Дата документу 28.05.2024 Справа № 336/3354/24
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 336/3354/24 Головуючий у 1-й інстанції: Петренко Л.В.
Пр. № 22-ц/807/1199/24 Суддя-доповідач: Гончар М.С.
28 травня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Гончар М.С.
суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А.
за участі секретаря Камалової В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2024 року про відмову у відкритті провадження у цій справі за позовом КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» (надалі - КОНЦЕРН «МТМ») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення за апеляційною скаргою
У квітні 2024 року КОНЦЕРН «МТМ» звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-41), в якому просив стягнути з ОСОБА_1 , як фізичної особи та власника, заборгованість за надані послуги з централізованого опалення за адресою нежитлового приміщення АДРЕСА_1 за період з листопада 2020 року по квітень 2021 року у розмірі 8373,56 грн., а також судовий збір 2422,40 грн.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Петренко Л.В. (а.с. 42).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2024 року (а.с. 48-53) у відкритті провадження за вищезазначеним позовом позивача у цій справі відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права судом першої інстанції при її постановленні, позивач КОНЦЕРН «МТМ» у своїй апеляційній скарзі (а.с. 55-69) просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 69).
Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою у цій справі відкрито 10 травня 2024 року (а.с. 80), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с. 81).
Відповідач не скористалась своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
В автоматизованому порядку 27.05.2024 року суддями Онищенком Е.А. та ОСОБА_2 у цій справі замінено суддів Кочеткову І.В. та Подліянову Г.С. у зв'язку із перебуванням останніх у тривалій відпустці (а.с.93-94).
У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату час та місце розгляду цієї справи (а.с. 86-92) всі учасники цієї справи не з'явилися, про причини своєї неявки та неявки своїх представників апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
Позивача КОНЦЕРН «МТМ» через свого представника подав апеляційному суду заяву (а.с. 95-97), в якій просив апеляційний розглядати дану справу за відсутності його представника.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371- 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: клопотання сторони позивача задовольнити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з'явились.
В силу вимог ст. 247 ч. 2 ЦПК України у разі неявки в судове засіданні всіх учасників справи…, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача КОНЦЕРНУ «МТМ» підлягає задоволенню у цій справі з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Судовими рішеннями є: ухвали…, постанови…(ст. 258 ч. 1 ЦПК України).
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження за вищезазначеним позовом позивача у цій справі, керувався ст. ст.186 ч. 1 п. 1, 258-261, 353-355 ЦПК України та виходив із такого.
Об'єкт надання послуг розташований за адресою: АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення 2.
Власником нежитлового приміщення є ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до акту обстеження системи теплоспоживання від 21 лютого 2018 року нежитлове приміщення 2 розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , розміщено на першому поверсі 9 поверхового житлового будинку, використовується під ритуальну службу.
Відповідно до договору № 345534 від 22 січня 2019 року укладеного між КОНЦЕРНОМ «МТМ» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, вказані послуги надаються за адресою: АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення 2.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, яка здійснює господарську діяльність за такими видами: організація поховань і надання суміжних послуг (основний) та інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З наведених документів слідує, що нежитлове приміщення використовується власником для підприємницької діяльності, використовується під ритуальну службу.
Отже спір виник між позивачем юридичною особою та відповідачем суб'єктом господарювання (ФОП) щодо заборгованості за надані послуги з централізованого опалення нежитлового приміщення 2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , використовується власником для підприємницької діяльності, тобто використовується під ритуальну службу.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За приписами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України (далі - ЦК України та ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ від 01.03.2013 №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» судам надані наступні роз'яснення вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції. Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.
Згідно з п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ від 01.03.2013 №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) (далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» роз'яснене наступне. З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; - відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності.
Склад учасників цього спору відповідає приписам ст. 4 ГПК України.
Спір виник між позивачем юридичною особою та відповідачем суб'єктом господарювання (ФОП) щодо заборгованості за надані послуги з централізованого опалення нежитлового приміщення 2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , використовується власником для підприємницької діяльності, тобто використовується під ритуальну службу.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно із вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Спір виник між позивачем юридичною особою та відповідачем суб'єктом господарювання (ФОП) щодо заборгованості за надані послуги з централізованого опалення нежитлового приміщення 2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , використовується власником для підприємницької діяльності, тобто використовується під ритуальну службу.
Оскільки нормами ЦПК України не передбачений порядок вирішення заявлених спірних відносин між вказаними суб'єктами, суд першої інстанції дійшов до висновку, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Відповідно до положень ч. 2, 4 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "…" питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів "…". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
За приписами частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо його прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Так, на підтвердження вказаного положення Європейський суд з прав людини в рішенні від 25.02.1993 року у справі «Добертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.
За суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
За правилами статті 19 ЦПК України, яка визначає справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів, у порядку цивільного судочинства розглядаються справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За приписами частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Позивач КОНЦЕРН «МТМ» є юридичною особою.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, яка здійснює господарську діяльність за такими видами: організація поховань і надання суміжних послуг (основний) та інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Нежитлове приміщення використовується власником для підприємницької діяльності, тобто використовується під ритуальну службу.
Таким чином, суддя суду першої інстанції дійшов до висновку, що вказана справа за суб'єктним складом сторін та сутністю спору не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а тому суддя суду першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі.
Проте із таким висновком суду першої інстанції у цій справі погодитись не можна з таких підстав.
Вказана ухвала суду першої інстанції вимогам законності та обґрунтованості у цій справі не відповідає.
В силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Виключним правом позивача в силу вимог ЦПК України є визначення відповідача.
Позивач КОНЦЕРН «МТМ» звернувся до суду із вищезазначеним позовом в порядку цивільного судочинства до ОСОБА_1 , як до фізичної особи за період з листопада 2020 року по квітень 2021 року у розмірі 8373,56 грн. (позовна заява а.с.2-41).
ОСОБА_1 , саме як фізична особа, є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 з 22 02 2008 року (а.с. 13), в яке фактично надаються вищезазначені послуги позивачем.
В силу вимог ст. 319 ч. 4 ЦК України власність зобов'язує.
Разом із цим, в матеріалах цієї справи наявні докази того, що ОСОБА_1 укладала із позивачем КОНЦЕРНОМ «МТМ» договір про надання його послуг у вищезазначене нежитлове приміщення, саме як фізична особа - підприємець (копія договору № 345534 про надання послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води від 22 .01.2019 року - а.с. 17-22). Однак, у матеріалах цієї справи наявний лише акт обстеження нежитлового приміщення на підтвердження того, що нежитлове приміщення використовується саме для підприємницької діяльності, та зокрема під ритуальну службу, лише від 21.02.2018 року (копія а.с.15-16), тобто ще до укладення вищезазначеного договору сторін.
Проте, якщо суд першої інстанції дійсно встановив би у цій справі за результатами вже розгляду цієї справи по суті, що належним відповідачем у справі мала б бути саме фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (зареєстрована як ФОП з 09.07.2008 року по теперішній час - витяг з ЄДРПОУ а.с. 44-45), а не фізична особа ОСОБА_1 , він мав би лише відмовити позивачеві у задоволенні його позову до ОСОБА_1 через неналежність відповідача у цій справі, якщо б позивач заперечував проти заміни неналежного відповідача належним - належним ФОП ОСОБА_1 (ст. 51 ЦПК України).
Оскільки, підстави саме для відмови у відкритті провадження у справі на підставі ст. 186 ч. 1 п. 1 ЦПК України (заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства) відсутні.
Таким чином, вимоги апеляційної скарги позивача КОНЦЕРНУ «МТМ» ґрунтуються на цивільному процесуальному законі та наявних у цій справі доказах.
Допущені судом порушення норм процесуального права призвели до постановлення помилкової ухвали, що перешкоджає подальшому розгляду цієї справи, та в силу вимог ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду (вирішення процесуального питання) до суду першої інстанції.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що стороною позивача, як апелянтом, при подачі вищезазначеної апеляційної скарги був сплачений судовий збір (а.с. 36).
Проте, в силу вимог ЦПК України в разі скасування вищезазначеної ухвали суду першої інстанції про у цій справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, питання про розподіл цих витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, вирішується у подальшому судом першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 12, 81-82, 89, 141, 367, 371-372, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу КОНЦЕНРУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2024 року про відмову у відкритті провадження у цій справі скасувати.
Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови апеляційним судом складений 29.05.2024 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Онищенко Е.А.Трофимова Д.А.