі ст. 377 ЦПК України скасовує рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2023 року та закриває провадження у справі. Додатково апеляційний суд роз'яснює право позивача звернутися з відповідним позовом до належного суду відповідної юрисдикції.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2024 року у цій справі скасувати, провадження у справі закрити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 29 травня 2024 року.
Головуючий
Судді: